«Бізнес має наслідувати ЗСУ: бути відважним і робити свою справу»: інтерв’ю із CEO FoxOffers

Оксана Маріна жила і працювала в США, але повернулася до України, щоб розвивати тут бізнес. Заробляти почала ще студенткою юридичного факультету, спочатку в онлайн-продажах, потім 2016 року зацікавилася криптою. Відтоді розвиває власний бізнес — компанію FoxOffers, яка стала одним із найдинамічніших проектів афіліейт-маркетингу в Україні. 

У 2022 рік її команда увійшла на піднесеному настрої та з великими очікуваннями, адже фінансово рік видався успішним. Потім сталася повномасштабна війна, і команда FoxOffers переключилася на волонтерство та допомогу країні. Попри війну і ризики більшість команди зараз повернулася до Києва, встигла випустити масштабний продукт у липні цього року. CEO компанії планує розвивати бізнес в Україні й надалі, адже країні зараз потрібна економічна підтримка і податки. 

В інтерв’ю AIN.UA Оксана розповіла, з чого починалася FoxOffers, як команда пережила перші місяці війни, як бізнес став на воєнні рейки, та чому, попри усі жахи останніх півроку вона сповнена оптимізму щодо бізнес-перспектив в Україні. 

Розкажіть, з чого почалася історія компанії? 

Ми працюємо ще з 2018 року, починали з ексклюзивних оферів трьох брендів, вручну будували свій перший продукт — партнерську програму для них. Жодних амбіцій стати тими, кими ми є зараз, тоді не було. Ми досягли помітних результатів по партнерці в певному гео, у команді навіть виникло певне перевиснаження. Але водночас прийшло й розуміння: якщо ми так органічно та ефективно працюємо, чому не спробувати щось нове? 

Так через півроку ми підключили перший зовнішній офер. Ми виходили на ринок, вже заповнений відомими та величезними нетворками, як ноунейм-бренд. Можна порівняти це із запуском своєї лінії кросівок на ринку, на якому вже є Nike, Adidas та Puma. Тож було моторошно і трохи незвично, я усвідомлювала, що від моїх рішень залежить моя команда. А на той момент у нас уже підібрались найкращі люди. Чесно, не думаю, що в когось ще в Україні є така команда — молода, амбітна, а найважливіше — працьовита. 

Ми взялися до роботи, почали із відомих крипто-оферів BTC Era, Bitcoin Loophole та Crypto Engine, пізніше диверсифікували їх, додавши наші унікальні пропозиції. Наш офер Flying Dollars став популярним у Польщі, Bitcoin Spinner злетів на іспаномовному ринку. 

Ми розвивалися, не зливаючи шалені кошти на рекламу, не заходили на хайпі, і все одно за результатами 2021 року були прямо приємно здивовані. Наприкінці року ще й взялися робити великий і амбітний власний продукт. 

Тож у новий 2022 рік ми зайшли із великими очікуваннями, на драйві, ендорфіни просто зашкалювали. Попри те, що в грудні я стала мамою (чого я чекала все своє свідоме життя), провела в декреті всього два дні. У нас були такі результати, що я просто не могла кинути команду в цей момент. 

А потім сталося 24 лютого. 

Як ваша команда зустріла початок війни?

Ми всі разом були в Києві, коли почалася повномасштабна війна. Звичайно, медійний фон вказував на те, що війна буде, але здавалося, що атака на Київ — це якийсь абсурд. Я виросла на заході України, там лишився бабусин будинок,тож запасний план був: раптом щось стається, перевезти всю команду. З січня в будинку велись деякі роботи, але я до останнього не вірила, що він стане в нагоді. 

Я дізналася про початок війни о 5:00 ранку 24 лютого. Одразу в нашому командному Telegram чаті ми з’ясували, хто де знаходиться, чи всі у безпеці. Зідзвонювалися щопівгодини, щоби розуміти, як у нас справи. Якийсь час команда сиділа в Києві, але для мене особисто тригером став Гостомель, коли почалися атаки там, я із сім’єю рушила на захід України, постійно тримаючи зв’язок із командою. 

Родина і чоловік постійно намагалися випхати нас із дитиною до безпечної Європи (до кордону з того місця, де я оселилася — 10 хвилин пішки через Тису), але я не хотіла полишати Україну. Навіть сидячи у Закарпатті, відчувала себе трохи зрадницею Києва. І вже у квітні, через кілька днів після прильотів на Лук’янівку, ми туди повернулися. Зараз і я, і більшість команди тут. 

