Знання, які відповідають обраній професії. Навички, які дозволяють їх застосовувати. Коктейль із універсальних soft skills. Це – набір, який сьогодні повинен мати кожен амбітний професіонал. І якого йому навряд вистачить. Мало того, що минули часи парадигми «вивчився раз, та й вистачить на все життя», так ще й на перший план виходить специфічна, але насправді вічна навичка – вміти винаходити нові ідеї. 

Невпинні новатори освіти

Переосмислення освіти, її ролі, функцій, місця в житті сучасної людини – тренд останніх кількох років. Цій темі присвячують роботи мислителі на кшталт Ювала Ноя Харарі, а мережа наповнена публікаціями про навчики та професії майбутнього. Та насправді освітній процес завжди був полем для змін, часом швидких і кардинальних. Особливо – у ХХ столітті, коли в більшості країн базова освіта стає обов’язковою, а вища – набагато доступнішою для широких мас. 

Якщо придивитись, освітні реалії, до яких ми давно звикли, сформувались не так і давно. Наприклад, право кожної людини на освіту, а також її обов’яковість ООН зафіксувала у Загальній декларації прав людини лише у 1948 році. А той самий Болонський процес у вищій освіті стартував лише 20 років тому – в 1999-му. Та найцікавіше, як змінювалось ставлення до знань. Особливо це помітно на прикладі двох поколінь у ХХ столітті, які, мабуть, найбільше відчули на собі переосмислення освіти. І продовжуть відчувати й сьогодні. 

Перше – покоління Х, представники якого народжувались між 1965 та 1981 роками. Час їх освіти – це епоха знань, які рідко змінювались прямо в час навчання. Ці знання зосереджені у книжках і головах найкращих викладачів. Тому головне – зафіксувати ці знання для себе. Ці знання найчастіше здобувались один раз і після цього використовувались упродовж кар’єри. 

За іксерами було покоління Y – народжені між 1981 та 1996 роками. Навчання більшості з них (особливо у старших класах і вишах) припадає на епоху Інтернет-буму. І це кардинально змінює їх ставлення до того, як вони вчаться. Більше не потрібно фіксувати всю інформацію – вона є в мережі. За допомогою гаджетів та персональних комп’ютерів, які з розвитком технологій ставали все доступнішими, у будь-який момент можна було отримати доступ до необхідних даних: книжок, енциклопедій, відеоуроків.

Тупцювати на місці чи зробити крок уперед?

Та все, що є в мережі, так само як і те, що в книжках, – це вже відома інформація. Доведені дані, свідчення й описи, теорії та гіпотези, інструкції – вони вже зафіксовані. Звичайно, можна спокійно використовувати таку інформацію, що вже існує, і бути самодостатнім спеціалістом. Проте амбітний професіонал, про якого йшлось на початку, навряд зможе постійно тупцювати на місці. Йому потрібно зробити крок вперед – у нове й до того незвідане. 

Пошук нових ідей – одвічна задача людини. Сьогодні ми найчастіше називаємо це новаціями. Парадокс у тому, що чи не кожна новація — результат роботи над наявною інформацією, яка з’являлась так само за допомогою новацій. Кожна нова ідея – наслідок таких само колись нових ідей, і в майбутньому вона так само стане джерелом для інших новацій. 

Ефективну і результативну роботу над новими ідеями можуть запезпечити два фактори. Перший – вміння будувати зв’язки між різними частинами інформації. Часто – геть не пов’язаної між собою. Другий – власне, мати те, між чим будувати зв’язки. 

Наприклад, що потрібно, щоб розробити якісний ІТ-продукт? Точно не обійтись без розуміння цілі – його розробляють як бізнес-проєкт чи для вирішення конкретної проблеми? Якщо друге – для якої кількості людей існує проблема? І хто ці люди? Які є ресурси для роботи і як правильно їх розподілити? Які ризики врахувати і на кому можна випробувати продукт? Відповіді на ці та подібні питання – різні за типом і обсягом дані, між якими необхідно побудувати зв’язки. А результат цього процесу – якісний бізнес-план, який не дасть проєкту повторити долю повальної більшості подібних йому стартапів. 

Гуманітарні науки – не антипод технічним

Протиставлення «фізиків» та «ліриків» – наслідок утилітарного підходу до освіти, який панував у Радянському Союзі. Знання оцінювали в першу чергу через призму того, куди з ними потім можна було піти працювати. Холодна війна потребувала «технарів» більше за філологів, істориків або педагогів. Це – лише один із чинників, які з роками призвели до знецінення «гуманітарних» професій і гуманітарних знань. 

У розвинених системах освіти гуманітарні науки, так само як і технічні, оперують сталою інформацією. Масивом даних, зібраним за часи розвитку кожної науки. Однак гуманітарні науки приділяють значну увагу і осмисленню цих даних саме під час навчання.

Прослідковувати зв’язки між подіями, їхніми причинами та наслідками. На основі цього – робити прогнози й припущення. Цього, а не набору з імен і дат, має вчити історія. Аргументувати власну позицію, вірно використовувати логіку, вибудовувати послідовність суджень, користуватись критичним мисленням – цього може навчити філософія. 

Розуміти, чому наше суспільство є саме таким, яким є. Чому Тарас Шевченко перетворився з національного месії на Інтернет-мем, а найбільш популярними у 2019 році виявились сатирично-маргінальні пісні. Зрозуміти таку непросту дійсність (а ще – що з цим робити і чи варто робити) допоможуть науки про культуру і суспільство. 

У прогресивних освітніх системах немає настільки чіткого розділення на технічні й гумарітарні науки, як є в нас. Ані в навчальних закладах, ані після них: технарі тренують мислення на літературі, дизайнери ніяк не зможуть обійти увагою історію мистецтв, а гуманітарії нерідко засновують успішні технологічні компанії. Як, наприклад, філософ за освітою Стюарт Баттерфілд – засновник Slack і співзасновник Flickr.

Де сьогодні вивчати гуманітарні науки?

Отримати знання і навчитись будувати зв’язки між ними можна на курсах «Культурного Проекту». Вже на початку нового 2020 року стартують курси з фундаментальних гуманітарних наук. 

Дізнатись більше