«Важливі витрати айтішників, а не податки»: Степан Веселовський, Lviv IT Cluster, про конкуренцію регіонів і виклики для кластерів

Анонс запуску IT-кластера на Закарпатті наробив шуму. Все через одну конкретну заяву — ніби-то кластер зможе вберегти айтішників від мобілізації. В Харкові такому розвитку подій обурились і висловились різко негативно. 

Редактор AIN.UA поговорив із Степаном Веселовським, CEO Lviv IT Cluster, що виступав радником команди IT-кластера на Закарпатті. Дізнались, у чому проблема комунікації, що потрібно для хорошого кластера та з якими труднощами зіткнеться український IT-ринок вже найближчим часом — і мова не про конкуренцію регіонів. 

Розкажіть спочатку про ідею створення кластера у Закарпатті.

З початку війни велика кількість ІТ-працівників приїхали з областей, де ведуться бойові, дії до західних регіонів, зокрема, до Львова. У той же час Закарпаття, як найбільш віддалений регіон, де не ведуться бойові дії, отримало велику увагу від компаній з Харкова та інших міст.

Чимало людей переїхали сюди зі сходу та півдня України, навіть з Києва. За різними оцінками, після початку війни на Закарпаття переїхало від 20 000-25 000 (мої оцінки) до 35 000 (оцінки ОВА) айтішників з різних регіонів України. До цього їх тут було менше тисячі. Зважаючи на таку велику кількість людей, рішення запустити та розвивати кластер, як спільноту, видається правильним. 

Переїхали десятки компаній, тисячі спеціалістів, їм потрібно допомогти, забезпечити, розповісти — це ціла інфраструктура. Ми у Львові будували це все останніх десять років, тому у критичний момент змогли швидко організуватись. На Закарпатті такого досвіду не було, його починають формувати зараз. Для нас, як кластера, нормально ділитись нашою експертизою, ми підтримали ідею запуску і розповідаємо, що знаємо. 

Якщо Закарпаття зможе запропонувати спеціалістам щось, що залишить їх тут і після нашої перемоги, на заході України з’явиться ще один технологічний хаб.

Це ж саме стосується і кластерів у Івано-Франківську та Тернополі. Їх задача зараз не просто прийняти цих людей, а й пояснити їм, чому тут варто залишитись.

При цьому анонс запуску кластера наробив чимало шуму.

Важливою є правильна виважена комунікація. Львівський ІТ Кластер пройшов це у 2014 році. У нас була велика трудова міграція. Тоді ми казали: ми розуміємо ваші побоювання, ви шукаєте безпечне місце проживання і розглядаєте виїзд за кордон. Але по дорозі до кордону є Львів. Дайте шанс Львову. Ми прагнули втримати людей в Україні.

Мені здається, влада на Закарпатті просто трішки поспішила і не дуже добре прокомунікувала цей момент. Вони це роблять вперше. Тому комунікація дійсно видається дещо недоречною і ставить акценти не на ті речі, які потрібні. Як наслідок, маємо заяву від харківських підприємців та місцевого кластера. 

Щоб закрити питання, одразу скажу, що проблема бронювання всіх айтішників від мобілізації лежить на поверхні. Про це говорить багато IT-компаній, тому на це одразу й звернули увагу. Я не до кінця розумію, як можна забронювати 35 000 айтішників, частина з яких ще й ФОП, тому залишимо це місцевій команді.

Від себе додам, що бронювати 300 000 айтішників, а це вся індустрія, не потрібно. І неможливо. Хтось сам йде в ЗСУ, когось мобілізують і він з цим погодиться. А щоб забрали всіх, потрібно прямо дати команду зверху, чого зараз немає. 

Натомість ми бачимо, що IT-компанії вже відновили роботу на 98,5% згідно з дослідженням IT Research Monitoring, проведеного у період з 4 березня по 7 березня 2022 року. А отже, змогли зберегти критичну кількість співробітників для роботи. Якщо вдасться, до кінця року IT-ринок покаже результати по експортному виторгу як у 2021, а може й навіть трохи виросте.

Наша ідея в тому, що кластер — це гра в довгу дистанцію, яка зможе дати вигоду його учасникам не лише тут і зараз, а й через якийсь час. Це питання освіти, питання створення спільноти, дослідження та різного роду проекти.  

Для мене це все виглядає як конкуренція між регіонами. Напевно, якби не війна, то це було б круто, як в США, коли штати борються за великі компанії, які відкриють свою штаб-квартиру, будуть платити податки та створять робочі місця. 

Я підтримую ідею конкуренції регіонів, оскільки лише так можлива конкурентна економіка. Здорова конкуренція — це можливість розвиватись містам та регіонам. Рейтинги важливі, показники важливі. Але мова про мирний час, не війну. 

Коли йде війна, ми говоримо не про конкуренцію, а про підтримку. Ви хочете переїхати у Львів? Ми допоможемо знайти офіс і розповімо, що потрібно знати про регіон. І для цього не потрібно реєструвати своє підприємство у нас. І тут на користь якраз і приходять дослідження і розуміння їх важливості. 

