Переможці конкурсу «Допомога хвостикам 2021»: «Отримані кошти допоможуть узаконити два притулки та врятувати понад 50 тварин»

101

Цьогоріч у конкурсі «Допомога хвостикам 2021», який щорічно проводить команда HOSTiQ.ua, взяли участь 33 проєкти з 14 областей України. Найбільше балів отримали харківські волонтери, які понад 10 років опікуються долею безпритульних собак і котів. Їхній проєкт під назвою «Дай лапу, друг!» об’єднав Харківський міський благодійний притулок для тварин «Дружок» та громадську організацію «Біле Ікло». Розпитали переможців, як витратили $1000, чому стали волонтерами і з якими проблемами стикаються.

Собака з притулку в селищі Високий

«Уперше зіткнулася з жорстоким поводженням із тваринами в 7-му класі»

Харків’янка Тетяна Дюбко очолює міський благодійний притулок для тварин «Дружок» і громадську організацію «Біле Ікло» та опікується двома мініпритулками для тварин, що у селі Ржавець та селищі Високий. Заради тварин жінка з чоловіком у 2016-му продали чотирикімнатну квартиру у центрі міста і переїхали у недобудований будинок у передмісті. Мріяли облаштувати тут все так, щоб у першу чергу було зручно і комфортно їх улюбленцям — 20 котикам та 10 собачкам, більшість з яких вони підібрали на вулиці.

«На жаль, зі мною трапилася біда — у 2018 році зламала ногу, а буквально через 10 днів стала вдовою. Опинилася в дуже складній ситуації — одна з тваринами, прикута до ліжка, — згадує жінка. — Зараз ходжу на милицях, працюю віддалено в інституті проблем кріобіології та кріомедицини. Я — старший науковий співробітник, кандидат біологічних наук».

Любов до тварин, говорить Тетяна, в їхній родині виховувалась змалечку. Бабуся Галина Юхимівна, яка працювала лікарем-інфекціоністом, постійно підбирала на вулиці котиків та песиків, що потребували допомоги, та лікувала їх.

«Коли бабуся ще до війни вчилася в інституті, там проводили досліди на собаках. Після цього вона стала вегетаріанкою і нас теж привчала не їсти м’ясо… У 7-му класі мама мені купила цуценя вівчарки. Я з ним якось вийшла гуляти і, стався неприємний випадок: мешканець нашого будинку підскочив, вирвав у мене з рук повідець і почав вішати цуценя на дереві. Малого тоді врятували перехожі. Це, напевно, був перший випадок, коли я зіткнулася з жорстоким поводженням із тваринами», — розповідає волонтерка.

З кожним роком Тетяна все більше цікавилася темою захисту та прилаштування вуличних кішок та собак, а у 2009-му їй запропонували очолити організацію Харківський благодійний притулок для тварин «Дружок».

«Через два роки нашій організації у міськраді виділили ділянку землі для будівництва притулку на вулиці Воровского, 36. На жаль, нам так і не вдалося отримати оригінал документів, а через рік у нас цю ділянку забрали під приводом, що ми не освоюємо землю. Після цього ми вирішили, організувати притулок для тварин самотужки. До нас щодня телефонували люди і просили прилаштувати кошенят або цуценят, — говорить зоозахисниця. — Всіх перспективних — породистих, молодих, здорових — намагалися роздавати. Кілька років поспіль меценат виділяв автобус, і ми їздили по всій Харківській області з цуценятами і намагалися їх прилаштувати. Але які у нас люди? У селах найчастіше беруть хлопчиків. Ми не могли переконати, навіть коли говорили, що приїдемо і в 6 місяців безкоштовно стерилізуємо. У підсумку у нас залишилося дуже багато дівчаток. Були кілька собак, яких повернули, бо характер не підійшов».

Так на території двох приватних домоволодінь у селі Ржавець та селищі Високий, які організація отримала у пожертвування, поселилися собаки, яких роками ніхто не хотів брати. Як раз на виграні кошти від HOSTiQ.ua переможці організували нотаріальне переоформлення будинків, щоб їх можна було використовувати як притулки, та облаштовують їх для тварин. Завдяки цьому будуть врятовані від евтаназії понад 50 безпритульних собак. В перспективі площа будинків і земля дозволяють прийняти більшу кількість безпритульних тварин.

«Котів у Ржавці зараз немає, коли я захворіла, їх забрала моя колега і волонтерка Люба Степанюк. У мене залишився один – єдиний кіт, а собак багато. У наших мініпритулках усі собаки безпритульні, за винятком алабая Тоші, яку мені подарували цуценям. Утримуємо їх за свій рахунок і рідкісні пожертвування. Є люди, які нам допомагають регулярно, але це незначні суми. Кількість волонтерів, які допомагають постійно, змінюється», — зазначає Тетяна.

За її словами, бувають періоди, коли коштів на утримання тварин катастрофічно не вистачає. Навіть із придбанням корму бувають перебої. Волонтерка говорить: будуть вдячні за будь-яку допомогу.

