«Ми воюємо з нелюдами». Іван Каунов, кофаундер Finmap, а нині — офіцер ЗСУ

Іван Каунов – співзасновник українського стартапу Finmap. У квітні його призвали боронити Україну у складі ЗСУ. З тих пір Іван перебуває на фронті – переважно східному. Про свій досвід у піхоті ЗСУ, про те, як він працює з важко пораненими бійцями, і як його стартап обходиться без кофаундера – Іван розповів у інтервʼю редактору AIN.UA.

---

Я офіцер запасу, і в квітні мене призвали 

У перший день ми виїхали з родиною у Чернівецьку область до друзів. Думали, що скоро повернемось. На той час здавалося, що все може закінчитись дуже швидко – за тиждень-два. Але коли стало зрозуміло, що це надовго – я став на облік в найближчому військоматі, і мені майже одразу дали повістку.

Бойового досвіду у мене не було. Я закінчив військову кафедру у Могилянці у 2012 році, здобув військову спеціальність. Насправді, я думаю мені вручили повістку просто щоб я нікуди не дівся. Там, куди ми переїхали, не так багато офіцерів запасу, як в Києві, де були черги до військкоматів.

Цікаво, що я ходив туди декілька разів: приходив по одній повістці – мені вручали наступну: «Приходьте через тиждень, на цей раз всіх, кого треба, зібрали». Потім ще через тиждень, і ще. 

Нарешті мені подзвонили і сказали прибути одразу з речами. Так я потрапив у ЗСУ.

Я працюю в сухопутних військах

Це піхота. Частіше буваю на Сході. Більше подробиць розкрити не можу.

Перші декілька місяців нас навчали, тренували, злагоджували. Десь за тиждень-два до початку війни я пройшов курс з тактичної медицини, і потім багато чому зміг навчити своїх побратимів. Були хлопці з бойовим досвідом з АТО, які ділилися військовими навичками – розповідали, як організувати оборону, як тримати рівень, де краще ставити пости тощо.

Зараз в ЗСУ все працює набагато ефективніше, ніж на початку повномасштабного вторгнення. Бо вже минув час, у більшої кількості людей вже є бойовий досвід. 

Знадобився і мій досвід, здобутий в стартапі. Зокрема для організації звʼязку, постачання і особливо морально-психологічної підготовки. Це якраз моя військова спеціальність – заступник командира підрозділу з морально-психологічного забезпечення. Контролювати власний емоційний стан і передавати впевненість і стабільність бійцям – це я вмію. Цього вчили і на військовій кафедрі, але ще більшу підготовку зі стресостійкості я здобув під час роботи в стартапі 🙂

На війні відбувається дуже багато такого, що порушує моральний стан бійців

Мені доводилось витягувати людей з доволі складних емоційних станів і приводити назад у бойову готовність.

Один боєць на передку почав страждати сильними панічними атаками, і ми зрозуміли, що краще не відправляти його в окопи. Але на війні є дуже багато роботи.

Наприклад, коли приходить БК, воно запаковане у ящики в кожному з них – два великі металеві ящики, ми їх називаємо «цинками». Їх треба розпаковувати як величезну консервну банку. В середині цинків БК розфасовані по пакетикам. І все це треба розпаковувати, розсортувати і зарядити в магазини. Це купа роботи, у тому числі фізичної, якої дуже багато і робити яку потрібно постійно. І от на цій роботі наш боєць виявився дуже ефективним, і тримав себе у стабільному емоційному стані навіть на нулі. 

Часто доводиться працювати з бійцями, які втратили кінцівку або дістали інших важких поранень. Зараз я багато працюю з бійцем, який втратив руку, ногу і ступню. Ми пройшли відбір в Esper Bionics – український стартап, який займається розумним протезуванням. Компанія шукає спонсорів, які б допомогли фінансувати протезування українців. Тож буду радий, якщо хтось із охочих йому допомогти вийде на зв’язок зі мною. 

На передовій доводиться жити в дуже важких умовах

Ти спиш не ночами, а пару годин, коли є можливість. Я навчився спати хоч вночі, хоч вдень і в будь-який час. Просто, коли нема наступу та обстрілу. Час доби неважливий. 

Бувало й таке, що доводилося не спати кілька днів – ми заїдали це енергетичними батончиками, заливалися водою, бо від води менше хочеться спати. Але це не добре, тому що організм відрубається, і якщо ти заснеш – треба ж перед цим подбати, щоб обовʼязково було кому тебе підмінити.

