У видавництві Yakaboo Publishing перевидали книгу Стівен Сломена та Філіпа Фернбака «Ілюзія знання. Чому ми ніколи не думаємо на самоті». Вона розповідає про те, як організоване людське мислення та чому ми потрапляємо до ментальних пасток. AIN.UA публікує уривок із дванадцятого розділу під назвою «Як приймати розумніші рішення». В ньому йдеться про те, як аналізувати фінансові угоди та працювати із накопиченнями.
Сьюзен Вудуорд — економіст-фінансист, яка була головним економістом Комісії з цінних паперів і фондового ринку США і Міністерства житлового будівництва і міського розвитку США. Більшу частину своєї кар’єри вона присвятила дослідженню того, як допомогти людям приймати кращі рішення у сфері фінансів.
Спочатку вона працювала в академічній сфері, викладаючи фінанси; вона була викладачем у Стенфордському університеті, Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі і Рочестерському університеті. Маючи досвід роботи у фінансах та економіці, вона дотримувалася тієї загальної позиції, що споживачі є добре поінформованими і, як правило, приймають рішення, що найкраще відповідають їхнім інтересам.
Це почало змінюватися, коли вона перейшла на державну службу — у Міністерство житлового будівництва і міського розвитку, де вона напряму контактувала з пересічними споживачами. Уперше вона помітила, що тут щось не так, коли вивчала ставки по іпотечних кредитах, гарантованих державою, — так званих кредитах Федеральної адміністрації житлового фонду.
По цих кредитах пропонувалися схожі вигоди, тож великих відмінностей у ставках, що їх мали сплачувати позичальники, не мало бути — але вони були. Сьюзен відносить ці відмінності на рахунок того факту, що багато позичальників не розуміє характеристик іпотечних кредитів і кредитори користаються з цього.
Виглядало так, що кредитори оцінюють, наскільки позичальник поінформований, і пропонують гірші умови тим, хто менше інформований.
Переходячи на інші посади в державних органах і приватному секторі, вона вивчала інші фінансові галузі, як-от галузь пайових фондів, і в неї накопичувалося дедалі більше доказів того, що люди надзвичайно погано розуміють наслідки практично будь-яких фінансових рішень. Для нас вона підсумувала свою загальну оцінку так: «У Комісії з цінних паперів і фондового ринку я почала займатися не тільки ФОКУС-групами, а й опитуваннями, в яких досліджувалося, хто розуміє ці речі, і відповіддю було — практично ніхто».
Висновки Сьюзен підтверджуються експериментальними даними. Одним із найважливіших елементів прийняття фінансових рішень є підрахунок того, як із часом змінюватиметься якась сума — чи то заощаджень, чи заборгованості. Наші сьогоднішні рішення мають залежати від наших очікувань щодо того, що станеться у майбутньому. Ми починаємо заощаджувати зараз, тому що вважаємо, що це покращить наше становище в майбутньому, коли нам знадобляться гроші. Ми спокійно беремо іпотечний кредит або кредит на купівлю автомобіля, тому що очікуємо, що зможемо виплатити його в розумні строки.
Люди непогано розуміють те, як змінюватимуться певні суми, якщо ця зміна є простою. Коли щось змінюється з постійною швидкістю, ми називаємо це лінійною зміною, тому що цю зміну можна зобразити на графіку прямою лінією. Якщо ви щомісячно братимете двадцять доларів і кластимете їх під матрас, можна легко побачити, що через рік у вас під матрасом буде $240 (лінійне збільшення у 20 доларів за кожний з дванадцяти місяців).
Але фінанси часто поводяться нелінійно, і такі випадки бувають для людей погано зрозумілими. Це може призвести до дуже поганих рішень.
Доречним прикладом є поведінка людей у питанні заощаджень. Люди, як правило, заощаджують недостатньо багато і не починають заощаджувати вчасно. Причин для того, що люди не заощаджують, може бути багато, але одним із важливих чинників є нерозуміння сили складних відсотків. Коли по ощадному рахунку нараховуються відсотки, ці відсотки додаються до суми заощаджень, і заощадження збільшуються. На збільшені заощадження нараховується ще більше відсотків, і заощадження збільшуються ще.
Завдяки цьому зростання заощаджень нелінійне. Через декілька років нарахування складних відсотків з цих відсотків виходить добряча сума. Але часто люди цього не розуміють. Натомість вони сприймають зростання заощаджень як лінійну зміну. У дослідженні, яке провели Крейґ МакКензі, психолог з Каліфорнійського університету у Сан-Дієґо, і Майкл Лірш, який нині очолює відділ поведінкових фінансів у Merrill Lynch Wealth Management, людям ставили таке питання:
Припустімо, що ви щомісячно відкладатимете $400 на пенсійний ощадний рахунок, на який нараховується 10 відсотків річних. (Ви ніколи не знімаєте з цього рахунку гроші.) Скільки, як ви гадаєте, буде на вашому рахунку, з урахуванням відсотків: через 10 років, 20 років, 30 років і 40 років.
