17 років на ринку: фаундери P2H про війну, «коробкові» рішення та співпрацю зі східним клієнтом

P2H – американська IT-компанія з українським корінням – починалася з сервісу конвертації дизайну в HTML, тепер допомагає, в тому числі діджиталізувати держпослуги в Саудівській Аравії. Цього року компанії виповнилося 17 років. АІN поспілкувався із засновниками P2H – Дмитром Кучером та Дмитром Бреславцем. Поговорили про те, як створювали бізнес у свої неповні 20, з якими викликами стикалися за два десятиліття партнерства, як компанія пройшла шлях від успішного конвеєра «як у Макдоналдс» до плоскої організації і як живуть в умовах воєнного часу. До речі, колеги «по цеху» називають засновників P2H ДК та ДБ, тому ми також цим скористаємося.

Як ви прийшли до ІТ? Як розпочиналась компанія?

ДК: Фізика, математика, програмування – це те, що захоплювало мене ще у шкільні роки. Мої перші програми аналізували дані експериментів мого родича, що працював в Інституті Низьких Температур (Харків). Я вже майже обрав академічну кар’єру, але вчасно зрозумів, що ІТ мені подобається більше. Крім того, на початку 2000-х це було чимось дуже новим – вікном у світ можливостей.

ДБ: З програмуванням познайомився ще школі, в Харкові. Це був гурток у Палаці піонерів, де ми писали програми на «бейсику» для БК 0010 та зберігали їх на касети. Потім був комп’ютерний ліцей «Професіонал», навчання в якому я досі згадую з особливою теплотою та вважаю визначальним етапом у моєму житті. Далі був Харківський Університет Радіоелектроніки, кінець 90-х – важкий, але яскравий час. Коли ми познайомилися з ДК, я підробляв репетитором, паралельно розробляючи та намагаючись впровадити у систему шкільної освіти свій проект електронного щоденника. З ДК ми зійшлися на ґрунті нелюбові до «совку», багів та хардкоду, і вирішили зробити щось, де цьому не буде місця.

ДК: Першим офісом нашої компанії було інтернет-кафе у підвалі на Салтівці. Там ми орендували не лише приміщення, а й комп’ютери. Згодом, коли вдалося зібрати гроші на власні комп’ютери, ми, щоб заощадити на оренді, перебралися з підвалу в квартиру моєї бабусі. Це було життя від клієнта до клієнта. Ми ледве зводили кінці з кінцями.

Що ви вважаєте першим успіхом компанії?

ДК: Створення сервісу PSD2HTML.com – від нього і походить назва компанії. Ми шукали оригінальну ідею та знайшли нішу, в якій з одного боку відчувалася велика потреба, а з іншого – можна було налагодити процес роботи без багів. Крім того, це було перше «коробкове рішення» для IT-послуги: фіксована ціна, фіксований термін. Увечері (за EST часом) розміщуєш замовлення, заливаєш PSD-файли, вранці забираєш результат – pixel-perfect HTML. До нас потягнулися перші клієнти. Це було гарним драйвером.

ДБ: Дуже швидко ми зіткнулися з тим, що замовлень стало більше, ніж ми могли обробити. Ми наймали всіх доступних спеціалістів, і протягом кількох місяців у Харкові не залишилося жодного вільного маркапера. У січні 2007 року ми почали займатися навчанням. Це було задовго до «увійти-в-айті». Згодом нам вдалося значно вдосконалити нашу програму: якщо спочатку потрібно було 6 місяців на підготовку джуна, то через два роки ми прокачували нуба до джуна за 1.5 місяці. Це дозволило забезпечити компанії передбачуване зростання. Результат – понад 100 тисяч клієнтів за 17 років. До речі, з першим нашим клієнтом ми співпрацюємо і зараз.

Як компанія змінилася відтоді?

ДБ: Але проекти ускладнювалися, запити еволюціонували. Iєрархічний «конвеєр» перестав працювати ефективно і ми вирішили спробувати різко повернути в інший бік – побудувати холакратію. Ми були впевнені, що свобода у прийнятті рішень стане стимулом для команди до покращення продукту. Це спрацювало, але далеко не для всіх. Як результат, компанія сповільнила темпи розвитку та втратила частину клієнтів. Зрештою, ми зупинилися на плоскій структурі управління, мінімізувавши управлінський прошарок та бюрократію. Це дає всю необхідну свободу тим, кому вона потрібна, і забезпечує прозорі та зрозумілі процеси іншим. За відгуками наших колег їм дуже комфортно працювати у цьому форматі – він дає можливість реалізовувати себе як фахівців.

ДК: Варто додати, що разом із компанією еволюціонували й ми. Перехід від жорсткої ієрархії до плоскої структури управління та відкритості неможливий без особистої трансформації. Я навчився цінувати людей, із якими працюю. Ще 6-7 років тому я мав з цим великі проблеми.

