З IT в енергетику: Українець Нік Турчак про переїзд до Нью-Йорку та кардинальні зміни в кар’єрі

Розкажи трошки про себе: звідки ти, де навчався, як зацікавився IT, як почалася твоя кар’єра.

Я киянин, випускник Національного авіаційного університету. Спеціальність —  інженер-електронік з акцентом на телекомунікації. Більшість моїх одногрупників по закінченні навчання пішли  працювати в UMC чи «Київстар».

Кар’єру почав журналістом російського сайту iXBT.com, писав про комп’ютерні технології з фокусом на апаратне забезпечення. Ця робота принесла мені знайомства з московськими представництвами виробників заліза, і завдяки цьому у 2003 році мені запропонували роботу в Asus Technology в СНД — по суті, представником в Україні, а це був другий ринок після Росії. Мені тоді було лише 20 років.

Гарний кар’єрний стрибок.

Так. В мене були інші життєві плани — переїзд в Штати (у мене ще з початку 2000-х туди переїхали батьки), вступ до Массачусетського технологічного університету (MIT), я навіть один з основних екзаменів вже здав. Але я не встояв перед цією пропозицією. Попрацював в Asus десь 2,5 роки. Коли вже відкривалось велике представництво, то я пішов, тому що в очах тайванського керівництва був занадто молодий для посади голови представництва.

На той час, у 2005 році, основні гроші в IT були у продажах техніки, а не у софті. Але я підтягнув свої навички програмування, почав робити бізнеси — це була історія вдач і невдач, аж поки у 2007 році я не приєднався до GlobalLogic — вирішив перепочити від графіку роботи 24/7, захотів стабільності. Вони якраз купили харківську компанію Validio, і я був відповідальний за її інтеграцію в корпоративну структуру. Згодом став займатися продажами і проектним менеджментом, а в серпні 2008 року я перейшов до Viewdle, оскільки вже був в стартап-тусовці.

Паралельно, у свій вільний час, робив проект з Ігорем Андрейчиним — Homemoney.ua. Вийшов з проекту на початку 2010, коли його купив інтернет-холдинг з Дніпра.

У Viewdle пропрацював два роки, займався продуктом та роботою з клієнтами. А в 2009, під час кризи, ми з дружиною прийняли рішення переїхати до США.

Смотреть коллекцию вакансий ?Релокация на AIN.UA

Переїхати тобі допоміг Viewdle?

Ні, я приїхав у Нью-Йорк просто на пару місяців по бізнес-візі. У нас там офісу не було, ми по кав’ярнях працювали. На кінець 2009 року Viewdle вирішив скоротити увесь b2b через кризу. Мені пропонували залишитись на іншій ролі, але я вирішив шукати місцевого роботодавця. Потрібно було починати адаптацію до нового життя.

Першу роботу в США я знайшов в 2010. Отримав робочу візу, яка дала мені змогу переїхати в Нью-Йорк. Спонсором візи виступила компанія AdoTube — мережа відеореклами, дуже перспективна тема на той час. Коли я туди прийшов, в компанії було 10 чоловік, а коли її купили, через півтора роки штат налічував 90 чоловік. Моєю першою задачею було побудувати їм бек-офіс в Україні з нуля — потрібно було зібрати команду програмістів плюс операційний персонал в Житомирі. Це близько від Києва, але суттєво дешевше.

В рекламі було працювати цікаво, та бракувало «вагомості» того, що я роблю. Мені було майже 30, останні кілька років я все більше роздумував над тим, який сенс я вкладаю в своє життя, яких цілей хочу досягти і як маю рухатися в цьому напрямку. В якийсь момент зрозумів, що хочу займатися трансформацією економіки до сталого розвитку, те що англійською дуже містко зветься Sustainability.

І як ти зрозумів, що це твоє покликання?

Переламний момент був у липні 2009 року: я летів у Нью-Йорк з Києва і ми саме пролітали над південною частиною Гренландії. Під час того перельоту я якраз переглядав документальний фільм Home Іва Артю-Бертрана (Yves Arthus-Bertrand). Фільм мене сам по собі вразив — неймовірна операторська робота, переконлива оповідь, що ведеться від імені планети. Я відволікся і визирнув в ілюмінатор. Те, що я побачив, було живим підтвердженням того, що я щойно споглядав на екрані.

Під нами на плато були тисячі озер, яких ще 30 років назад не існувало  — на тому місці був льодовик. Тоді я зрозумів, що не хочу стояти осторонь.

Я вирішив піти з IT в «чисту» енергетику. Перехід був не простий — спершу я мав здобути ще одну освіту за новим фахом. Я зупинив свій вибір на Колумбійському університеті, отримав диплом Master of Science in Sustainability Management (керування сталим розвитком). Перші два семестри я навчався вечорами після роботи, а потім пішов з роботи, щоб максимально зануритися в навчання, перейшов на студентську візу.

А дорого було навчатись в Колумбійському університеті? Важко мабуть і сім’ю утримувати, і за навчання платити?

Так, дуже. Вся програма коштувала в районі $55 000. Але в Adotube був дуже хороший екзіт, і я отримав непогані гроші за свої опціони, які зміг інвестувати в свою освіту.

