«Великі підприємства не зацікавлені у створенні малого окопного РЕБ». Інтерв’ю з інженером Сергієм «Флешем»

Символом цієї війни вже загальноприйнято вважаються дрони: тактичні та оперативні, розвідувальні та ударні. Особливе місце в цьому списку посідають FPV-дрони. Попри високу технологічність української армії, росіяни швидко нарощують обсяги виробництва літальних засобів і становлять суттєву загрозу на фронті. Тому одним із найважливіших напрямків сьогодні є створення засобів РЕБ, яких, за словами військового аналітика та радіолюбителя Сергія «Флеша» Бескрестнова, критично не вистачає на кожному з напрямків фронту.

Сергій Бескрестнов визначає себе військового фахівця та консультанта. «Флеш» навчався в Київському військовому інституті зв’язку, а потім працював у приватному бізнесі, який пов’язаний із телекомунікаціями. З початку повномасштабного вторгнення він допомагає українським військовим підрозділам і силовим структурам: проводить інструктажі, як правильно користуватися технологічними засобами на фронті, радіозв’язком, системами радіоелектронної боротьби та розвідки й допомагає українським розробникам тестувати технічні засоби для ЗСУ.

Сергій Бескрестнов (Флеш). Фото з Facebook Сергія «Флеша»

Ми поспілкувалися з «Флешем» про те, чи достатньо засобів зв’язку на фронті та як убезпечувати дані військових; розібралися, чому в Україні не вистачає РЕБ і чи можна захистити особовий склад і техніку звичайними пеленгаторами для визначення ворожої техніки.

Про види зв’язку на фронті

Яка сьогодні ситуація із забезпеченням фронту засобами звʼязку?

У першому півріччі цієї війни ми мали дефіцит станцій радіозвʼязку, але зараз ця проблема майже вирішена. Звичайно, хотілося б мати більше саме військових радіостанцій, щоб вона була в кожного солдата. У війську є і військова телефонія, і військовий службовий зв’язок, і військовий секретний зв’язок, але ці речі існують лише на рівні командирів підрозділів.

Зв’язок на фронті можна умовно розділити на дві великі частини: сегмент радіозв’язку, провідного зв’язку та сегмент інших каналів і способів передачi iнформацiї. До першого належать радiомережi на радiостанцiях стандарту DMR, наприклад, турецька Aselsan або американська Harris. Друга частина — це канали передачі, які стосуються штабів і вузлів зв’язку. Також є окремий сегмент радіозв’язку, який стосується обміну шифрограмами, спеціальними повідомленнями.

ЗСУ як основний засіб для радіозв’язку обрали стандарт DMR, що базується на американських радіостанціях Motorola й частково на китайських радіостанціях Hytera. Ці радіостанції працюють напряму або через ретранслятори, і все це «прикривається» шифруванням. На початку війни в нас не вистачало лiцензiй на надійне шифрування АЕС-256, але зараз ми цю потребу закрили. Практично всі наші війська працюють з алгоритмом шифрування, який забезпечує надійність і захист передачі інформації. 

Шифрування радіостанцій загальне для всіх, на такому ж алгоритмі АЕС-256 працює зокрема й банківська система. Простими словами, це алгоритм, який не вдасться зламати і який забезпечує надійне шифрування вашого повідомлення. Ключі від цього шифрування різні в кожного підрозділу. Задача ЗСУ — вчасно змінювати ці ключі та не дати ворогу їх отримати.

Також у війську ми маємо сегмент інших радіостанцій, наприклад, популярна американська Harris або турецька ASELSAN. Ці радіостанції — окремий сегмент у нашому війську, тому що Motorola це все ж таки не зовсім військовий девайс. Ними користуються в усьому світі поліціянти, прикордонники, служби берегової охорони. Зв’язок через Motorola засекречений і забезпечує надійність у плані шифрування, але вона не є 100% військовою, не має атрибуту військового зв’язку. У Motorola, наприклад немає такої опції, як ППРЧ (псевдовипадкове переналаштування робочої частоти) — це коли двi радіостанції дуже швидко та однаково стрибають по частотах. Робота в такому режимі не погіршує для ворога можливість пеленгувати, пригнічувати або перехоплювати сигнали.

