«Мав їхати в Прагу, а поїхав в армію»: дизайн-менеджер Wargaming — про службу в ЗСУ

10 березня 2022 року дизайн-менеджер у компанії Wargaming Андрій (прізвище не публікуємо для безпеки) мав їхати працювати та жити у Прагу, у локальний офіс компанії. А замість цього поступив на службу в 58-у Окрему мотопіхотну бригаду імені гетьмана Івана Виговського (58 ОМПБр). AIN.UA продовжує говорити з IT- та геймдев-спеціалістами, які з початком повномасштабної війни полишили улюблену роботу та взялися до зброї.

Тут і надалі фото надані спікером

Розкажіть про свій бекграунд: адже ви були військовим офіцером, але пішли у розробку ігор?

Так, до війни я закінчив Київський військовий інститут управління та зв’язку, більше трьох років служив по напрямку АСУ (автоматизовані системи управління) у Генштабі. Звільнився по здоров’ю та заснував IT-компанію, причому половина співробітників там були офіцерами.

Ми зробили свою браузерну гру (до речі, найкращу гру від українських розробників 2009 року), її помітили і компанію купив великий міжнародний холдинг. 2014 рік вніс свої корективи у роботу нашої компанії та у мій світогляд. В армію мене тоді не взяли за станом здоров’я, а у добробат не підійшла моя спеціалізація.

У 2017 році я відкрив свій бізнес з доставки Pizzburg та зробив перерву в IT. Цікаво було вивчити щось нове, я із головою поринув у тонкощі створення мережі доставки їжі. Попри карантини та локдауни вдалося створити прибуткову мережу. Водночас з’явилась можливість повернутися в ігри і працювати над моїм улюбленим проектом як гравця — World of Tanks.

Пройшов багато співбесід на позицію дизайн-менеджера у празький офіс, і почав свій випробувальний термін у київському офісі. Я успішно його пройшов і мав релокуватися до Праги. Мені призначили дату переїзду — 10 березня 2022 року. В той самий день мене мобілізували.

Як зустріли початок війни?

У ліжку, о 5:00 ранку у своєму будинку під Києвом. Як людина, що пов’язана із армією, я не вірив у можливість повномасштабного вторгнення у XXI столітті. Як я помилявся! Звуки ППО та прильоти ракет о 5:00, вікна деренчать, стіни будинку вібрують: одразу стало зрозуміло, що це війна.

Спочатку зв’язався з батьком та батьками дружини (вони живуть у військовому містечку під Києвом і перші прильоти були зокрема до них. Між першим та другим «калібром» я вивіз батьків дружини, батько з бабусею виїхали слідом. Усі оселилися в мене. Руйнування були жахливі і після першої атаки, всього у містечко прилетіло шість ракет.

Брат із дружиною (він зокрема займався Pizzburg) виїхали до батьків і наша мережа доставки закрилася на перші три дні війни, більше 80% співробітників виїхали. Ми розуміли, що на кухнях лишилася величезна кількість продуктів та готових блюд (борщів, солянок і тому подібного). Тож відкрили один заклад, звезли туди продукти з інших, вийшли на волонтерів та гуманітарний штаб з ТРО, самі стояли на кухні, розвозили гарячу їжу на блокпости, до гуманітарного штабу, дітям, усім, хто її потребував.

А 9 березня мені зателефонували і вже 10-го я їхав до свого підрозділу. Подальшим волонтерством займався уже мій брат.

Чи навчалися ви, яка у вас військова спеціальність? Чи стали в нагоді навички з мирного життя та роботи?

Після майже місяця у резерві та навчання мене направили офіцером керування до зенитно-ракетного дивізіону. Ми були на півночі країни біля місяця, після цього перемістилися у Донецьку область, у район Бахмута.

Я їхав власною машиною, чим дуже здивував побратимів (але в неї чудово уміщалася ПЗРК, плюс у неї гарна проходимість).

Мої навички керування та менеджменту, знання технологій (наприклад, робота із різними типами дронів) стали в армії в нагоді. Завдяки зокрема компанії Wargaming, яка зберегла мені зарплату, а також моєму бізнесу, що зусиллями брата та співробітників вдалося оживити, я міг придбати багато потрібних речей для виконання задач: автомобілі, генератори, біноклі, саперні лопатки, кирки, GoPro — для фіксації збиття авіації противника, та інше.

Дуже сподіваюся, що зумів бути корисним, але після півроку участі у бойових діях вилізли старі травми та проблеми зі здоров’ям, тож довелося йти на операцію у вересні, зараз проходжу реабілітацію.

Що найскладніше для вас було під час бойових дій?

Найскладніше в армії під час війни — люди, що гинуть. Скільки було слів «ніколи знову», і попри те знайшовся нелюдь, що заради своїх збочених цілей розв’язав війну у XXI столітті.

Важко із забезпеченням, але завдяки партнерам ця ситуація постійно покращується.

Із позитивного маю відзначити, що росія втратила більше авіації, аніж позначено в нашій офіційній статистиці. До неї попадають лише фото- та відеозафіксовані події. На прикладі нашого підрозділу було знищено два Су-25 та один Ка-52 за два дні. Були підтвердження від піхоти про падіння, але в статистику вони не увійшли без фіксації.

Ворог давно не залітає на нашу територію: робить пуски у 2-3 км від лінії зіткнення та намагається вернутись до себе. Саме в цей момент його можна дістати, але якщо він впаде в 6-7 км від місця пуску, в себе в тилу, зафіксувати це вкрай важко. GoPro допомагає фіксувати момент прольоту та пуску ракети, і якщо пощастить, підрив у повітрі.

Чи була можливість займатися роботою чи якимись своїми проектами під час служби?

На фронті небагато часу займатися своєю мирною спеціалізацією, часто просто немає можливості. Іноді виходило допомагати керувати мережею, аналізувати звіти та відповідати на питання брата та менеджера.

Вільний час витрачав на вивчення військових премудростей, все ж таки у мене була велика перерва в службі та інша спеціалізація.

Що плануєте робити після війни та перемоги?

Дуже хотілося би вернутися до роботи над найкращою та улюбленою грою World of Tanks. Це для мене не просто робота, а хобі та захоплення. Хочу творити, а не руйнувати.

Україна приречена на перемогу, адже зло завжди програє, а будь-яка війна завершується миром. Хотілося б, аби ціна не була така висока. Але вибору у нас немає, на жаль.

Залишити коментар

Коментарі | 0

Пошук