Ми у Львівському ІТ Кластері добре знаємо, що не так важливі податки, що сплачують компанії. Важливі витрати працівників у цьому конкретному місті. Давайте, знову ж таки, на прикладі Львова. До міста та області приїхало приблизно від 40 000 до 70 000 айтішників. Їх податки тут не створять чогось видимого для людей, це будуть лише цифри у бюджеті. Інша справа — витрати. Люди, які переїхали і тимчасово живуть в новому місті, вони вже створюють цінність для місцевої економіки. Ми чітко розуміємо, що їх присутність в регіоні створить як мінімум одне нове робоче місце в умовах війни, а може й більше (за даними IT Research 6.0 один ІТ-спеціаліст у Львові створює 2,8 робочих місць. За інформацією AIN.UA, ця цифра навіть вище — більше 3-х робочих місць). Ось це важливо. Ці люди у Львові вже створили цінність для регіону. А податки нехай сплачують там, де і були зареєстровані раніше — в Харкові, Києві чи інших регіонах. Спекулювати на цьому не варто. 

Єдине, що відзначу, це все ж активність сторін. Закарпаття вибрало свій шлях, що ми бачимо далі? Харків миттєво відреагував і пішов до голови ОВА. Це доросла гра, справжня конкуренція. Не без емоцій, звичайно ж. Єдине, хотілось би таке залишити для мирного часу. 

Якщо відкинути суперечки про реєстрацію, у мене виникає друге питання: 10 млн біженців, 4 млн вже в Європи, до 100 000 у Львівській області, до 35 000 на Закарпатті. Як ти оцінюєш, скільки з них взагалі повернеться?

Насправді саме про це ми і маємо говорити сьогодні. Не про кластери та податки, а про людей. IT-індустрія — це сфера, де головними є саме люди. Людський капітал — основна всієї індустрії на майже $7 млрд експортної виручки. Важливо думати про те, що буде з індустрією після перемоги, заміряти настрої людей. Тому ми запускаємо дослідницький проект Research Resilience 2022, де дослідимо ІТ-ринок Львівської області, Львова та інших регіонів, куди переїхали ІТ-компанії через війну. Ми плануємо дослідити актуальну кількість ІТ-компаній, провести профілювання, яке дасть уявлення про ландшафт ІТ-ринку під час війни та прогнози щодо його змін після перемоги. Це дасть змогу регіонам орієнтуватися як вибудовувати ІТ-сектор у себе.

Є думки, що майже всі планують повертатись в Україну та рідні місця після перемоги. Я думаю, що реальність може бути відмінною від цих думок. Лише подумайте: діти вже пішли в садочки у Польщі. Жінки знайшли роботу. За три місяці вони вже стануть частиною того соціуму і не зрозуміло, вони будуть повертатись в Україну чи чоловіки виїдуть до них у Європу. Я схильний більше думати саме про другий варіант і відсутність чіткої інформації на цю тему мене лякає найбільше. 

І тут ми приходимо якраз до того, що саме повинен робити кластер у кожному регіоні. Він повинен зробити все, щоби люди залишились в Україні.

Сьогодні саме таке завдання повинно стояти перед регіонами: зберегти людей в Україні, щоб сюди повертались і хотіли жити та працювати тут. Мобілізація — не завжди буде проблемою. Тому й варто давати щось більше, ніж короткочасний бенефіт. Індустрія не зможе працювати, якщо не буде людей. 

Всі твої слова про те, що задача будь-якого кластера сьогодні — працювати комплексно над багатьма питаннями однаково плідно, а не закрити лише щось термінове? 

Очевидно питання безпеки лежить на поверхні, тому про нього говорять найбільше. Але є маса інших питань. Розповім про що ми думаємо зараз. 

• Сценарій перший. Якщо ІТ-спеціалісти залишаться у Львові, то виникає наступне питання інфраструктури. Де ці люди будуть жити? В яких офісах працювати? А місто взагалі зможе «переварити» ще плюс десятки тисяч людей? 
• Сценарій другий. Якщо не залишаться, то виїдуть в Польщу? Тоді наші дії мають бути спрямовані на інший напрямок -створення умовної програми під назвою «дай Львову ще один шанс». Це зовсім інша робота. 

На Закарпатті я бачу дуже схожі проблеми. Чи є там інфраструктура для +35 000 людей? Здається, що ні. І говорити потрібно про її створення. А чи треба її створювати, якщо немає розуміння, чи будуть там залишатись айтішники? Можливо, спочатку потрібно провести дослідження, над чим ми зараз й працюємо.

Закарпаття розкритикували, що вони кличуть до себе харківські університети. Перевозити не потрібно, краще давайте знайдемо рішення, як відкрити філію і мати абітурієнтів тут, ростити нових спеціалістів, а не переманювати. Можливо навіть купити цей досвід, як це відбувається у всьому світі. Ввести посаду умовного заступника з питань вищої освіти, щоб він займався вивченням міжнародного досвіду та імплементував ці практики на Закарпатті. Сьогодні ми можемо вчитись віддалено, навіщо взагалі перевозити університет. Це комплексне питання освіти, а кінцева мета — зробити так, щоб у класі не одна дитина хотіла бути айтішником, а кожен другий. 

Думаю, всі ці суперечки сьогодні та голосні заяви — через брак досвіду. Саме тому перше завдання — створити правління, що може структурно працювати над вирішенням різних задач, зважаючи на довгострокову перспективу. Для цього потрібен час, якого Закарпаттю поки не вистачає, але, будемо сподіватись, все вдасться.   

В кінці хочу знову ж таки наголосити: ціль технологічного хабу в кожному регіоні прямо зараз — залишити людей в Україні. Конкуренція — для мирного часу.