Ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну багато говорили про план дій на випадок, якщо зникне зв’язок. Ми не виключення: розпитували операторів, як вони забезпечать роботу мережі. Війна йде 100 днів і у більшості регіонів збоїв не було.
Але у кількох регіонах підтримувати роботу мережі — справа не з простих. Головний редактор AIN.UA поїхав у Миколаївську область до команди lifecell, щоб на власні очі побачити, за яких обставин інженери компанії підтримують роботу мережі.
Важливо: у тексті не використовуються імена інженерів та їх фото з міркувань безпеки. Усі фото погоджені з lifecell також з міркувань безпеки. Я також не буду вказувати назви населених пунктів, де ми перебували.
Небезпечна робота цивільних
«Залишаємо авто тут і далі пішки. Село постійно під обстрілами, далі їхати небезпечно», — говорить нам один з військових, що супроводжував у виїзді в область. Ми заїхали у село, де знаходиться базова станція. Навколо — ні душі: всі жителі виїхали. Воно й зрозуміло — вцілілих будівель майже немає. Що ще гірше — обстріли й досі ведуться. Навколо постійно чути гуркіт залпів. Метрів за 800 від нас щось впало в поле і підняло куряву пилу. За шість годин, що я був з командою, обстріли практично не припиняються — в Миколаївській області йде війна.
При цьому зв’язок так само потрібен. Для людей, котрі залишились, для волонтерів, що їздять та допомагають, навіть для військових. Також lifecell намагається забезпечувати зв’язок і у сусідній Херсонській області, коли це вдається. Для тимчасово окупованого регіону це надважливо — мати змогу зв’язатись з близькими чи просто отримати свіжі новини про події в Україні.
Забезпечують цей зв’язок інженери. І тут важливо вказати: всі вони — цивільні люди. Це не військові, не «спеціальний загін оперативного реагування» (я сам придумав назву), а люди, що не мають бойової підготовки чи зброї. Це звичайні цивільні, які ризикують життям у безпосередній близькості до лінії зіткнення, щоб надати зв’язок. Компанія lifecell забезпечила інженерів можливим захистом, нікому не скорочує зарплату, виплачує понаднормові та допомагає всім можливими.
«Ми розуміємо, що підтримуємо критично важливу інфраструктуру, ніхто інший цього робити не буде, а зв’язок — надважливий. Питання «працювати чи ні» навіть не стояло — всі з нашої команди викликались самі, компанія нас не змушує виїжджати. Ми оцінюємо ризики щоразу перед виїздом і якщо впевнені у безпеці — їдемо на ремонт», — розповідає один з інженерів.
Для розуміння: повертаючись в той день назад, авто інженерів потрапило під обстріл. Всі живі. І через два дні знову поїхали.
Сотні тисяч збитків
Базові станції, які забезпечують зв’язок, постійно прямо чи опосередковано потрапляють під обстріл. У будь-якому з випадків потрібен ремонт.
При обстрілі сусідньої будівлі уламки пошкодили кабель на вежі, його потрібно замінити. Сорок хвилин — інженери зняли старий кабель, почепили новий і їдемо далі. Нескладна задача.
Друга станція — схожа проблема: пошкоджено тепер вже три кабелі, а не один, кожний потрібно замінити. На додачу, уламки пошкодили сам блок станції — результат на фото.
Всередині все ціле, хоча попередньо думали про необхідність заміни батарей (вони страхують станцію на випадок тимчасового відключення живлення). «О, у нас знову буде зв’язок!» — радісно каже місцевий житель, що проїжджає поруч.
Варто відзначити, що певною мірою все навколо — якась дивна картинка. Троє інженерів лагодять базову станцію, за 1-2 км чутно обстріли, а інженери на вежі з висоти 10 метрів їх практично бачать. Ось під’їхали ще військові і щось обговорюють, стоячи під деревом. А поруч пасуться кози і навіть не реагують на вибухи. За 200 метрів будинок без даху — потрапив снаряд.
Не всім станціям щастить. В одному з сіл — пряме потрапляння, як мені сказали, танкового снаряду.
Станція — практично розтрощена. Село під постійними обстрілами, тому інженери швидко оглядають все навколо, забирають вцілілу техніку для діагностики. Оперативно роблять десятки фото — вже в офісі команда вирішить, як повернути станцію до життя, розробить план, а потім — повернеться і швидко на місці все реалізує.
Для lifecell — це десятки тисяч доларів збитку лише на одній такій втраченій станції. Інженери, що відповідають за регіон, засмучені: кілька років компанія активно вкладалась в розвиток інфраструктури, будувала станції, готувала та навчала персонал. Сьогодні ж ворог нищить все без розбору.
«Усе працює, зробили!» — радісно пише мені у месенджер один з інженерів. Команда довго працювала над відновленням однієї з важливих станцій, мені довелось поїхати раніше і результату я не бачив. Повідомлення підняло настрій. Я розумію емоції цих людей – вони відчувають важливість роботи та щиро люблять те, що роблять, ще важливіше — місце, де живуть. «Нам тут нікого іншого не потрібно, ми добре жили в Україні, любили своє місто. У мене родичі в іншій країні — там ніхто не бачив таких діджитал-послуг, як у нас, ніякої «Дії» чи «Нової Пошти», — ділився чоловік.
Через два дні у джерело живлення станції, яку так довго ремонтували, влетів снаряд. Він впав прямо у те місце, де за два дні до цього інженер проводив ремонт, я тоді стояв у трьох метрах від нього. «Що робити — знову їдемо туди», — написав він.