Як ви гадаєте, якою буде правильна відповідь? Середній учасник опитування вказав цифру $223 000 через сорок років. Насправді правильна відповідь — майже два з половиною мільйони доларів. Ось така сила складних відсотків і цінність того, щоб почати заощаджувати рано і робити це часто.
Ось інший приклад того, як лінійне мислення призводить до помилкового розуміння фінансових питань. Чи є у вас заборгованість за кредитною карткою? Якщо так, ви, певно, щомісяця отримуєте виписку за карткою і мусите прийняти рішення про те, скільки заплатити. Одним із елементів інформації, що подається у виписці, є мінімальний платіж. Це мінімальна сума, яку ви можете сплатити і все ще вважатися добросовісним платником. Багато людей вирішують сплачувати саме на цьому рівні. А тепер замисліться на хвилинку над тим, скільки часу вам буде потрібно, щоб виплатити свій борг, якщо ви оберете мінімальний платіж.
Дослідження, що його разом зі своїми колегами провів Джек Солл, професор Університету Дюка, вказують на те, що ви, можливо, кардинально недооцінюєте потрібний для цього час через те, що не усвідомлюєте нелінійну природу цієї задачі. Уявіть, що ви маєте заборгованість у $10 000, на яку ви платите 12 відсотків річних, і ви вирішуєте сплачувати $110 на місяць.
Скільки часу у вас візьме повна сплата заборгованості? Відповідь може вас здивувати: вам знадобиться 241 місяць, або трохи більше за 20 років. Ось чому це забере так багато часу. У перший місяць $110 покриють $100 відсотків за заборгованістю (1/12 загальної суми відсотків у $1200) і $10 тіла заборгованості. На другий місяць підрахунки приблизно такі самі, але тіло заборгованості вже трошки менше, відтак і відсотки за ним трохи менші. Той факт, що ваш платіж ледь-ледь перевищує суму відсотків до сплати, дуже розтягує потрібний на виплату час. Що ближчою до нуля є частка тіла заборгованості, яку ви сплачуєте, то більше час, потрібний для виплати, наближається до безкінечності. Зі збільшенням платежу час, потрібний на виплату, різко скорочується.
Якби ви збільшили свій платіж на $10, довівши його до $120 на місяць, ви б вибралися з боргів на 5 років раніше.
241 місяць — це, звісно, довго, але це менше, ніж безкінечність. До 2003 року компаніям, що випускали кредитні картки, дозволялося вказувати мінімальні платежі настільки малими, наскільки вони хотіли. І що, по-вашому, відбувалося? Багато людей сплачували мінімум, і іноді це навіть не покривало відсотки. Вони залишалися в боргах на невизначений строк. Іноді заборгованість навіть зростала! Багато людей, маючи цілком добрі наміри, але не розуміючи концепцію нелінійних функцій, без сумніву, виходили з себе, коли, одного місяця зробивши те, що від них вимагалося, наступного місяця виймали з поштової скриньки таку саму виписку за кредиткою.
2003 року було прийнято закон, який зобов’язував емітентів кредитних карток встановлювати мінімальні платежі на рівні, які давали б змогу виплатити заборгованість «у розумні строки». Банки встановлюють кожний свої правила для визначення мінімуму. Наприклад, банк Chase робить так, щоб мінімальний платіж покривав відсотки плюс як мінімум 1 відсоток тіла заборгованості.
Іпотеки — ще один приклад нелінійності, який важко зрозуміти. Іпотечні кредити, як правило, структуровано так, що щомісячний платіж залишається таким самим протягом усього часу виплати кредиту — як правило, 15 чи 30 років.
Щомісяця частина платежу йде на покриття відсотків, частина — на покриття тіла. Кредит на довший строк передбачає менші щомісячні платежі, і менша щомісячна виплата тіла означає, що наступного місяця з залишку тіла треба платити більше відсотків. Уявіть собі, що ви взяли кредит на $250 000 під 5 відсотків річних. Якщо ви виплачуватимете його протягом 15 років, ви загалом заплатите банку $355 000 — $250 000 самого тіла кредиту і приблизно $105 000 відсотків.
Якщо ви натомість оберете кредит на 30 років, ви заплатите банку загалом $483 000, з яких $233 000 становитимуть відсотки — понад удвічі більше, ніж у випадку 15-річного кредиту.
В реальності різниця, напевно, буде більшою, тому що зазвичай за короткостроковішим кредитом пропонують кращі відсотки. Масштаб цієї різниці дивує багатьох людей, тому що, знов-таки, це нелінійна задача. Багато людей, які мають іпотеку, погано розуміють, як вона працює. Натомість вони, як правило, приймають рішення за простими евристичними методами — наприклад, вони прагнуть мінімізувати свій щомісячний платіж.
