У квітні «Моя книжкова полиця» мала відкрити ще одну книгарню у ТРЦ Respublika. Прямо перед вторгненням росіян видавництво вклало кошти в закупівлю продукції та розширення команди.

Запуск так і не відбувся, і вже в березні «Моя книжкова полиця» опинилась у великому мінусі. Як попри фінансові труднощі компанія дає раду бізнесу і просуває українську книгу за кордоном, розповіла AIN.Business її власниця Наталія Моспан.

Наталія Моспан / FB

«Працюємо в мінус для бізнесу, проте в плюс для киян»

Магазини-кав’ярні в березні не працювали зовсім ані в Чернігові, ні в Києві, бо працівників не було на місцях. Проте ми намагалися реанімувати роботу інтернет-магазину. Було багато невідправлених замовлень, і люди все одно продовжували купувати книжки.

Наразі ситуація змінилася. Частина команди повернулася до Києва, і ми відкрили один заклад у скороченому форматі. Працюємо в мінус для бізнесу, проте в плюс для киян.

З орендою та комуналкою в нас цікава історія. Щодо приміщення на Пушкінській якраз мав бути переукладений договір оренди, і він пролонгується автоматично. Це вже на третій термін. Через форс-мажорні обставини орендні зобов’язання на паузі.

«Моя книжкова полиця» в мирний час / FB

Маємо заборгованість зі сплати комунальних платежів, яку максимально скорочуємо. Найбільші труднощі з книгарнею на Позняках, де великі суми за електроенергію. Ми просто не встигли розрахуватися. У переддень російського вторгнення зробили виплати постачальникам, закупили товари і якраз 24 лютого мали платити комуналку. 

Слава волонтерам

У перші тижні війни ми працювали онлайн завдяки кільком волонтерам. Це наші клієнти з Позняків, які запропонували допомогу. Звісно, людям було важко збирати замовлення, працювати з обліковими програмами та загалом організувати процес відправки, адже вони працювали в геть іншій сфері. 

Волонтери надсилали замовлення, оформлені в часи «ковідної» тисячі. Тоді скрізь був ажіотаж і скандали, що люди довго чекають придбаних книжок. У нас та ж ситуація. Ми не були готові до напливу замовлень на сайті, бо завжди пріоритетно розвивали офлайн. Зараз ми вже працюємо самостійно.

«Моя книжкова полиця» в мирний час / FB

На початку квітня мали ще 200 невідправлених замовлень. Їх виконання ускладнювало те, що чимало клієнтів змінили місце проживання, і з кожним потрібно заново уточнювати адресу. «Моя книжкова полиця» скрізь розмістила оголошення, що відправка нових замовлень, швидше за все, буде після перемоги. Та люди продовжують купувати, хай і небагато, деякі — з неуважності. У березні було до 60 замовлень.

Майже мільйон гривень касового розриву 

Зараз власних коштів у нас майже немає. Ми зробили значні інвестиції у відкриття книгарні в ТРЦ Respublika. За договором, мали відкритися 1 квітня. Тримаємо зв’язок з менеджерами центру. Сподіваюся, що запуск відбудеться після завершення воєнного стану, і це забезпечить нам відповідне фінансування. За березень ми навіть не підраховуємо збитки, бо в цьому немає сенсу. 

У зв’язку з коронавірусом і відсутністю кредитування на відкриття нових закладів ми мали значний касовий розрив. Після другої хвилі пандемії він становив майже 900 000 грн. До січня цьогоріч вдалося скоротити його до 300 000 грн, проте війна відкинула нас назад.

Ми дуже тішилися: зробили закупки та розширили асортимент супутніми товарами українського виробництва, які гарно продавалися та вирівнювали середній чек. Також інвестували в розвиток інтернет-магазину, збільшили команду — і прийшли росіяни. 

Про книжкові запаси

На кінець березня запаси книг партнерів становили близько 7 млн грн, книг видавництва «Моя книжкова полиця» — 2,9 млн грн. Є труднощі з постачанням, багато видавців не мають змоги забезпечити додруки. Наразі ведемо низку переговорів щодо постачання книг з партнерами у Швеції, Італії, Польщі та Німеччині.

На видавничому фронті

Також ми долучаємося до некомерційних проєктів. Нещодавно видали книгу, місія якої — голосно прокричати про наш біль на найбільшій дитячій книжковій виставці світу в Болоньї. Це важлива подія, і Україну там мав представляти порожній стенд. 

Тож ми скористалися шансом висловитися і пояснити: наш ворог, російська федерація, інвестував величезні ресурси у зросійщення України та її культурну експансію. Тепер наш хід — виключити країну-вбивцю зі світової культурної спільноти та максимально сприяти розголосу аксіоми «російське несе смерть». 

За дев’ять днів упродовж війни ми зібрали тринадцять історій про вбитих росіянами дітей і зробили книгу з промовистими ілюстраціями про війну. Вона має назву The war. The children who will never get to read books. Поставили позначку 10+, адже діти з такого віку вже адекватно сприймають інформацію про смерть. 

Попри ілюзорне намагання вберегти дітей від страждань, приховуючи від них правду, ми не можемо ані по-справжньому їх захистити, ані сформувати національної пам’яті. У книзі ми пояснюємо, що це за війна, чому це саме геноцид. Також вона містить «Словничок слів, які вбивають» (рускій мір, путін, пропаганда тощо). 

Примірники друкувалися одночасно в кількох країнах, зокрема, це робили організатори Болонської виставки. Вийшло 10 шт. Також книгу видали колеги в Німеччині — у красивій твердій палітурці, щоб ми могли гарно її презентувати. Про це написало багато медіа з Бразилії, Італії, Британії. Головний меседж був такий:

  • розповісти світові, що коїться в Україні, окреслити масштаби подій та передати емоції, аби читач міг відчути бодай частину нашого болю;
  • показати, що чужих дітей не буває, це трагедія для всієї світової спільноти;
  • довести, що у війні винне не конкретне керівництво держави, це колективна відповідальність усіх росіян загалом і кожного росіянина зокрема.

Електронну книгу розмістили на сайті. Вона коштує 100 грн, виторг іде на допомогу ЗСУ та теробороні. Якщо проєкт буде рухатися далі в Європі, то частину коштів ми компенсуємо ілюстраторці й авторці, а решту так само спрямуємо на захисників.

Презентація книги на Болоньї (Наталія справа) / FB

Також на початках повномасштабної війни волонтери просили нас допомогти з книгами для дітей, які виїхали до Польщі. Ми дали їм доступ до книгарні, вони самі формували списки, збирали книги та перевозили їх до Львова, а потім за кордон.