Що стосується каналів передачі даних, зараз у нас вони побудовані мабуть на 100%. Такого охоплення ми досягаємо завдяки Starlink, який постачається офіційними каналами, так і Starlink, який приходить від волонтерів. На його базі ми будуємо свою мережу передачі даних, при цьому не забуваючи дублювати цей зв’язок іншими супутниковими каналами, наприклад, каналом Tooway. 

Тобто забезпечення зв’язком на фронті достатнє, аби виконувати необхідні задачі та швидко координувати дії?

Так, наявний зв’язок закриває мінімально необхідні потреби на всіх рівнях керування. Якщо на початку війни був дефіцит радіостанцій, і ми купували взагалі все, що можна використати на фронті, то зараз намагаємося використовувати перевірених виробників, які забезпечують надійність зв’язку. 

Наш противник, навпаки, закуповує здебільшого саме китайські цифрові радіостанції. Вони дещо подібні до Motorola, але зроблені зі значно гірших складових і тому мають гірші характеристики. Такі радіостанції побудовані за принципом «прямого перетворення частоти». Ці приймачі мають гірші параметри для прийому сигналу, ніж ті самі Motorola. Наостанок, нам невідомо, що це за китайські виробники та які вони поставили алгоритми шифрування до пристрою (вразливості), і тому українська армія не ризикує купувати схожі засоби зв’язку.

Ви сказали, що один із важливих безпекових компонентів — зміна ключів шифрування. Як часто їх міняють? 

У війську є нормативні документи, які наказують міняти ключі щонайменше раз на місяць. Але все залежить від того, наскільки близько до лінії фронту розташована військова частина і чи має вона ризики втрати радіостанції. Якщо, наприклад, боєць втратив радіостанцію, і вона потрапила до рук противника, то ми маємо всі ключі міняти якомога частіше. Якщо ж частина, якій підконтрольні радіостанції, не бере участі в активних бойових діях, то міняти ключі раз на місяць достатньо. 

Чи можна перепрограмувати китайські цифрові радіостанції та використовувати їх у ЗСУ? 

Сучасна радіостанція легко програмується: для цього потрібно мати деякі технічні знання, комп’ютер і спеціальний кабель для прошивки радіостанції. І кабель, і знання для прошивки радіостанцій Motorola й Hytera є у будь-якого військового зв’язківця. Проте заради однієї людини, яка, наприклад, користується китайською радіостанцією Kirisun, зв’язківець не буде вчитися її перепрошивати та купувати спеціальний кабель для цього. У нього тисяча людей на Motorola. Це позбавлено сенсу. 

Але якщо на фронті працюватимуть окремі автономні групи, тоді так, вони можуть купувати будь-які радіостанції та перепрошивати їх, якщо їм не потрібно виходити на зв’язок з офіційними підрозділами ЗСУ.

Рятувальник з радіостанцією Motorola. Фото з Facebook Сергія «Флеша»

Цими групами можуть бути, наприклад волонтери, автономні медики, снайпери, сапери, у яких в команді до 10 людей. Їм теж потрібно забезпечувати засекречений зв’язок. Якщо вони не планують йти на контакт з військовими ретрансляторами ЗСУ, вони можуть придбати собі абсолютно будь-які радіостанції. Головне, аби було гарне шифрування. У таких групах зазвичай є свій зв’язківець, який їм все прошиває. 

Серед військових і волонтерів популярними залишаються мобільний зв’язок і месенджери з подвійним наскрізним шифруванням. Наскільки гарна ідея використовувати їх для зв’язку на фронті?