Швидко знайшов роботу в новій галузі?

Після закінчення університету працював на трьох різних роботах, перш ніж знайти те, що дійсно хотів для себе. Одночасно працював в стартапі, інтерном в інвестиційній компанії CleanTech та консультантом з енергоефективності. Згодом влаштувався у фірму, що займається енергоаудитами і розподіленою генерацією у житлових будинках Нью-Йорку (сонячні панелі, батарейки, генератори). Там я працював спочатку продакт-менеджером для софта, який виставляв оцінки будинкам в залежності від їх енергоефективності, а згодом перейшов у інженерний відділ, де займався проектами з установки сонячних панелей і малих когенераційних установок до 1 МВт (одночасна генерація тепла і електрики).

Сьогодні я працюю у стартапі з офісом в Сан-Франциско — Geli (Growing Energy Labs Inc.). Моя посада формально називається Senior Program Manager, по суті ж я ще й інженер-енергетик і продукт-менеджер. Працюю з клієнтами, але маю ще й прикладну роботу — спускаюсь в підвали, де встановлені наші системи, інсталюю обладнання, програмую. Моя робота зараз є сумішшю Energy ENGINEering та IT.

Наш основний бізнес — контролери для систем накопичення електроенергії на основі літій-іонних акумуляторів. Ми просуваємо те, що називається Internet of Energy — новітні системи автоматизації і контролю енергетичних систем, які прийшли на зміну старим. Наші рішення побудовані на стандартних інтернет-технологіях і набагато дешевші, ніж класичні SCADA-рішення. Наприклад, у проекті побудови системи на SCADA, контролери і все що з ними пов’язано, можуть займати до 20% всього бюджету, а при підході Internet of Energy реально зменшити цю вартість до 5-7% ціни проекту.

Офіс знаходиться в Сан-Франциско, але ти живеш у Нью-Йорку. Чому?

Я працюю віддалено, а до офісу літаю кожні 4-5 тижнів. Компанія планувала розвивати бізнес в Нью-Йорку, та це місто відрізняється від решти Америки. Своя бюрократія в енергетиці, свої процеси. Наприклад, в Нью-Йорку пожежники не дозволяють встановлювати літій-іонні батарейки в підвали, тому що вони можуть спалахнути. Гіроскутери в метро не можна проносити, бо вони з цими батарейками.

Тому наші проекти для Нью-Йорку не є стандартними. В прикладі з батарейками викручуємося тим, що ставимо дуже наворочені, але, по суті, звичайні свинцеві батарейки, такі самі як в звичайних машинах (в електромобілях як раз стоять літій-іонні).

Як змінилась твоя зарплатня після того, як ти змінив галузь?

З точки зору зарплати піти з реклами в енергетику було не найкращим рішенням. Але зараз в Geli я вже отримую набагато більше, ніж я отримував в 2010, коли переїхав. Галузь дуже перспективна, і мати такий досвід, який я маю, сьогодні дуже цінно.

Світ змінюється, ми стаємо свідками переходу на нову енергетику (Energy Transition). В деяких місцях світу, таких як, наприклад, штат Гаваї, де дуже дорога енергія і немає своїх вуглеводнів, все буде переведено на 100% відновлювану енергетику до 2045 року. Це прописано на законодавчому рівні.

Як би ти схарактеризував стан цієї галузі в Україні?

В зародку. Наразі дуже цікаво, тому що в Україні є зелений тариф, який при Януковичі був просто як таке собі відмивання грошей: основними гравцями тоді були Клюєв і інші, і все було зосереджено в Криму (сонце) і на Донбасі (вітер).

Цього року галузь швидко зростає, тому що ціни на обладнання зменшились. Тема важка, але дуже цікава — термін окупності великого сонячного проекту, наприклад, в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях — 4 роки. А тариф гарантовано до 2030, тобто можна заробляти ще 8 років. Дуже непогано.

Чому ти хотів переїхати з України?

Не через відсутність перспектив чи бажання заробляти більше. Рівень життя за ті самі гроші в Україні кращий, ніж в США — ти можеш більше собі дозволити тут. А переїхати ми вирішили з трьох причин: екологія, медицина і безпека.

Чисте повітря, чиста вода — це важливо для здоров’я. І для мене це було важливо, особливо коли ми прийняли рішення мати дітей. Я почав цікавитись викидами в атмосферу: що саме викидається, коли горить вугілля або проїжджає старий автобус з чорним димом. В Україні це статус-кво, всі думають, що це нормально, а це не нормально.

Через те, що люди живуть недалеко від вугільної ТЕЦ, їхні життя скорочуються дуже серйозно. Пригадую чорний сніг у Маріуполі — кошмарна ситуація. В Україні було багато такого, про що навіть без Чорнобиля страшно подумати.

Захист довкілля від шкідливих викидів — це процес. І в Україні він перебігає не найкращим чином. Як приклад: є сміттєспалювальний завод на Харківському масиві. Там стоїть очисне обладнання. А хто перевіряв як воно працює? Ви чули про діоксин? Навіть найкраще очисне обладнання на аналогічних заводах в Швеції не може його повністю прибрати з викидів в повітря. Чому Дніпро «цвіте і пахне»? Бо мінеральні добрива з полів дощі змивають в басейн ріки. Раджу всім цікавитись, чим вони дихають і що п’ють, їдять.

