Історія Varvar — київської крафтової броварні на старій лісопильні

Varvar — один із найбільших крафтових виробників пива в Україні сьогодні. Бренд запустився у Києві у 2015 році. За цей час став одним із провідних гравців на пивному ринку крафтовиків. Щомісячні  об’єми його виробництва виросли вдесятеро, щорічний асортимент налічує 12 постійних та до 60 експериментальних сортів, які сьогодні мають змогу скуштувати не лише українські поціновувачі крафтового пива, а й австрійські. AIN.Business зібрав найцікавіше з історії Varvar.

З чого починався Varvar

Varvar заснував український бізнесмен Василь Микулин разом із партнерами Олексієм Гавришем та Наталією Ковалевською у травні 2015 року. До цього у Микулина був власний бізнес у Донецьку — ресторан «Юзівська пивоварня», який він відкрив у 2008. Після того, як у 2014 році Донецьк окупували, підприємець був вимушений переїхати у столицю. 

У Києві все почалося з пошуку локації: «Я хотів створити щось невеличке, навіть камерне, і просте, і для цього почав шукати локацію. Для такого формату не потрібні центральні  місця, площі, проїжджі вулиці, — як правило, пивоварні у всьому світі розташовані або в індустріальних зонах, або на околицях міст», — розповідав Микулин виданню Beer. Technologies&Innovations.

Локація знайшлася на Лівому березі, на вулиці Старосільській, 1Е — тут знаходилася справжня лісопильня. На її місці у серпні 2015 року з’явився бар-пивоварня Lisopylka, у якому і досі варять пиво Varvar. Обладнання спочатку спроєктували з командою самостійно. Цих потужностей вистачало на виробництво 10 тонн пива щомісяця. За словами Олексія Гавриша, у проєкт Lisopylka партнери інвестували $300 000, Василь Микулин говорить про іншу цифру — $120 000.

Згодом бізнесу вдалося отримати кредит на $1 млн від Європейського банку реконструкції та розвитку. На ці кошти підприємці придбали сучасне угорське обладнання компанії Zip Technologies та відкрили новий цех. Завдяки цьому вже у 2017 році обсяги виробництва зросли вдесятеро — Varvar варив до 100 тонн пива на місяць.

Назву Varvar партнери вигадали після подорожі до Скандинавії. Перебуваючи під враженням від пивної культури та культури регіону загалом, підприємці по-своєму інтерпретували типовий образ вікінга-першовідкривача. Оскільки вікінг, за словами Василя Микулина, і так фігурує в назвах багатьох пивоварень, його перетворили на варвара. «До того ж Varvar співзвучне з «варити» — виходить гра слів. Наш варвар — не руйнівник, він мирний, жартівливий, навіть борода в нього у вигляді хмільної шишки», — пояснив бізнесмен.

Від 45 грн за 0,33 — чому так дорого?

Це засадниче питання, яким часто задаються поціновувачі так званого індустріального пива — в рази дешевшого, виробниками якого є традиційні великі корпорації. Так, вартість пляшки Varvar стартує від 45 грн за 0,33, у той час, як 1 літр пива «Чернігівське» — флагманський бренд найбільшого гравця пивного ринку в Україні «Абінбев Ефес», — близько 30 грн. Як аргумент на користь пива індустріальних компаній, його споживачі наводять наступний — напій так чи інакше виготовляється із 4 основних інгредієнтів: води, хмелю, солоду та дріжджів. 

В інтерв’ю виданню Latifundist Василь Микулин пояснив, що ціна крафтового пива залежить від кількох факторів:

• Об’єм. Кошти, які розбиваються на виробництво мільйонів літрів та декількох тонн — різні.  
• Вартість інгредієнтів. Крафтовики, наприклад, використовують різні штами дріжджів, які купують у спеціальних лабораторіях. Великі виробники часто вирощують їх самостійно. Сировина — це 30-40% ціни продукту.
• Концентрація інгредієнтів. Вміст хмелю у деяких сортах пива Varvar може досягати 15-20 г/л, у той час, як в індустріальному — 0,5-1,5 г/л.

Виробництво та дистрибуція

Varvar не використовує українську сировину у виробництві, проте не виключає таку можливість у майбутньому. Зараз солод закуповують у Німеччині, Бельгії, Британії, хміль — у США, Новій Зеландії, Австралії та деяких європейських країнах. За словами Микулина, дихотомія «хороше-погане» стосовно локальних та закордонних інгредієнтів тут недоречна. Вся справа в органолептичних особливостях солоду та хмелю. 

«Наприклад, бельгійці та німці пропонують широку гаму спеціальних солодів. Від термічної обробки солоду залежить колір та смак пива. На цьому добре знаються солодовні Європи, вони виробляють дуже цікавий продукт. Ми, наприклад, іноді купуємо спеціальний солод, який дає смак печива. На жаль, наші солодовні поки що не забезпечують такий яскравий чіткий смак, який би хотілося. З хмелем складніше. Це як з вином, аромат деяких сортів неможливо повторити, вирощуючи виноград в певних кліматичних та геологічних умовах», — підкреслює підприємець.

У 2016 Varvar запустив на виробництві бочкову програму, яка, за словами Василя Микулина, виявилась дуже вдалою — партію такого пива можуть розкупити за 15-20 хвилин після релізу на Facebook. В бочках витримують переважно дуже міцні або кислі сорти, наприклад, «Ламбік». Раніше Varvar експериментував з бочками, які закуповувалися закордоном, зараз працює з використаними бочками українських виноробів — «Колоніст» та «Вина Гулієвих» серед них.

Зараз Varvar виробляє 12 постійних сортів, серед яких Golden Ale, Ipanema, Milk Stout, та щомісяця — по 2-3 експериментальних. Не дивлячись на труднощі, минулого року зварили 60 нових сортів. Однак, пандемія відчутно позначилася на бізнесі крафтових пивоварень. Останні роки в середньому Varvar виробляв по 80-85 тонн пива щомісяця, зараз — вдвічі менше. 

«У нас 75% — це контракти з барами та ресторанами. Коли навесні 2020 року їх закрили, ми втратили цих споживачів. У ритейлі трохи підросли, але незначно. Навіть не вистачало коштів, щоб покривати витрати, довелося докладати», — пригадував Микулин в інтерв’ю «Економічній правді».

Сьогодні крафтове пиво Varvar стоїть на полицях 200 торгових точок — в супермаркетах «Сільпо», гіпермаркетах Fozzy, мережі goodwine та інших, має близько 400 контрактів з українськими ресторанами і барами. Виробник також має свій власний фірмовий заклад Varvar Bar у Києві. Пиво Varvar також продається в австрійських пабах. 

Виходити на інші ринки виробник поки не планує: «Це пов’язано з дорогою логістикою. До кордону 1000 км, і пиво їде в нікуди. У нас є заявки з Британії, Італії, країн Скандинавії, але коли ми рахуємо витрати на доставку, інтерес пропадає», — каже підприємець. Та цей вектор розвитку Varvar полишати не думає і, можливо, у майбутньому його пиво стане доступним поціновувачам й інших країн.