З одного боку, військове командування заборонило використання мобільного зв’язку військовими на фронті. Але це не зовсім правильно: ми повинні не забороняти, а адаптуватися, тому що бійці все одно користуються мобільним зв’язком. Тож слід вчити бійців, як робити це безпечно. 

На «нулі» всі переводять телефони в режим мовчання. Але з кожним кілометром у наш тил все більше і більше людей використовують мобільний зв’язок. За кілометрів п’ять-сім від фронту всі активно користуються телефонами і не переживають. Тому потрібно знати безпекові заходи для застосування мобільного зв’язку, яких я і навчаю військових.

Вважається, що месенджери Signal та WhatsApp гарантують нормальну безпеку для передачі повідомлень. Головною перевагою, наприклад, Signal, є те, що повідомлення не зберігаються на серверах, і історія всього листування міститься тільки в телефонах співрозмовників. Навіть якщо хтось отримав доступ до серверів, він не витягне звідти інформації. Це великий плюс, але річ у тім, що в Україні немає жодного документа від силових структур, який би офіційно підтвердив статус певного месенджера як корисного для армії. У нас є лише рекомендації або локальнi накази на ділянках фронту. Тож, використовуючи месенджери, ми дивимося на того, хто є його бенефіціаром, наскільки ворог має вплив на нього та можливості для перехоплення інформації.

Але й Signal має мінуси: у групах месенджера було видно телефони всіх учасників. Зараз розробники поступово прибирають цю опцію. Тому що потрапляючи до групи військових ворог міг переписати всі телефони.

Ні для кого не секрет, що військові частини мають групи в Signal: група роти, група взводу, група батальйону, і всі командири ним користуються. Військові діляться досвідом і спілкуються. Це те, що ми називаємо горизонтальними зв’язками, те, як поширюється у нас інформація, і тому не потрібно намагатись закрити месенджер. Ми повинні мінімізувати ризики потрапляння інформації до рук ворога.

Наприклад, військовий із групи батальйону потрапить у полон чи загине, його телефон потрапляє до противника, і росіяни ще місяць читають все листування у цій групі. 

Що з цим робити? Наприклад, постійно вести облік людей у групі. Людина, яка створила цю групу, або адміністратор має постійно вести облік, що відбувається з кожним бійцем. І проводити «контрольні переклички». Я наприклад для перевірки військових у групах застосовую добові паролі, які є в ЗСУ, але прошу пароль не поточний, а минулий, який вже не є актуальним. Тобто його в принципі можна спокійно передавати, але при цьому чужа людина до нього доступу не має.

І будь-який український військовий, навіть якщо йому ці паролі не доступні, завжди знає, у кого можна запитати. Мені це часто дуже допомагало з моїми закритими групами і в Signal. Коли до мене в ці групи просилися невідомі військові, хай навіть із документами, завжди прошу надати паролі. І вони одразу зникають.

Про види засобів РЕБ і їхню відсутність на українському фронті

Ви як блогер ведете просвітницьку діяльність щодо засобів зв’язку та протидії ворожим РЕБ. Які засоби радіоелектронної боротьби взагалі існують?

Систем РЕБ багато. Є ті, які працюють проти сигналів систем мобільного зв’язку; ті, які працюють на коротких хвилях і заважають, наприклад, перемовинам російської стратегічної авіації; а є РЕБи, які працюють з супутниковими каналами або заважають супутниковому телебаченню. Нині ми розуміємо, що на нашому фронті найголовнішу роль відіграють БПЛА та FPV-дрони. Тому всі звикли говорити про РЕБ, який перешкоджає роботі саме літальних апаратів.

Якщо ми говоримо про РЕБ, який працює проти безпілотних літальних апаратів, то він має два спрямування: той, який працює за системами супутникової навігації, і той, який працює з каналами управління безпілотників.

