«Лідерство — здатність часом поставити на кін усе»: уривок з книги «Самурай без меча»

Ставте на карту все заради беззаперечної перемоги

Лідерство — це вміння ризикувати, а часом навіть здатність поставити на кін усе. Я і раніше потрапляв у скрутне становище, але командування тиловим загоном під час відступу військ лорда Нобунаґа з містечка Канеґасакі було справжнім самогубством — тоді я опинився за крок до смерті.

У 1570 році лорд Нобунаґа дослужився до звання віце-сьогуна і зробив Кіото — столицю Японії — місцем своєї постійної дислокації. На північному сході, за вісімдесят кілометрів від Кіото, простягалася провінція Етідзен, де правив рід Асакура. Як і більшість кланів, Асакура потерпав від внутрішніх міжусобиць, а жорстокий управитель Йосікаґе цікавився лише жінками і випивкою. Провінція Етідзен дозріла для завоювання.

Двадцятого квітня 1570 року наші війська виступили з Кіото і за п’ять днів потому оточили замок Асакура, що в місті Канеґасакі. Ми знали, що в облозі солдати не триматимуть оборону довго. Рано чи пізно їхній оплот паде.

Вірний переконанню, що найліпша стратегія — це завоювання без кровопролиття, я закликав лорда Нобунаґа провести перемовини із захисниками замку Кагетсуне й переконати їх здатися. Проте Кагетсуне виявився впертим чолов’ягою і відмовився зустрітися з нами. «Дуже добре, — подумав я. — Якщо він не вийде до нас, я сам піду до нього».

Піти в лігво ворога самотужки і без зброї було ризикованою затією. Кагетсуне міг запросто наказати своїм солдатам вбити мене. Проте я відчував, що найліпший спосіб переконати його скласти зброю — це ввійти в замок без зайвого супроводу й поговорити з ним наодинці.

Кагетсуне не очікував від мене подібної зневажливої сміливості, й урешті я вмовив його здатися, гарантуючи армії безпечний відступ із Канеґасакі. Здавалося, що перемога в нас у кишені, тож ми почали збиратись у зворотню дорогу до ставки в Кіото. Одначе доля мала інші плани.

Крокуючи до Ехізена наші війська пройшли через землі зятя лорда Нобунаґа — воєводи Нагамаса. Зважаючи на родинні зв’язки, ми вважали, що навспак перед нами безпечний шлях. Раптом гонець приніс звістку про те, що Нагамаса — колишній союзник — зрадив нас, уклавши таємний союз із Асакурою! Крім того, що нам довелося шукати іншого шляху додому, проти нас одночасно виступили дві армії. Тепер не могло бути й мови про капітуляцію ворожих військ.

Цю новину нам повідомили в розпал військової наради. Коли лорд Нобунаґа прочитав послання, він виронив із рук вахляр і той упав на землю. Пан Нобунаґа сполотнів, звів очі горі й кілька хвилин бездумно вдивлявся в далечінь. Генерали, які сиділи біля нього півколом, схвильовано зашепотіли. Ми вперше стали свідками того, як лорду Нобунаґа забракло слів.

— Нас зрадили, — оголосив він, нарешті, порушивши напружену тишу. — Я повертаюся до Кіото. Хто візьме на себе командування ар’єргардом?

Ніхто не відповів. Усі знали, що захист тилу армії, яка відступає, — найнебезпечніший військовий обов’язок, і ймовірність загинути в лавах ар’єргарду дуже висока.

Лорд Нобунаґа з огидою поглянув на своїх мовчазних васалів.
— Якщо добровольців немає, — гаркнув він, — я сам це зроблю!
Я підскочив на ноги і мовив:
— Дозвольте мені взяти на себе честь командувати тилом, мій пане.
Лорд Нобунаґа повернувся до мене.
— Війська переходять під твоє командування, Хідейосі. Не підведи нас.
Він рідко називав мене на ім’я, тому, почувши його слова, я зрозумів, що він вважає, що ми вже ніколи не побачимося.
Хоча я не був певен, що виживу, моя відповідь була однозначною.
— Я не підведу, — сказав я.

Того ж вечора опівночі лорд Нобунаґа залишив табір, вирушивши в дорогу лише з невеликою групою елітних самураїв, щоб зробити швидкий марш-кидок. Невдовзі слідом виступили основні війська Оди, й на полі бою залишилися сімсот чоловік під моїм командуванням — ми мали захистити тил нашої армії, ставши до зброї проти кількох тисяч ворожих солдат, які вже були на підході. Я підрахував, що війська неприятеля прибудуть іще до світанку, тож на розробку плану в мене залишалося лише кілька дорогоцінних годин.