Буває, що бійці не розуміють, що їм вже пора відпочити. Один з побратимів якось поскаржився, що у нього болить нога. Виявилося, що у нього мозолі на пів стопи від того, що він в боях декілька днів не знімав взуття. Тепер всі бійці користуються присипкою, а раніше відмовлялися 🙂

Але найважче на війні – втрачати друзів, яких у бойових умовах ти здобуваєш дуже швидко. Нещодавно мені довелося пережити втрату кількох дуже близьких товаришів, самовідданих воїнів. І через це я просто випав на декілька годин, нічого не міг робити. Але війна продовжується, тож треба брати себе в руки і працювати далі.

На щастя, від того, що мене призвали, Finmap не постраждав

Мій партнер Олександр Соловей справляється на відмінно. У нас класна команда, працює вже 60 людей. І компанія продовжує зростати. 

Перші тижні війни ми займалися тим, що евакуювали команду. Комусь допомогли виїхати, комусь винаймали житло, комусь фінансово. Люди дуже цінують, коли про них дбають. Вони і до війни дуже віддано працювали, а зараз вкладаються на 300%. Тому я не переживаю за бізнес. 

Коли є час, мені подобається долучатися до зідзвонів чи мітингів, побачити колег. Найчастіше це трапляється, коли ми виїжджаємо з фронту у більш тилові райони.

Робити бізнес-зідзвони з окопів мені не доводилося, тому що на фронті ти перемикаєшся на інший режим. Банально, треба чути і бачити все, що відбувається. Я отримав контузію під час одного з обстрілів – мені не сподобалось. Тепер я ще більш обережний і уважний.

Через якийсь час на передку ти по звуку можеш сказати напрямок обстрілу і приблизну висоту снаряду, який пролітає повз тебе. Вмієш дивитися на 360 градусів, щоб побачити ямку, в яку можна стрибнути під час артилерійського обстрілу. А артилерії і боєприпасів у русні – наче бездонна бочка. Вони стріляють – і, здається, навіть не дивляться, куди. Якщо ми обережно обираємо цілі і працюємо по тому, по чому треба – то вони просто викидають свій БК в наш бік. Тому може прилетіти взагалі будь-куди, і треба бути уважним завжди.

Дуже допомагає бізнес-нетворкінг

Ми з передка підказуємо нашим знайомим підприємцям та айтішникам, які проблеми є, вони одразу розробляють якесь ПО чи гаджети для їх вирішення. Дуже багато корисних технічних штук для нас розробили. Не можу сказати, що це. Ми їх випробовуємо в бойових умовах, даємо фідбек – і хлопці повертаються з удосконаленою версією. Думаю, military tech в Україні зараз буде розвиватися з максимальною швидкістю. 

На другий день, як зʼявилися ці іранські безпілотники, по чатикам пішли презентації, як їх вираховувати, як вони працюють тощо. Ця аналітика максимально швидко розлетілась по військовим, і вже всі знають, як вберегтися від них і як їх збивати.

Елементарно із забезпеченням допомагають. Друзі-волонтери ще навесні закупили для нас рації, завдяки яким ми змогли налаштувати комунікацію між кожним постом – що на той час можна було вважати мало не за розкіш. Треба розуміти, що величезна лінія фронту – це відповідно величезна кількість блокпостів. У мене було всього 1,5 км, при тому що загалом на той час протяжність лінії фронту була, здається, 2,5 тисячі кілометрів. 

У нас було по дві рації на кожному посту, тому що коли одна сідає – потрібно її замінити, поки зарядиться. І таким чином наші пости постійно були на звʼязку. Кодовими словами ми позначали окремі групи ворога і завдяки такому звʼязку могли коригувати вогонь.

Наприклад, з різних позицій наші бійці могли вирахувати, де знаходиться точка артилерії ворога. Хлопці з одного окопу передають, що на 11 годину, другі кажуть – на 2 годину, ми вираховуємо, де вони сидять, потім туди прилітає дрон і швиденько їх знаходить. 

Це все відбувається за десятки хвилин. На фронті постійно змінюється ситуація, і від швидкості твоєї реакції та адаптації багато що залежить. Наприклад, тобі доповідають: противник на першу годину рухається в нашому напрямку на відстані 150-200 метрів. За кілька хвилин доповідають, що він за 100-150 метрів. Треба дуже швидко спрогнозувати, якою вулицею вони підуть, і скорегувати артилерію. Щоб вони відпрацювали правильну позицію і влучили, куди треба.