У росії за системами супутникової навігації працює система «Поле-21». У нас це система «Покрова», «Нота», «Туман». «Покрова» передбачає як застосування «спуфінгу» (підміни супутникових сигналів), так і створює перешкоди на частотах супутникової навігації та заважає ударним БПЛА і ракетам орієнтуватися на нашій території. Під час дії цієї системи снаряд, що орієнтується за GPS-координатами, отримує хибні дані і цього навіть не помічатиме. Це дозволяє збити з траєкторії російські «Шахеди» та крилаті ракети — та вести їх до систем ППО.

Вигляд роботи російського РЕБ «Поле-21» за частотою GPS L1 на Запорізькому напрямку. Скриншот із Facebook-сторінки Сергія «Флеша»

Наші військові знають, що на всіх фронтах частоти навігації заглушені, тому наші безпілотники не бачать сигнали супутників і наші пілоти вже навчилися літати без них у ручному режимі.

РЕБи, які працюють з каналами управління безпілотників, теж мають свій поділ на групи. Перша — це великий РЕБ на колісній базі, сюди належать комплекси «Буковель» і «Нота». Їх розробили ще до повномасштабної війни, росіянам про них відомо. Усі пересувні комплекси РЕБ коштують десятки мільйонів гривень, тому їх немає на «нулі»: вони помітні, противник їх легко знищить. Все, що перебуває в межах 5-6 кілометрів від лінії фронту, виявляється ворогом з повітря та знищується. Великі комплекси працюють трохи глибше в тилу із завданнями придушення БПЛА супротивника це, наприклад, «Ланцет», Zala, Supercam та «Орлан». Комплектація ЗСУ засобами цього типу РЕБа приблизно 30% від потреби зараз.

Комплекс РЕБ «Буковель-AD», змонтований на шасі позашляховика. 2019 рік. Фото Мілітарний

Друга група — це так званий малий окопний РЕБ, який використовується військовими локально: в окопі, у бліндажах, на авто. Тобто це індивідуальний пристрій, який закриває невеликі ділянки позицій. Вони створені винятково для боротьби з FPV-дронами або Mavic.

На сьогодні жоден державний завод не робить таких виробів, як окопний РЕБ та інші малі засоби радіоелектронної боротьби, їх створюють лише приватні особи. Точна кількість окопних РЕБів в Україні невідома, але його комплектація в нашій армії становить лише кілька відсотків від необхідних 100%.

Чому на фронті не вистачає засобів РЕБ?

Малий окопний РЕБ має маленьку маржинальність, і великим підприємствам нецікаво ним займатися. Нашим державним підприємствам набагато цікавіше зробити комплекс за 15-20 мільйонів гривень, продати його офіційно ЗСУ через Міністерство оборони, заробити на цьому значну суму, ніж возитися з якимись маленькими розробками. Малі окопні РЕБи мають собівартість у $1 тис., і на них потім потрібно давати гарантії, їх треба обслуговувати та ремонтувати. 

Також великі виробники не люблять мати справи з державою. Тому що всі знають — сьогодні ти рятуєш країну, потім через рік до тебе прийде САП, НАБУ, СБУ, і тебе звинуватять у завищенні цін чи корумпованості, бо ви продали цей пристрій не за $1 тис., а за $2 тис. Бізнес не довіряє державним замовленням: у нас хочуть працювати з приватними замовниками, з фондами, з будь-ким, тільки не з державою. І це не є таємницею, це наша реальність.

Окремим питанням для малих виробників буде в майбутньому питання від влади: де ви взяли модулі для РЕБів? А в нас 100% усіх малих РЕБ-виробів працюють на китайских модулях. Звісно, всі ці модулі сюди доставляються напівконтрабандним шляхом. Офіційно їх заборонено ввозити до країни, тому що ці модулі позначені як спецзасоби.

Це фактично радіовипромінювальні пристрої, що передають і також випромінюють перешкоди, тому вони не можуть ввозитись у країну просто так. Але нині ніхто цих бюрократичних процедур не дотримується. У нас війна, і нам потрібні ці модулі, тож зараз держава закриває на це очі. Отже, постачання модулів в Україну, як і раніше, відбувається з порушенням законодавства. 

