«До Львова за 36 годин, 5 пересадок, щоб забрати кішку»: як піарниця виїхала до Швеції і повернулася

AIN.UA продовжує публікувати розмови з українцями, які з початком повномасштабної війни виїхали з країни, але згодом повернулися. Пропонуємо розповідь пресаташе хокейної Суперліги України Катерини Шепель, яка виїхала до Швеції, але зараз знову працює в Києві.

Розкажіть, яка ваша спеціалізація, чим займалися до і на початку війни?

Я — піарник та журналіст. Останні пʼять років працювала в українському хокеї на позиції прес-аташе. Звісно, що, виходячи із новин, 24 лютого ми припинили розіграш чемпіонату за два тижні до початку плей-оф. Перші дні повномасштабної війни були шоком для всіх, потрібен був час, щоб вирішити, що робити, аби бути у безпеці.

Весь цей час я підтримувала сайт, робила інтервʼю з нашими гравцями, фінансово допомагала фондам та армії, а також виходила на мітинги у Європі та давала інтервʼю на місцевих радіостанціях.

Коли вирішили виїжджати? Їхали самі чи з родиною (домашніми тваринами)?

Виїхати з країни було досить спонтанним рішенням, до якого я, якщо чесно, не була готова. Зранку 24 лютого я виїхала з дому до рідних у інший район Києва з набором речей рівно на три дні, а через тиждень опинилася у Швеції.

Спочатку ввечері 24 лютого ми з дядьком, тіткою та моїм двоюрідним братом, а ще котом поїхали до друзів під Київ, на наступний ранок виїхали в сторону Західної України. Потім був вокзал у Чопі і потяг до Праги, а через три дні — літак до Стокгольму.

Кота довелося залишити у друзів на Закарпатті, тому що в неї не було всіх щеплень, які потрібні для перельоту. Напевно, на той момент це було одне з моїх найважчих рішень.

Труднощів майже не було окрім морального заперечення всього, що відбувається. Я вже тікала від війни у 2014 році і тому досвід того, що додому можна просто не повернутися навіть через 8 років, вибивав із колії.

Як обирали країну?

У Швецію їхали тому що там були друзі, які могли надати житло та допомогу на перший час.

Чи важко дався переїзд та акліматизація, чи вдалося повернутися до повноцінної роботи?

Важче було більше морально. У 2014 році я виїхала із дому на два тижні, а не була там досі. А так, звикнути до Швеції було неважко — шведи дуже емпатичні і дійсно дуже сильно допомагали всім, чим могли.

У перші тижні повномасштабної війни дуже важко було спостерігати за тим, як навколо вирувало життя. В інших країнах знають, що таке війна, тільки із новин. В них продовжувалось звичайне життя — плани, робота, зустрічі з друзями на літніх терасах, прогулянки з дітьми. А моє життя було ніби в паузі весь цей час: думками я все ще була в лютому.

Повноцінно повернутися до роботи я так і не змогла: із припиненням чемпіонату не було і роботи, а також інших запланованих проектів. Не одразу, але десь через місяць у Швеції я почала шукати нову роботу, бо розуміла, що сидіти і чекати вже не можна.

Як і коли вирішили повернутися? На що звертали увагу, приймаючи це рішення?

Із самого початку єдиним варіантом майбутнього було повернення в Україну. Залишатися в Європі я не планувала, тому завжди була впевнена, що невдовзі приїду до Києва.

Розуміння «коли» зʼявилося десь в середині квітня. Я продовжувала шукати роботу, але швидко зрозуміла, що в Швеції працювати за фахом я не зможу: я не знаю шведської, я не носій англійської. Тому одразу програвала багатьом місцевим кандидатам.

Приблизно перед Великоднем я отримала офер від української компанії GEO Pay і тоді пазл склався. Я вирішила, що після 9-го травня 100% поїду додому. Так і сталося.

Моя мандрівка тільки до Львова тривала більше 36 годин, далі круг через Закарпаття з 5-ма пересадками, щоб забрати кішку, та потяг до вже рідного Києва. Але процес був точно вартий результату.