Як працює компанія AB Soft в умовах війни?

AB Soft — IT-компанія з Одеси, що створює єдину екосистему для українських фахівців, які беруть участь у розвитку продуктів для ринку сучасних телекомунікаційних послуг у бізнес-сегменті.

Перші дні

24 лютого всі наші команди прокинулися від вибухів. Фраза: «Прокидайся, почалася війна» і досі лунає у голові. Ми діяли швидко. Перші командні мітинги були заплановані вже за годину.

О 6:30 по всіх чатах менеджери почали писати: «Не панікуйте, ми працюємо задля безпеки. Все буде добре!».

Далі, калейдоскоп рішень:

• допомога колегам;
• фінансова підтримка армії та тилу;
• евакуація мирного населення з районів активних бойових дій;
• запити від партнерів та ще багато чого.

І вже 25 лютого ми почали збирати інформацію про потреби у фінансовій допомозі, релокації, евакуації та підтримці.

Підтримка

Допомога Україні від наших клієнтів надійшла у перший тиждень війни. Наші друзі внесли до рахунків Нацбанку 1 мільйон доларів, та спрямували ще 500 000 доларів на гуманітарну підтримку.

З початку війни ми активно допомагаємо ЗСУ, з 24 лютого внески спеціалістів та компанії AB Soft становлять понад 5 000 000+ гривень. Ми продовжуємо підтримувати нашу армію та нашу Україну.

Кожен, хто працює в AB Soft, отримав допомогу, незалежно від досвіду, спеціальності та кількості днів, що працює в компанії.

Це дуже важливо, адже кожен має почуватися у безпеці.

Окрім фінансової підтримки, з першого дня війни ми почали евакуювати наших колег, їх рідних та близьких із районів активних бойових дій. Майже щодня ми відправляли автобуси до Молдови, Болгарії та Румунії, при цьому 75% колег залишаються в Україні. За весь час було відправлено 15 евакуаційних автобусів.

Компанія забезпечила транспорт, щоб вивезти дружин, батьків, бабусь і дідусів наших хлопців. Позмінно працюють піпл-партнери, що цілодобово шукають та бронюють житло. Юристи та фінансисти розв’язують різноманітні проблеми людей, що тимчасово залишили Батьківщину. 

Вже з першого дня війни, частина наших хлопців пішли до лав ЗСУ та ТрО, інша частина разом з с дівчатами активно долучилася до волонтерського руху. Ми пишаємось тим, що поряд працюють справжні герої.

Я просто зрозумів, що маю бути там

Макс, провідний менеджер

Насправді я не розглядав іншого варіанту. 24 лютого пролунали вибухи, після цього дзвінки. Дуже багато дзвінків. Всі в паніці, хтось вже подався до кордонів та встиг проскочити до перших заторів. А хтось просто сів, дивився в одну точку. Не міг зібратись. Перше, що я зробив — заспокоїв своїх. Кажу: «Ма, все гаразд, я йду палити русню, от і все». Я просто зрозумів, що маю бути там.

Прийшов до штабу, там вже була черга. Дехто відразу приходив із речами, вже збирався на фронт. Хтось реєструвався у лави ЗСУ. А я стою і думаю, що це ж так багато людей! Треба спочатку їх одягнути-взути, а вже потім брати до рук гвинтівку.

Ще є прикольна історія. Я вирішив, що треба ж написати піпл-партнеру, щоб мені там відпустку дали, або ще щось. Написав, а мені надходить відповідь: «Яка відпустка?! Ти захищаєш Батьківщину! За тобою зберігається твоє місце та твоя заробітна плата. Бережи себе!».

От і все.

У мене вже був досвід поводження зі зброєю, я швидко пройшов до лав. Чекаю на свій дротик. Планую підбити, як мінімум, 7 танків.

Слава, AQA Director

До цього часу я не займався волонтерством. Війна багатьох змінила, когось у кращий бік, когось в гірший. Нікого не засуджую, на це банально немає часу. 24 лютого пройшло у поспіху. Війна застала мене, як і всіх, у ліжку. Так дивно, я допомагаю дружині збирати речі, а у голові думки: «Це ж я на мітинг не встигну. Треба піти до магазину, ще не снідав. ТрО чи ЗСУ?».

Я знаю хлопців з моєї команди, що пішли до ЗСУ та ТрО. Вони писали у наші чати про потреби. Взагалі про потреби писали майже всі. Мої друзі перетворилися на єдиний організм з неймовірним вмінням знайти, доставити, полагодити, заспокоїти. Я зрозумів, що моя допомога зараз потрібна тут.

Записався у волонтерський штаб 122 штабу ТрО. Оборона міста потребує спорядження, тому я почав активно збирати перелік речей. Це броніки, тепловізори, плитоноски, радіостанції та ще з десяток речей, необхідних для відстоювання рідного міста.

