Витрачайте гроші компанї так, як власні кошти — уривок з книги «Netflix і культура інновацій»

361

У видавництва Vivat виходить переклад книги Ріда Гастінгса й Ерін Майєр «Netflix і культура інновацій». У ній автори проаналізували історію успіху цієї компанії й визначили, чому бізнесів багато, але інноваційними та прогресивними серед них стають одиниці.

AIN.UA публікує уривок з книги.


Скасуйте інструкцію про відрядження й обсяг витрат

У 1995 році, ще до Netflix, один із директорів відділу продажів у Pure Software, Ґрант, увірвався в мій кабінет і грюкнув дверима. Вуха в нього палали. Наші правила внутрішнього трудового розпорядку стверджували: «Їдучи на зустріч з клієнтом, ви маєте право взяти в оренду машину або викликати таксі — одне з двох». «От я й орендував машину! До офісу клієнта їхати дві години.

Таксі влетіло б у копієчку. Я вчинив правильно, — пояснював Ґрант. — Неподалік від мого готелю влаштували вечірку, на якій було кілька наших клієнтів. Я знав, що всі питимуть, тож узяв таксі. А тепер у бухгалтерії не хочуть відшкодовувати за нього п’ятнадцять доларів, бо я орендував машину». Ґрант сердився з принципу: «То ви вважали б за краще, щоб я випив і сів за кермо?» Цілу годину ми з Патті Маккорд мізкували, як переписати правила відряджень на майбутнє.

За кілька місяців Ґрант подав заяву на звільнення. «Побачивши, на що найвище керівництво витрачає час, я втратив віру в компанію», — сказав він у прощальній бесіді.

Ґрант мав рацію. Я не хотів, щоб будь-хто витрачав час на такі розмови в Netflix. Ба більше, я не бажав, щоб наші талановиті працівники відчували, що безглузді правила не дають їм вмикати мозок і робити, що треба. Це надійний спосіб придушити творчий пошук, незамінний на роботі, де вирують інновації.

Спершу Netflix не вирізнявся з-поміж інших стартапів. Ми не мали писаних правил, що визначали, хто і скільки міг витратити і в яких готелях мусив зупинятися у відрядженні. Компанія була така маленька, що ми відчували кожну велику витрату. Працівники могли купувати все необхідне, але якщо брали через край, то хтось це помічав і робив зауваження.

У 2004 році ми все-таки вже два роки як були публічною компанією. Приблизно тоді більшість підприємств почала запроваджувати згадані правила. Наш фінансовий директор Баррі Маккарті надіслав мені документ, у якому запропонував нову інструкцію щодо відрядження й обсягу витрат, укладену відповідно до тих правил, які використовували в більшості середніх і великих компаній. У ній усе було прописано до дрібниць: керівники якого щабля мали право літати бізнес-класом, скільки кожен працівник міг заплатити за канцелярські товари, не узгодивши заздалегідь цієї витрати, і хто мав давати дозвіл на купівлю чогось дорогого, наприклад нового комп’ютера.

Ми нещодавно скасували правила надання відпусток, тож, побачивши результати, я був категорично проти нових приписів. Ми довели, що, маючи відповідних працівників, переконливий приклад керівництва й визначені орієнтири, можемо чудово обійтися без низки правил. Баррі погодився, але нагадав, що доведеться встановити працівникам дуже чіткі та зрозумілі вимоги щодо того, як розумно витрачати гроші компанії.

Я зібрав нараду в Гаф-Мун-Бей. На порядку денному був спосіб як донести до працівників інформацію про витрати, коли немає чітких правил щодо цього. Ми розглянули кілька ситуацій. Деякі були цілком зрозумілі. Наприклад, якщо працівник надсилає родичеві подарунок на Різдво, використовуючи експресдоставку, то не за кошти Netflix. Проте незабаром ми з’ясували, що в багатьох ситуаціях виникають сумніви.

Якщо Тед іде на вечірку в Голлівуді з діловою метою й купує коробку шоколадних цукерок для господаря, то він має право зробити це коштом Netflix? Якщо Леслі працює вдома щосереди, то чи вважати папір для принтера за робочий ресурс? А якщо її донька візьме цей папір, щоб виконати домашнє завдання?

Єдине, у чому ми погоджувалися, було те, що працівника варто звільнити, якщо він обкрадає компанію. Однак тут втрутилася директорка на ім’я Хлої: «У понеділок я обікрала компанію. Мусила працювати до 11-ї вечора, щоб закінчити проєкт. Уранці не було б чим нагодувати дітей, тож я взяла чотири маленькі коробки вівсяних пластівців із кухні». Ну, і правильно зробила. Ця ситуація зайвий раз показала, що правила та приписи ніколи не враховують усіх нюансів. Життя таке непередбачуване, що жодне правило не зможе повністю йому відповідати.

