У виданні «Наш Формат» виходить український переклад книги Річарда Флориди «Криза урбанізму: Чому міста роблять нас нещасними». AIN.UA публікує уривок з неї.
Я жив у самих містах і поблизу них та спостерігав їх зсередини усе своє життя, а ще я вивчав урбаністику понад тридцять років. Я бачив, як міста занепадали та гинули, і бачив, як вони поверталися до життя. Але ніщо не підготувало мене до того, з чим ми зіштовхнулися сьогодні.
Щойно ми дізналися, що наші міста проминули критичну точку, що люди та робочі місця почали повертатися, як на перший план вийшли нові урбаністичні виклики — зростаюча нерівність і недоступність житла.
Буквально за ніч таке очікуване відродження міст перетворилося на новий вид урбаністичної кризи. Хоча багато учасників дискусії зрозуміли і почали боротися з окремими елементами цієї кризи, та мало хто усвідомив, якою глибокою та систематичною вона стала.
За своєю філософією провідні міські експерти поділилися на два табори: міських оптимістів і міських песимістів. Кожен табір описує важливі реалії урбанізму сьогодення, та однобокість їхніх бачень заважає охопити існуючу урбаністичну кризу повною мірою і зрозуміти, як з неї вибратися.
Міські оптимісти ФОКУСуються на приголомшливому відродженні міст і потужності урбанізації для покращення умов існування. Для цих мислителів (і я був серед них не так давно) міста стають
багатшими, безпечнішими, чистішими і здоровішими, ніж вони коли-небудь були, а урбанізація є джерелом покращень. Світ, за їхніми словами, був би значно кращим місцем, якби держава мала менше влади, а міста та їхні мери мали її більше.
На противагу цьому міські песимісти бачать сучасні міста охопленими бідністю й відсутністю перспектив для більшості людей та керують хижі капіталісти, які наживаються на перебудові деяких районів і виселяють з них усіх, хто не може платити.
Глобальна урбанізація переживає період нестримного неоліберального капіталізму, визначальними рисами якого є не прогрес та економічний розвиток, а нетрі та страшна економічна, гуманітарна й екологічна кризи. Джентрифікація та нерівність — безпосередні наслідки нової колонізації міста заможними й успішними.
Отже, що відбувається насправді? Чи є міста потужними двигунами інновацій, моделей економічного та соціального прогресу, чим захоплюються оптимісти? Чи це зони разючої нерівності і класового поділу, що засуджують песимісти? І те й інше.
Урбанізм дійсно є надзвичайно потужною економічною силою, як стверджують оптимісти. І одночасно він обтяжує та розділяє, як заявляють песимісти. Подібно до капіталізму урбанізм — парадоксальний і суперечливий. Аби зрозуміти сьогоденну урбаністичну кризу, треба сприймати серйозно і міських песимістів, і міських оптимістів.
Маючи намір боротися з кризою, я спробував описати найкращі та найважливіші висновки кожного табору. Що ж таке нова урбаністична криза? Протягом останніх п’яти років своїх досліджень я зосередився на визначенні цього терміну.
Працюючи зі своєю командою, я отримав нові дані щодо обсягу та джерел міської нерівності; поширення економічної сегрегації; основних причин та обсягів джентрифікації; міст і районів, де оселилися найбагатші люди світу; викликів, що їх причинили сконцентровані у містах стартапи; а також щодо так званого гальмування мистецької та музичної креативності у зв’язку з подорожчанням життя у містах.
Завдяки власній багаторічній зацікавленості у міському економічному розвитку та завдяки міркуванням міських соціологів щодо згубних ефектів концентрованої бідності я зміг змалювати нові глибинні розколи, що відділяли класи в окремих районах, а також прослідкувати зростання бідності й економічних проблем у передмістях.
Я заглибився у дослідження викликів, що поставали перед містами у країнах, що стрімко розвивалися, але де урбанізація не могла прискорити економічне зростання й покращення стандартів життя, як це відбувалося у розвинутих країнах.
[…]
На мою думку, нова урбаністична криза має п’ять основних аспектів. Перший аспект — глибока економічна прірва, що зростає між невеликою кількістю суперзіркових міст, таких як Нью-Йорк, Лондон, Гонконґ, Лос-Анджелес, Париж разом з такими провідними технологічними й інтелектуальними хабами, як затока Сан-Франциско, Вашингтон (округ Колумбія), Бостон, Сіетл, та іншими містами в усьому світі.
Ці суперзіркові місця мають шалено непропорційні частки провідних і високовартісних світових індустрій, високотехнологічних інновацій, стартапів і талантів. Ось один приклад: лише шість агломерацій — затока Сан-Франциско, Нью-Йорк, Бостон, Вашингтон (округ Колумбія), Сіетл та Лондон — приваблюють приблизно половину всіх світових високотехнологічних венчурних інвестицій.
