прислать материал
AIN.UA » Сообщество«Вільна воля існує лише в уявних оповідях, які вигадали ми, люди»: уривок з книги Ювала Харарі Homo Deus

«Вільна воля існує лише в уявних оповідях, які вигадали ми, люди»: уривок з книги Ювала Харарі Homo Deus

2737 1

30 квітня у видавництві BookChef виходить український переклад книги Ювала Харарі «Homo Deus: за лаштунками майбутнього», який став бестселером за версією New York Times. У новій праці автор «Sapiens» розповідає про те, що на людство очікує у майбутньому. Редакція AIN.UA приводить уривок з книги. 

Бомба сповільненої дії в лабораторії

У 2016 році в світі домінує ліберальний пакет індивідуалізму, прав людини, демократії й вільного ринку. Однак наука ХХІ століття підриває основи ліберального порядку. Оскільки наука не має справи з питаннями цінностей, вона не може визначити, у чому ліберали праві: у поцінуванні свободи над рівністю чи в пошануванні індивідуального над колективним.

Однак подібно до будь-якої іншої релігії, лібералізм теж базується не лише на абстрактних моральних судженнях, а й на тому, що вважається фактологічними твердженнями. А ці фактологічні твердження не піддаються ретельній науковій перевірці.

Ліберали цінують індивідуальну свободу настільки, що вірять у те, що люди мають вільну волю. За лібералізмом рішення виборців і споживачів не є ані детермінованими, ані випадковими. Звичайно, на людей впливають зовнішні сили й випадкові події, однак врешті-решт кожен з нас відчуває чарівну паличку свободи й вирішує сам за себе.

Ось чому лібералізм надає такої важливості виборцям та споживачам і спонукає нас слухатися свого серця й того, що ми сприймаємо як добре. Саме наша вільна воля наповнює світ смислом, а оскільки ніхто інший не може знати, що ви насправді відчуваєте, й не може точно передбачити ваш вибір, вам не треба вірити жодному «Старшому братові», щоб дбати про свої інтереси й бажання.

Визнання за людьми свободи не є етичним судженням — воно претендує на фактологічний опис світу. Хоча цей так званий фактологічний опис здобув смисл ще в часи Джона Локка, Жан-Жака Руссо й Томаса Джефферсона, він не дуже добре узгоджується з останніми знахідками науки про життя. Суперечність між вільною волею і сучасною наукою — це слон у лабораторії, якого багато хто воліє не помічати, утупившись у свої мікроскопи й МРТ.

У XVIII столітті Homo sapiens був як чарівна чорна скринька, внутрішнє функціонування якої неможливо було осягнути. Тож коли вчені запитували, чому людина схопила ножа й смертельно поранила іншу, прийнятна відповідь звучала так: «Бо вона обрала саме це. Вона скористалася своєю вільною волею, щоб обрати вбивство, і тому повністю відповідає за цей злочин».

За останнє століття, коли науковці відкрили чорну скриньку Homo sapiens, то не виявили жодної душі й вільної волі, ані «Я», — лише гени, гормони й нейрони, що підлягають тим самим фізичним і хімічним законам, що й решта реального світу.

Нині, коли вчених запитують, чому людина вхопила ножа й зарізала когось на смерть, відповідь «Бо вона обрала цю дію» вже не підходить. Замість цього генетики й неврологи дають значно детальніше пояснення: «Вона зробила це через такі й такі електрохімічні процеси в мозку, які були сформовані конкретною конфігурацією генів, що, своєю чергою, відображає старі еволюційні напруження вкупі з випадковими мутаціями».

Електрохімічні процеси в мозку, що ведуть до вбивства, є або детермінованими, або випадковими, або поєднанням того й того, — однак ніяк не вільними.

Наприклад, коли нейрон посилає електричний заряд, це може бути або детермінована реакція на зовнішні подразники, або, можливо, наслідок випадкової події, як, наприклад, розпад радіоактивного атома. Тут не залишається місця для вільної волі.