«Будемо раді як пожертвам, так і підтримці підприємців, у яких є м’ясні відходи або хлібні, крупи … І будматеріали нам потрібні — шифер, сітка, дерево… Тут у Ржавці — велика ділянка, а паркану не вистачає … Можна багато розмістити собак, якщо добудувати вольєри і обгородити ці 33 сотки. Зараз лише третина ділянки має паркан, — ділиться волонтерка. — Ще одна проблема полягає в тому, що не вистачає сил і часу для соціалізації собак — гуляти з ними, водити в громадські місця, щоб вони не боялися чужих людей, транспорту, гучних звуків».

За спостереженнями зоозахисниці, люди й досі не дуже орієнтовані на те, щоб брати тварин із притулків, але інколи трапляються історії, які схожі на справжнє диво.

«У Харкові була організація — товариство захисту тварин, яку очолював ветеринарний лікар Олег Бондаренко. Якось нам подзвонили і сказали, що в районі Будинку культури залізничників цуценя потрапило під потяг і йому відрізало дві лапки, просили приїхати і приспати. Вмовила Олега Борисовича зробити операцію, цуценя вижило. Через деякий час ветеринара і врятованого песика, якого Олег Борисович назвав Карма, показали у програмі на телебаченні. Відгукнулася дуже заможна жінка, яка взяла цю собачку — інваліда на двох лапках — до себе жити. Такі дивовижні історії трапляються, але, на жаль, дуже рідко», — підсумовує Тетяна.

Як підтримати

Перерахувати кошти: код ЄКПОУ 43793803, МФО 351005, № рахунку UA223510050000026000879036668 (поточний), АТ «Укрсиббанк», код банку 09807750.

Зв’язатися з Тетяною по Viber за номером: (095) 800 29 88.

Собака з притулку в селищі Високий

«Щоразу везу у Високий 15 кг каші, щоб нагодувати собак»

Тричі на тиждень — у понеділок, середу та п’ятницю — харків’янка Ірина Барденкова прокидається о четвертій ранку та першим трамваєм їде на Холодну Гору, щоб встигнути на приміську маршрутку о 06:50. Пенсіонерка поспішає, бо у селищі Високий не неї чекають 15 собак, які завдяки волонтерам знайшли прихисток у вольєрах на приватному подвір’ї. Нині у цьому будинку ніхто не живе, тож кожного разу, жінка, щоб нагодувати тварин, везе з собою 15 кг пшеничної каші з курячими кістками та обрізі м’яса.

«Розкладаю харчі у дві сумки та рюкзак і їду до Високого у будь-яку погоду. Бо якщо я не приїду, хто ж тоді нагодує собак? Нікому. Тільки у вихідні сюди приїжджає інша волонтерка, привозить автівкою воду у пластикових баклажках. Проводжу тут майже весь день: спочатку всіх годую, наливаю свіжу воду, потім починаю прибирати у вольєрах… Роботи завжди багато. Собаки весь цей час ходять за мною хвостиками, ластяться, крутяться під ногами, щоб я їх погладила або вичесала, намагаються порадувати», — розповідає Ірина.

Останні кілька років до цього приватного притулку тварин волонтери не привозять новоселів. Тут переважно живуть собачки, яких не вдалося прилаштувати цуценятами. Згодом, коли вони підросли, волонтери їх стерилізували і посели у Високому. Найстаршій мешканці притулку — приблизно 12 років.

«У кожного нашого вигодованця — своя сумна історія. Дуже часто так буває, що люди беруть цуценят, а потім повертають… З різних причин. Наприклад, тому, що малий не гавкає. Наші пояснення, що цуценяті треба підрости, ніхто навіть слухати не захотів. Зараз цей песик, як дзвіночок, — гавкає так, що зупинити неможливо, але ми так і не змогли для нього знайти люблячу родину. Шукаємо таких людей, які вважають, що собака — це член сім’ї, а не просто охоронець будинку. Всі тварини хороші, просто їх треба любити», — пояснює волонтерка.

За спостереженнями Ірини, зараз у Харкові майже не зустрінеш бродячих собак, бо у великих містах до чотирилапих ставляться як до біосміття.

Собака з притулку, яким опікується Ірина

«Знаєте, як я стала волонтером? Дуже просто. Я живу на вулиці Плеханівській, біля стадіону «Металіст». У 2012-му, коли Харків активно готувався до проведення чемпіонату Євро з футболу, по місту почалися масові отруєння тварин. Тоді дуже багато собак загинуло. Щоб врятувати песиків, які жили на автостоянці поряд із моїм будинком, вирішили побудувати для тварин будочки і сховали їх у лісі, що на Білгородському шосе. Тоді я і стала волонтеркою, — говорить харків’янка. — Приїжджали — годували їх. Собачки там два роки протрималися, а потім ми їх перевезли у Високий. По професії я — інженер-електромеханік, але вже давно на пенсії, то ж стала їздити сюди, до притулку. Паралельно допомагала прилаштовувати цуценят — брала участь в акціях Ліги допомоги тваринам «Знайти друга», яка проходила в саду Шевченка. Там познайомилася з іншими людьми і, відтоді допомагаю безпритульним та бродячим тваринам».