Чи можливо забезпечити законність ввезення модулів, завдяки яким потім створюють окопні дрони?

Так. Наприклад, військова частина може написати офіційний лист на митницю про те, що цей вантаж з китайськими модулями везеться для її завдань, так само як завозять техніку та машини в країну. Але часто виробник, коли створює свій РЕБ, ще не знає, для кого конкретно він його створює.

Тобто якщо машина, наприклад, женеться під конкретну військову частину, то вона потім стає туди на баланс. А в ситуації з РЕБ виробник, створюючи 40 окопних пристроїв, навіть не здогадується, куди вони підуть, тому він не може взяти листа від військової частини. Самі військові частини також не хочуть ставити собі на баланс такий пристрій, бо окопний РЕБ буде працювати на «нулі» і фактично є видатковим матеріалом.

Наше військове керівництво зараз не бере відповідальності за розробку, створення та координацію окопних РЕБів на фронті. Будь-який підрозділ може купити пристрій за свої гроші та включити його де хоче. І логіка в цих підрозділів така: держава мені не допомогла, ми самі зібрали гроші, купили його за свій рахунок — тепер маємо право робити з ним усе, що вважаємо за потрібне. 

І все було б добре, але ми заважаємо цими РЕБами літати своїм власним пілотам з FPV. Тобто на нулі стоїть піхотинець з увімкненим окопним РЕБом, а через них наші пілоти на FPV летять на росіян й, пролітаючи цей РЕБ, просто падають.

Дрони літають на певній частоті і якщо вони летітимуть на іншій частоті, не на тій, на якій працює наш РЕБ, то, можливо, вони не впадуть?

Ця думка слушна, але ми зараз приходимо до того, що наш окопний РЕБ має закривати всі частоти, на яких літають дрони. Тому що росіяни літають на тих самих частотах що і ми, в стандартному діапазоні 720-1020 МГц. Тому зараз все наше РЕБ теж робиться на ці частоти.

Для того щоб не було плутанини між підрозділами, має бути облік РЕБів і чітка координація між ними та нашими пілотами. Є ділянки, де домагаються цієї координації, а є ділянки, де з цим проблеми. Це має відбуватися так: наші пілоти FPV повинні сказати, що ми летимо за таким напрямком, тоді підрозділи з РЕБом повинні на якийсь час вимикатися.

Але в ситуації, коли будь-який піхотинець купив за свої гроші все, що він хоче, і припер це на фронт для захисту свого бліндажа, то ось цьому піхотинцю на все начхати. Він навіть нікому не розповідатиме, що має такий пристрій. Йому сім’я на нього зібрала, кум купив, надіслав на фронт. Військовий його у себе ввімкнув, щоб вижити, і його абсолютно не цікавлять глобальні завдання по фронтах. Він думає про збереження власного життя.

А РЕБ треба вмикати за потреби, коли це справді необхідно. Військові повинні розуміти, що ми маємо цілу мережу радіопеленгаторів, яка стежить за БПЛА противника. Тобто де вони літають і як. І БПЛА противника літають на всіх частотах, там, де працює і FPV, і РЕБ. І якщо якийсь піхотинець не в тому місці ввімкне РЕБ, він просто закриває видимість нашим радіорозвідникам, і вони не можуть відстежувати БПЛА противника.

Я з цим особисто стикався. Все це відбувається тому, що ми продаємо цей РЕБ безконтрольно, абсолютно всім охочим. Так не має бути. Я намагаюся порушувати це питання, але є розробники і військові, які бояться, що після цього влада взагалі заборонить виробництво окопного РЕБу і хто тоді від цього виграє? Я також через це переживаю.

У наших партнерів немає для нас засобів РЕБ? Чому?