Рішення, прийняті внаслідок ланцюгової реакції біохімічних подій, кожна з яких визначається попередньою подією, явно не є вільними. Рішення, що виходять з випадкових субатомних зіткнень, у будь-якому разі не є вільними — вони просто випадкові. А коли випадкові події поєднуються з детермінованими процесами, ми отримуємо ймовірнісні наслідки, однак і це не приводить до свободи.

Припустімо, що ми створюємо робота, чий центральний процесор з’єднаний з радіоактивним шматком урану. Обираючи між двома варіантами, скажімо натиснути праву чи ліву кнопку, робот рахує кількість атомів урану, що розпалися за попередню хвилину. Якщо кількість парна — він натискає праву кнопку, якщо непарна — ліву. Ми ніколи не можемо бути певними стосовно дій такого робота. Однак ніхто не назве цей хитромудрий пристрій вільним, і ми не подумаємо про те, щоб дозволити йому голосувати на демократичних виборах чи встановлювати юридичну відповідальність за його дії.

Наскільки розуміє наша наука, детермінізм і випадковість розділили між собою увесь пиріг, не залишивши ані крихти для свободи. Священне слово «свобода» перетворюється, подібно до слова «душа», на порожній термін, позбавлений будь-якого важливого значення.

Вільна воля існує лише в уявних оповідях, які вигадали ми, люди.

Останній цвях у домовину свободи забиває теорія еволюції. Так само як еволюція не може бути поєднана з безсмертною душею, вона не може проковтнути й ідею вільної волі. Бо якщо люди вільні, то як природний відбір міг їх сформувати? Згідно з теорією еволюції, кожний вибір, який роблять тварини, — стосовно навколишнього середовища, їжі чи самця/самиці, — відображає їхній генетичний код.

Якщо завдяки своїм відповідним генам тварина вирішує з’їсти їстівний гриб і спаруватися зі здоровим і плідним самцем (чи самицею), ці гени передаються наступному поколінню. Якщо через невдалі гени тварина обере отруйний гриб і анемічного самця/самку, ці гени виродяться. Однак, якщо тварина «вільно» обиратиме, що їсти і з ким злягатися, тоді природному відбору робити нічого.

Зіткнувшись із такими науковими поясненнями, люди часто відмахуються від них, зазначаючи, що вони почуваються вільними і діють згідно зі своїми власними бажаннями й рішеннями. Якщо під «вільною волею» ми розумітимемо здатність діяти згідно з нашими бажаннями, — тоді так, люди мають свободу, як і шимпанзе, собаки й папуги.

Коли Поллі хоче крекера, вона їсть крекер. Однак запитання на мільйон полягає не в тому, чи папуги й люди можуть діяти згідно зі своїми внутрішніми прагненнями, — питання в тому, чи вони здатні спочатку обирати свої бажання. Чому Поллі хоче крекер, а не огірок? Чому я вирішую вбити мого надокучливого сусіда замість підставити йому іншу щоку?

Ювал Ной Харарі

Чому я з таким ентузіазмом купую червоне авто, а не чорне? Чому я волію проголосувати за консерваторів, а не за лейбористів? Я не обираю цих бажань. Я відчуваю конкретне бажання, що зріє в мені, бо це почуття, створене біохімічними процесами в моєму мозку. Ці процеси можуть бути детермінованими або випадковими, але не вільними.

Ви можете відповісти, що принаймні під час прийняття найголовніших рішень, як, наприклад, вбивство сусіда чи обрання урядовців, мій вибір відображає не короткочасні почуття, а резонний розгляд вагомих аргументів. Однак існує багато можливих ланцюжків аргументів, яким я слідуватиму, і одні змусять мене проголосувати за консерваторів, інші — за лейбористів, а ще інші — за Партію незалежності Сполученого Королівства або й залишитися вдома.

Що змушує мене піти за одним ланцюжком аргументів, а не за іншим? На вузловій станції мого мозку детермінізм може посадити мене до конкретного «потяга міркувань», а може, я плигну на східці потяга цілком випадково. Однак я не обираю «вільно», що матиму послідовність думок, які приведуть мене до голосування за консерваторів. Це не просто гіпотези чи філософські розмірковування.

