Технології допомогли спланувати контрнаступ у Харківській області. Як це було

The Washington Post зробив реконструкцію українського контрнаступу у Харківській області. Журналісти зібрали інтерв’ю з понад 35 людьми, у тому числі з українськими командирами, офіційними особами в Києві та бойових підрозділах, а також високопоставленими військовими та політичними чиновниками США та Європи. AIN.UA переклав найцікавіші моменти, що стосуються підготовки цієї операції.

Наступ під Харковом планувався як обманний маневр

Принаймні з весни очільник Сухопутних сил ЗСУ, генерал-полковник Олександр Сирський розглядав Харківщину та стратегічні міста — Балаклію та Ізюм — як вразливі точки для росіян.

Він почав думати про те, як би здійснити наступ, зайшовши в глиб території, яку контролює росія, з несподіваного району на північ від двох міст, відрізавши російські сили від резервів на сусідньому кордоні та поставивши Балаклію та Ізюм під загрозу оточення.

Географія та розташування російських військ переконали його, що це можна зробити одним швидким ударом — в ідеалі настільки швидким, щоб російські війська просто не змогли перегрупуватися.

Коли влітку з українського Генерального штабу надійшов наказ розробити можливі диверсійні операції, щоб відвести російські війська від оборони Херсона, Сирський знав, що він запропонує.

«Ворог вважав, що, оскільки в Ізюмі було сконцентровано так багато сил, а ще більше було розміщено на російському кордоні в Бєлгородській області, то «треба бути божевільним, щоб рухатися і намагатися вдарити прямо посередині та розділити їх. Але така думка була», — сказав Сирський.

У серпні, зокрема завдяки детальним розвідданим, наданим США, Сирський побачив, що кількість батальйонів в Ізюмі скоротилася принаймні вдвічі, оскільки Росія передислокувала своїх найдосвідченіших бійців до Херсона.

«В історії воєн було багато випадків, коли атака на диверсійний напрямок, тобто на другорядний напрямок, перетворювалася на головний удар. Перспективи були всі, тому що ворог абсолютно не очікував, що ми будемо атакувати саме в тому місці, де ми завдали удару», — зазначив очільник Сухопутних сил ЗСУ.

План дій розробляли на 3D-карті площею 48 м² 

Сирський підрахував, що Україна не могла б собі дозволити втрат, які завдала б лобова атака на міста. Натомість він планував пронестися по всьому фронту, оточивши населені пункти та змусивши противника відступити.

В останні дні серпня Сирський зустрівся у великій оперативній кімнаті на сході України зі своїми головними помічниками та ключовими командирами бригад. Перед ними була надрукована на 3D-принтері карта місцевості окупованої росією частини Харківської області. Загального площа карти була близько 48 квадратних метрів (це як невелика двокімнатна квартира).

Кожен командир пройшов шлях запланованого штурму свого підрозділу серед копій міст, пагорбів і річок, розігруючи місію та обговорюючи координацію, непередбачені ситуації та найгірші сценарії. Офіцери використовували лазерні указки, щоб висвітлити проблемні місця.

Україна та США створили систему зв’язку для розвідки

Генерал-майор Андрій Малиновський, начальник управління ракетних військ і артилерійської підготовки української армії, при підготовці до наступу був стурбований тим, що українським захисникам може знадобитися понад 100 000 боєприпасів. А в розпорядженні було лише кілька десятків тисяч — замало для затяжних бойових дій. 

Проте розвідка США допомогла ефективно використовувати боєприпаси завдяки точному націлюванню. Через багато місяців війни, за словами офіційних осіб США та України, партнери розробили режим роботи в реальному часі: українці окреслюють типи цілей, які вони шукають у районі, а Сполучені Штати використовуючи свій величезний розвідувальний апарат для виявлення координат таких цілей та передачі інформації українській артилерії.

Американці, однак, не були глибоко залучені в планування наступу на Харків і, за словами офіційних осіб США та України, дізналися про це відносно пізно й самі були вражені швидкістю просування українських військ.

Росіяни знали, що Україна щось готує, але ігнорували це

Попри спроби засекретити план наступу, росіяни зрештою зрозуміли, що українці щось замишляють. Проте, за словами Сирського, завдяки російській бюрократії інформація «ні до кого не дійшла або не була врахована».

У Пентагоні офіційні особи підозрювали, що російське керівництво не повністю усвідомлювало вразливі місця на Харківському фронті, оскільки командири на полі бою брехали. Інша гіпотеза, за словами високопоставленого чиновника з питань оборони США, полягає в тому, що Росія бачила наближення наступу, але не мала достатньо людей, щоб його зупинити.