«Служба ніяк не перетинається з роботою в IT, це — різні світи»: програміст у ЗСУ

AIN.UA продовжує публікувати інтерв’ю з IT-спеціалістами, що із початком повномасштабної війни пішли до лав ЗСУ. Цього разу ми поговорили із Євгеном Ковалем, який до 24 лютого 2022 року був backend-розробником, а зараз — у ТрО ЗСУ. Уже в армії він написав свій перший додаток MyState у той час, поки його частина була на відновленні після бойових виходів.

Розкажіть про свій бекграунд до повномасштабної війни: ким працювали, які були плани?

До повномасштабної війни працював бекенд-розробником в компанії appflame. Вони досі тримають для мене місце, і ми постійно на зв’язку. Саме перед 24 лютого я переходив на новий масштабний проект і були плани зробити з нього «цукерку», але почалась війна. 

Також в мене були плани піти на курси архітекторів, бо відчував, що продумувати архітектури програмних рішень цікавіше за написання коду, тим паче, я на практиці зрозумів, що у мене є до цього все необхідне. Я з тих людей, які малюють схеми/діаграми, коли розробляють щось.

Як зустріли початок повномасштабної війни? Коли вирішили йти в армію, на яку спеціальність попали?

24 лютого я прокинувся о 6:00 ранку від дзвінка (мені ніхто і ніколи ще не телефонував так рано, тому я дуже здивованим прокинувся). Знайомий кричав в трубку «Жека, бомблять Васильків, треба терміново їхати з Києва! Я їду вже по окружній, тут пробки!». 

Я спросоння сказав «Заспокойся, невже так все страшно?». Я відчував, що навіть якщо зараз почнуть бомбити Київ, то найкраще рішення — це залишатись вдома, а не в пробках на окружній. Подивився новини і зрозумів, що війна почалась, але поки все не суперкритично.

Десь до 10:00 ранку я був на пульсі новин і намагався зрозуміти, що мені робити. Моя сестра була в Києві, а мати у передмісті. Це все було в зоні ураження рашистів, тому я вирішив забрати їх і вивезти на захід України. По дорозі мене почало дуже сильно накривати, типу я тікаю, дуже сильно почало гризти почуття провини, ніби я не можу просто так взяти і поїхати з свого рідного Києва.

Мати відмовилась їхати на захід України, а я відчував, що не можу покинути Київ або фокусуватися на програмуванні. Наша компанія організовувала евакуацію співробітників та їхніх рідних, тож я попросив, щоб сестру відвезли замість мене, а сам лишився.

Я не знав, що саме буду робити в Києві, але був впевнений, що буду корисним.

Спочатку на машині допомагав волонтерам евакуювати людей. Перші пару днів знайомства з волонтерством і я допоміг десяткам людей — це мене мотивувало! Я їздив під обстрілами, в зони, куди не рекомендували їздити, один раз мою машину навіть ударною хвилею знесло трошки в бік під час руху.

Було дуже страшно, але я розумів одне «Якщо я мушу вмерти ось так, значить така моя доля. А якщо не помру, то значить, для мене відведено щось більше. А якщо ти не помреш, навіщо боятись смерті?». Словом, тоді до мене прийшло усвідомлення того, що я не боюсь — я чітко бачу свою ціль і я її виконую. 

Так волонтерив ще пару тижнів, почав підключати до цього друзів. Весь час запевняв себе, що можу бути корисним, не беручи до рук зброї. Тим більше, я не проходив строкової служби в армії, і ніколи не вмів і не хотів користуватись зброєю. Для мене армія тоді була останнім місцем, куди я б хотів би піти.

Але через 15 днів кількість волонтерів значно зросла, а замовлень, відповідно, стало менше. Я зрозумів,що вже не можу приносити великої користі, мою зону легко можуть закрити інші волонтери. Тож, враховуючи те, що я не маю страху війни, і рано чи пізно я все-таки опинюсь на полі бою, я прийняв рішення йти в армію вже зараз, щоб встигнути нормально навчитись воювати.

