«Це – війна технологій». Як харківʼяни створили тактичні симулятори SkifTech, які рятують життя військових

2014 рік. Анексовано Крим. В Луганській та Донецькій областях тліє війна з російською федерацією, яку на той час нерішуче називали АТО. До харківських підприємців, які розвивають пейнтбольний клуб та виробництво обладнання для Lazertag, звертаються знайомі з танкового училища: «Хлопці, ви добре організовуєте розважальні бої, а зможете на базі вашого парку зробити тренування для наших курсантів?»

Залізо та софт, які розробили харківʼяни, не лише економлять ЗСУ десятки тисяч доларів на боєприпасах, які не потрібно витрачати на тренуваннях, але – що найголовніше – рятують життя бійців. 

AIN.UA розповідає, як створювалася компанія, як системи Skiftech конкурують із західними аналогами та як бізнес з власною лінією виробництва та штатом співробітників під обстрілами вивозили з Харкова на захід України. 

Що таке Skiftech

Skiftech – це торгова марка, під якою виробляють сучасні тренувальні системи для військових. Тактичні симулятори Skiftech дозволяють максимально наблизити тренування до реального бою, щоб відточувати навички бійців на навчанні так, наче вони вже отримують бойовий досвід. 

Симулятори Skiftech на 30% підвищують виживання на полі бою за даними військових, які вже пройшли тренування на українському обладнанні і сьогодні боронять Україну. В Skiftech підрахували, що принаймні 30 000 військовослужбовців пройшли підготовку на симуляторах за 8 років існування компанії.

«Насправді, швидше за все, набагато більше. Просто це мінімальне число, яке ми змогли підтвердити», – уточнив Обод.

Skiftech є екосистемою з софтверною та хардверною складовими. В хардверну частину входять пристрої, які встановлюються на військові засоби – зброю, техніку, амуніцію – та збирають дані під час тренувань. 

Ці дані – вже софтверна частина. Вони доступні для аналізу на планшеті або компʼютері – по суті це відеовідтворення тренування, на якому можна подивитися дії кожного солдата в конкретних умовах і виявити прогалини в індивідуальній підготовці бійця.

Туди входять індивідуальні комплекти солдата (те, що встановлюється на піхоту), системи озброєння військової техніки (системи, які ставляться на танки, бронетранспортери тощо), а також системи на артилерію, міномети, зенітно-ракетні комплекси та ПТРК».

Вся інформація прив’язується до бойової карти, площі чи полігону, на якому відбувалося тренування. Можна побачити не тільки як рухалися солдати, а й за яким рельєфом, як вели вогонь, як і куди саме їх уразили, наскільки швидко та правильно вони перегрупувалися. І в цьому – головна цінність продукту.

Збираються дані з допомогою системи Orion.

Обод назвав три складові, які роблять системи Skiftech корисними у навчанні військових.

1. Реалістичність. Тренування максимально наближені до реального бою, адже для збору та аналізу даних Skiftech використовує копії зброї та техніки, на яку кріпляться брендові насадки. Тобто вся вага, габарити, технічні характеристики враховуються. Таким чином симулюється реальний бій.
2. Безпека всіх учасників. Ніколи не було жодних травм під час тренувань, пов’язаних із самою технологією, стверджує Обод. 
3. Витрати. Симулятори дозволяють ЗСУ економити на боєприпасах, ресурс яких в України досить обмежений. 

«Одна ракета ПТРК коштує $20 000-25 000, і вистрелити нею можна лише один раз. Весь наш симулятор коштує не набагато дорожче, але його можна використовувати 100-200-500 разів на день. Тому це дуже позитивно впливає на бюджети тренувань, не погіршуючи їх реалістичність та ефективність», – каже Михайло.

Як з’явився Skiftech

У 2005 році Юрій Лавренов заснував пейнтбольний клуб «Форпост», який за 4 роки розрісся до парку на 8 майданчиків. Сьогодні «Форпост» через війну працює в сильно обмеженому режимі, але до повномасштабного вторгнення тут влаштовували справжні баталії «армія на армію», в яких брали участь до 400 гравців одночасно.

Згодом до Юрія долучився партнер Михайло Обод, разом з яким у 2011 році запустили нову послугу – Lasertag. Спочатку просто організовували турніри, потім почали консультувати інші пейнтбольні клуби стосовно впровадження технологій Lazertag на майданчиках. Поступово почали виробляти власне ПЗ, яке активно купували ігрові клуби. Так зʼявився напрямок Netronic. 