По-перше, наші партнери не думали, що БПЛА на війні відіграватиме таку велику роль, і те, що ці РЕБи знадобляться не в поодиноких кількостях, а в десятках тисяч. Вони самі до цього не були готові. Вони зараз навчаються на нашій війні.

По-друге, всі західні комерційні РЕБи спрямовані на роботу проти малих дронів на кшталт Mavic. Вони розроблені проти комерційного шпигунства й дрібних диверсій. Ніхто не розраховував, що в нас на війні літатиме все, що завгодно, на будь-яких частотах.

І третя причина полягає в тому, що за кордоном все, де є поруч слово «військовий», коштує в сто разів дорожче. Тобто у них, наприклад, якийсь купольний РЕБ одразу стартує з ціни пів мільйона доларів. І насамкінець, РЕБ має бути свіжим, тобто працювати з новими дронами. Старі РЕБи 2010 року вже не працюватимуть проти дронів 2024 року. Оновлені РЕБи коштують грошей, і вони в обмеженій кількості.

Які РЕБи сьогодні потрібні Україні?

Основна проблема на фронті — це FPV. Ніхто дорогий РЕБ вартістю 10 мільйонів гривень на «нуль» проти них не поставить. Там потрібні дешеві рішення, можливо, на мобільних причіпах, які навіть в разі знищення не надто шкода втратити. Але зараз проти FPV у нас немає жодного військового РЕБу. Окопні РЕБи, купольні, які ми зараз робимо, закривають на 30-40 метрів лише людину чи танк, чи позицію.

Але війна йде до того, що через якийсь час у росіян буде стільки FPV, щоб атакувати кожного солдата. І вдень, і вночі. Ми ж на кожного солдата не повісимо РЕБ, це нереально. Тому ми повинні, розуміючи це, закривати РЕБом весь фронт, щоб ніхто не пролетів крізь цю «стіну».

Але ця «стіна» стане на заваді нашим же FPV-дронам?

Так. Вона перешкоджатиме пересуванню з обох сторін. Але я маю приблизно кілька ділянок фронтів, де це було зроблено. І там ця стіна по команді відкривається для прольоту наших дронів, бо там є чітка взаємодія, і наша розвідка відстежує в повітрі всі дрони, що летять. Вони чітко знають, де наші, де не наші.

Війна РЕБів триватиме далі. Росіяни постійно вдосконалюють свої технології та змінюють частоти, на яких літають, а ми постійно мусимо створювати нові РЕБ-засоби під ті частоти, на яких вони літають.

Плюс у дронах з’являється такий сегмент, як машинний зір. Це коли дроном зверху захоплюється ціль та утримується завдяки машинному зору. У цій ситуації РЕБ-купол на 40-50 метрів не забезпечує захисту. Ось тому ми повинні закривати всю лінію фронту потужним РЕБом. Бо якщо в росіян з’являється нова частота, ми зможемо просто її додати на «стіну», яка вже існує. Це набагато простіше зробити, бо купольний РЕБ переробити не вдасться. А модульна конструкція, частина отакої «РЕБ-стіни» дозволить додавати нові антени та нові частоти. Це глобальна концепція, над якою вже зараз потрібно думати та виробляти. І я не знаю, хто там і що про це думає, але ми це не робимо, і мене це турбує.

З першого дня вторгнення ми мали налагоджувати виробництво РЕБ паралельно з виробництвом дронів. Бо раніше дрони FPV літали лише вдень. Нині вони літають й уночі. Ми збільшили виробництво FPV, але й росія його збільшила. Вони нарощують обсяги літальних засобів паралельно з нами, але більше ніж ми. Тому вони швидше ніж ми досягнуть насичення фронту своїми FPV.

І настане момент, коли росіяни будуть і вдень, і вночі атакувати нас дронами. Що ми будемо робити? Які наші дії? Ось просто уявіть собі, що всі фронти заповнені FPV щоденно обсягом від двох до п’яти FPV на кожного солдата. Я не бачу, щоб хтось зараз думав про це майбутнє.