Яким чином можна надовго затримати противника, щоб лорд Нобунаґа зміг дістатися безпечного укриття? Моє серце шалено калатало, ладне вистрибнути з грудей, але я мав зберігати спокій і швидко щось придумати. Я згадав слова Сунь-цзи, неперевершеного військового стратега з Китаю: «В основі всіх війн лежить обман». Тієї самої миті я знайшов вихід із ситуації.

Коли інші генерали нашої армії від’їжджали, я попросив їх залишити мені військові стяги. Знамена лорда Нобунаґа прикрашав герб, що нагадував квітку — ці бойові штандарти були не лише красивими, але й унікальними. Я звелів своїм людям розвісити їх високо на деревах навколо табору. Потім наказав розпалити сотні багать навколо замку Канеґасакі. Мерехтливе помаранчеве полум’я осяювало хоругви, які розвівав вітер, і здалеку здавалося, ніби навколо замку палає заграва величезної армії.

Тойотомі Хідейосі

Ілюзія вийшла на славу, і мій план спрацював. Коли ми почули громовий тупіт бойових коней супротивника, що нагадував гуркіт снігової лавини, наші вороги зупинилися; недруг вирішив дочекатися світанку, щоб ліпше оцінити наші сили, перш ніж піти атакувати. Разом із ясним ранковим сонцем у стані ворогів прийшло усвідомлення того, що їхньому наступу завадила примарна армія. Розлютована ворожою хитрістю, піхота Асакури із криками ринулася в атаку, наміряючись нас розгромити. Проте на них чекали інші сюрпризи від мене.

Я наказав трьом сотням воїнів зачаїтися неподалік і розділив решту чотириста осіб на два рівні загони. Двісті солдат авангарду прийняли на себе першу хвилю атаки Асакури, і, як я й очікував, їх швидко відтіснили назад. Другу групу з двохсот осіб спіткала та сама доля.

Міфічний прорив підбадьорив і надихнув ворога, і вражі війська стрімголов помчали на нас. Проте за моїм сигналом три сотні солдатів, які чекали в укритті, підняли величезний лемент і ринулися в зустрічну атаку. Підготована засідка зменшила запал ворогів і ослабила їхню рішучість — цього разу вони відступили, тим самим давши нам час для відходу.

Ми відстрочили свою загибель, але смерть все-одно наступала нам на п’яти. Щоб дістатися до Кіото, ми мали перетнути територію ще одного супротивника: славнозвісних монахів-воїнів Ікко-іккі — послідовників «секти найвідданіших». Цей селянський культ — засновником якого був психічно хворий, але харизматичний колишній монах — становило збіговисько осатанілих від люті нікчем. Увірувавши, що по той бік могили на них очікує рай, вони не відали страху смерті й до того ж люто ненавиділи Оду.

Кровожерливі фанатики, які наскочили на нас, уособлювали пекельні видіння. Проте мої майстри-лучники випустили шквал стріл, цілячи з такою точністю, що більшість божевільних померло ще до того, як їхні тіла впали на землю. Не певен, чи потрапили вони до раю. Одне можу сказати точно: вони покинули цей світ, а ми залишилися живими.

Укотре обдуривши смерть, ми нарешті дісталися до Кіото, і виснажені люди й коні провалились у солодке забуття, заснувши від утоми. Мої нерви були натягнуті як струни; я почувався немов кіт, який вичерпав усі свої дев’ять життів і сподівався, що в запасі він іще має десяте!

Зголоситися прикривати тил під час відступу від стін Канеґасакі було необачним учинком. Проте завдяки кмітливості й удачі я впорався. Я ризикнув усім заради досягнення мети й довів клану Ода, що здатен підтвердити свої слова ділом.

Своєю чергою, люди, якими я керував, переконалися: якщо вони підуть за мною, на них очікуватиме ліпше майбутнє. І лорд Нобунаґа зрадів, почувши, що я повернувся цілим і неушкодженим. Одначе дехто зі знатних генералів дедалі обурювався моїми зухвалістю й успіхом. В їхніх очах я назавжди залишився селянином. Проте я сприйняв зневагу цих людей як іще одну платню за привілей стати лідером. Порівняно з ризиками, на які я був ладен піти, презирство суперників було як полова на вітрові.

Велич лідера почасти вимірюється готовністю приймати виклики долі. Для досягнення непростої мети потрібно відточувати навички володіння Секретом Самовідданості: Ставте на карту все заради беззаперечної перемоги.