Тарас Воробкало — Android-розробник компанії RokoBit, який прийшов у IT-сферу із медицини та фармацевтичного бізнесу. Його розповідь для AIN.UA записала Дарія Скрипнюк.

Мене звуть Тарас Воробкало, мені 47 років. Вже рік я працюю інженером-програмістом в компанії RokoBit. А раніше рятував людей за операційним столом, був нейрохірургом.

Медбратом почав працювати ще з четвертого курсу, у нейрохірургічному спинальному відділені (все, що пов’язане зі спинним мозком). Працював найбільше за напрямком нейротравматології, багато разів був асистентом на операціях для дітей та дорослих. Після навчання, протягом шести років, працював нейрохірургом в рідному Дніпрі.

Та в якийсь момент зрозумів, що у душі я інноватор-дослідник, а медицина дуже консервативна. Мене це рамкувало. Хотілося зробити щось таке, що виходило за межі загальноприйнятого. У цих рамках я побачив, що не можу розвиватися, тому пішов з роботи у лікарні. 

Передісторія — як пройти шлях від медицини до фармацевтичного бізнесу

З дитинства я захоплювався радіоаматорством: паяльники, дротики — це все було дуже цікаво. Багато часу проводив за різними приладами та механізмами, які майстрував своїми руками. Окрім того я людина, яка досліджує світ, і у школі мене дуже цікавила біологія: любив усіляких жучків, павучків, багато їх переловив, крил повиривав. 

Медицина могла стати дуже цікавим інструментом для дослідництва та пізнання світу.

Нерви та судини — це дротики, а серце — комп’ютер, про який тоді ніхто ще не думав. А мені було цікаво, як це все працює та як воно влаштоване в організмі людини.

Тому це, напевно, вплинуло на мій вибір: фізика, біологія і медицина врешті допомогли мені визначитися з професією, і у школі я не бачив себе в майбутньому ніким іншим як медиком — нейрохірургом. 

Та працюючи у лікарні вже понад п’ять років, я захотів піти з медицини, щоб зайнятися чимось, що буде подобатися мені більше. Ніхто не думав, що я можу звільнитися, бо в мене ніколи не було проблем ані з роботою, ані з колективом. Загалом робота мені подобалась. Єдине, що мене дуже не влаштовувало, це рамкування у створенні новаторських підходів.

У лікарні все працює за схемами лікування і від них не можна відступати ні на крок, якщо ці нові кроки не затвердженні. 

Після медицини я пішов працювати лікарем-консультантом в аптечній мережі Дніпровської медичної академії. Тоді був час, коли почали розвиватися комерційні аптеки, які для заохочення людей працевлаштовували в аптеках лікарів, аби клієнтам не треба було йти до лікарні. Консультацію можна було отримати відразу в аптеці. 

Мені ця робота подобалась, в першу чергу, тим, що не треба було чергувати. Нейрохірургія все ж це цілодобове виробництво без свят, вихідних та перепочинку. Медперсонал прив’язаний до зміни щодня. Чергових хірургів завжди було на зміні по двоє, на операцію йшов головний хірург та асистент, другий хірург займався іншими хворими.

Були такі ситуації, коли за ніч потрібно було прооперувати по 3-4 хворих безперервно, не було часу ні випити чаю, ні відпочити бодай кілька хвилин. Це було фізично важко, бо треба було заступати у зміну на 24 години і, за необхідності, цілу ніч простояти на ногах за операційним столом. 

Пізніше, у 2004 році, я перейшов на роботу медичного представника у фармацевтичну компанію. Там були комфортні умови, безкоштовно давали автомобіль та паливо до нього, зарплата була в доларах. Реклами лікарських засобів тоді ще не було, але були нові препарати, лікарі були мало проінформовані про них, тож ми влаштовували презентації, аби прорекламувати їх. 

Я довго працював у сфері фармацевтики, поміняв кілька фірм, став product manager-ом, відтак регіональним менеджером, але мене не влаштовувало, що я не зростаю. Тому я шукав собі кар’єрного росту у якійсь іншій діяльності.

На цьому етапі життя мені довелося зіткнутися із тим, що потрібної освіти в мене немає. Як лікар я багато знаю, але як, наприклад, інженер — нічого.