Я особисто знаю, що можна з цим зробити, але це публічно не озвучуватиму, тому що в нашого супротивника точно така ж проблема. Вони також з цим зіткнуться. Ми їх також атакуватимемо.

Про власні розробки та їхнє тестування

Ви розробляєте комплекси для моніторингу радіопростору та розповідаєте, як це зробити військовим. Яка собівартість такого виробу, хто його може зібрати та що для цього необхідно?

Наразі існує велика проблема з російськими крилатими розвідниками. Вони літають на відстані 50-80 км від смуги фронту, якщо вони побачать щось цікаве, то потім туди прилітає Іскандер чи РСЗВ. Будь-який військовий заправник приведе вас до сховища палива. Будь-яка військова машина приведе вас до військової частини.

По всіх наших прифронтових селах розкидані штаби, живуть люди і сховані військові частини. І якщо ми всі ці безпілотники зараз з певних причин не можемо збивати, то ми маємо мінімізувати ризики. А мінімізувати ризики ми можемо так: якщо бачимо безпілотник над головою — граємо у гру «Замри, нічого не роби». Тобто безпілотник нічого не побачить і відлетить далі. Але якщо трасою їде техніка, і такий безпілотник її побачив, то техніка не повинна зупинятися, а мусить їхати якомога швидше і далі.

Тому що скупчення техніки, що стоїть, буде мішенню для Іскандера. Так, наприклад було знищено наш Patriot. Військові просто дуже невчасно зупинилися. Тому я й пропоную створювати комплекси пеленгування БПЛА.

Пеленгатор FPV Kseonics MDDSR1. Фото з Facebook Сергія «Флеша»

Такий комплекс коштує близько 3-4 тисяч гривень і підключається до будь-якого комп’ютера. Він базується на SDR-приймачі. Сам пеленгатор складається з антени, яку потрібно винести на дах будинку кабелем, з приймача, який називається HackRF, і ще до конструкції входить підсилювач сигналу малошумний. І все. Тобто це все збирається фактично з трьох деталей. Я написав інструкцію, де усе купити, як зібрати і навів приклади російських сигналів БПЛА, наприклад, Zala, Supercam та «Орлани». Нічого складного немає, будь-який розумненький айтівець у штабі цю штуку легко зробить.

Саморобна точка моніторингу БПЛА. Фото з Facebook Сергія «Флеша»

Росіяни можуть також використати таку річ, але вони цього не роблять, тому що у них засобів радіорозвідки набагато більше, ніж у нас. Їм не потрібні саморобні вироби, у росіян вистачає цих штатних пристроїв по фронтах. Ну і росіяни швидко навчаються. Коли я виклав інструкцію, вони того ж дня її вкрали та переклали російською мовою.

А як щодо маленького пеленгатора «Цукорок»? Це ваша розробка?

Ні, це не моя розробка, його роблять інші інженери. Я лише допомагаю їм — тестую «Цукорок» на фронті. Це маленька коробочка, яка ловить сигнали російських БПЛА і пише на екранчику, що летить. Ми зіткнулися з проблемою, що «Цукорок» частково складається з китайського модуля радіоприймання. І його робить фактично один виробник, з дуже обмеженим виробництвом — тисяча на місяць.

Детектор дронів «Цукорок». Квітень 2024. Україна. Фото: Юрій Бірюков

Тому зараз розробники «Цукорка» зробили нову версію без китайського модуля. І я сподіваюся, що наприкінці травня ця розробка вже з’явиться серійно. Зараз на «Цукорок» черга 3-4 місяці, його собівартість складатиме близько 3000 гривень.

Як розраховується собівартість такого саморобного продукту?

Малий військово-промисловий комплекс не повинен працювати в мінус. Якщо він «гаражний» — це не означає, що він поганий. За якістю вони обходять заводські в рази.