Нині ми можемо використовувати сканери мозку, щоб передбачити бажання й рішення людини задовго до того, як вона їх усвідомить.

В одному з таких експериментів людей поміщали у величезний сканер мозку з вимикачами в кожній руці. Їх просили натиснути один з вимикачів, як тільки їм це заманеться. Дослідники, що спостерігали за нервовою діяльністю мозку, можуть передбачити, який вимикач натисне конкретна особа задовго до того, як вона фактично зробить це, і навіть до того, як вона усвідомить свій намір. Нейронні події в мозку, що свідчать про рішення особи, починаються від кількох мілісекунд до кількох секунд до того, як особа усвідомить свій вибір.

Рішення натиснути правий чи лівий вимикач явно відображає вибір людини. Однак це не є вільний вибір. Фактично наша віра у свободу виходить з хибної логіки. Коли ланцюгова біохімічна реакція викликає в мене бажання натиснути правий вимикач, я відчуваю, що дійсно хочу натиснути правий вимикач. І це правда. Я дійсно хочу натиснути саме його. Однак люди помилково роблять висновок, що коли я хочу натиснути його, я обираю це бажання. Це, звичайно, помилка. Я не обираю свої бажання. Я лише відчуваю їх і дію згідно з ними.

А проте, люди продовжують сперечатися про вільну волю, бо навіть учені надто часто продовжують використовувати застарілі теологічні концепти. Протягом століть християнські, мусульманські й іудейські теологи обговорювали зв’язок між душею й волею. Вони припускали, що кожна людина має внутрішню сутність, яку називають душею і яка є моїм справжнім «Я».

Вони також стверджують, що це «Я» має різні бажання саме тому, що в нього є одяг, транспортні засоби й будинки. Вважається, що я обираю свої бажання так само, як обираю одяг, і моя доля визначається цим вибором. Якщо я обираю хороші бажання, то потраплю до раю, якщо погані — згорю в пеклі.

Тоді виникало питання, як саме я маю обирати свої бажання? Чому, наприклад, Єва захотіла з’їсти заборонений плід, який їй підсунув змій? Чи було це бажання їй нав’язане? Чи прийшло воно їй до голови випадково? А може, вона обрала його «вільно»? Якщо вона вільно обрала його, то навіщо її карати за це?

Однак якщо ми приймемо, що душі не існує і що люди не мають внутрішньої сутності — свого «Я», то немає сенсу запитувати: «Як “Я” обирає свої бажання?». Це те саме, що запитувати холостяка, як його дружина обирає собі одяг. У реальності існує лише потік свідомості, а бажання виникають і щезають в цьому потоці, однак не існує постійного «Я», що є ініціатором бажань, а отже, немає сенсу запитувати, чи я обираю свої бажання цілеспрямовано, випадково чи довільно.

Це може виглядати надто складним, однак несподівано легко можна перевірити цю ідею. Наступного разу, коли думка зрине у вашому мозку, зупиніться і спитайте себе: «Чому в мене з’явилася саме ця думка? Може, я вирішив хвилину тому подумати про це, а лише потім почав думати? А може, вона виникла без жодної вказівки чи дозволу з мого боку? Якщо я справді господар своїх думок і рішень, чи можу я вирішувати не думати про щось взагалі протягом наступних шістдесяти секунд?». Спробуйте, і побачите, що трапиться.

Заметили ошибку? Выделите ее и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить нам.

Добавить комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

1 комментарий

по хронологии
по рейтингу сначала новые по хронологии
Alexander Zhulenkov

Глупость.

Ничего, материализм ещё приведёт к геополитическим катастрофам такого же масштаба, как и развязанная идеалистами WW2.

Самое мерзкое в том, что этого фрика в Украине перевели, а Уилбера - нет. Верной тропой шагаем, товарищи.

Поиск

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: