Хочу бути нетиповим українським блогером-політиком

955
52

Навряд чи відкрию велику таємницю, якщо скажу, що успіх Обами не дає спати українським політикам. Утім, не кожен із них розуміє, що соціальні мережі – це, насамперед, спілкування і чесний зворотній зв’язок. Адже, власне, це, а відретушований «лик» претендента на всенародне визнання приваблює людей у соціальних мережах.

На жаль, переважна більшість політиків свято вірує в те, що їх персональна сторінка в ЖЖ – такий собі біл-борд, який потребує винятково фінансування. Отож і  блоги так юзають так само, як і біл-борд: жодного зворотного зв’язку. Вони все ще тішаться ілюзією, нібито звичайна присутність у тих чи інших соціальних мережах автоматично плодить прихильників.

Їх попит породжує активну й масову пропозицію в особі псевдоінструкторів, псевдоіміджмейкерів, що пропонують за помірні (або не дуже помірні) кошти взяти на себе клопоти зі спілкуванню з «аудиторією». Не випадково блогери скептично ставляться до присутності політиків в інеті. Як пише ВВС, користувачі соціальних мереж, утім, сумніваються, що політики ведуть свої блоги самостійно. Це можуть робити їхні помічники чи референти.

Неміряні кишені політичних товстосумів породили в UAnet`і ще одну біду – «ботів», «тролів», коментаторів під статтями «Української правди» та іншу нечисть. Якщо під статтею розгортається бурхлива дискусія, що вибудовується із повторів та сотень коментарів на честь конкретного політика, одразу вгадується стилістика якогось із політичних штабів, який «накручує» авторитет своєму патрону.

До прикладу, у червні KyivPost підготував матеріал, де зазначив, що під час останньої президентської кампанії БЮТ використовував ботів для коментування записів лідера у блозі Тимошенко. Так, під кожним записом було з півтисячі коментарів, які повинні були б створити ілюзію всенародної підтримки ЮВТ…  Арсеній Яценюк використовував близько 50 ботів, які в онлайні конфліктували з кожним, хто критикував Яценюка в його блозі». Втім, практично всі кандидати в президенти (хто використовував соціальні медіа у своїй пропаганді) зловживали віртуальними коментаторами та закоханими інтернет-прихильниками.

До речі, і в реакції блогерів на онлайн-політиків забагато крайнощів: з одного боку, хвалять і підтримують (не пропонуючи конструктивних ідей), з іншого боку – лають і обливають брудом (так само без конструктиву).

При тому, що користь політика для блогосфери напряму залежить від рівня конструктивної взаємодії із її мешканцями. До прикладу, близько 70% усіх звернень громадян, які надходять до мене,  адресовано з інету. Суто формально я можу на них не зважати, бо є «відморозна» стаття №5 «Про звернення громадян», де зазначено, що звернення має бути за підписом, із датою. Але я з повагою ставлюся до шансу зекономити час і миттєво вирішити проблему. Якщо листи від громадян до депутатів Верховної ради лежать по п’ять днів на пошті, інтернет-звернення – непоганий інструмент розв’язання  проблеми тут і зараз.

Чому ж я прийшла до блогосфери та соціальних мереж?

Зазвичай люди мало знають про реальну роботу політика. Та й вони не дають їм до того достатніх підстав. Хіба може пара розумних фраз на ефірі у Шустера свідчити про ефективність роботи державного діяча?

Адже його реальна робота складається з багатьох рутинних і малопомітних справ –  підготовки законопроектів або їх лобіювання; координації роботи груп експертів і сотень нарад; спілкування із виборцями задля розв’язання їхніх проблем тощо.

Натомість соціальні медіа – це унікальна можливість спілкуватися з нетрадиційними та традиційними ЗМІ, адже багато молодих журналістів давно прописалися в Твіттері, у ЖЖ. Бо для них це, насамперед, швидкий і зручний спосіб збору інформації та її верифікації.

Мене особисто свого часу переконав Живий Журнал мера Черкас Сергія Одарича (sergiyodarych). Мабуть, секрет у тому, що він веде власну сторіночку понад три роки і робить це дуже цікаво. Крім обговорень проблем міста та політика (у цих розмовах він чесний та відвертий), Сергій Одарич пише про звичайні життєві речі – ділиться враженням. Його ЖЖ – це ключ до спілкування з реальною людиною, яка його веде. Принаймні для мене це було вагомим аргументом. Я побачила нову якість у спілкуванні з людиною.

Ще одним поворотним пунктом став захід MediaNext (medianext_ua), який відвідала мою помічниця Таміла. Після нього я створила власний Твіттер. Моя поява на цьому сервісі мікроблогів співпала із тектонічними змінами в українській політиці: інавгурація нового президента, нова конфігурація коаліції, призначення уряду, прийняття ключових законопроектів. Усе це викликало неабиякий інтерес до мого Твіттеру, бо тоді дебютувала у ролі репортера, ведучи прямі (текстові) репортажі з місць, куди не кожен журналіст міг потрапити.

Реакція на таку твіттер-активність не була однозначною. З одного боку дякували (особливо молоді журналісти) за отримання нового формату політики. З іншого –  колеги-політики, які звикли одне говорити в кулуарах, а інше – «на камеру», звинувачували мене у поширенні приватної інформації. На жаль, і досі не всі з них готові зрозуміти, що політика хоч колись має стати відкритою. І ця відкритість починається із таких дрібниць, як нести відповідальність за власні слова.

Нарешті, сьогодні я дуже вдячна Facebook за радість щоденного спілкування з друзями, яка із моїм нинішнім графіком роботи є розкішшю. Адже зустрітися з товаришем раз на рік, а бути присутнім в його житті, спостерігати за змінами – інше.

Вдалі приклади співпраці

Чимало журналістів уже скористалися інструментом, який пропоную на власній сторінці ЖЖ. Якщо ви, до прикладу, зазнали труднощів з отриманням інформації, якщо вам у державних органах або органах місцевого самоврядування відмовили за вашим журналістським зверненням, то я з радістю надішлю своє депутатське звернення і відмовити мені вони права не мають.

У такий спосіб ми вже співпрацювали із Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», що зацікавилося відповіддю на запитання, скільки йде коштів із бюджету на спецпенсії (пенсії для депутатів, суддів, міліціонерів та дипломатів). Пенсійний фонд місяцями мордував їх відписками, і тоді моє звернення зіграло ключову роль. Їхній мегауспішний проект, якій відіграв ключову роль у відкритті правди, зумів народитися.

«1105 осіб на початок року отримували пенсію вище 10 тисяч гривень, тобто в 11 разів вище за середню пенсію в Україні. … Якби держава сплачувала усім спецпенсіонерам середню пенсію для звичайних пенсіонерів, то економила б майже 11 млрд. грн на рік. Це майже дорівнює запланованому урядом дефіциту Пенсійного фонду на цей рік – 13 млрд гривень».

Співпраця через Твіттер. У розпалі «антитабачної» кампанії, коли в червоному корпусі КНУ ім. Т. Шевченка збиралися ректори, декілька молодих активістів роздавали листівки про вакханалію, що творилася навколо правил вступу до ВНЗу. В цей день я відписувалася в твіттері. Раптом на моєму моніторі виникає повідомлення, що затримали Анатолія Пікуля @anatolpikul. У нього забрали мобільний телефон і помістили до Шевченківського райвідділку (за роздачу листівок). Причому міліціонери забрали все, але лишили гаджет, із якого він зміг надіслати повідомлення. Ми тоді разом із моїм помічником поїхали до райвідділку і нам вдалося таки звільнити хлопця. Як на мене, це вдалий приклад миттєвої реакції, якої бракує депутатському зверненню, коли справедливість треба відновити тут і зараз.

«Активіста «Молодої Просвіти» і «Молодіжної Варти» Анатолія Пікуля у Києві 25 березня затримала міліція за розповсюдження листівок із закликом відставки міністра освіти і науки Дмитра Табачника. «Сиджу у вiддiлку мiлiцiї. Роздавав iнформацiйнi матерiали антитабачникової кампанiї», — написав він у Твіттері. Після того як у міліцію приїхала народний депутат від НУ-НС Леся Оробець, Пікуля відпустили. Про це депутат написала у своїй твіттер-рансляції»

Загроза ЗНО. Незалежне оцінювання хотіли фактично викинути із правил вступу до ВНЗу і поховати надії на прозорий вступ як такий. Лише особисте звернення до провідних блогерів, журналістів — vaxo, jesfor, @ashevch, а також поширення інформації про збір підписів під петицією на захист ЗНО врятували ситуацію. Завдяки тисячам голосів на підтримку ЗНО у багатьох дітей цього року зберігся шанс до вступу без хабарництва. І повірте, для мене цей приклад став ще одним аргументом на користь інструментарію web 2.0.

Втім, час іде – тому планую нові проекти.  Один із них – впровадження тематичних рубрики в ЖЖ. Далі планую робити аудіопідкасти із громадськими активістами і просто небайдужими людьми, що мають за плечима конкретний досвід  позитивних перетворень в Україні. Ще одна задумка – відеоблог, присвячений української блогосфері. І, звісно ж, оффлайнові зустрічі з інтернет-активістами (у тому числі і на баркемпах). Політики також п’ють каву, а шанс це зробити «в реалі» із толковими,  переконливими, наполегливими, активними блогерами – просто подарунок.

Отож, пишіть, а я відгукнусь.

Оставить комментарий

Комментарии | 52

  • Пані Лесю — запрошую в foursquare
    —> http://www.facebook.com/pages/Foursquare_Ukraina/163970300294337

    нас вже понад 4 000 000 !

    Арнольд Шварценегер вже з нами ! … а Ви?

  • Леся, увы, я не знаю кто Вы =) Заголовок поста прочитал как «кто-то хочет стать блоггером», после этого прокрутил три экрана текста не читая и пишу этот комментарий.. =)) А ведь таких как я большинство.. так что успешный стартап блога под бооольшим вопросом 😉
    удачи во всех Ваших начинаниях =)

    • Виталий, если бы не пролистывали, а прочитали, а также нажали на ссылку сайт в профайле автор (http://orobets.org.ua/) то многое бы стало понятным

      • Вы часто читаете трехстраничные посты незнакомых людей с не информативными заголовками? =)

        • Тем более про лезящих в душу политиканов пишущих не на основном языке издания… как я вас понимаю.

          • да мне и в душу никто не залез, потому что я не читал ничего =))) мой коммент о способе подачи информации. О привычном для аудитории способе.. это не пост, это газетная статья =)

          • Я надеюсь, про язык имелась ввиду стилистическая его составляющая, а не закидон в сторону украинского?!

          • Хватит троллить:-)

          • я ваще модер и не могу троллить априори :-Р я пост в комментируемых поднимаю

          • Не знаю в сторону какого, но точно в сторону того, на котором не ведется этот ресурс. Чего-то не видел я на Mashable или TechCrunch интервью с Мильнером тем же на русском или с китайцами на китайском, или с японцами на… Или тут что-то другое?

          • ЦА приведенных тобой ресурсов не говорит на русском.
            ЦА AIN.UA на украинском говорит.

            Все просто. У нас позиция простая. Автор материала может писать на русском
            или на Украинском. Если посмотреть, то человек 5 писало на украинском.

          • Конечно, другое. Тут как бы ain.UA вобще-то. Поэтому и без того болючий вопрос билингвистичности нащего общества не стоило хотя бы здесь поднимать )
            И врядли найдется более пары процентов людей, живущих в Украине, не понимающих украинский язык. Как бы это абсурдно не звучало в корне.

          • На доменах .fm, country-code top-level domain (ccTLD) of the Federated States of Micronesia — не говорят на соответствующем языке, так что как аргумент не принимается.

          • Слава, ты хочешь создать прецедент, когда простым смертным будет стыдно не
            за политиков, а перед ними? 😀

          • Славіку, а Ви, я бачу, українофоб. Подивіться уважно на домену зону, в якій Ви пишете. Де таке видано, щоб на мейл.ру писали на китайському, або в .jp на російські?