Як обрав IT-сферу та локацію

Ще в інституті я відвідував гурток програмування і мені це подобалось, займався цим протягом двох років. Та коли закінчив університет, викладач навіть запропонував мені піти у першу на той час школу програмування «Шаг». Але я подумав, що я лікар і нащо мені це потрібно, тому не пішов.

А тепер я знову задумався про те, що ІТ-бізнес міг стати для мене тією нішею, куди я міг би спробувати піти працювати. 

Медична фармацевтична компанія, в якій я на той час працював, поширювала свою роботу по усій території України, тож ми часто їздили на тренінги в інші міста. І коли я потрапив одного разу на тренінг у Карпати, мені дуже припала до душі Західна Україна, Львів та його атмосфера, я відчув, що мені тут подобається. Кожна людина в якийсь момент відчуває, де її місце, мені здалося, що моє місце тут, у Львові.

Робота у фармбізнесі дала мені змогу переїхати сюди, оскільки у Львові була гілка фірми і я мав змогу перейти до неї і далі користуватися машиною. Закинув речі в багажник і перебрався. Одружився з галичанкою і так тут живу. 

Переїзд, я думаю, став плюсом, адже Львів — одне з міст, в яких найбільше розвинена ІТ-індустрія, є багато компаній, де можна знайти роботу, яка би мене влаштовувала. Тим паче, що ІТ-сфера дає можливість працювати дистанційно і хоча би якийсь час не вимагає переїзду. 

Як вивчити англійську за допомогою радіоуроків

Щодо знання іноземної мови, то у школі я вчив іспанську мову, яку все одно не знав по закінченню. В інституті в нас була на вибір англійська чи французька. Та оскільки я не знав англійської, то мене кинули в групу французької мови. Я старався вчити її скільки міг, але застосування французької мови досить обмежене. До того ж, для відпрацювання навичок мови потрібно час від часу перебувати у франкомовному колективі. І, відповідно, без мовної практики мова швидко забулась. 

Навчаючись в інституті я хотів вивчати англійську, дуже любив слухати радіо ВВС, особливо їхні курси з англійської. Так поступово почав вчити мову за допомогою радіоуроків.

Завчав діалоги, які говорили з «брехунця», перекладав запам’ятоване з допомогою словників, чемно виконував завдання. Врешті англійська стала єдиною мовою, яку я реально вивчив. В моєму колі спілкування мало англомовних, до того ж я не спілкуюся з англомовними клієнтами, бо це роблять менеджери.

Але можу твердо сказати, що цілком здатен орієнтуватися у потрібних для роботи словах та діалогах. Так вийшло, що вчив іспанську і французьку, а вивчив англійську.

Курси та перша мова програмування

Для того, щоб познайомитися із азами програмування, я почав шукати онлайн- курси. Матеріалу було дуже багато, довелося обирати серед безлічі уроків з основ різних мов програмування. 

Відразу було складно розібратися з усіма цими структурами, об’єктами, класами, зонами видимості, хоча і фактично, це курс студента, який вчиться в університеті. Мені важко було відразу переналаштуватися і почати програмувати.

Об’єктно-орієнтоване програмування, яке зараз є, — це перекос мозку і ніяка людина не може зрозуміти відразу, що це таке.

Мені допомагало хіба що те, що я час від часу підглядав у курс Київського політехнічного інституту про Python на Prometheus. Цей курс дав мені базові поняття для орієнтації в просторі ІТ. Таким чином мені вже легше було орієнтуватися у мові Java, бо я розумів, що за синтаксисом вона схожа на мову С, об’єктами на Python — у комбінації складалася більш-менш зрозуміла картинка.

Як почав кар’єру у IT

Потім знайома порадила компанію, в якій можна було пройти курси з мови програмування 1C та по їх завершенню влаштуватися на роботу.  Так я потрапив спочатку на навчання, а потім і на роботу в компанію «Медіа сервіс». 

Працював на посаді інженера-програміста. В мої обов’язки входило програмування блоків для систем 1C: це спеціалізована програма для ведення бухгалтерського обліку в магазинах, на складах чи фірмах. 