Наша команда відразу закидала переказами на все це та інші важливі речі. Здавалося, що нас хотіли розлучити війною. Але вийшло, що ми стали згуртовані, як ніколи.

Антон, PR-спеціаліст

Тієї ночі я ліг спати досить пізно — приблизно о 2:30. А вже через дві з половиною години ми з дружиною прокинулися від вибухів. 

Почалися тяжкі роздуми з приводу того, їхати кудись чи залишатися. Ми обрали другий варіант. Я вирішив присвятити свій час волонтерству. Спочатку за власні кошти купував необхідні речі для ТрО та ЗСУ. Далі записався до волонтерського штабу, де зараз допомагаю у пресцентрі. Одночасно з цим я зрозумів, що є група людей, яким зараз чи не найважче. Це самотні дідусі та бабусі — вони точно не втечуть від війни. Стареньким людям тяжко і в мирний час, а зараз, коли є дефіцит ліків та продуктів, їм вдвічі складніше виживати. 

Тому я вирішив допомагати їм. Спочатку просто знаходив контакти, закупляв за власні кошти необхідні продукти та ліки та відвозив тим, хто цього потребує. Далі я розповів про це колегам з AB Soft, і багато хто підтримав мою справу грошима. Тепер, дякуючи AB_people, в мене є невеличкий фонд, кошти з якого я щодня витрачаю на допомогу літнім людям. Я вважаю, що допомога іншим — це найкраще лікування панічної атаки. Поки збираєш бабусі продукти та ліки, просто немає часу на паніку.

Кожен з нас зараз на своєму місці. Разом — ми сила. І разом ми переможемо!

Катя, Head of Marketing

Моє перше повідомлення у спільний чат 24 лютого: «Друзі, не панікуємо! Разом — ми сила! Все буде добре!».

Це, як мантру, я повторюю кожного дня вже протягом трьох місяців. На командних мітингах, у листуванні, у телефонних розмовах.

Насправді не було часу, щоб панікувати. Вже з першої години війни нам почали надходити запити.

Треба евакуювати діточок з обласної онкологічної лікарні.

Треба евакуювати колежанок, дружин наших хлопців, дітей, сестер, матерів, бабусь, тіток — усіх кого можемо. 

Треба евакуювати наших колег з зон активних бойових дій.

Треба евакуювати одеську дитячу команду з баскетболу.

Житло, прихистки, фінансова допомога. Чесно, немає жодної хвилини для панічної атаки. Найчастіше питання до мене: «А чому ти нікуди не їдеш?»

Розумієте, моя мама приїхала в Україну у 90-х. Вона тоді виїхала з Молдови під час бойових дій у Придністров’ї. Я дуже добре знаю, що таке бути біженцем, навіть якщо ти повернувся до країни звідки усе твоє коріння. Куди мені їхати? Це моя земля, моя Батьківщина. Тут мої рідні. Тут моя команда. А ще тут так багато тих, кому потрібна допомога. Я відповідаю за спокій у команді. На мені організація евакуації людей, організація благодійних зборів та інших проявів підтримки. Це мій рубіж, і я його буду тримати. Я не виключаю, що можу залишити дім задля безпеки, але точно знаю, на прикладі наших волонтерів за кордоном, що це не є перепоною у допомозі рідній країні.

Діма, Engineering Manager

24 лютого я прокинувся від вибуху, а після другого зрозумів, що перший — не випадковість. Я почав дзвонити рідним, сказав, що почалася війна і треба зібрати документи та необхідні речі.

Моїм першочерговим завданням було забезпечити безпеку рідних. Як тільки це було зроблено, я пішов записатись у штаб добровольців, але там мені сказали, що вже дуже багато охочих, записали номер телефону і відправили додому. Тому я знайшов спосіб, як допомогти нашій армії, поки знаходжусь у тилу.

Я не буду зараз геройствувати та казати, що мені не було страшно. Було. Це страх перед чимось невідомим, страх-перепона. Проте, якщо зрозуміти та осягнути, що він заважає йти далі, його дуже легко долати.

У всьому цьому хаосі я розумів, що у нас є люди, які зараз працюють у Харкові та Києві. Щоранку ми списуємось, питаємось, як пройшла ніч? Чи все гаразд? Почути відповідь у такі моменти чи не найважливіше.

Я відчуваю гордість за кожного з наших спеціалістів, котрі змогли дуже швидко прийняти нову реальність та продовжили працювати в умовах стресу на довоєнному рівні продуктивності. Ми ні на день не припиняли працювати та допомагати. Працюючи в технічній галузі, ми, наразі, є фундаментом економіки України. Кожен з нас розуміє, що ми не маємо права спинятися, важливо працювати ще відданіше, бо перемозі потрібні гроші. Гроші потрібні, щоб допомогти тим, хто залишився без роботи, щоб підтримувати українську армію, щоб разом пришвидшити нашу перемогу.