          • Нет, я не украинофоб. И не руссофил… Я просто очень дорожу своими словами, чтобы их понимало меньше людей, чем я могу достичь. Думаю с политиком та же история — АИН большей массой читают в Киеве, а в Киеве больше людей говорит на русском, чем на украинском. Так что либо Лесино послание не ко мне, либо мнение не всех людей ей интересно 😉

          • Ну если говорить о Киеве, то у нас-то как раз все прекрасно понимают украинский, кроме иностранцев и невежд.

          • Хіба хоч хтось в Україні би не зміг би прочитати цю статтю?…
            P.S. 5-та колона? (с).

          • Слава, уж не хотите ли вы сказать, что в Украине ни политик, ни простой смертный не должен (или — не имеет права) писать на языке своей страны?
            удивительный подход.
            при этом вы не украинофоб и не русофил. кто же вы, что с таким высокомерием рассказываете украинским политикам о том, на каком языке им писать? и откуда вы взяли, что в Киеве больше говорят на русском, чем на украинском? это ваше желаемое, или это ваше искреннее убеждение?

          • А вот отношение Олеси Оробец к русскому языку — http://cl.ly/11968757c9f5319e6509 перековеркать, написать с негативным окрасом — как это мне знакомо

          • Ну абсолютно такое же, как и у большинства россиян к украинскому. Попросите их назвать центральную площадь Киева. Мы же не о Лесе и ее отношению к языкам, а об этом материале, который, судя по Вашему комменту не должен был бы быть на украинском.

          • Вот тебе не все равно на каком языке написан пост учитывая двуязычность страны, зачем разводить срач на ровном месте. У нас че больше проблем нет других кроме того на каком языке писать посты?

          • Ума не приложуо чем вы 🙁

  • Спасибо за эти микроактивности в микроблогах. Их мало, но и интернет у нас небольшой. Все впереди. По статье два момента: «Ще одним поворотним пунктом став захід MediaNext (medianext_ua), який відвідала мою помічниця Таміла. Після нього я створила власний у Твіттері. » — исправьте пожалуйста, и очень интересно узнать, каким «гаджетом» пользовался в КПЗ Анатолий Пикуль, если не мобильным телефоном. Автор упоминал о важности обратной связи, надеюсь, она сможет ответить на этот вопрос.

  • Пані Леся, для того, щоб бути нетиповим українським блогером-політиком спочатку треба стати просто нетиповим українським політиком. Тобто зробити для країни щось корисне.

  • Дура, кому треба твій блог, хоч великий, хоч маленький? Йди займайся реальними проблемами: малолітньої проституції, такого ж малолітнього порно в тому ж контакті порно (якщо вже мова про соц мережі), медициною, проблемами бездомних, проблемами виховання підростаючого покоління. Пиши толкові закони. Їзди по областям та районам і захищай людей, від сваволі чиновників та директорів. Програму виконуй, що обіцяла партія, стимулюй співпартійців… хоча про шо мова — абсолютна більшість з вас або злодії або підлизи і бездарності.
    Чи «Ви» думаете, що Обама свій Твіттер вів? І сайт доповнював? Та я і сумніваюсь, що Ви цю статтю сама писали, якщо чесно.
    Щоб спілкуватися зі ЗМІ усі ці понти не треба. Щоб працювати з активістами теж — вони ж активісти йопта.

    • Їй за руки тримати дівчаток і за одне місце дядь, щоб не створювали малолітньої проституції?
      От цікаво, чому всі думають, що хтось повинен заміть них вирішувати його (їх) проблеми?
      Наскоком ці проблеми не вирішити.

      • Вона депутат Верховної Ради України. Люди її вибрали як свого представника, щоб вона їх захищала та допомагала. За це вона отмує гроші, пільги, звязки та можливості.
        А як виконувати свої обовязки по пунткам, що я озвучив — то все у неї є усі можливості: від депутатських звернень та ініціатив, до простого права завалитися куди завгодно з питаннями «а шо це ви тут робите».
        А замість цього вона хоче стати політиком 2.0 … Лол.

  • не знаю, о чем здесь спорить, ей платят чтобы она промывала мозги в блогах, сайта и т.д …..
    а то что это за нее пишут (фуфло для зомби) и ежу ясно =)

    • Я бы рекомендовал все же не утверждать то, в чем вы не можете быть уверенным

      • в своем мнении — уверен, политические интернет проекты давно существуют ….

        • Можу Вас засмутити. Я Лесю знаю особисто і усі свої онлайн ресурси вона веде особисто.

          Є такий вираз «прозорість і відкритість влади». Стандартно це означає — пишіть звернення.

          Леся реагує на DM в Твіттері, якщо того потребує ситуація. Історія про Пікуля реальна. Я тоді сам відслідковував події і намагався допомогти як міг.

          • вы наверно страной ошиблись…. у нас такого нету…

  • статья скоро попадет в топ 🙂 Зато одно хорошо: обнаружила сразу кучу людей с различными баттхертами 🙂 Блогеры с манией величия в оценках других такие с манией

  • Недавно наткнулся на интересный пост в одном из западных блогов — «Проголосуете ли вы за политика, которого добавили в друзья в фейсбуке?» Конечно же прямой связи нет. И поэтому очень интересно знать, а сколько людей проголосовали за того или иного политика на последних выборах? В Украине вопрос этот, к сожалению, лишен часто смысла из-за принципа голосования втемную, или списком. Поэтому, я очень скептически отношусь к онлайновым проектам политиков, не получивших явной личной поддержки избирателей. Без этого, они всего лишь «голос» того списка, в котром состояли. А список не может быть объектом социальной активности, с ним нельзя общаться. Безусловно, можно только приветствовать стремление пользоваться социальными сетями и блогами, но попытка связать это со своей политической деятельностью не найдет того отклика, на который может расчитывать реальный политик, и что мы видим на примере Обамы, или, в гораздо большей степени, на примере активности британских политиков, например.

  • А мне нравится Леся Оробец. Симпатичная девушка, вменяемый человек, имеющий совесть (редкое качество для политика) и мозги. Жалко только, что даже в её политической силе таких меньшинство.

    Спасибо за статью, прочел с удовольствием.

  • при этом вы не украинофоб и не русофил. кто же вы, что с таким высокомерием рассказываете украинским политикам о том, на каком языке им писать?

  • Слава Баранский, уж не хотите ли вы сказать, что в Украине ни политик, ни простой смертный не должен (или — не имеет права) писать на языке своей страны?
    удивительный подход.
    при этом вы не украинофоб и не русофил. кто же вы, что с таким высокомерием рассказываете украинским политикам о том, на каком языке им писать? и откуда вы взяли, что в Киеве больше говорят на русском, чем на украинском? это ваше желаемое, или это ваше искреннее убеждение?

  • Погоджусь зі Славою — стаття нечитається. Я прочитав пару стічок, прокрутив вниз, прочитав коменти і тільки тоді вернувся і прочитав статтю))).
    Відносно ж мови — повня дурня! Хай пише хоч на китайській, якщо хоче достукатись до китайців

    А Леся молодець! Вона хоч щось робить, ну і прапор її в руки, барабан на шию і успіху в політиці!!!!!!!!!!

  • Погоджусь зі Славою — стаття нечитається. Я прочитав пару стічок, прокрутив вниз, прочитав коменти і тільки тоді вернувся і прочитав статтю))).
    Відносно ж мови — повня дурня! Хай пише хоч на китайській, якщо хоче достукатись до китайців

    А Леся молодець! Вона хоч щось робить, ну і прапор її в руки, барабан на шию і успіху в політиці!!!!!!!!!!

  • Мне почему-то кажется, что уважаемой барышне надо было определиться с желанием — стать политиком, блоггером, домохозяйкой и т.п. ДО ТОГО, как становиться кнопкодавом благодаря сочувствию друзей отца

  • «Підкаст»? 🙂 Лесю, podcast — він і в Африці подкаст (бо походить не від російського слова, а від англійського).

  • Не думал, что для большинства людей уже большая проблема прочитать 2-3 страницы текста. Ну да, это Вам не 140 символов твиттера…

Поиск