Щодо безпеки: Нью-Йорк велике місто і доволі гамірне…

Ми живемо в Брукліні. Дуже спокійний район. Багато парків. Ніякої стрілянини, якщо ти про це 🙂 Взагалі стріляють в Нью-Йорку, в основному у районах соціального житла, але таких випадків стає все менше. Темні часи в Нью-Йорку були на початку 80-х, а зараз ситуація з безпекою в більшості місць абсолютно нормальна. У 2015-16 я по роботі був напевно у всіх неблагополучних районах міста. Хтось з моїх колег знайшов у бойлерній пістолет. Вдень точно можна не переживати, а ось після 20:00 в деяких місцях краще не з’являтися. Хоча в мене ні разу не було жодних проблем.

Іноді звісно буває побутове нахабство. Нещодавно біг на вашингтонський автобус і один чоловік намагався мене штовхнути просто через те, що я вибачаючись повз нього пробігав. Але в цілому це звичайний народ, гордий дуже, але ж люди всі такі.

А якщо порівняти нью-йоркців і українців?

Нью-йоркці дуже різні. Нью-Йорк це сучасний Вавілон. Тут ти завжди знайдеш своїх, звідки б ти не був: з України, Нової Гвінеї чи ще звідки. Але відмінності ж звісно є. Ось наприклад, в Києві ніхто не кидає на рейки метро сміття, а в Нью-Йорку кидають.

Я так розумію, у вас є діти. Вони в Нью-Йорку народились? Як в США працює система дитсадків, шкіл?

Так, у нас син, народився в Нью-Йорку. Йому вже п’ять років, скоро до школи піде. Після його народження ми вирішили перейти з російської на українську, і він зараз вільно говорить англійською і українською, російську розуміє. Хоча, враховуючи оточення, йому найпростіше англійською говорити.

В Америці є приватні школи, громадські школи і гібридні — це складна система. Також є тести, де відбирають обдарованих дітей і виділяють в окремі класи.

Раніше в Нью-Йорку до 5 років для дітей нічого громадсько/державного не було — тільки приватні садочки. Але у 2012 році місто зробило програму для 4-річок — мерія платить за садочок і програму підготовки до школи. Нам дуже сподобалось. У багатьох містах Америки такого немає. А з 5 років вже починається система public school. В Нью-Йорку вони в цілому дуже непоганої якості.

Ви вже налаштувалися будувати своє життя в Америці, отримувати громадянство?

Ні, у нас проблеми з цим, тому що коли ти працюєш в маленьких компаніях, їм не цікаво робити тобі green-карту. Сам процес важкий і дорогий, а заплатити за нього за законом має твій роботодавець. Є схема, коли ти платиш їм — типу повертаєш гроші, але це нелегально.

Коли я йшов у Коламбію, у мене була надія, що законодавство поліпшать для тих, у кого американські магістерські дипломи. Сенат тоді прийняв цей закон, а палата представників — ні. І чесно кажучи, ми зараз у великих сумнівах стосовно громадянства в США.

Нам дуже не сподобалось те, що робить Трампівська адміністрація. Ми платимо такі самі податки, як і всі американці, але лишаємось громадянами другого сорту вже 7 років.

Тому ми розглядаємо можливість переїзду до Канади. В моїй сфері у провінції Онтаріо (Торонто, Оттава) зараз дуже цікаво, при цьому в Канаді набагато простіший процес отримання виду на проживання. Там не так прикольно жити у порівнянні з Нью-Йорком — суворіший клімат, слабкіша економіка, менше різноманіття і розваг. Але саме в енергетиці дуже непогано.

Спілкуєтесь з українською діаспорою?

Так. Я беру участь в різних проектах підтримки України в США. Наприклад, у Сан-Франциско є Nova Ukraine, а у Нью-Йорку — Razom for Ukraine, я там волонтерю потрошки у частині Razom IT. Ми привозили декілька українських стартапів на змагання пітчів і зустрічі з інвесторами. Є й інші цікаві проекти, наприклад, Марія Сорока і її чоловік Люк Томич підняли грошей, щоб навчати українських нейрохірургів.

А що стосовно українських стартапів в твоїй сфері?

Їх небагато, але вони дуже непогані. Я познайомився з командами uMuni, ecois.me, SolarGaps, PassivDom, Yunasko та іншими. Деяким з них я допомагав до того, планую і надалі допомагати своєю експертизою та зв’язками. Є також декілька цікавих місцевих проектів по інфраструктурі для електромобілів.

Часто приїздиш до України? Повернутися не плануєте?

Нечасто, я тут перший раз за 6 років. Мандрувати без грін-карти не просто, кожного разу потрібно отримувати візи. Повертатися не планую, але хочу частіше приїжджати і допомагати. Я намагаюся включити себе в процеси в Україні, пов’язані з відновлюваною енергетикою і законодавством в цій сфері.