EN

Наклепи в інтернеті: як захистити свою честь, гідність та ділову репутацію?

1798

Михайло Федоренко, керівник проектів практики вирішення спорів Juscutum, та Олег Онищенко, молодший юрист цієї практики, у спільній колонці для AIN.UA пояснюють, як захищати свою репутацію в інтернеті з точки зору закону.


З розвитком сучасних технологій кожен користувач отримав змогу вільно поширювати інформацію будь-якого змісту. Нерідко такі можливості використовуються з недобросовісною метою для поширення інформації, яка може заподіяти шкоду.

У випадках, коли така інформація є образливою або недостовірною, особа (як фізична, так і юридична) може звернутися до суду за захистом своїх прав.

Приниження честі, гідності та ділової репутації у інтернеті є одними із найрозповсюдженіших порушень немайнових прав. У такій категорії справ з способами захисту порушених прав на практиці, як правило, питань не виникає. Чинне законодавство чітко визначає процедуру такого захисту.

Водночас труднощі можуть виникати із процесом доказування. Це зумовлено багатьма факторами, зокрема, технічною складністю видаляти у будь-який момент будь-яку інформацію, а також ,як правило, відсутністю відкритих даних про автора недостовірної інформації та власника веб-ресурсу, на якому така інформація розміщена.

Позовне провадження

З чого варто почати? Фіксуємо факт розміщення контенту

Першим кроком на шляху ефективного захисту є фіксація факту розміщення в мережі інформації, яка, на думку особи, порушує її честь, гідність або ділову репутацію. Адже у випадку видалення публікації із певного інтернет-ресурсу, довести порушення прав буде неможливо.

Визначаємо належних відповідачів

Далі необхідно визначити осіб, до яких будуть пред’являтись позовні вимоги.

Так, у Постанові Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 вказано, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в інтернеті, є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен встановити та зазначити у позовній заяві.

Якщо особу автора поширеної інформації та його місце проживання неможливо встановити, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено такий матеріал, оскільки саме він створив технічні умови для поширення недостовірної інформації. Тобто власник веб-сайту в будь-якому випадку виступатиме відповідачем по справі.

З метою визначення власника сайту варто надіслати звернення або адвокатський запит до Центру компетенції адресного простору мережі Інтернет щодо надання такої інформації.

Зазвичай Центр компетенції надає усі необхідні для звернення до суду дані, однак якщо заявник з будь-яких причин отримає відмову у наданні запитуваної інформації – це є підставою для ініціювання перед судом питання щодо витребування інформації про власника веб-сайту в порядку забезпечення доказів.

Не варто забувати і про те, що правильне визначення відповідача прямо впливає на підсудність спору.

Усі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб’єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.

Для справ про спростування недостовірної інформації встановлена спеціальна позовна давність — 1 рік, а строк для звернення до суду обчислюється або з моменту розміщення інформації, або коли особа довідалася чи могла довідатися про це.

Звертаємось до суду

Наступним кроком є формування позовної заяви та подання її до суду разом із необхідними доказами. Для цього необхідно здійснити аналіз та визначити, чи містить публікація оціночні судження, або ж фактичні дані.

Так, оціночні судження (наприклад, критика, суб’єктивна думка відповідача тощо) не вважаються такими, що можуть бути спростовані. У свою чергу, фактичні дані можуть бути перевірені на предмет їх істинності, тому можуть бути предметом спору.

Головним завданням тут є не тільки належний захист позиції, що інформація є недостовірною, а й доведення факту, що її поширенням було порушено особисті немайнові права, наприклад створено перешкоди для подальшого розвитку успішної професійної кар’єри.

Позивач вправі вимагати спростування поширеної неправдивої інформації, припинити поширювати таку інформацію (видалити публікацію), а також відшкодування моральної шкоди.

Як законодавець, так і судова практика, передбачили розгляд справ про захист честі, гідності та ділової репутації фізичних і юридичних осіб в порядку позовного провадження. У той же час, варто звернути увагу і на можливість захисту прав в рамках окремого провадження.

Окреме провадження

Буває, що автори, які поширюють інформацію, що має на меті заподіяти шкоду честі, гідності чи діловій репутації особи, намагаються уникнути відповідальності та докладають чимало зусиль для того, щоб відомості про них та власника веб-ресурсу залишились невідомими. Це створює практично безмежну свободу дій та висловлювань, що значно ускладнює можливість притягнення таких осіб до відповідальності.

Водночас тією ж таки Постановою Пленуму ВСУ передбачено, що судовий захист честі, гідності та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома. У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження.

Особливістю захисту честі, гідності та ділової репутації в порядку окремого провадження, порівняно з позовним провадженням, є те, що саме заявник повинен довести факт поширення про нього недостовірної інформації та надати суду докази неправдивості такої інформації.

Варто зазначити, що суди неохоче займають сторону заявників в такій категорії справ, посилаючись на конституційне право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань тощо.

Однак, завданням сторони, права якої порушені, є переконати суд в тому, що поширена інформація є недостовірною або перекрученою і довести, що заявником були вжиті всі можливі заходи щодо встановлення особи, яка поширила неправдиву інформацію.

Хоча такий спосіб захисту є менш ефективним (порівняно із позовним провадженням, коли зобов’язати спростувати чи видалити недостовірну інформацію можна конкретну особу, яка її поширила), однак, він є чи не єдиним механізмом захисту честі, гідності та ділової репутації, коли неможливо встановити осіб, які її поширили.

