Історія програміста Григорія Степанця, який заповів мільйон доларів Залужному

Наприкінці січня 2023 року стало відомо, що американець українського походження Григорій Степанець заповів мільйон доларів головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному. Ще мільйон він залишив музичному колективу «Хорея Козацька» і по два мільйони — Українському католицькому університету та Києво-Могилянській академії. 

DOU поспілкувався з донькою Григорія, Міланою, та його другом і колегою Рафаелем Лисицею, нині генеральним директором компанії Gottman Inc., який емігрував з Одеси в Сполучені Штати 1989 року.

AIN.UA обрав найцікавіші деталі з їхніх спогадів про Григорія Степанця.

Голодне дитинство

Григорій Степанець народився 8 квітня 1938 року у Вінниці. Батько загинув на фронті у Другу світову, а малого Гриця з мамою вивезли на Урал. Там вони часто голодували.

«Були дні, коли не залишалося нічого, крім цибулини. Батько завжди розповідав про це з тремтінням у голосі, насилу стримуючи сльози», — згадує дочка.

Після закінчення війни Григорій з матір’ю повернулися до Вінниці, вижили завдяки братові бабусі, який повернувся з війни без ноги – він ділився своїм пайком. У підлітковому віці Григорій ловив рибу і раків — цим переважно і харчувалися.

У 1955 році він отримав золоту медаль і вирішив вступати до Московського державного університету імені Ломоносова. Іспити здав блискуче. 1960 року Степанець отримав диплом магістра з хімії, а наступного року вступив на механіко-математичний факультет того ж університету. Паралельно з цим до 1963-го працював в Інституті наукової інформації, займаючись дослідженнями в галузі теорії графів. 1965 року здобув ступінь магістра з математики та вступив до аспірантури. За три роки захистився на кандидата хімічних наук. Одночасно викладав на хімічному факультеті, досліджував теорії адсорбції на кристалах.

«Захоплення математикою відсунуло хімію на другий план, а невдовзі взагалі перетворилося на справу, якій він присвятив усе життя. Вже тоді він вважав, що інформаційні технології, які використовують комп’ютери для створення, обробки, зберігання даних і обміну ними, чекає велике майбутнє», – розповіла Мілана.

Шлях у програмування

У 1970 році Григорій почав працювати старшим програмістом в Інституті патентної інформації в Москві, потім у Державній науковій бібліотеці та «Центральній геофізичній експедиції», звідки його звільнили під сфальшованим приводом після того, як він підписав листа на захист дисидентів.

Степанець довго не міг знайти роботу, оскільки був «звільнений за статтею». Тому став навчати дітей математики та готував майбутніх студентів до вступу до університету. А ще подав заявку на виїзну візу, але отримав відмову. «У квартиру навідувалися КДБшники, але після першої неприємної розмови з одним із них двері ми не відчиняли», — згадує Мілана.

За три роки до переїзду в США друзі допомогли Григорію влаштуватися до Третьяковської галереї, де він працював старшим програмістом та аналітиком. Брав участь у розробці інформаційної системи для оцифрування творів мистецтва. Комп’ютерне обладнання надала італійська фірма Olivetti. «Батько розмовляв італійською та із задоволенням допомагав італійським колегам. Він фактично жив на роботі», – розповіла Мілана.

Коли до влади прийшов Михайло Горбачов, Степанець отримав дозвіл на виїзд з СРСР. До того як Григорій прибув до США 1989 року, він неодноразово відвідував Україну. Любив відпочивати в Одесі, Криму і, звичайно, бував у рідній Вінниці.

Переїзд у США та робота в Microsoft

Григорій виїхав з СРСР за ізраїльською візою і спочатку хотів залишитися в Італії, оскільки любив цю країну, її мову, культуру, там жили його друзі з Olivetti. Проте залишитися не вдалося, і 1989-го Степанець приїхав до Редмонда, штат Вашингтон, де прожив останні 33 роки.

