Угода про неконкуренцію – що потрібно знати ІТ-компаніям, перш ніж її укладати

Інтелектуальний капітал прямо корелює з вартістю ІТ-бізнесу, тому на етапі залучення фахівців власники використовують усі доступні інструменти, які дозволять посилити команду без потенційної втрати конкурентних переваг у майбутньому. Досягається цей ефект зокрема за допомогою такого інструменту, як угода про неконкуренцію (non-compete agreement).

Юристи ETERNA LAW Маргарита Татарова і Роман Рубаник в колонці для AIN.UA розповідають про те, які ризики може нести в собі такий документ.

Що таке Non-compete agreement та як це працює в Україні

Угода про неконкуренцію передбачає, що сторона, з якою співпрацює компанія, буде зобов’язана утримуватись від визначених в угоді конкуруючих дій упродовж певного періоду часу після розірвання договору. Також сторони зазвичай визначають територію, на яку розповсюджується обмеження (ринки присутності компанії), перелік прямих конкурентів, до яких фахівець не може «перейти», та/або перелік виключень, тобто перелік дозволених конкуруючих дій і whitelist компаній, співпраця з якими не вважатиметься порушенням угоди.

Донедавна угода про неконкуренцію здебільшого мала місце там, де однією зі сторін договору був іноземний елемент, і угоду підпорядковували іноземному праву. У той же час, із запуском спеціального правового та податкового режиму Дія City non-compete agreement було вперше закріплено в українському законодавстві і тепер угода стала доступна також резидентам Дія City.

Зобов’язання утримуватись від конкуруючих дій за своєю природою є обмежуючим для учасників ринкових відносин, тому на практиці постає питання щодо необхідності отримання дозволу від Антимонопольного комітету України (АМКУ) на узгоджені дії. 

Власне закон «Про захист економічної конкуренції» не містить прямої вказівки на необхідність отримання дозволу АМКУ, а от підзаконні акти у цьому питанні – насправді прямолінійні: укладання угоди про неконкуренцію потребує отримання попереднього дозволу АМКУ.

Баг це або фіча – однозначно сказати важко. З однієї сторони, дійсно, будь-яке обмеження конкуренції за домовленістю двох суб’єктів слід розглядати саме як узгоджені дії, а non-compete, у даному випадку, повністю відповідає цьому критерію. З іншої сторони, у випадку застосування цього виду угод до широкого кола співробітників у рамках того ж самого режиму Дія Сіті, підготовка та отримання відповідних дозволів може стати суттєвим тягарем для представників бізнесу. 

Які проблеми з цим повʼязані

На  практиці, переважна більшість компаній не отримують погодження АМКУ при укладанні договорів про неконкуренцію, однак нехтування цією вимогою потенційно несе в собі низку ризиків для компанії. 

Так, за відсутності дозволу, АМКУ має право відкрити справу про порушення норм антимонопольного законодавства. За результатами розгляду справи, АМКУ може накласти на суб’єкт господарювання штраф у розмірі до 5% в попередньому фінансовому році та визнати такі угоди недійсними.

Отже, залежно від розміру бізнесу, відповідальність за порушення приписів антимонопольного законодавства може істотно вдарити по гаманцю власників.

У той же час, слід визнати, що на сьогоднішній день у АМКУ недостатньо законодавчих інструментів для належного та своєчасного виявлення фактів таких порушень. Розпочата реформа АМКУ, закріплена у законопроекті №5431, який вже пройшов перше читання, розширює спектр інструментів для здійснення моніторингу. Саме тому так важливо вже сьогодні дотримуватись положень чинного законодавства, навіть таких неочевидних на перший погляд, і розглядати необхідність отримання погодження АМКУ у кожному випадку укладання подібних угод. 

Іншим потенційним ризиком у разі неотримання дозволу АМКУ на узгоджені дії є те, що сторона, на діяльність якої були спрямовані обмеження, порушить їх або оскаржить відповідні положення договору. У такому разі захист у суді стане тією самою Mission Impossible, де, щоправда, в головній ролі буде вже не Том Круз, а ваш адвокат.

Що робити?

З практичних рекомендацій виділимо дві основні: не нехтуйте отриманням дозволів на узгоджені дії, поки це вимагається законодавством; при цьому можливо включати в текст договору відкладальну обставину щодо початку дії угоди після отримання дозволу АМКУ. 

Насамкінець зауважимо, що законодавцю варто адаптувати правове регулювання вказаних питань до сучасних реалій. Пакет «мінімум», наприклад, міг би передбачати принаймні виключення необхідності отримання відповідних дозволів від АМКУ для резидентів Дія City, враховуючи зусилля, що їх докладає Мінцифри, щоб схилити якомога більше ІТ-компаній отримати резидентство в Дія City. 

Автори: Маргарита Татарова, старша юристка юридичної фірми ETERNA LAW, Роман Рубаник, юрист юридичної фірми ETERNA LAW