Якось до Михайла звернувся знайомий з Академії танкових військ, в якій Обод ще студентом проходив військову кафедру. Михайло памʼятав, як проходила його підготовка – тренування були дуже віддалені від реальних бойових умов. 

«Ми вибігали з танка проти уявного супротивника і лягали по команді «ти вбитий» – просто тому, що командир так сказав», – згадує Обод.

Перевага систем Skiftech в тому, що бійці тренуються проти справжнього кваліфікованого, розумного супротивника, з урахуванням місцевості, особливостей зброї тощо. По закінченню тренувань командир має змогу проаналізувати дії кожного окремого бійця, зробити роботу над помилками і висновки щодо прогалин у навичках.

Пілотний тренажер – 7 років на службі у танкістів

Перший тренажер інженери Skiftech зібрали порівняно швидко. Подібне обладнання та ПЗ давно існує та активно використовується арміями різних країн. Але якщо західні виробники працювали над своїми проектами багато років, то харківʼяни впорались за рік. 

Перший симулятор Skiftech, звісно, був далеким від ідеалу, але свою функцію виконував. 

«7 років потому ми приїжджали в танкове училище – вони все ще використовували його. Відтоді ми, звичайно ж, багато разів покращували свої тренажери, на сьогодні це, напевно вже 12-та ітерація. Загалом у нас вже 4 покоління обладнання», – розповідає Михайло. 

До розробки залучали консультантів, які використовували подібні системи за кордоном або займалися їх постачанням в Україну ще 10-20 років тому, коли тут ще не існувало власного виробництва. 

Сторонні інвестиції не залучали – обійшлися власними коштами. За приблизними підрахунками в розробку систем для Lasertag партнери реінвестували $800 000, на Skiftech знадобилося в 2-3 рази більше грошей. Як відмічає Михайло, на defence-напрямок йшла більша частина прибутків, зароблених на пейнтболі та Lasertag.

Хто купує «скіфів»?

Skiftech постачає додаток і залізо для тренувальних систем як в комплекті, так і окремо. Тож вартість кожного відвантаження може сильно відрізнятись в залежності від конфігурації. 

Загалом, за час існування компанії, було виготовлено понад 3 500 тренажерів, симуляторів, комплектів для військовослужбовців та техніки, а також імітаторів вибухових пристроїв.

Закуповують системи переважно для ЗСУ через державні процедури. 

«Наші симулятори та тренажери використовують Збройні Сили України, Сили Спеціальних Операцій, Державні Прикордонні Війська, Окремий загін спеціального призначення «Азов», Національна Гвардія України, Служба Безпеки України та інші військові формування. А ще військові виші, академії, той самий інститут танкових військ, який став першим клієнтом», – каже Юрій. 

Ліди залучали на виставках, возили систему до військових частин, на полігони, щоб продемонструвати її користь та зібрати фідбек. Після початку повномасштабної війни роздали багато вже готового обладнання безкоштовно для бійців ТРО.

«Нещодавно буквально безкоштовно передали систему на полігон в Чернівецькій області», – розповів Михайло.

Війна не вплинула на кількість замовлень

В перші місяці замовлення припинилися і поновилися лише в квітні. Наразі, за словами Юрія, компанія відвантажує обладнання у відповідності із довоєнними планами, але суттєвого збільшення кількості замовлень партнери не спостерігають.

Що дійсно збільшилось – то це розуміння, як використовувати такі симулятори та їх необхідність. Військова сфера доволі інертна, але попит збільшився, хоч і не в кількісному, а в профільному розумінні. Військові просять у Skiftech додати нові види озброєнь, які приходять в Україну від союзників. Так, наразі в розробці у компанії симулятори для Javelin, NLAW, Stinger. 

«Війна, яка відбувається зараз – це війна технологій насамперед. Дрони, артилерія наведення, координати, мобільні мережі, комунікації… До повномасштабної війни в Україні не розуміли важливість таких навчань. Зараз генерали і прості військовослужбовці, які тренуються на наших системах, щотижня надсилають нам відгуки, розповідають про свої враження та яких функцій їм не вистачає. Іноді пишуть прямо нам у Facebook», – розповідає Михайло. 

Чому харківські, а не закордонні?

За словами Юрія та Михайла, їхній проект сильно відрізняється від того, що пропонують американські та європейські виробники. Відмінність на поверхні, і вона доволі глобальна – реальний досвід участі у війні. А ще – індивідуальний підхід, який дозволяє врятувати безцінне – життя воїна. 