Що компанія являє собою зараз?

ДК: Завдяки нашій репутації багато клієнтів приходять до нас за рекомендацією. Їхній спектр дуже широкий – від невеликих діджитал-агентств, яким ми надаємо «коробкові» рішення, до великих корпорацій та урядових компаній. Наприклад, у нас є клієнт, з яким ми робимо e-government проекти для Саудівської Аравії.

ДБ: Коли цей клієнт з’явився, один із його проектів вже активно розроблявся. Замовники планували працювати з Java, однак було завдання, яке ніхто з його поточних підрядників не міг вирішити, тому все тупцювало на місці. Найцікавіше було далі: наш фахівець взявся за це завдання і за один вікенд вирішив його, щоправда, не на Java, а на Ruby. У результаті клієнт вирішив віддати нам весь проект цілком. Так у нас з’явилася команда, яка спеціалізується на діджіталізації держпослуг у Саудівській Аравії. За 5 років співробітництва ми зрозуміли, що робота зі східним клієнтом – це зовсім інша історія: інша культура зі своїми традиціями та особливостями. І це, безумовно, цікавий та неоціненний досвід, який дозволить нам у найближчому майбутньому виходити на ринки інших країн Близького Сходу.

Як компанія живе в умовах воєнного часу?

ДБ: На момент початку війни ми обидва вже чотири роки жили за кордоном. Спочатку у США, потім у Португалії. Тут, у Лісабоні, ми й були 24 лютого. Я прокинувся вранці і побачив у телефоні купу повідомлень, прочитав їх і розбудив свою дружину Іру словами: «Прокидайся, війна».

ДК: 24 лютого пройшло як у тумані. Пам’ятаю, як я віртуально «вів» першу евакуаційну автоколону з Києва, в якій була частина моєї родини, – будував маршрут далеко від потенційно небезпечних об’єктів, стежив за новинами… У цей час наші колеги – ті, хто перебував у відносно спокійних місцях – вже допомагали тим, хто опинився у гарячих точках усім, чим могли.

ДБ: Наступні два тижні промайнули як один день. Щодня ми займалися всім, що було найважливіше: починаючи від пошуку та оренди автобусів для евакуації, до «ведення» автомобілів зі співробітниками та їхніми близькими найбезпечнішими маршрутами у бік західної України. До допомоги в евакуації підключалися дедалі більше наших колег. Ті, хто міг працювати, підхоплювали робочі завдання. Озираючись назад, я можу сказати, що пишаюсь тим, як вся компанія спрацювала в умовах війни.

ДК: Безперечно. Я бачив, як у всіх нас прокинулися найкращі якості. Як приклад, були ті, хто попри обстріли, на своїх машинах збирали людей по передмісті та привозили їх до автобусів. Все це справило на мене величезне враження.

До першого тижня березня безліч співробітників та їхніх сімей були змушені залишити Харків – там розташовувався найбільший офіс P2H – та інші міста, які зазнали обстрілів агресора. Більшість розмістилася в орендованому компанією готелі у Львові, який для багатьох досі служить тимчасовим будинком. Згодом частина перебралася до країн ЄС, невелика частина повернулася – у свої будинки. Зараз близько п’яти співробітників компанії залишаються у по-справжньому гарячих точках, не рахуючи тих, хто пішов захищати Україну в ЗСУ та ТРО.

ДБ: Щодо клієнтів, то з перших днів війни вони стали нам писати та пропонувати допомогу – починаючи від матеріальної до розміщення наших співробітників у себе. Ми отримували і продовжуємо отримувати слова підтримки та солідарності.

За яким принципом ви створюєте команду?

ДК: Компанія – це насамперед люди. У нас є набір цінностей, довкола яких ми намагаємося збирати команду. Серед цих цінностей є ініціативність, неупередженість, критичне мислення та інші. Але одну я, мабуть, ставлю в основу: робота повинна приносити задоволення, адже ми витрачаємо на неї значну частину нашого життя. Жодні «плюшки» не зможуть компенсувати марнування часу на роботі, яку не любиш. 

ДБ: Цілком згоден. Дуже важливим є work-life balance. Та й взагалі ми за збалансований підхід у всьому – здорове захоплення, здоровий перфекціонізм, здорову критику. Якщо людина про це – ми спрацюємося.

Наразі P2H продовжує свій шлях розвитку. В планах – подальше зростання обох підрозділів компанії. До того ж фаундери компанії знаходяться у постійному пошуку нових ніш діяльності, що дають можливість для створення власних продуктів. Нещодавно компанія запустила платформу для реферальної програми найму персоналу. Зараз нова розробка тестується всередині компанії. Платформа дає можливість долучати до програми не тільки співробітників компанії та винагороджувати бонусами всіх учасників успішної рекомендації. Широке коло учасників робить процес пошуку талантів більш ефективним і створює підґрунтя для розвитку нетворкінгу в IT-ком’юніті.