Подолати бідність, вирішити кліматичні проблеми – уривок з книги «Дієва економіка для важких часів»

У видавництва «Наш формат» виходить український переклад книги Естера Дюфло й Абхіджіта Банерджі «Дієва економіка для важких часів». У ній автори обгрунтовують думку чому майбутнє може бути інакшим — із доступом до освіти, подоланням бідності, захистом мігрантів і вирішенням кліматичних проблем. AIN.UA публікує уривок з книги.

Прихильник лудитів

Дедалі більше економістів (і тих, хто дає коментарі на економічну тематику) переймаються, що такі нові технології, як штучний інтелект, роботи й автоматизація загалом, знищать більше робочих місць, ніж створять, через що багато професій застаріє, спричинивши зменшення частки ВВП, яка витрачається на зарплату.

Фактично сьогодні ті, хто ставляться з оптимізмом до зростання і з песимізмом до стану ринку праці, — це ті самі люди; вони вважають, що в майбутньому зростання відбудеться переважно внаслідок заміни людської робочої сили роботами.

У праці «Друга епоха машин» наші колеги з МТІ Ерік Бріньолфсон та Ендрю Макафі пропонують сумне бачення впливу цифровізації на майбутнє сфери зайнятості у США. Вони припускають, що через цифровізацію все більше працівників зі «звичайними» навичками ставатимуть непотрібними.

Оскільки різні завдання, починаючи від фарбування автомобілів і до оброблення електронних таблиць, виконуються комп’ютерами або роботами, висококваліфіковані працівники, які легко адаптуються і можуть програмувати та встановлювати роботів, цінуватимуться більше, але інші працівники, яких можна замінити, опинятимуться без роботи, якщо тільки не погоджуватимуться на надзвичайно низькі зарплати. У цьому майбутньому штучний інтелект стане останнім цвяхом у труну для цих звичайних робітників.

Як засвідчив Девід Автор, під час першої ІТ-революції зникли професії, що передбачали виконання рутинної та повторюваної роботи. Професії, що вимагали швидких рішень та ініціативи, залишилися. Кількість друкарок та робітників на конвеєрах зменшилася, але помічники-референти та кухарі, які готували бургери, зберегли свою роботу.

Багато хто каже, що цього разу ситуація інша. Штучний інтелект означає, що машини можуть навчатися у процесі роботи і тому здатні виконувати дедалі менш рутинні завдання, такі як гра у го або складання білизни після прання. У червні 2018 року в Сан-Франциско відкрили ресторан, де подавали бургери, приготовані роботами.

Люди й досі приймають замовлення та смажать сосиски, але роботи готують такі вишукані бургери, як тумамі («Копчена устриця у соусі айолі, із соусом з грибів шиїтаке, чорним перцем та сіллю, маринованими огірками, цибулею і листям салату» — «Зроблено шефом Ту» з 15-го сезону шоу «Найкращий кухар» (Top Chef), за 5 хвилин і 6 доларів. У сестри Естер, Анні Дюфло, генеральної директорки великої НУО, немає помічника-людини; вона покладається винятково на помічника з елементами штучного інтелекту, якого звати Фін.

Фін бронює для неї місця в готелях та авіаквитки, керує її календарем і дбає про відшкодування транспортних витрат. На жаль, Анні значно простіше з Фіном, ніж з помічниками-людьми. Він (вона? воно?) отримує значно меншу «зарплату» і надає значно надійніших послуг. Безумовно, за Фіном стоять люди, але їх дедалі менше, і ця бізнес-модель спрямована на те, щоб від них відійти.

Отже, революція штучного інтелекту завдає удару по широкому спектру професій. Бухгалтери, ініціатори іпотечних кредитів, консультанти з питань управління, фахівці з фінансового планування, помічники адвокатів та спортивні журналісти вже конкурують із певною формою штучного інтелекту, а якщо й не конкурують, то невдовзі почнуть. Циніки скажуть, що, коли вже ці більш високооплачувані професії опинилися під ударом, ми нарешті торкнулися цієї теми.

І, можливо, вони мають рацію. Але штучний інтелект зачепить і складачів товарів, прибиральників в офісах, ресторанних працівників і таксистів. За виконуваними завданнями у доповіді McKinsey зробили висновок, що 45% робочих місць у США постали перед ризиком автоматизації, а, за підрахунками ОЕСР, у 46% робітників у країнах, що входять до цієї організації, професії з високим ризиком заміни або докорінної трансформації.

Звичайно, ці розрахунки залишають поза увагою те, що після автоматизації певних завдань потреба в людях зменшується, тож вони можуть знайти собі роботу в іншому місці.

Але наскільки поганими будуть наслідки у чистому вигляді? Звичайно, ця проблема заінтригувала економістів, але вони так і не досягли консенсусу. У групи фахівців IGM Booth запитали думку про таке твердження: «Стримування розвитку інституцій ринку праці та професійного навчання задля використання роботів та штучного інтелекту, ймовірно, сприятиме збільшенню кількості робітників, які в розвинених країнах тривалий час залишатимуться безробітними». 28% опитаних підтримали або рішуче підтримали цю думку, 20% не погодилися або не погодилися категорично і 24% були невпевнені.

