Як інформація змінює мислення і поведінку українців — уривок з книги «Нація овочів?»

У видавництві Yakaboo виходить книга Оксани Мороз «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців». Книга розповідає про інформаційні віруси, як їх розпізнавати та захищатись від індустрії вірусмейкерства.

AIN.UA публікує уривок із третього розділу під назвою «Путівник українською індустрією вірусмейкерства».

Як працює індустрія

Кожна класична індустрія спирається на взаємний професіоналізм її основних сторін: Замовників, Підрядників, Асоціацій, Регуляторів та ін. Якщо все так, то формується ринок послуг і товарів однорідної і достатньої якості, зі своїми правилами, стандартами, процесами. Усе це регулюють учасники і незалежні інститути. Така кон’юнктура дає змогу не тільки досягати цілей і завдань усіх сторін, а й зберігати екологічність щодо всіх учасників і зовнішнього світу.

Коли в цій схемі щось ламається, починають відбуватися процеси різної токсичності. Вони ламають бізнес-моделі, породжують незадоволених клієнтів, завдають шкоди соціуму, економіці, природі.

Індустрія вірусмейкерства одночасно порушує всі класичні канони. А отже, хоч який продукт вона виробляє, основне, що в неї виходить, це токсичний хаос. Скрізь і в усьому. Якщо запитати самих учасників індустрії вірусмейкерства, яке їхнє завдання, то можна домогтися приблизно такої відповіді.

Це продукування потрібних Замовникові інформаційних вірусів, які змінюють інформаційне поле до потрібної конфігурації, тональності й акцентів. Створення навколо цільової аудиторії потрібної віртуальної реальності, інакше кажучи, інформаційної бульбашки. При цьому мінімізуючи потрапляння в неї альтернативної інформації.

Інформаційні віруси і бульбашки створюють за день тисячами. Вони доповнюють, нівелюють один одного, конкурують. Від цього плодиться хаос, який сприяє мутації первинних вірусів, а їхнє подальше поширення ніхто вже не контролює.

Цілком звичайне явище, коли вірус, замовлений і вироблений одними людьми, вже через тиждень використовують зовсім інші люди, які не мають до перших жодного стосунку. А перші борються з наслідками його неконтрольованого поширення.

Ремарка. Структура інформаційного поля, у якому ми живемо, багато в чому повторює те, що нині відбувається в космосі. Відмінність лиш у тому, що в космосі одночасно існує космічне сміття, керовані ракети і супутники, а в інформаційному полі водночас циркулюють:

— нові віруси, віруси, що мутували;
— старі забуті віруси, які живуть своїм життям;
— віруси, які мають нівелювати інші віруси;
— віруси-розвідники, які збирають реакції цільової аудиторії
на той чи інший вид інформації.

Проте в космосі ймовірність зіткнення з загрозою існує, але вона поки дуже мала. На Землі ж загроз в рази більше. Імовірність зіткнутися з вірусами — 100%.

Розвиток індустрії вірусмейкерства загалом збігається з розвитком інформаційного середовища. Індустрія аналогової ери була закритим клубом з одиницями виконавців, які обслуговували невелику кількість Замовників.

Їхнє завдання з року в рік зводилося до модерування і провокування конфліктів усередині влади. Власне, можновладці й були єдиними замовниками інформаційних вірусів. У загальнонаціональному форматі віруси зводилися до пропаганди в усьому її різноманітті, а ось для вирішення внутрішніх чвар задіювали інші канали. Утім інформаційне поле тоді було геть не основним полем битв.

Зовсім іншою стала конфігурація ринку в цифрову еру. Індустрія ери цифрової — це прохідний двір. Кожен, хто якимось боком брав участь у розміщенні джинси або нападі на когось, вважає себе фахівцем і вершителем доль. Цифрова ера щодня продукує дедалі більше нових способів й інструментів для маніпулювання широкими масами. Утім ні Замовники, ні Підрядники не встигають за нею, а це породжує дві важливі прірви:

• перша: між знаннями Підрядника і Замовника, через що Підрядники, замилюючи очі Замовникам, і втюхують їм усе, що красиво і переконливо звучить;
• друга: між знаннями Підрядників і тим, як розвивається, змінюється інформаційне поле.

Власне, поняттям інформаційне поле переважна більшість підрядників узагалі не мислить. Вони оперують набором інструментів і форм різної ефективності, які породжують і вкидають вірус, але жодним чином не контролюють те, як він живе і розвивається.

