АНДРІЙ: Телевізор я не вмикав жодного разу. Серіали та фільми дивлюсь на стримінгових сервісах — Megogo, Netflix. Стараюсь дивитись на легальних сервісах, але, наприклад, HBO, на жаль, в Україні недоступне, тому користуюсь торентами.
10 років тому, коли інтернет для мене тільки починався, це було місце, звідки можна скачати фільм, але його потрібно було обов'язково зберігати офлайн. А зараз більшість контенту я споживаю безпосередньо в інтернеті, бо доступ до нього є завжди.
ОЛЕНА: У мене в сім'ї був кольоровий «Електрон» з електронно-променевою трубкою та пультом з коліщатками на проводі. Тоді було 4 всесоюзні телеканали, хоча у 1991 році почали з'являтись приватні телекомпанії. А ще були відеосалони — це коли орендують маленький зал, ставлять телевізор і влаштовують там кіносеанси для 50 чоловік. Вони були дуже популярними на курортах.
У вас був вдома телевізор?
АНДРІЙ: Один смартфон на 60 Гб повністю забитий фото, тому новий купив на 120 Гб, наразі цього вистачає. Я підключив «Google Photos», що автоматично завантажує мої фото на хмару, хоча якість там стає гіршою.
Зазвичай фотографую приємні моменти. Навіть якщо нікуди не викладаю — через місяць, два, рік буде приємно їх переглянути.
Скільки фото робите за день і що найчастіше фотографуєте? Вистачає місця на телефоні під фотографії?
АНДРІЙ: Google Play Music — там все посортовано по виконавцях та альбомах. У YouTube дуже класний рекомендаційний алгоритм — «цифрова модель мого смаку». SoundCloud — там є музика, яка не потрапляє в Google Play Music. У Києві всюди добре ловить 4G, тому «над землею» я слухаю музику, яку мені «рекомендують», а у метро — переходжу у режим прослуховування збережених композицій, поки не проведуть туди 4G.
АНДРІЙ: Слухаю онлайн-радіо. А ще дуже люблю подкасти — це сучасне переродження радіоформату. Текст не передасть усіх нюансів, які можна передати у подкастах. Більшість якісних подкастів — англомовні, зі змонтованими сюжетами та звуковими ефектами.
ОЛЕНА: У нас був «Зеніт». Фото ми проявляли самі і вони були чорно-білі. Але проявлення фото забирало дуже багато часу, тому не всі плівки проявляли. Мої друзі у 1991 році поїхали в Ізраїль і прислали звідти свої кольорові фото із живими сценами з життя, а не так, як у нас на фото — уся сім'я сфотографована у фотосалоні. Це було круто. Ще чудом техніки були Polaroid, які моментально робили фото. В 90-х їх мали одиниці і ті, хто на пляжі пропонував зробити фото із мавпочками.
Ми фотографували урочисті моменти: весілля, дні народження, пам'ятні події.
Що тоді фотографували і чи все друкували?
ОЛЕНА: До 90-х всі були хіпстерами і слухали вінілові платівки. Їх продавали на базарі або привозили з-за кордону. Після, з'явились касетні плеєри, і вони були дуже круті, бо їх можна було носити із собою.
А вдома у мене був записуючий двокасетник — це така собі рекордингова студія для копіювання касет. Касети було не складно купити, але дорого. Вони мали різний тип металевого напилення на плівці: дорогим і якісним був хром, а напилення феруму — дешевше і менш якісне.
ОЛЕНА: Тоді у всіх в квартирах була радіоточка, але радіо ми в сім'ї не слухали. Воно могло бути фоном на роботі.