Симулятори Skiftech адаптовані під озброєння, місцевість та тактики бою, тож насамперед актуальні для українців у нинішній війні. При розробці кожної наступної ітерації використовувався реальний бойовий досвід, набутий починаючи з 2014 року, коли росія здійснила перше військове гібридне вторгнення в Україну. Системи конкурентів, які переважно використовують країни НАТО, не мають настільки свіжого бойового досвіду. 

«Коли ми розробляли тренажер для ПТРК, то в першу чергу збирали фідбек від людей, які використовували цю ПТРК у справжніх умовах», – розповів Михайло.

Окрім того, система харківʼян більш сучасна. 

«Якщо говорити про наших світових конкурентів – американців, шведів, швейцарців, німців –, то вони здебільшого робили свої розробки у 2000-х роках. В них досі використовують технології, актуальні на той момент, у той час як ми використовуємо технології, які вже є зараз. Тому ми можемо робити дешевше, ефективніше, краще, але найголовніше – під конкретний запит. Наприклад, якщо звертається якийсь спеціальний вид військ, ми безпосередньо під них заточуємо симулятор, як вони просять, що дуже важко робити великим корпораціям», – пояснює Обод.

Перевезти виробництво з Харкова у розпал війни

Симулятори Skif з нуля розроблялись та збирались у Харкові. Тут розташовувався R&D, виготовляли всі деталі, тут же лишається і велика збірна лінія, яку партнери привезли з заходу України. Як евакуювати все це з міста, яке щоденно під жахливими обстрілами, не втративши людей, замовлення та не зупиняючи бізнес?

«Вранці ми прокинулися від вибухів і побачили, що починається повномасштабне вторгнення. А вже за 4 години ми мали кілька варіантів, куди можна переїхати», – згадує Юрій. 

Він обдзвонив всіх знайомих з заходу країни з проханням знайти приміщення, в яке можна було б перевезти виробничу лінію. Задача нетривіальна. Ще складніше – розмістити в місті, де заброньоване майже все орендне житло, 100+ співробітників з сімʼями, щоб робота не зупинялась.

«Це важливо, тому що у нас були передплачені замовлення на обладнання для Lazertag, які ми інакше не змогли б відвантажити», – пояснює Михайло. 

На сам переїзд пішов місяць – кожен тиждень на захід країни виїжджала 1-2 машини з обладнанням Skiftech та Netronic. Проблем з вивезенням обладнання з Харкова вистачало. Наприклад, прес-форми вартістю декілька сотень доларів кожна, які використовуються для лиття пластиків, виявились заблокованими на складах компанії-підрядника, який зачинив свої склади. Зробити нові не так просто, а через відсутність прес-форм виробництво могло зупинитись на півроку, чого партнери собі дозволити не могли.

Між тим у Харкові під обстрілами і в умовах активних бойових дій, співробітники продовжували ходити на роботу. Як розповів Юрій, людей забирали по всьому місту і доставляли в цех на машинах. І хоча потужності знаходились на цокольному поверсі, що дозволяло більш-менш захиститись від обстрілів, котельне опалення в приміщенні довелося загасити, щоб не порушувати маскування.

«Всі були пригнічені і дуже часто увага була розсіяна наскільки, що важко навіть просто щось сказати. Люди працювали у приміщенні, а за кілометр від них – вибухи. Приліт був за 300 метрів від нашого офісу, нам розбило вікна. Тому ми активно знаходити квартири на заході та перевозили всіх співробітників, обладнання, інструменти, комплектуючі – все, що стосувалося виробництва», – розповідає Юрій.

«Ми перевозили компанію таким чином, щоб виробництво не зупинялося. Тобто, коли було незавершене замовлення, отримане в лютому, ми його залишали у Харкові, де його доробляли співробітники, які вирішили поки залишитись. Їм важко було перебувати вдома у березні-квітні, і нам важливо було завантажити їх роботою. А нові замовлення вже збирали в західній частині країни», – пояснює Михайло.

У той момент, коли закінчувалося виробництво незавершеної продукції у Харкові, на заході (точну назву населеного пункту не розголошують з міркувань безпеки) уже був майданчик для того, щоб люди приїхали та просто сіли на свої місця.

Зараз у компанії дві виробничих лінії – на заході країни та у Харкові. В рідному місті з різних причин залишилось понад 15% команди, які тепер працюють на великому обробному центрі, який Юрій та Михайло вирішили не перевозити. Все устаткування для цього центру закупили на заході Україні, перевезли до Харкова та ввели в експлуатацію 28 січня 2022 року – буквально за місяць до початку повномасштабної війни. 

«Це лише 3% всього виробництва. Переважна кількість співробітників, що залишились, працюють з дому – це інженери, маркетологи, дизайнери», – уточнюють партнери.