80% команди опинилися в оточеному Маріуполі без зв’язку. Історія сервісу Mofy.life

Mofy.life — сервіс з онлайн-конструктором, який дозволяє створити макети фотокниг, журналів або холстів та замовити друк. До початку повномасштабного вторгнення офіс і обладнання компанії були в Маріуполі. У перші дні війни команда переформатувала свою роботу та стала волонтерською ініціативою Mofy.Helps, працювала в той час, поки на вулицях міста тривали бої. А вже у квітні компанія змогла відновити бізнес, половина прибутку з якого йде на допомогу постраждалим маріупольцям. 

CEO Mofy.life Катерина Файновська розповідає, як її команді вдалося вижити в оточеному місті і відновити роботу. 

Перші дні війни

Ми не вірили у повномасштабне вторгнення. 24 лютого в Mofy.life планувалися традиційні знижки на фотокниги до 8 березня. А я з чоловіком взагалі відпочивала в Буковелі. Коли дізналися, що почалася війна, ми одразу вирішили повертатися додому, бо хотіли допомагати рідному місту. Так само вчинила і вся наша команда – ніхто не захотів їхати. 

У перший же день ми виплатили заробітну плату. Але продовжувати роботу вже не могли. Східні райони Маріуполя почали бомбити з перших днів. Ми встигли провести дві онлайн-зустрічі з колегами та вирішили на час війни стати волонтерською ініціативою Mofy.Helps, щоб допомогти лікарням й постраждалим маріупольцям. Спочатку все виходило чудово – у нас велика аудиторія, нам активно надсилали кошти. 

Ми об’єднались з іншими волонтерами Маріуполя, купували ліки та речі найпершої потреби. Допомогли людям із Сартани. Але вже за декілька днів почалися обстріли міста, виходити на вулиці стало небезпечно. Тоді я почала роздавати гуманітарну допомогу сусіднім будинкам.

Робота у заблокованому Маріуполі 

Вже 2 березня у місті повністю зник зв’язок. 80% команди опинилися у заблокованому Маріуполі на межі виживання без інтернету, зв’язку, електрики, водопостачання та газу. В оточеному місті ми пережили увесь той жах про який ви, напевно, вже чули. 

Топили сніг, щоб отримати воду, спали одягнуті в коридорі, не могли помитися, закладали вікна матрацами і ковдрами, щоб не поранитися осколками. Коли у місто прийшли морози, температура у квартирі опустилась до +6.

Мій чоловік – лікар. Він щодня ходив на роботу, а я мріяла і молилася, щоб він повернувся додому. Одного дня він не повернувся. Наступні чотири його не було, і я ніяк не могла дізнатись, що з ним. Бої вже тривали у місті. Я не могла залишити дочку та піти дізнатися, що з ним, на щастя, через 4 дні він прийшов разом з колегами. Виявилось, лікарню захопили росіяни, нікого не випускали, тому лікарям довелось тікати звідти. У той же день по зеленому коридору ми вирішили їхати в Запоріжжя. Інші дівчата з нашої команди також вибралися – хтось раніше, хтось пізніше.

Про волонтерство 

Фактично ми не зупинилися жодного дня. Коли не було зв’язку, роботу підхопили віддалені співробітники. Контент-маркетолог, блогер-менеджер і дизайнер були у відносній безпеці в Києві, Рівному та Полтаві. Вони вирішили робити те, що можуть: активно вести сторінку в соціальних мережах, збирати корисні посилання та розповсюджувати інформацію.

Допомагали й мої друзі з-за кордону. Коли мені вдалося знову вийти на зв’язок, я дізналась, що у Німеччині нам зібрали і надіслали на моє ім’я у Запоріжжя багато дуже рідкісних і дорогих ліків для проведення операцій. Також за цей час на рахунках для допомоги назбиралась велика сума, тож ми одразу продовжили волонтерити. Коли люди кажуть, що вийшли з дому в одній піжамі, це часто так і є – схопили дитину і побігли. Тому ми намагаємось допомагати всім, чим можемо. 

Втратили офіс та майже все обладнання 

На початку війни ми перевезли частину обладнання для друку, яке було у Маріуполі, в підвал. Воно дороге, коштує понад $100 000. Також в офісі було багато матеріалів для друку – ми готувались до початку сезону.

Зараз уявлення не маємо, що з нашим офісом та обладнанням. Центр міста сильно постраждав, чимало будівель повністю знищені. Навіть якщо щось вціліло – туди неможливо дістатися. Тому, на жаль, про все, що було в Маріуполі, тепер можна забути.

Але у нас лишилися команда та наші улюблені клієнти. За час війни вони ще більше нас полюбили. Ми отримали сотні повідомлень зі словами підтримки. Багато хто питав про фотодрук, бо через вимушений переїзд не змогли забрати свої фотоальбоми і тепер хочуть зберегти важливі моменти для себе і для дітей. 

Відновили бізнес за два тижні

Зараз складний період, багато бізнесів заморожують роботу. Але завдяки підтримці клієнтів ми все ж таки наважилися відновити фотодрук. Нам вдалося зробити перезапуск всього за 1-2 тижні. На деякі товари довелося трохи підняти ціни, від деяких взагалі відмовитися через унікальну технологію виробництва, яка була доступна лише у Маріуполі. Але більшість наших традиційних товарів вже відкриті для замовлення. 

Усі процеси у нас автоматизовані. Практично усе можемо робити онлайн. На сайті зручний онлайн-конструктор, який наші IT-фахівці покращували і доповнювали останні 5 років. Друкувати фототовари будуть наші партнерські типографії у Тернополі та Кам’янець-Подільському. Шукати новий офіс ми поки не плануємо, бо команда розкидана по всій Україні.

Зараз ми працюємо у тестовому режимі. Ми прийняли болюче рішення і даємо собі час до кінця травня. Якщо до цього часу не зможемо заробити достатньо коштів для закупки матеріалів і покриття заробітних плат, нам доведеться призупинити роботу. 

Зробити це буде вдвічі складніше, бо 50% прибутку плануємо передавати в наш фонд Mofy.Helps для допомоги маріупольцям. Але ми віримо в Україну. Дуже сподіваємося, що нам вдасться вийти на довоєнний рівень продажів найближчим часом. У нас вже є перші замовлення, сподіваємося що ситуація буде стабілізуватися і українці, як і раніше, будуть регулярно друкувати щасливі моменти життя.