Як війна вплинула на команду? Чи волонтерили? Чи довелося урізати зарплати або відправляти людей у відпустки?

Для мене ключовим моментом було не втратити нікого із команди, не економити на людях. У нас не було жодних відпусток за свій рахунок або ж урізання зарплат. Усі, хто змушені були покинути домівки, отримували грошову допомогу від компанії. Жоден партнер не отримував від нас виплат із затримкою. Ми з усіма розрахувались, бо я розуміла, що наші партнери — такі самі люди, які просто зараз можуть планувати евакуацію своїх родин. Не виплатити їм гроші — наразити на небезпеку

До кінця лютого-початку березня ми фактично не працювали: потрібен був час владнати справи і трохи заспокоїтись. І я розуміла, що в березні ми можемо собі дозволити показати мінімальний результат, або взагалі лишитися без результату. Треба розуміти, що у нас паралельно у затратах була розробка нового продукту, яку я не хотіла ні призупиняти, ані відкладати. 

У цієї ситуації була ще одна грань: за весь цей час усі не лише стресували і тривожились, але й накопичували злість. А в неї дуже крутий value. Вона драйвить. Перші місяці можна було спати по дві години на цій злості та драйві. 

Волонтерили у нас в команді усі без винятку. 28 лютого один хлопець із команди пішов у ТрО, я дуже пишалася його рішенням, і звісно ми зберегли йому зарплату. Один із наших колег зараз в ЗСУ, причому ми його взяли два місяці тому, із мінімальним досвідом у нашій ніші: він всього 3 місяці пропрацював фронтом до війни. Вдень він лагодить рації та встановлює “старлінки”, а вночі займається лендінгами для медіабаю і всім решта. Людині 22 роки і він — супермотивований. Для мене це було основним при хайрінгу, і неважливо, як методичка оцінила би хард-скіли. Як казав Саймон Сінек: «You don’t hire for skills, you hire for attitude».

Як поверталися до робочого режиму, до роботи “на воєнних рейках”?

Десь із середини березня ми почали повертатися до звичайного режиму роботи, організовувати регулярні стендап-зустрічі. Звісно, вони не були звичайними, усе відбувалося з ноткою тривожності, команду треба було заспокоювати, підбадьорювати. 

Що я казала команді? Що у нас усіх величезна роль і що настав час приходити до тями. Ми усі платимо податки, і коли я читаю, що в нас на серпень сформувався дефіцит бюджету в 150 млрд грн, у мене серце кров’ю обливається. Від початку війни ми з командою говорили про те, що IT зараз рятуватиме гаманець нашої держави, це наша мета, ми не маємо права відпочивати. 

До нас вломився сусід і дуже скоро він про це пошкодує, а наша робота — тримати економічний фронт. Як співав Вакарчук: “відкрити очі і далі йти, і зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити, хто ж тоді, як не ми, брати”. Ясно, що в нашій ситуації це пісня про Україну. Працювати стиснувши зуби — це те, що ми, і багато інших українських підприємців робили з 24 лютого, робимо дотепер і будемо й далі робити. 

Треба просто робити свою роботу, війна не війна. Ясно, що один ранок, фото з Бучі та Ізюму може тебе підкосити на два дні. Але якщо ти знаєш, що післязавтра не матимеш грошей на зарплати девелопменту, то як би погано тобі не було — встанеш і підеш працювати. Тим більше, ми, українські підприємці, представляємо зараз усю Україну в спілкуванні з іноземними інвесторами, партнерами та колегами. На українських стартапах — неймовірна відповідальність. Ми маємо бути Brave like Ukraine. 

Тож ми доволі швидко прийшли до тями, і в квітні вже повністю повернулися до роботи. Працюємо усі з дому: пандемія, яка спочатку видавалася жахом, водночас показала, що можна працювати з дому дуже ефективно, якщо мати облаштоване робоче місце. 

Чи змінилися у вас бізнес-процеси через війну? 

Рівно о 4:40 24 лютого закінчилася будь-яка наша співпраця з партнерами з росії, з медійними ресурсами російського походження.

Ще до війни я на співбесідах прямо питала: “А ви не москаль?”, на мене ще шикали рекрутери за це, намагалися зам`яти це питання. Але мені важливо було знати, з ким я працюватиму. Тепер я будь-яким кандидатам з рф пишу, що, мовляв, поки не відправите мені фото з пікету з Червоної площі або з автозаку, говорити нам нема про що. Поки що жоден не відправив. 