Ми воюємо з нелюдами

Коли я тільки їхав на фронт, була лише одна думка – якщо призвали, значить, потрібен. Буду робити все, що від мене залежить, щоб бути максимально ефективним. Коли вже побував в гарячих точках, прийшло розуміння того, наскільки справжня війна відрізняється від того, як собі її бачиш у цивільному житті. Це набагато жахливіше і жорстокіше, ніж можна собі уявити.

Одного разу до нас потрапило радіо ворога. Ми слухали їх цілий день. Вони використовували якусь дуже дивну систему координат, і коли ми зрозуміли їхній шифр, то змогли дізнаватися про їхні плани, місцезнаходження і які дані про нас вони отримують від своєї розвідки. Наслухався я по тому радіо багато такого, про що розповідати не варто.

Мене вразило зокрема те, наскільки не по-людськи вони ставляться до свого особового складу. Життя їхніх людей для них справді нічого не варте.

Я навіть не думав, що наш противник може бути настільки жорстоким. Коли зʼявились кадри з Бучі, люди не могли повірити, що можна бути настільки нелюдськими. Але таке не тільки в Бучі – це відбувається майже на всіх окупованих територіях. І від того нам ще більше хочеться покласти цьому край якомога швидше, звільнивши нашу землю від цієї темряви. Емоції додають морально резерву на те, щоб продовжувати боротьбу. 

На відміну від ворога, в ЗСУ працюють найкращі люди

Я бачив, як театральний режисер працює як офігенний кулеметник. Як програміст став дуже крутим військовим командиром, рятував життя, просто приймаючи правильні рішення і транслюючи сміливість своїм прикладом. «Ти маєш військовий досвід чи як ти це робиш?» – «Це дуже схоже на Scrum, ось дивись». Це дійсно надихає – людина впровадила Scrum у бойовий підрозділ. 

Неможливо не пишатися тим, як ЗСУ адаптують те, що в них є, під бойові задачі. І неможливо стримати посмішку, коли постачальники це бачать і дивуються. Це як в жарті:

«Як ти стінгером танк підбив? Він же розрахований на повітряні цілі» – «Як-як. Прицілився і підбив». – «Але в мануалі написано, що так не можна!» – «В якому мануалі?»

Можливо деокупація відбувається не так швидко, як хотілося б. Але, на відміну від росіян, які кидають своїх вояк в мʼясорубку, ми намагаємося вберегти життя наших бійців. Краще будемо рухатись повільніше, але мінімізуючи втрати. Хоч, на жаль, без них не обійтись.

Насправді, на мій погляд, Генштаб працює надзвичайно ефективно. Стратегічне планування, тактичне планування наших керівників також змушує пишатися. Ми дуже швидко вчимося на своїх помилках, виправляємо їх.

Я сам працюю з психологом

Почав ще до війни і зараз продовжую. Також впоратися зі стресом допомагають друзі – інколи вдається ненадовго вибратися в Київ. І дуже радісно бачити, що життя триває. Що люди можуть ходити в бари ввечері, повечеряти в ресторані, погуляти вільним містом. Міста, які знаходяться близько від лінії фронту, на жаль такого не мають. А ті, що окуповані – там взагалі робиться таке, що і коментувати не хочеться. І я зроблю все, що від мене залежить, щоб ця нечисть не просунулась далі на територію нашої держави і найближчим часом пішла з нашої землі.

Коли мене питають про плани на майбутнє, я відповідаю цитатою: «Давайте спочатку закінчимо це бл***тво» 🙂

Всі думки тільки про те, як швидше вигнати їх з України, поставити якийсь алмазний купол, щоб вони більше не могли пролізти на нашу територію взагалі – а тоді вже будемо думати, чим займатись далі. Звісно, хочеться повернутись до роботи, до Finmap, до команди, яка чекає і постійно мені про це нагадує. І мабуть ще місяць треба буде просто відпочити.

Я неймовірно пишаюсь нашим народом. І ЗСУ, і волонтерами, і розробниками, які роблять якісь корисні апки та пристрої, і простими людьми, які донатять незважаючи на складну фінансову ситуацію. У нас з моїм бізнес-партнером та другом Алексом є власна ініціатива – ми збираємо донати на бойові дрони. І ми бачимо, що люди замість того, щоб випити кави чи щось зʼїсти – скидають хто по 50, хто по 20 гривень, хто по 40 000 грн. Всі по можливості. 

Люди незважаючи ні на що, працюють, підтримують економіку, демонструючи, що попри навалу дикої орди ми не зламалися – ми продовжуємо робити своє. Це дуже мотивує, тому що стає зрозуміло, за що і за кого ми воюємо.