У видавництві BookChef виходить український переклад книги Гела Ґреґерсена «Змінюй питання/Знаходь відповіді. Генеруй інновації та знаходь рішення».
Автор стверджує, що найважливіше і найскладніше завдання — не пошук правильних відповідей, а пошук правильних запитань. У книжці описано революційний підхід до вирішення найболючіших проблем на роботі та в повсякденному житті.
AIN.UA публікує уривок з першого розділу під назвою «Що може бути складнішим за пошук нових відповідей?».
Що може бути складнішим за пошук нових відповідей
Коли перші відвідувачі завітали до центру мистецтв, який відкрили у Шанхаї у червні 2017 року, вони відразу поринули в атмосферу, якої досі нікому з них не доводилося відчути. Спершу на них чекав, де музика переплелася з поезією. Потім вони опинилися посеред повномасштабного макета міста: там був парк і озеро з човнами, ринок, дитячий майданчик і кафе з натовпом відвідувачів. «І що тут особливого?» — поцікавитеся ви.
Річ у тому, що усе відбувалося в цілковитій темряві. Відвідувачі перечіплювалися, ударялися об предмети, сміялися і водночас були геть спантеличені. Жодному з них не вдалося зорієнтуватися у приміщенні без допомоги досвідчених та кмітливих гідів, які, звісно ж, були незрячими. Назва цього проекту «Діалог у темряві». Це творіння Андреаса Гайнеке.
Вперше подібну виставку він створив у Франкфурті у 1989 році. Нині засноване ним соціально відповідальне підприємство працює у десятках країн, забезпечуючи робочі місця для незрячих і водночас допомагаючи зрячим збагнути, як живуть люди, позбавлені зору. Мільйони відвідувачів вже відчули це на собі, і для багатьох цей досвід став незабутнім.
А все почалося з запитання, власне, з правильно сформульованого запитання. Трапилося це близько тридцяти років тому, коли Гайнеке працював на радіостанції. Одного дня керівник повідомив йому, що невдовзі знову приєднається до команди колишній працівник.
Чоловік потрапив у жахливу аварію та внаслідок отриманих травм втратив зір, але попри це, знову хотів повернутися до роботи. Андреаса попросили допомогти колезі увійти в курс справ. Завдання це було не з простих, адже Гайнеке бракувало подібного досвіду, проте він одразу почав мізкувати над рішенням і спробував дізнатися, яку роботу незряча людина може виконати на належному рівні.
Лишень після того, як він зібрав достатньо інформації про колегу, Андреас зрозумів, що ставив досить вузьке і хибне запитання. Тоді він перефразував його у більш продуктивну конструкцію: «Яка робоча атмосфера є найбільш сприятливою для незрячої людини, аби та могла ефективно застосовувати свій потенціал?» Так народилася ідея проекту «Діалог у темряві», що згодом перетворився на справу його життя.
На цих сторінках я прагну донести думку, що правильно сформульовані запитання, які зрештою перетворюються на каталізатори, є головною рушійною силою. Вони руйнують перешкоди для мислення (наприклад, упередження) і скеровують творчу енергію у більш продуктивному напрямку.
Перед тими, хто опинився у глухому куті, раптом відкриваються нові можливості, і вони охоче за них беруться.
У наступних розділах я розповім, як ці раптові здогади дозволять діяти інакше в робочих і повсякденних ситуаціях. А що, як пошук кращих відповідей починається саме з вдаліших запитань? І як цього навчитися? Ми також переконаємося з досвіду низки творчих особистостей, як у будь-якій ситуації цілком можливо створити необхідні умови, за яких народжуватимуться нові точки зору і способи вирішення проблем. Ми побачимо, як можна вибудувати звичку вкотре детально обдумувати запитання і не квапитися з новими відповідями.
Та перш ніж ми почнемо розглядати ці методи, мені потрібно впоратися ще з одним завданням: переконати вас, що ця справа варта витрачених вами зусиль. Спершу вам доведеться зрозуміти, яку силу мають деякі запитання і навчитися оминати пастки, щоб під час подолання проблеми більше не потрапити у ті самі тенета.
За кожним відкриттям ховається влучне запитання
Погляньте уважно на історію будь-якого творчого прориву. Цілком ймовірно, ви натрапите на саме ту мить, коли хтось інакше сформулював запитання. Оскільки я давно вивчаю інновації, у мене назбиралось чимало подібних історій. За приклад візьмемо миттєвий знімок.
Фотографію винайшли задовго до того, як у 1854 році на світ з’явився Джордж Істмен, засновник компанії Kodak. Ще юнаком він почав цікавитися світом фотографії, та коли у віці двадцяти чотирьох років готувався до всесвітньої подорожі, Істмен збагнув, що носитися з цим складним і дорогим устаткуванням йому буде досить непросто.