Складність у тому, що цей «судний день» (якщо він наближається) ще не настав. Роберт Ґордон, який, як ми вже побачили, не надто високої думки про сьогоднішні інновації, полюбляє грати у гру «знайди робота» під час подорожей. Хай би що де не казали, заявляє він, під час заселення до готелю, прибирання номера, замовлення кави та в інших випадках йому скрізь траплялися люди.

Люди ще не стали зайвими. Рівень безробіття у США на час написання книжки, у першому кварталі 2019 року, на історично низькій відмітці й падає. В умовах, коли до трудових ресурсів долучалося дедалі більше жінок, частка зайнятого населення зростала до 2000 року (після чого вирівнялася або падала). Для всіх, хто хотів працювати, робота знаходилася, попри стрімке поширення працеощадних технологій.

Звичайно, ми лише на початку процесу автоматизації під впливом штучного інтелекту. Розуміння того, що штучний інтелект — це новий клас технологій, ускладнює прогнози стосовно його можливих дій.

Футурологи говорять про «сингулярність», різке пришвидшення темпів зростання продуктивності, викликане нескінченно розумними машинами, хоча більшість економістів дуже скептично ставляться до думки, що ми наближаємося до чогось подібного. Але цілком можливо і за кілька років Ґордон розважатиметься ще захопливіше, граючи у «знайди робота».

З іншого боку, хоча ця конкретна хвиля автоматизації лише починається, були й інші. Як і штучний інтелект сьогодні, «прядка Дженні», парова машина, електрика, комп’ютерні чипи та пристрої для комп’ютеризованого навчання автоматизовували та зменшували потребу в людях у минулому.

За тим, що відбувалося потім, можна прогнозувати наші очікування: замінюючи робітників машинами у деяких завданнях, автоматизація має потужний ефект витіснення — через неї непотрібними стають прості робітники. Саме це сталося з майстерними ремісниками, які пряли і ткали, на світанку промислової революції. Їх замінили машини. І як добре відомо, їм це зовсім не сподобалося. На початку ХІХ століття лудити нищили машини на знак протесту проти механізації ткацтва, яка загрожувала відібрати в них, кваліфікованих ремісників, засоби до існування.

Сьогодні термін «лудити» вживається здебільшого у зневажливому значенні, щоб охарактеризувати когось, хто сліпо відмовляється від прогресу, та їхній приклад часто використовують для того, щоб відкинути тривоги щодо створення безробіття внаслідок технологій. Зрештою, лудити помилялися, бо робочі місця не зникли, а зарплати та умови життя сьогодні значно кращі, ніж тоді.

Проте лудити помилялися менше, ніж ми можемо припускати. Їхні конкретні робочі місця все ж зникли під час промислової революції, а разом із ними і робота в цілого ряду ремісників. Нам кажуть, що у довготривалій перспективі все добре, але насправді ця перспектива формувалася дуже довго.

У 1755–1802 роках реальні зарплати синіх комірців у Британії зменшилися майже наполовину. Хоча 1802 року їхні заробітки були особливо низькі, їхнє зменшення відбувалося в період між 1755 роком та межею двох століть, а потім їхні зарплати почали зростати. Лише 1820-го, через 65 років, вони відновилися до рівня 1755 року.

Цей період значного технологічного прогресу у Великій Британії був і добою надзвичайної бідності та дуже важких умов життя. Економічний історик Роберт Фоґель показав, що хлопчики в тогочасній Англії недоїдали більше, ніж раби на півдні США457. Література того часу, від Френсіса Троллопа до Чарльза Дікенса, описує те, що відбувалося з економікою та суспільством із певною часткою абсолютного жаху. Це справді були «Тяжкі часи».

Ми знаємо, що зрештою ситуація у Британії змінилася кардинально. Хоча частина робітників втратила роботу, працеощадні інновації збільшили прибутковість інших ресурсів, а отже, і попит на працівників, які їх виробляли. Удосконалення в технології ткацтва, такі як, наприклад, летючий човник Джона Кея, збільшили попит на нитки, давши роботу людям, які їх виробляли.

А активне зростання багатства тих, хто отримав прибуток від цих інновацій, збільшило попит на нові продукти та послуги у низці секторів (більше адвокатів, бухгалтерів, інженерів, кравців, які працювали за індивідуальними замовленнями, садівників тощо), що створило більше робочих місць.

Однак ніщо не свідчить про те, що цей імпульс гарантовано трапиться. Цілком можливо відскоку від падіння попиту на робочу силу через цю хвилю автоматизації та штучного інтелекту не буде. Сектори, що стануть прибутковішими, можуть інвестувати в нові працеощадні технології замість того, щоб наймати більше працівників. Нове багатство можуть використати для купівлі товарів, виготовлених в іншій країні.