Такий ВПК не має бути малоприбутковим, тому що всі подібні проєкти, які я бачив із початку війни, розвалилися через те, що люди робили це все на особистій волонтерській ініціативі і не мали грошей на розвиток.

Ідея робити щось «в нуль» або торгувати з маржею 3% для армії — це все тупикова гілка. Будь-яке ВПК, що велике, що мале, має бути прибутковим. Тому що в цьому прибутку закладено гарантійне обслуговування, витрати на розробку нових виробів, і, наприклад, закупівля вимірювального обладнання. Коли грошей немає, процес приречений.

Цим шляхом йшли хлопці з «Цукорком». Вони встановили ціну 2000 гривень — це повна нульова собівартість. Тобто модулі, 3D-друк, акумулятор та його збірка. Зрештою це закінчилося тим, що вони навіть не мають грошей для того, аби купити дрони, на яких вони можуть тестувати власні свої вироби.

Компоненти для детекторів дронів «Цукорок». Квітень 2024. Україна. Фото: Юрій Бірюков

Тому вони трохи підняли ціну, аби мати можливість хоча б розробляти нові модулі й не чекати китайські. Ви можете собі дозволити працювати в нуль, якщо у вас є спонсор, який оплачує решту витрат. Якщо вам сплачують розробку, деталі, оренду приміщень, зарплати. Вибачте, якщо ви розробники, то ви теж люди, ви хочете жити за щось. Я не бачив жодного проєкту з початку війни, який би закінчився позитивно, де хлопці працювали без прибутку. І в цьому немає нічого ганебного та сором’язливого.

Так, я категорично проти маржинальності у 500-600 відсотків, як роблять деякі українські виробники. У нас є такі виробники РЕБ-засобів, які закладають велику маржу на продукт, наприклад, український виробник антидронових систем Kvertus. Всі знають, що вони роблять вироби, які коштують дуже дорого. Або, наприклад, та сама українська «Піранья», у них той самий підхід.

Розумієте, в основі всіх подібних виробів лежать китайські модулі, ніхто сам нічого не зробив і не придумав. Просто в когось цей виріб коштує там 150 тисяч гривень, а у когось 500 тисяч гривень, хоча це ідентичні розробки.

Чи зможемо ми обійти росіян технологічно?

Я відстежую всі їхні групи, зокрема інженерні й технічні. Дивлюся, де вони спілкуються, про що. Також маю контакти серед китайських виробників і таким чином можу отримувати інформацію, що рф замовляє в Китаї серійно. Ці знання допомагають мені робити висновки про те, які частоти та які діапазони в них з’являються на бойових напрямках.

А це зі свого боку дозволяє мені реагувати і створювати РЕБ на ці діапазони. Хоча глобально, це мав би робити не я. Усе це мала б моніторити наша розвідка: дивитися, що відбувається на китайських заводах, що відбувається в росії. І вже наша розвідка мала б ставити задачу державним виробництвам розробляти необхідні засоби радіоелектронної боротьби. Тому що гаражного виробництва, на жаль, не вистачає, щоб повністю закрити всі потреби. Мають бути люди, які мислитимуть про це стратегічно.

Ми не раз порушували це питання з директоркою Центру підтримки аеророзвідки Марією Берлінською. Пропонували створення інженерної ставки при президенті України. На жаль, нас не почули. Але РЕБ — це тільки маленька частинка, ми повинні за всіма технологіями обійти росіян на крок вперед.

Півтора року країна жила в ілюзіях, що росіяни тупі. Але це не так, з тієї сторони проти нас працюють такі ж інженери, як і ми, з такою ж підготовкою. Їм також доступні вироби китайської промисловості, їм також доступні вироби американські, європейські, що закуповують через треті фірми. Тільки на відміну від нас, у них таких людей більше. Тому не можна їх недооцінювати. Вони займаються всім тим, чим займаємося ми. Я хочу, щоб в Україні проти ворога працювали найкращі фахівці країни.

Залишити коментар

Коментарі | 0

Пошук