Невміння мислити категоріями інформаційного поля здебільшого походить з аналогової ери. Тоді існували моно інструменти, які й були інформаційним полем. Якщо хтось щось говорив у вечірніх ТВ-новинах, уранці це обговорювала вся країна.

Нині ж інформаційне поле зшите з сотень клаптиків забаганок різних цільових аудиторій, кожна з яких живе в своїй інформаційній бульбашці. Це віртуальна, невизначена і неконтрольована реальність не тільки для людей, які перебувають усередині неї, а й для тих, хто створює ці бульбашки. Адже наповнення бульбашки ніхто не контролює — ні її розмір, ні структуру, ні динаміку, ні тональність, ні інші життєво важливі параметри для розуміння і контролю за тим, що відбувається всередині.

Ремарка. «А як же соціологія?» — запитаєте ви. Для інформаційного поля вона померла ще на початку цифрової ери — і це одна з важливих причин некерованості інформаційного поля. Динаміка вірусів така велика, що соціологічні дані застарівають вже тоді, коли респондент відповідає на запитання анкети.

Як наслідок, одні й ті самі соціологічні дані трактують десятками різних способів. Звідси й непрогнозованість подій: соціологи трактували дані певним чином, а виходить зовсім інше.

На цей момент немає релевантного замінника функції соціології в інформаційному полі. Немає інструмента, який виводить показники всього інформаційного поля і його причинно-наслідкових процесів на приладову дошку, який дає змогу бачити цілісну картину і керувати нею.

Усе це призводить до одного: ніхто толком не знає, як мутують віруси всередині індустрії, як вони впливають на людей, через що змінюються поведінкові моделі людей. Усе це породжує ще один блок хаосу — експериментальні віруси та їхні бульбашки.

Поширений міф: є хтось, хто контролює інформаційне поле. Це не так. Контролюють запуск, стимулюють поширення, коригують порядок денний. Проте ніхто не може контролювати все або значну частину інформаційного поля.

Як ви вже зрозуміли, це зовсім не класична індустрія. Тут все вирішують за ситуацією, за нею ж рішення коригують і скасовують. Немає в цій індустрії і сформованої продуктової лінійки. Усі запити від Замовників, а отже, і самі продукти можна звести до того, що потрібно:

• змінити думку про людину / бренд / структуру тощо;
• атакувати і зганьбити, залякати;
• захистити від атак;
• розвідати — зібрати інформацію.

Усе це екстраполюють на різні цільові аудиторії (ЦА), чисельність яких може становити від однієї людини до всього населення країни.

Найчастіше замовлення стосуються таких ЦА:

• влада — від Президента до останнього депутата;
• чиновники різних рівнів;
• правоохоронні органи;
• активісти всіх мастей;
• лідери громадської думки та експерти;
• бізнесмени / підприємці;
• активне населення.

Географія теж найрізноманітніша. Звісно, основне поле битви — це Київ, на другому місці — мільйонники. Проте на місцях є маса своїх внутрішніх розборок, які тільки погіршують загальне інформаційне поле.

Ремарка. Інформаційні віруси завдають багато шкоди бізнесу. Йому доводиться витрачати на порядок більше грошей і зусиль, щоб прорватися крізь інформаційний шум і хаос, достукатися до свого споживача. Хоч як парадоксально, це збільшує кількість спроб і теж є каталізатором інформаційного шуму.

Основний тренд останніх років в індустрії вірусмейкерства — загальна автоматизація. Її стимулює саме інформаційне поле, що збільшується в геометричній прогресії. Ручні або напівручні технології просто не можуть упоратися з лавиною дій, необхідних для досягнення видимості результату.

Ремарка. В інформаційних кампаніях практично завжди використовують так звані ботруми — групи віртуальних акаунтів у соцмережах або блогах, якими управляє невелика кількість живих людей. Ці групи на замовлення виконують певні дії. Найчастіше «для картинки» — тобто спотворення дійсності — ставлять реакції, роблять репости і залишають коментарі з певними меседжами.

Цікаво, що на початку 2010-х ботруми налічували сотню-дві акаунтів. У день вони виробляли кілька тисяч дій — лайків, коментарів, репостів. Зараз усі ці цифри зросли в сотні і тисячі разів.