Ми не знаємо, що трапиться цього разу, бо ще не мали змоги побачити це у віддаленій перспективі, але наслідки поточної хвилі автоматизації (що почалася 1990 року і дає нам перспективу у 25 років) поки що здаються негативними. В одному дослідженні впливу автоматизації науковці підрахували ступінь впливу промислових роботів у кожному регіоні, вимірявши поширення роботів у різних галузях цього регіону.

Потім вони порівняли еволюцію зайнятості та зарплат у сферах із найбільшим і найменшим охопленням цим впливом. На подив авторів, які в попередній статті наголошували на силах, що мають призвести до ефекту відскоку459, це дослідження показало великі негативні наслідки. Один робот у зоні добирання зменшує зайнятість на 6,2 працівники і знижує зарплати.

Впливи на зайнятість, найбільше помітні у виробництві, позначаються на робітниках з освітою нижче від коледжу, зокрема на тих, хто виконує рутинну ручну роботу. Однак жодного компенсувального зростання в зайнятості або заробітках не відбувається в жодній іншій професій або освітній групі. Цей місцевий вплив роботів на зайнятість і зарплати нагадує наслідки більшої участі у міжнародній торгівлі. Вони дивують із тих самих причин.

Багато завдань у конкретній галузі автоматизуються, тож ми могли б очікувати, що робітники знайдуть собі місце в нових бізнесах, що з’являються в регіоні, щоб скористатися вивільненою робочою силою, або переїдуть в інше місце. Тривожить і те, що автоматизація простих завдань не спричинила збільшення зайнятості інженерів, які наглядали б за роботами. Пояснення тут, мабуть, подібне до того, чому конкуренція з Китаєм завдала удару по низькокваліфікованих робітниках; у незговірливій економіці ніяк не вдасться гарантувати суцільний перерозподіл ресурсів.

Навіть якщо загальна кількість робочих місць не зменшується, поточна хвиля автоматизації зазвичай витісняє професії, що вимагають певних навичок (рахівники та бухгалтери), та збільшує попит або на висококваліфікованих працівників (програмісти для цих машин), або на зовсім некваліфікованих (наприклад, вигулювальники собак), яких значно важче замінити машиною.

Програмісти багатіють, у них з’являються гроші, щоб найняти вигулювальника собак — відносно дешевшого з часом, оскільки в людей без диплому коледжу мало альтернатив у працевлаштуванні.

Навіть якщо люди зайняті, нерівність зростатиме, бо в тих, хто нагорі, зарплати зростають, а решта мусить братися за роботу, що не вимагає специфічних навичок; роботу, де зарплата й умови праці нерідко просто жахливі. Це посилює тенденцію, що розвивається з 1980-х років: робітників без вищої освіти виштовхують із середньокваліфікованих посад, таких як дрібні клерки чи адміністратори, в низькокваліфіковану сферу — наприклад, прибиральники чи охоронці.

Зелене світло для лудизму?

Отож чи варто намагатися зупинити це швидке просування до автоматизації? Насправді існують підстави припускати, що нещодавня автоматизація частково надмірна; корпорації, здається, ухвалюють рішення про автоматизацію навіть тоді, коли ро́боти менш продуктивні, ніж люди. Надмірна автоматизація зменшує ВВП, а мала б сприяти його зростанню.

Єдиною причиною цього є упередженість у податковому кодексі США, що обкладає робочу силу більшим податком, ніж капітал. Роботодавцям доводиться платити податки (що використовуються для фінансування сфер соціального захисту та охорони здоров’я) із заробітної платні робітників, але не роботів. Інвестуючи в робота, вони відразу ж повертають частину податків, оскільки можуть заявити про «прискорену амортизацію» капітальних витрат, і, якщо це витрати з позики, то вони можуть ще й вирахувати відсотки зі свого заробітку.

Ця податкова вигода дає роботодавцям стимул до автоматизації, навіть якщо тримати робітників було б дешевше. Крім того, навіть без субсидій податкового законодавства, через численні конфлікти на ринку праці, керівники, можливо, мріють про фабрики без робітників.

Ро́боти не вимагатимуть декретної відпустки і не протестуватимуть проти скорочення зарплати під час спаду. Тож, мабуть, невипадково автоматизація в роздрібній торгівлі (автоматичні лінії самообслуговування) почалася в Європі, де профспілки сильніші.

Збільшення концентрації та монополізація окремих галузей теж можуть посилити цю тенденцію. Монополіст не боїться конкуренції. Він не має причин постійно перевинаходити, що б запропонувати споживачам. Тому монополіст схильний більше зосереджуватися на інноваціях, що дозволяють скоротити витрати і збільшити норми його прибутків. І навпаки, конкурентоздатне підприємство може й корабель на Місяць відправити у спробах захопити ринок.

Тепер навіть якщо бізнес запроваджує високопродуктивну нову технологію, що витісняє робочу силу, зростання продуктивності створює і нові ресурси для пошуку нових способів використання вивільненої робочої сили. Найнебезпечніші для робітників технології, які дослідники називають технологіями «абиякої» автоматизації; вони досить продуктивні, щоб їх можна було запровадити через спотворення в податковому законодавстві та витіснити робітників, але продуктивних недостатньо для збільшення загальної продуктивності.