Так я пішов в один військкомат, потім в інший, а за ним в ще один — всюди одна і та ж історія: стоїш півдня на морозі в черзі, а в результаті тобі кажуть «Ми зараз беремо тільки досвідчених». Через декілька днів я все-таки зміг пробитись в лави київського ТрО через знайомого. Так і почався мій шлях військового на посаді водія у стрілецькому взводі.

Чи навчалися ви, яка у вас військова спеціальність? Чи стали в нагоді навички з мирного життя та роботи?

У нас було дуже багато часу, щоб навчатися, але, на жаль, не весь він був використаний з користю (кожен військовий мене зрозуміє). От, наприклад, тільки на днях я був на стрільбах і зрозумів, що я влучно стріляю: 20 попадань з 20 (бо мені вперше чітко пояснили всі тонкощі стрільби, за що величезне дякую одній людині). В нас була дуже інтенсивна підготовка по тактиці малих груп.

Армія — це ще «совковий» механізм, тому навички мирного життя тут не працюють.

Не можу сказати, що мої навички з мирного життя якось тут допомогли суттєво, бо армія не завжди любить ініціативу, проте не все так погано. Наразі я перейшов в важливий для себе підрозділ і займаюсь саме тим, чим я найбільше можу принести користі в армії. Тут я зустрів однодумців.

Що найскладніше для вас було під час бойових дій?

Найскладніше під час бойових дій — це було копати окоп серед купи коріння маленькою лопаткою, а навколо тебе вибухають міни, гради, та всі інші види снарядів, навіть авіація накривала. Два дні безперервного копання, щоб викопати окопчик глибиною 50 см, бо дуже багато коріння — це було найскладніше. 

А з усім іншим можна було в принципі якось жити, стиснувши зуби. Навіть коли ми опинились в оточенні вагнерівців, я не боявся йти в їхньому напрямку, бо я можу щось змінити, все в моїх руках. А от коли ти сидиш без окопу і поруч вибухає міна — тут ти безсилий. 

Чи була можливість займатися роботою чи якимись своїми проектами під час служби?

Під час служби не було часу ні на що. Кожне добове звільнення, яке нам давали раз на декілька тижнів, — це була можливість виспатись, тому я часто приїжджав в звільнення і дуже довго спав. А, ще прався. Поки пральна машина працювала — я спав. В армії дуже часто нічні зміни, і порушується режим сну.

Щоправда, таки вдалося зарелізити власний додаток MyState (сервіс для моніторингу безпеки близьких). Це було максимально швидке MVP для веб -> покращення веб -> максимально швидке MVP для мобайла -> покращення додатку. Цей шлях зайняв 3 тижні, десь по 2-5 годин щоночі в період, коли наш підрозділ був на відновленні після бойового виходу і нас ніхто не чіпав. 

Чи можна порівнювати службу із роботою в IT хоч в якийсь спосіб?

Служба в армії ніяк не перетинається з роботою в IT. Це абсолютно два різних світи. В моєму поточному підрозділі, куди я зараз перевівся, в принципі все дуже по-айтішному, ми навіть проводили один раз ретроспективу. Але все одно це —  українська армія, і доки не впровадять усі реформи і не зміниться покоління людей, тут нічого не зміниться, я так вважаю. Занадто багато «совка».

Що плануєте робити після війни та перемоги?

Я дуже сумую за подорожами. Давно хотів побувати у В’єтнамі, Японії, Індонезії. В мене взагалі є мрія облетіти весь світ. Подорожі мене заряджають і надихають щось створювати! Я люблю пізнавати нові культури, народи, мови. В мене є нереалізований стартап, який я планую завершити після війни. Взагалі дуже багато всього, що хотілось би зробити, але всьому свій час. Наразі працюю над нашою перемогою.