Я запропонував попросити підлеглих, щоб вони витрачали гроші ощадливо. Працівникам варто добре подумати, перш ніж щось купувати — так, ніби вони купували б це власним коштом. Ми занотували перший принцип витрат:

Витрачайте гроші компанії так, як витрачаєте власні кошти.

Мені це дуже сподобалось. Я ощадливо витрачаю і свої гроші, і гроші компанії, тож вважав, що інші чинитимуть так само. Проте виявилося, що не всі такі скнари, як я, і вельми різні звички витрачати власні гроші стали спричиняти проблеми.

От, наприклад, що згадує Девід Веллс, який долучився до нас як віцепрезидент із фінансів саме тоді, коли ми вели ці розмови 2004 року. Пізніше він був нашим фінансовим директором з 2010 до 2019 року.

Я виріс на фермі у Вірджинії, за кілька кілометрів від ґрунтової дороги. Цілими днями ми з собакою Старром ганялися за жуками й бавилися з палицею в лісі, що оточував дім. Я народився в небагатій родині й до розкошів не звик. Коли Рід сказав витрачати гроші у відрядженнях так само, як я витрачав би власні, для мене це значило літати економ-класом і зупинятися в скромних готелях.

Я працюю з фінансами, тож це видавалося мені відповідальною фінансовою поведінкою. Невдовзі по тому, як запровадили новий принцип, у Мексиці мала відбутися зустріч керівників. Зайшовши в літак, я попрямував до свого місця в економкласі, аж раптом побачив, що весь контент-відділ Netflix сидить у першому класі в зручних капцях, відкинувшись у кріслах.

Це дорогі місця, а рейс від Лос-Анджелеса до Мехіко триває лише кілька годин. Я підійшов привітатися, і дехто зніяковів. Та от яка штука. Вони зніяковіли не тому, що сиділи в першому класі. Вони зніяковіли через мене, бо топменеджер компанії сидітиме в економкласі! Ми швидко зрозуміли, що «витрачайте гроші компанії так, як витрачаєте власні кошти» — не зовсім та поведінка, яку хотіли бачити в працівників. Один із віцепрезидентів на ім’я Ларс, який отримував кругленьку суму, жартував, що через любов до розкошів живе від зарплати до зарплати.

Витрати за такого способу життя — точно не те, що ми мали на увазі. Тому ми змінили принцип щодо витрат і відряджень, зробивши його простішим. Тепер усі наші правила відряджень і витрат містять лише ці чотири звичні слова: Чиніть в інтересах Netflix.

Отак краще. Усім контент-відділом летіти в бізнес-класі з Лос-Анджелеса до Мехіко не в інтересах Netflix. Однак якщо доводиться летіти в незручний час із Лос-Анджелеса в Нью-Йорк, так що навряд вдасться виспатись, а наступного ранку потрібно робити презентацію, то, напевне, в інтересах Netflix летіти бізнес-класом, щоб не було мішків під очима й у відповідальну мить не заплітався язик.

Що може бути спокусливішим за нагоду витрачати чужі гроші на придбання речей, корисних і собі, і для роботи? Лиш подумайте. Летите в Таїланд на зустріч з колегами й кілька нарад. Погода в Бангкоку піде вам на користь, та й масажі там неймовірні. Можна замінити валізу, у якої відламалося колесо під час нещодавнього відрядження, а валізи Tumi дорогі!

Звісно, зазвичай компанії не платять за валізи, але ж ясна річ, що валіза зламалась під час відрядження, тож це можна виправдати.

З другого боку, той самий принцип із чотирьох слів може змусити добряче понервувати власника компанії. Давати працівникам направо й наліво витрачати корпоративні гроші без обов’язкових дозволів? Ціна буде висока — і навіть може довести підприємство до банкрутства. Звісно, є чесні й ощадливі люди, проте переважна більшість намагається отримати власну вигоду.

Це не просто песимістичний закид. Згідно з дослідженнями, більшість людей залюбки поводитиметься нечесно, якщо можна буде збагатіти так, що ніхто не дізнається.

Джералд Прукнер із Лінцського університету й Руперт Заусґрубер із Віденського університету економіки та бізнесу дослідили, як люди поводитимуться саме за такого сценарію. Вони придумали продавати газети з коробки, що стояла без нагляду. Зазначили на ній ціну, тож перехожі, беручи примірник, мали кинути гроші в отвір коробки. Поряд висіло нагадування, що потрібно бути чесним. Приблизно дві третини тих, хто взяв газету, не заплатили за неї. Оце так багато нечесних людей. Наївно думати, що на вас працює лише третина чесних.

Хай як звабно й жахливо це звучить, а сфера витрат у Netflix дуже відрізняється від експерименту з газетами. Вона не така проста й страшна, як можна подумати. А все через чіткі орієнтири від початку й перевірку наприкінці. Працівники можуть самостійно вирішувати, як витрачати гроші компанії, проте не абияк.

Оставить комментарий

Комментарии | 0

Поиск