У США він кілька місяців працював ліфтером, одночасно виконував математичні завдання для маленької приватної фірми. У 1990 році влаштувався в Microsoft, у якої в Редмонді була штаб-квартира, і працював там до виходу на пенсію. Був щиро відданий своїй роботі та мав численні нагороди від компанії. Там і познайомився з Лисицею – вони разом працювали над новою операційною системою Windows NT. Рафаель був розробником, архітектором, а Григорій тестував систему. 

«Це була маленька ключова група Microsoft. Григорій був талановитим фахівцем високого рівня, він писав програми, які перевіряли надійність операційних систем. Його дуже поважали, давали йому проєкти, які ніхто інший не міг зробити», — зауважує Рафаель.

1997 року Григорій Степанець і Рафаель Лисиця разом подали заявку на патент. Йшлося про технологію, яку можна використати для мінімізації етапів обробки даних на комп’ютерах, а також систем факсимільного копіювання.

Тоді були популярними факси, вони використовують коди змінної довжини (заздалегідь невідомо, скільки бітів матиме конкретний код). «Змінні довжини потрібні, щоб стискати інформацію. Тамтешнім комп’ютерам бракувало потужності, щоби в режимі реального часу це обробити. І ми придумали, як це прискорити», – розповів Лисиця.

Microsoft змагалася у розв’язанні цієї проблеми з іншими компаніями, і створений Григорієм і Рафаелем продукт допоміг корпорації вийти в лідери. У 2002 році Степанець і Лисиця отримали патент Technique for decoding variable length data codes.

На пенсію Григорій вийшов пізніше, ніж зазвичай в США – йому було за 70. «Він був потрібний Microsoft», — пояснює Рафаель. Григорій мав глибокі знання у різних науках, і в Microsoft йому вдалося застосувати свої знання. Його цінували за вміння мислити та розв’язувати завдання.

Заповіт Степанця

За словами Лисиці, Степанець вів скромний спосіб життя, що і дозволило йому скопити велику суму грошей.

«Для нього гроші чи влада не відігравали великого значення. В англійській мові є таке слово giver (той, що віддає – ред.). Він був скромний у своїх потребах. І це допомогло йому накопичити стільки грошей. І те, що він не витратив їх на себе, не залишив усе доньці, багато говорить про нього. Дуже мало людей на це здатні», – каже друг та колега Григорія.

Як розповів журналіст Віталій Портников, до нього звернулися друзі Григорія, які знали про його бажання своїм заповітом допомогти Україні. Вони попросили допомогти знайти людей та організацій, яким хотів допомогти Степанець.

«Він не хотів жодного піару, але хотів допомогти у розв’язанні конкретних проблем, які він вважав найголовнішими: свобода України, освіта України, культура України, українська мова», – написав Портников.

«Він мріяв про вільну, незалежну, економічно сильну, демократичну та успішну Україну», – розповіла Мілана.

За її словами, ідея про заповіт генералу Валерію Залужному виникла майже одразу після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну: «Батько ставився до Залужного з надзвичайною повагою, захоплювався ним, вважав його великим патріотом України та архітектором усієї військової кампанії. Незадовго до смерті батько сказав мені: «Я хочу передати гроші генералу Залужному — він знає, що з ними зробити».

Також вона пояснила вибір інших бенефіціарів: «Він вважав, що освіта надзвичайно важлива для майбутнього економічного зростання України, хотів підтримати розвиток культури та мови, останню він вважав основою національної самосвідомості; дуже цінував внесок, який Тарас Компаніченко та «Хорея Козацька» зробили в розвиток української музичної культури, слухав їхні пісні щодня».

Григорій щиро вірив у перемогу України, майже цілодобово слухав новини з фронту та сподівався дожити до того дня, коли на українській землі не залишиться жодного російського окупанта. А ще дуже чекав звісток про те, що гроші отримають бенефіціари. Увечері 24 жовтня 2022 року, за кілька хвилин до його смерті, директор-розпорядник фінансової установи, який разом з адвокаткою Лорою Хоекстер легалізували передачу спадщини, написав Мілані, що важливу частину запланованої роботи виконали.

«Попри те, що батько вже був непритомний і життя ледве тепліло в ньому, у мене було відчуття, що він почує мене, і я зачитала вголос повідомлення. За мить він спочив навіки…».