Зростання урбанізму під лозунгом «переможець отримує все» створює новий вид нерівності між містами, за якої дедалі сильніше поглиблюється економічна прірва між нечисленними переможцями та переважною кількістю інших міст, що втратили економічне підґрунтя в результаті глобалізації, деіндустріалізації та інших чинників.
Другий аспект — це криза успішності, що дошкуляє цим суперзірковим містам. Ці переможці опиняються перед фантастично високими, постійно зростаючими цінами на житло і приголомшливою планкою нерівності. У цих місцях сама лише джентрифікація сягнула рівня, який навіть називають «плутократизацією».
Деякі з їхніх найжвавіших інноваційних міських районів замість того, щоб стати привабливими місцями для життя, перетворилися на вмираючі трофейні округи, де дуже заможні навіть за світовими мірками люди просто вкладають гроші в дороге житло. З міст витискають не лише музикантів, митців і креативних людей.
Дедалі більше економічно успішних інтелектуальних працівників, спостерігаючи, як їхні гроші з’їдає дороге житло, починають боятися, що їхні діти ніколи не зможуть дозволити собі жити у цих районах за
такі гроші. Але «сині комірці» та працівники сфери послуг разом
з бідними та малозабезпеченими постають перед найбільшими економічними викликами.
Ці групи витісняються із суперзіркових міст, їм відмовляють в економічних можливостях, послугах та вигодах, транспортних можливостях, які є у цих містах. Складно підтримувати функціональну міську економіку, якщо вчителі, няні, медпрацівники, поліцейські, пожежники, робітники ресторанів та сфери послуг не можуть більше дозволити собі жити у межах прийнятної відстані до роботи.
Третій, найбільш розгорнутий і з багатьох точок зору найбільш проблемний, аспект нової урбаністичної кризи — зростання нерівності, сегрегації та розмежування, що присутні практично у будь-якому місті чи агломерації, незалежно від того, чи вважати їх
переможцями, чи переможеними.
Якщо урбаністичну кризу 1960-х і 1970-х років можна охарактеризувати «діркою у бублику», то головною рисою нової урбаністичної кризи є «зникаючий середній клас» — згасання раніше багаточисельного середнього класу та колись стабільних районів, що завжди було фізичним втіленням американської мрії.
З 1970-го року і аж до 2012-го частка американських сімей, які проживали у районах середнього класу, знизилась з 65% до 40%, а частка тих, хто проживав у бідних і багатих районах, суттєво зросла. Протягом останніх п’ятнадцяти років у дев’яти з десяти агломерацій США спостерігається скорочення середнього класу.
У той час, коли середній клас зникає, житлові райони Америки дедалі частіше діляться на великі райони концентрованої бідності та значно менші райони концентрованої заможності.
Замість старого класового розподілу бідних міст і багатих передмість з’являється нова схема — клаптикове місто, у якому місто й передмістя перетинають у всіх напрямках маленькі райони привілейованих осіб та великі райони бідності й злиднів.
Четвертий аспект нової урбаністичної кризи — бурхлива криза передмість, у яких утверджуються бідність, беззаконня і злочин-
ність та поглиблюється економічна й расова сегрегація. Забудьте картинки з серіалу «Brady Bunch», що зображав життя середнього
класу. Сьогодні у передмістях набагато більше бідних людей, ніж
у містах — 17 мільйонів осіб і 13,5 мільйона осіб відповідно.
Крім того, кількість бідних людей у передмістях зростає значно швидше, ніж у містах — до вражаючих 66% у 2000–2013 роках порівняно з 29% у міських районах. Дехто з цих бідних людей були витіснені з міст у передмістя у пошуках більш доступного житла. Але значний відсоток з них — місцеві.
Дедалі більше людей, які колись належали до середнього класу, були витіснені з нього у результаті втрати роботи або зростання вартості житла. Передмістя протягом довгого часу були домом для найзаможніших громад Америки, але тепер нерівність у передмістях конкурує з нею ж у містах.
П’ятий аспект нової урбаністичної кризи — криза урбанізації країн, що розвиваються. Міські оптимісти вірять, що урбанізація принесе економічне зростання, підвищення стандартів життя і розширення середнього класу, як це було у Сполучених Штатах, Європі, Японії та зовсім нещодавно у Китаї. Зрештою, саме міста спонукали розвиток національних економік.
Але зв’язок між урбанізацією та підвищенням стандартів життя розірвався у багатьох містах світу, де урбанізація стрімко розвивалася. Ми спостерігаємо появу тривожного феномену урбанізації без економічного зростання, коли люди масово стікаються в урбанізовані міста країн, що розвиваються, проте знаходять там лише незначне покращення життєвих стандартів або й зовсім його не знаходять.
Понад 800 мільйонів людей — у два з половиною рази більше, ніж населення Сполучених Штатів, — живе у нужденній бідності, в умовах, нижчих за стандартні вимоги, у нетрях, баріо, фавелах, і ця кількість продовжуватиме зростати зі збільшенням населення у світі.