Технології фотозйомки постійно вдосконалювалися, її швидкість та якість ставали дедалі кращими, проте і досі панувала думка, що цією справою могли займатися лише професіонали або ж поважні та заможні аматори. Істмену кортіло дізнатися, чи можна зробити фотозйомку простою і доступною для звичайної людини?
Це запитання було досить потужним, аби змусити Істмена поринути у дослідження, та ще й напрочуд цікавим, аби залучити до справи інших. У двадцять шість років він вже започаткував власну компанію, а через вісім років, у 1888 році, ринок побачив перший фотоапарат Kodak. Фотоемульсійні пластини були замінені на нову суху фотоплівку.
Та справа була не лишень у технології, словами сьогочасного менеджменту, новинка стала справжньою «інноваційною бізнес-моделлю».
Покупцеві не потрібно було володіти особливими навичками чи обладнанням для проявлення фотознімків. Достатньо було відзняти плівку, що вміщувала сто кадрів, і відправити невеличкий фотоапарат назад у компанію для проявлення.
Kodak мала шалений успіх, та запитання все ще залишалося відкритим. У 1900-му Істмен разом із колегами випустили фотоапарат Brownie вартістю лише один долар. Пристрій був настільки простий, що користуватися ним могла навіть дитина, і водночас настільки міцний і надійний, що його міг взяти з собою на фронт солдат.
Нині серед натовпу новаторів у стінах МТІ я спостерігаю за багатьма людьми, що знаходять і формулюють потужні запитання, які збуджують уяву і спонукають інших кмітливих людей до співпраці. Наразі назву ім’я одного з них: Джефф Карп — біоінженер, завідувач лабораторії біомімікрії. Якщо цей термін вам не знайомий, мабуть, найкраще пояснити його за допомогою запитання: як цю проблему вирішила би природа?
Уявімо, що нам потрібний перев’язувальний матеріал, який тримався б на вологій поверхні. Наприклад — щойно проопероване серце, сечовий міхур або легені. Чого за таких обставин ми можемо навчитися у слимаків, равликів та океанічних черв’яків? Нічого дивного, що саме це запитання нікому раніше не спадало на думку, та щойно воно виникло, вчені з лабораторії Карпа досягли неабияких успіхів у створенні матеріалу, який нині використовують усюди.
Як пояснює Джефф, природа дарує «енциклопедію з готовими рішеннями» тому, хто питає у неї поради. «У пошуках нових ідей у царстві природи, перед вами відкривається те, чого ніколи не знайти у стінах лабораторії».
Інколи інакше сформульоване запитання приносить раптовий здогад — нове і водночас настільки просте рішення, що залишається лишень ляснути себе по чолу. (Уявляю, як з появою перших глянцевих журналів хтось запитав: «А чом би нам не знизити до мінімуму передплату і натомість почати заробляти на рекламі?» Чи ще одне, дещо свіжіше: «Чи вдасться досягти кращих результатів, якщо ми припинимо ставитися до алкоголізму як до моральної деградації та почнемо лікувати як хворобу?»)
Складається враження, що запитання вже містить у собі нову відповідь. Достатньо лишень його сформулювати, як відповідь одразу з’являється перед вами. Найчастіше пошук відповіді вимагає часу, проте саме завдяки запитанням цей пошук стає можливим. Як і у випадку з запитаннями Істмена та Карпа, запитання-каталізатори дають простір новим думкам, заручаються допомогою інших спеціалістів, частенько навіть із інших галузей, і дарують новий стимул для праці.
Ба більше, хоча я й акцентую увагу на позитивному аспекті запитань — їхній потужній здатності відкривати шляхи новим можливостям і новаторським ідеям — вони також являють собою надзвичайно дієвий інструмент для уникнення небезпеки та негативних наслідків.
Щоб зрозуміти усю користь вдалого запитання, варто усвідомити, що інформація, якою ви не володієте, несе найбільшу небезпеку. Уявімо просту матрицю два на два, де відтворено ваш рівень розуміння ситуації. Одна вісь — добре відомі чинники, важливі для досягнення успіху. Друга вісь зображає, наскільки ви усвідомлюєте свій запас знань і прогалини в ньому. Іншими словами, наскільки ви знаєте чи не знаєте про існування необхідної інформації для вирішення завдання.
Тобто існують факти, про які ви знаєте, що не знаєте. За приклад візьмемо генерала. Йому відомо, що у ворога є склад зі зброєю, проте він не знає, де той розташований. Генерал це усвідомлює, але водночас розуміє, що йому бракує даних. Ситуація значно погіршується, коли ви не усвідомлюєте, що вам бракує інформації. Тобто це усі ті дані, які вам навіть не спадали на думку, або їх ще називають «невідомими невідомостями».