Жінка згадує: в родині завжди жили чотирилапі улюбленці, бо і мама, і її батьки дуже любили тварин. У дитинстві це був кіт Барсик, а тепер, коли харків’янка на пенсії, — собачки та хом’ячки.

«У мене вдома переважно живуть собачки з вулиці. Одне цуценятко, якому вже 12 років, підібрала на зупинці. Собаки дуже добре визначають, хто з людей — хороший, а хто — поганий, дуже віддані… Як на мене, це найкращі друзі, — відзначає Ірина. — Все необхідне для собак купую за свою пенсію, тварини ж не працюють. Окрім круп та курячих супних наборів також потрібні ліки для профілактики глистів, кліщів… Якщо коштів не вистачає, намагаюся продати якісь речі, що мені не потрібні».

За словами волонтерки, притулку у Високому, де наразі свій вік доживають 15 стареньких собак, потрібна різнобічна допомога, не тільки фінансова. Наприклад, зараз необхідно спиляти у дворі старі дерева, полагодити вольєри, а нікому… Більш того, Ірина мріє, щоб у неї з’явився ще один напарник, який раз на тиждень, у будні, підміняв її та допомагав доглядати за тваринами.

Як підтримати

Відправити кошти на особисту картку: 5167 4900 7276 2702 (Ірина Федорівна Барденкова).

Приєдналася до зоозахисників, побачивши допис про побиття хаскі

Одного разу харків’янка Наталя Синопальникова побачила у соцмержах допис про те, що чоловік побив лопатою сусідського хаскі. Цей випадок стався в іншій країні, але жінка була так шокована, що вирішила з’ясувати: чи є в Харкові якісь зоозахисні організації? 

«Це було у 2013-му, ми щойно придбали родиною наше перше цуценя — маламута, тому мене дуже вразила ця історія. Згодом я приєдналася до Ліги допомоги тваринам. Побачила на їхньому сайті, що потрібна допомога тих, у кого є автівка, і стала волонтеркою, — згадує Наталя. — Взимку 2018 року хтось написав, що в мініпритулку під Харковом тварини голодують, допоможіть відвезти корм. Так я познайомилася з Тетяною Дюбко. З’ясувалося, що Тетяна, у якої на той час знайшли прихисток із десяток собак, прикута до ліжка, бо впала і зламала ногу. З того моменту я їжджу в село Ржавець, що в 20 кілометрах від Харкова, або селище Високий».

По професії Наталя — педагог. Каже: рідні звикли, що один з двох вихідних вона присвячує допомозі тваринам — купляє та відвозить корм, допомагає прибирати у вольєрах, годувати песиків та виводити їх на прогулянку… За словами волонтерки, щотижня для собак, які живуть у Ржавці, потрібно близько 50 кг сухого корму, а це приблизно 1500–1600 гривень.

«Годуємо найдешевшим сухим кормом, так як там немає можливості готувати кашу. Плюс раз на тиждень намагаємося привезти щось м’ясне — наприклад, курячі супові набори. Коли собаки чують, що я під’їжджаю, то відразу починають гавкати. Зустрічають мене, радіють. Улюблениця у мене, напевно, алабайка Тоша — подобаються великі собаки. Вона одна в вольєрі, бо не любить сусідства. Три місяці звикали одна до одної, перш ніж вона дозволила себе погладити. До цього не могла у вольєрі навіть поприбирати», — посміхається Наталя.

Незважаючи на те, що село Ржавець знаходиться неподалік від Харкова, дістатися туди громадським транспортом доволі складно. Найоптимальніший варіант — це автівка. От тільки найти волонтерів із машиною, які б захотіли допомогти мініпритулку і підмінити Наталю, доволі складно.

«Розумію, якщо я в цей день не приїду, більше нікому, — пояснює вона. — Одного разу, коли на дворі була ожеледиця, у мене автівка зламалася, довелося викликати на допомогу брата. Дуже переживала з цього приводу, бо знала, що у Ржавці на мене чекають».

Територія домогосподарства у селі Ржавець дозволяє розмістити собак комфортно і заселити нових.

«Там розташовані дачі, ніхто з сусідів постійно не живе. Якби могли додатково побудувати паркан і відгородити територію, можна було б розмістити ще собак. Зараз є вольєр, який пустує, але його потрібно забетонувати, побудувати будки. До того ж, до зими усі будиночки чотирилапих необхідно утеплити — купити сіно або солому. Будемо дуже вдячні, якщо відгукнуться люди, які допоможуть нам привести мініпритулок до ладу. Щоб створити для тварин більш зручні умови, бракує і рук, і фінансів», — зітхає волонтерка.

Оставить комментарий

Комментарии | 0

Поиск