Тобто на рекрутинг вплив — абсолютно позитивний. Ми не працюємо з росіянами і на їхньому ринку. Я пишаюсь бути українським бізнесом, компанією, що працює і розвивається в Україні. 

Чи відчув вплив війни ваш ринок?

Не можу сказати, що війна якось негативно вплинула на наш ринок. Хоча звісно в нас була велика кількість партнерів, арбітражних команд з росії. І ми ще й зараз в процесі заміщення їх зарубіжними та вітчизняними. 

Коли війна лише почалася, у багатьох був шоковий стан, ми переживали. Але з часом зрозуміли, що для бізнесу це буде така собі чистка: лишаться ті, хто більше і краще працює. Наш ринок розвивається і росте далі, і ми з ним.

Я вже зазначала, що наприкінці минулого року ми почали розробку власного продукту. Так от попри всі перешкоди, ми зуміли його зарелізити у липні.

Розкажіть про нього: що це за продукт, на кого орієнтований?

У вересні минулого року один із колег запропонував створити власну трафік-менеджмент-систему, бо той софт, яким ми користалися, був дуже незручний. І ми почали розробку власної платформи під назвою TraffMe.

Працювали у дуже високому темпі і вже 1 липня 2022 року вийшли в реліз. Зараз у нас йде активна стадія девелопменту: спочатку тестимо систему всередині команди, потім пропонуватимемо клієнтам. Амбіції — дуже великі: вийти із власним SaaS-продуктом на міжнародні ринки. 

Ми запланували багато фіч, які вирізнятимуть нас з-поміж конкурентів, полегшать роботу афіліейт-менеджерам, маркетологам, брендам, як сіткам, так і прямим рекламодавцям. Щоб сформувати бачення продукту, ми тестували рішення конкурентів. Вони непогані, але жоден із розробників не працював як сітка з ексклюзивними оферами і просто не знає всі наші болі та що з ними робити. Ми ж зі свого боку знаємо всю “кухню” ізсередини. 

Плюс, у нас сексі-дизайн :). Конкуренти дизайном свого софта не надто переймаються. А для нас це важливо. Мені важливо, щоб афіліейт-менеджер міг спокійно зайти у додаток з телефона чи з будь-якого пристрою, і знайти всі дані. Щоб усім, хто користується нашим продуктом, було в кайф це робити.

Не хотілося би відкривати всі таємниці, але має вийти щось неймовірне.

Як плануєте розвивати бізнес найближчим часом?

У мене дуже багато планів, можу прямо зараз сісти й написати список із 15 пунктів про плани на майбутнє. Але тут треба розуміти, що без правильних людей усі ці пункти — просто мріяння.

У мене в команді багато «зірочок». Наприклад, одна з них починала з копірайтера, встигла попрацювати мабуть на кожній позиції, вивчила нашу нішу як ніхто в команді, і зараз вона — PM TraffMe.com. Вона, попрацювавши на кожній з посад, точно знає, що потрібно додати у софт, аби робота із ним видавалася казкою. Тож для кожного із моїх 15 пунктів потрібна саме така людина. Мені поки що щастило: в моїй команді працюють чудові люди, тож я впевнена, що і з планами все вийде. 

З того, про що можу говорити: мрію про власне digital-агентство, про медіа-бай команду, що спеціалізується саме на крипті. 

До речі, як впливають на вас коливання крипти?

Майже не впливає. Легалізація крипти у багатьох країнах дуже нас драйвить, і відкриває нові ринки для роботи. 

А щодо України, то пам’ятаю, як нещодавно розраховувалася в київському ресторані, готівки, як завжди, при собі не було. І тут офіціантка каже: “можете заплатити на карту, а можете Qmall-ом, бо ми віримо в українську крипту”. Я була дуже приємно шокована. Тому я вірю, що з такими темпами розвитку в України є всі шанси стати майбутньою крипто-гаванню світу. 

Але не забуваємо, що у нас війна. Немає часу розслаблятися. На нас, як на бізнес, впала величезна відповідальність. Якщо до 24 лютого ще можна було десь хитрити, десь недопрацьовувати, зараз ми просто не маємо на це права. Те, що зараз демонструє ЗСУ, має робити і бізнес — бути відважним і робити свою справу.