Найтиповішими помилками, яких припускаються позивачі під час судового розгляду, є:

  1. недоведення, в чому саме полягало порушення права;
  2. посилання на повідомлення, які містять оціночні судження, стверджуючи, що це фактичні дані, які підлягають спростуванню;
  3. вибір неналежного способу захисту, наприклад зобов’язання відповідача публічно вибачитися;
  4. непідтвердження заподіяння моральної шкоди тощо.

У разі доведеності заявником наявності підстав для встановлення факту поширення неправдивої інформації, суд констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її.

Блокування сайтів

Як заблокувати сайт, який поширює недостовірну інформацію?

Блокування інтернет-ресурсів українським законодавством взагалі не передбачене. Єдиною згадкою про можливість застосувати заходи щодо недобросовісного користувача інтернету є ст. 38 Закону України «Про телекомунікації», відповідно до якої оператор або провайдер телекомунікацій має право на:

  • скорочення переліку або припинення надання телекомунікаційних послуг споживачам, які порушують правила надання і отримання телекомунікаційних послуг, або відключення кінцевого обладнання споживача, якщо воно не має виданого в установленому законодавством порядку документа про підтвердження відповідності вимогам нормативних документів у сфері телекомунікацій, у порядку, визначеному цими правилами;
  • відключення на підставі рішення суду кінцевого обладнання, якщо воно використовується абонентом для вчинення протиправних дій або дій, що загрожують інтересам державної безпеки.

У згаданій нормі мова йде не про блокування сайтів, а, власне, про відключення недобросовісних користувачів. Проте відсутність законодавчих підстав для таких блокувань, як виявилося на практиці, не перешкоджає це робити. У цивільних справах сайти блокуються не за рішенням суду по суті справи, а за ухвалою про забезпечення позову.

Заблокувати сайт складно значно мірою тому, що доступність веб-сайту для користувачів забезпечують одразу кілька учасників процесу. Фактично будь-який сайт — це набір файлів.

Хостер розміщує ці файли на своєму сервері, налаштованому так, щоб користувачі Інтернету мали змогу сайт відкрити, а власник сайту — вносити до нього потрібні зміни.

Реєстратор домена забезпечує можливість користувачам Інтернету потрапити на певний сайт, увівши в браузері посилання.

Провайдер надає користувачам доступ до інтернету.

Тобто, якщо хтось хоче заблокувати сайт, є кілька шляхів:

  • Зобов’язати хостера вимкнути сайт у себе на сервері. Це складніше зробити, якщо хостером є іноземна компанія, що працює за законодавством іншої держави.
  • Зобов’язати доменного реєстратора скасувати реєстрацію домену — знову ж таки, якщо реєстратор є іноземною компанією, це буде зробити непросто.
  • Заборонити провайдерам надавати доступ своїм клієнтам до сайту.

На останньому зупинимось більш детально.

Інтернет-провайдери

Цензура в Україні заборонена, однак, якщо особі не подобається, що про неї написано, то є шанси, що суд може змусити провайдера тимчасово обмежити доступ на визначений сайт.

Показовою в цьому сенсі є ухвала Трускавецького міського суду Львівської області від 19.04.2018 по справі №457/349/18 про забезпечення позову щодо заборони поширення інформації, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію, якою суд в рамках цивільного судочинства зобов’язав провайдерів тимчасово заблокувати доступ до сайтів Mmgp.ru, ScamQuestra.com та Prochukhan.org.

Заява про забезпечення позову обґрунтовувалась тим, що на цих веб-ресурсах розміщувалась інформація щодо нібито шахрайських дій компаній Questra World и Atlantic Global Asset Management та пов’язаних із ними осіб.

Вказана ухвала містить вичерпний перелік провайдерів, зобов’язаних заблокувати обрані сайти. Більше того, цей перелік формував не суд, регулятор чи інша організація, а сам позивач на власний розсуд.

«Оскільки, заборонити всім провайдерам на території України забезпечувати доступ до зазначених сайтів технічно та організаційно не можливо, на думку Заявника найбільш доцільним способом забезпечення позову є заборона найбільшим провайдерам та операторам України, перелік яких Заявник навів в заяві», — ухвалив суд.

Отже, однією із найважливіших проблем в даній категорії спорів залишається неврегульованість статусу всіх учасників відносин та процедур блокування сайтів. При цьому, між правами користувачів мережі Інтернет, власників, хостерів, реєстраторів та провайдерів необхідно знайти необхідний баланс.

У свою чергу, до процесу захисту порушених честі, гідності та ділової репутації необхідно підійти максимально відповідально, зібравши необхідну доказову базу та обравши правильну стратегію захисту, що призведе до найвигіднішого результату.

Автори: Михайло Федоренко, керівник проектів практики вирішення спорів Juscutum, Олег Онищенко, молодший юрист цієї практики

Оставить комментарий

Комментарии | 0

Последние новости
07 мая
Смотреть все
  • Год пандемии
  • Расследования AIN.UA
  • FragStore на ВДНГ
  • Продавать в интернете — инструкции
  • Отдохнуть от соцсетей
  • Спецпроекты
  • Безопасность номера
  • HR-бренд компаний
Реклама на AIN.UA

Поиск