Програму можна застосовувати компаніям з різними напрямками: тим, які печуть хліб, чи тим, які займаються перевозками — не важливо. Якщо треба прописати рух на складах, рух коштів, всі накладні — програма адаптується під будь-яку компанію та її потреби. Але недолік програми у тому, що вона не виходить за межі мови 1C. Немає можливості створити нічого нового — це таблиці з кнопками, які не можуть змінитися навіть на таблиці з малюнками.

У тій компанії я працював і паралельно вчився близько півроку. І також у вільний від роботи час вивчав для себе мову програмування С на онлайн-курсі в Prometheus. 

Пізніше записався на курси від організації Brainbasket, яка проводила безкоштовне навчання наживо для тих, хто хотів навчитися програмуванню. Записався через інтернет і там знову пройшов той самий курс, що у Prometheus, тільки вже з вчителем. 

Зараз на мові С практично ніхто не пише, вона застаріла та вийшла зі вжитку. І знову постало питання, що робити та вчити далі. Тож я вирішив, що наступним кроком для мене буде вивчення Java для Android. 

Як влаштуватись на роботу без співбесіди

Мову Java я вивчав у тому ж таки Brainbasket. Віддавав навчанню весь свій час і після курсу викладач взяв мене на роботу в компанію RokoBit. 

Моїм резюме було навчання, оскільки нам давали різні завдання і я їх сумлінно виконував, не халявив. Таким чином показував, що заслуговую на те, щоб отримати роботу. 

Я дійсно хотів перейти в ІТ, це не було якоюсь примхою чи забавкою.

До того ж, слід визнати, що я вже давно не студент і не маю настільки багато років попереду, коли можна пити пиво і ходити грати в футбол та паралельно вчитися.

У студентські роки навіть якщо не хочеш, все одно чогось вчишся. Бо є вчителі, які все пояснюють, розжовують, дають шанси зрозуміти і вивчити. У мене ж такого вчителя не було. Я інколи взагалі не розумів, куди йти, що робити і з якого боку підійти до такого об’єму нової та незрозумілої інформації. 

Без вчителя, я думав, це неможливо. Хіба що людина з дуже великим інтелектом здатна відразу розуміти математику і програмування в цілому, бо вона з тим даром народилась. Тільки я не впевнений, що відношуся до них. Для мене навчання дається безумовно працею і бажанням. 

Спеціалізація

З перших тижнів роботи мене почали залучати в проекти, спочатку простіші, потім більш складні. Так залишився на посаді Android-розробника. 

Наразі працюю в RokoBit вже близько двох років. Займаюся розробкою програмного забезпечення для Android-девайсів, переважно для смартфонів. Але інколи треба працювати з годинниками, телевізорами, планшетами — усім, що користується популярністю у використанні.

Далі я буду продовжувати вивчати Android, покращувати та підвищувати свій рівень знань та навичок і, можливо, опановувати якусь іншу систему чи мову.

Мені поки що є що робити в системі Android, до того ж мені подобається, що вона розвивається, оновлюється, змінюється. І я разом з нею. 

Висновки

Зараз в моїх планах бути в ІТ до кінця життя. Я міг би повернутися в медицину, але не хочу. Мені вдалося знайти місце, де можу втілювати свої ідеї і де я потрібен. 

В медицині я міг би стати професором, але титул не має значення, важлива мотивація та бажання. 

Мені здається, що не важливо, скільки людині років, бо якщо маєш до чогось хист чи хочеш змін, то будеш знаходити і відчувати сили, щоб йти і робити те, чого хочеться завжди, незалежно ні від чого.

Я думаю, якщо людині подобається сфера ІТ, то нехай йде з будь-якої професії. 

А з власного досвіду скажу, що кожна людина, яка хоче прийти в ІТ, для початку має познайомитися з системою в цілому.  Перш за все варто почати з мов програмування, вибрати для себе ту, з якою захочеться працювати надалі.

Хтось створений для роботи  системного адміністратора, комусь ближче front-end чи back-end розробка, а хтось може стати тестувальником. Усі напрямки цікаві і кожен має визначитися, що йому більше до вподоби. А для цього треба увійти в цю сферу курсами, екскурсіям на фірми чи ще чимось подібним. 

Кожен виконує свою функцію і свою роль в житті, і завдяки цьому суспільство існує.