Олександра, Front-End/Markup developer

Я зимувала в Таїланді, на 24 лютого я взяла квиток до Одеси зі Стамбула. Мені зателефонувала сестра, коли я була на пересадці в Туреччині, і каже: «Саша, о 4-й ранку почалося. Було дуже гучно». Я сказала їй взяти мою автівку і рушати у Молдову, а сама вже здавала квиток і їхала до неї. Звідти ми планували рушити у Румунію.

Там же я познайомилася з дівчиною, вона збирала медикаменти для одеського військового шпиталю. Я скинула їй 1000 доларів з особистих рахунків. Вона мені періодично дзвонила і звітувала, що і де вона купує. І якось вона мені дзвонить і каже, що у всій Молдові вона знайшла лише 5 турнікетів (джгутів). І мені стало страшно. Я усвідомила, що може статися така ситуація, що гроші є, а купити нема чого. І я, перебуваючи в Румунії, попросила дати мені список потреб для військового шпиталю, щоб зібрати тут гроші, купити медикаменти та надіслати їх до України.

Ось так я почала збирати та відправляти вантажі до України. Чесно, я не знаю, скільки їх поїхало. Вантажівки їздять 2 рази на тиждень, у перший тиждень було відправлено 3 фури. Мабуть, на сьогодні понад 11.

Мене вражає те, як люди допомагають за кордоном, що роблять, як організовуються. Це щось абсолютно приголомшливе. Я не одна допомагаю, тут кожен другий чимось займається. Хтось шукає медикаменти, хтось допомагає біженцям, хтось волонтерить на кордоні.

Я точно знаю, що наша Перемога вже поряд, ось і сьогодні ми ще на день до неї наблизились. Скоро я повернусь додому та обійму кота. Треба просто ще трохи попрацювати.

Наталка, Event-manager

Я дуже вагалася перед тим, як поїхати. Мені, як і мільйонам українців, просто не було куди їхати. Але я допомагала організовувати автобуси для евакуації людей, хтось повинен їх зустрічати за кордоном.

Вночі 25 лютого я з дитиною виїхала. Буле не страшно за себе, але за малечу — дуже.

Такий момент запам’ятався: я стою, дивлюся на свій будинок, а він виглядає таким безтурботним. Найбезпечніше місце у моєму житті тепер стало таким холодним для мене та дитини.

Перетнувши кордон, я почала організовувати прихистки для евакуйованих колег на місці. До цього часу це робилося у режимі онлайн, але наразі я можу допомогти прямо тут.

Щодня я прокладаю безпечні маршрути для наших автобусів, складаю списки готелів та прихистків. На зв’язку з волонтерами 24/7. З найболючіших запитів: «Знайди, будь ласка, де купити дитячу суміш, у мене закінчується, а можна лише таку».

І такі карти я теж складаю. По всіх містах та країнах, де зараз згуртовані наші дівчата.

Моменти, коли родина розлучається, впаяні у мою підсвідомість. Я думаю, що ніколи не забуду сльози в очах хлопців, коли вони саджають своїх дружин з дітьми до автобуса.

Лора, Senior Manager 

О 6 годині ранку 24 лютого я вже дзвонила партнерам. Перші повідомлення по командах полетіли вже о 6:03, з того часу ми на зв’язку 24/7. Коли в тобі вже понад 20 років живе внутрішня відповідальність за кожного члена команди та їх родини — немає часу на страх, вагання, та розгубленість. Є лише одна ціль: допомогти усім, викластись на 500% свого ресурсу. 

Було прийнято багато важливих рішень. Наша компанія підтримує всі ініціативи колег. Ми подвоюємо всі перекази наших хлопців та дівчат у ЗСУ та благодійний фонд «Повернись живим». 

Абсолютно всім, хто виїхав за кордон, оплачується житло. Евакуюємо не лише колег, а й близьких, друзів. Всіх, хто має бути поруч.

І ми працюємо. Працюємо безперестанно. За весь час було відправлено 15 евакуаційних автобусів. Кожен наш колега, не важливо, на якій посаді чи скільки працює у компанії, отримав фінансову допомогу. Це так важливо зараз.

Одеса — це Україна. AB Soft — це Україна. Я впевнена, що незабаром ми зустрінемось всі разом.

Знаєте, якого запиту я чекаю?

«Лора, війна закінчилася, ми перемогли! Терміново потрібно знайти автобус, наші дружини їдуть додому.»

З 24 лютого кожна з команд працює задля відновлення економіки нашої країни. У кожного з них свій фронт: волонтерський, робочий, бойова бравада. Усього за 3 місяці наші хлопці та дівчата відправили 20+ вантажівок з медикаментами та гуманітарною допомогою у всі куточки України; розвезли незчисленну кількість пакетів продуктів для дідусів і бабусь; зібрали сотні тисяч гривень для підтримки всіх, кому підтримка була потрібна та надважлива. Ми тримаємо та будемо тримати свою оборону до самої Перемоги. Слава Україні!