Wired публікує статтю про те, як працювала центральна станція зв’язку в Маріуполі. Публікуємо скорочений переклад матеріалу.
Якби ви гуляли проспектом Будівельників у Маріуполі ще в середині лютого, ви би навряд чи помітили її. Сіру семиповерхову будівлю з типовим корпоративним фасадом, розташовану між Грецьким культурним центром та нічним клубом, офіс «Київстар». Ви би точно не подумали, що вона стане одним із найважливіших будівель у південно-східній Україні.
Якби ви зайшли до офісу, ви би врешті знайшли основну станцію — центр мережі, до якої під’єднано 148 базових станцій. Які у свою чергу передають бездротовий сигнал жителям Маріуполя для зв’язку з рідними, смсок друзям та щоденного інтернету. Але це було раніше, в іншому житті.
«Одна за іншою ці базові станції вимикалися. Спочатку через брак енергії, потім через фізичну шкоду», — розповідає Володимир Лутченко, СTO «Київстар».
Тижнями російські війська тримають Маріуполь в блокаді, відрізаючи від міста продукти, воду, електроенергію. Цілі райони було знищено російськими ракетами та обстрілами, пожежі у квартирах, тіла цивільних на вулицях. Міська влада говорить про те, що у місті загинуло 5000 людей, і 90% будівель пошкоджені. Сотні тисяч людей змогли врятуватись, але за офіційними даними ще 170 000 людей все ще у пастці, і в них дуже мало способів повідомляти рідним, що вони ще живі.
Від початку неспровокованого нападу Росії на Україну в лютому українські комунікації часто потрапляли під атаки російської армії. Це заважало українцям спілкуватися з рідними, дізнаватися про безпечні ділянки, також зупиняло спроби передавати дані про злочини, що творились у місті, в реальному часі. Низка українських міст наразі не має зв’язку.
Одне з них — Маріуполь. Інформація не може потрапити до Маріуполя, і не може звідти вийти. За словами Лутченка, компанії вдавалось утримувати роботу центральної станції. Від початку війни українські телеком-провайдери об’єднали свої мережі (йдеться про національний роумінг — ред.): 250 000 абонентів інших операторів лишалися підключені до мереж «Київстара». Але й цей зв’язок було знищено. Зв’язок lifecell у Маріуполі зник ще 27 лютого. На початок березня єдиною центральною базовою станцією, що лишалась онлайн, була станція на проспекті Будівельників.
Коли росіяни вимкнули світло, працівники «Київстара» тримали базову станцію у робочому стані лише вручну, за допомогою генератора. Навіть із відновленими сервісами зв’язок був слабкий, і люди збиралися біля офісу компанії, щоб отримати сильніший сигнал.
Але потім офіс атакували.
Кожного дня, аж до 15 березня, коли він евакуювався, Микола Осиченко забирався на 10 поверх свого будинку в центрі Маріуполя, вмикав телефон і починав полювання за мобільним зв’язком. Він вмикав камеру і записував відео для своєї Facebook-сторінки, даючи знак, що він із родиною все ще живі. Він також підключався до Telegram та новин, щоб переповісти все іншим мешканцям будинку, в яких мобільні телефони вже сіли.
Він очолює «Маріупольське ТБ», у якого цього місяця — 25-річний ювілей. Перед війною він планував вечірку, щоб відсвяткувати його. Замість цього віщання станції після війни припинилося зовсім. Ще 20 годин після відключення енергії у місті станція працювала на генераторі. Але ніхто у місті не міг її дивитись. Люди в місті не знали, що відбуваються з Україною чи зі світом.
У Осиченко були великі плани по розширенню станції. Але студію знищили, усе згоріло. Вона була розташована біля міського парку, далеко від будь-яких військових цілей. Зараз Микола переживає за дві речі: щоб світ дізнався про жахи Маріуполя, і про безпеку своїх співробітників. З 89 людей він точно знає, що живі 41.
Брак зв’язку означав для Маріуполя спалах дезінформації. Після того, як росіяни обстріляли пологовий будинок, розташований неподалік від офісу «Київстару», російський уряд заявив, що ці атаки — фейк. Їхні брехливі заяви спростували.
За межами Маріуполя українська децентралізована інтернет-мережа виявилась доволі стійкою до російських атак, у більшості населення досі є безпроблемний доступ до інтернету. Але у містах, де немає світла, а інфраструктура розбомблена, мало чим можна зарадити.
26 лютого маріупольський інтернет-провайдер Trinity опублікував фото у Facebook, де його інженери використовують генератори для підтримки систем. Вони старались тримати системи онлайн. Але боротьба за це в Маріуполі виявилася неможливою.
Аліса Ліддел, рекрутер IT-компанії Beetroot, жила у Маріуполі і полишила місто на початку війни. Але її колеги та друзі все ще там. Вона розповідає, що провела шість чи сім днів без новин чи будь-якої достовірної інформації. Але навіть за межами міста зв’язку не було.
З пляжів села Білосарайська коса Ліддел з татом могли бачити та чути російські кораблі, що атакували її місто. Коли невеличка група мешканців села вирішила підвезти генератор до мобільної вишки і перезапустити її, у Ліддел вийшло на пару годин вийти онлайн. Вона одразу ж зв’язалась із сестрою в Празі та колегами по роботі. Наступного дня, коли знову ввімкнули генератор, сестра повідомила, що з регіону відкривається гуманітарний коридор. Російські війська обстрілювали ці коридори. Але це був шлях до рятунку.
У них було 20 хвилин на збори, і весь час не було зрозуміло, чи буде поїздка безпечною, адже інформації не було ніякої, як розповідає Ліддел. Вона їхала через усю країну разом із татом, потім вирушила до Польщі разом із своїм пуделем Джоджо. Ліддел відтоді переїхала до сестри у Прагу. На свій день народження вона побачила фото своєї зруйнованої маріупольської квартири. Вона не знає, чи все добре з її друзями та родичами. Єдиний натяк, що з ними все ОК: коли вони на кілька секунд з’являються в онлайні.
Ті, хто лишав Маріуполь пізніше Ліддел, бачили найгірші воєнні сцени. До 15 березня, коли з міста виїжджав Осиченко, місто було зруйноване. Виїжджаючи з міста зі своїм 12-річним сином він був шокований руїною. Під час поїздки говорив синові не дивитись. Бо поруч із машиною лежали трупи. Мертві діти і жінки, мертві чоловіки.
Вулиці біля офісу «Київстара» у Маріуполі зараз не можна впізнати. Всюди уламки і сміття, будівлі випалені, машини полишені посеред дороги. На відео, яке запостили в Telegram 24 березня, записаному біля офісу компанії, видно, що на дорозі лежить тіло людини.
Протягом двох тижнів з початку березня двоє інженерів «Київстару» ходили до офісу з самого ранку і запускали дизельний генератор, підключений до телеком-обладнання. Завдяки цьому у місті трохи оживав зв’язок. Він був нестійкий, але давав людям кілька хвилин для спілкування з рідними та новин. Уночі вони відключали генератор, щоб економити пальне.
Відтоді офіс багато разів бомбили, і в середині березня зв’язок на станції зник назавжди. Будівля станції потрощена, з дірками в стінах, вибитими вікнами, поваленими стінами.
У компанії не знають, що стало з інженерами, які підтримували зв’язок. Бо прийшли російські війська, зайняли будівлю і закрили усіх у підвалі, без можливості зв’язатися. Відтоді немає жодної інформації про те, що з ними стало.
31 березня, після публікації статті, Wired стало відомо про те, що інженерам вдалося врятуватись і на разі вони мешкають поза офісом.