У статті на IEEE Spectrum йдеться про біотек-компанію Second Sight, що розробила пристрій штучного зору для сліпих людей. Він дозволяв їм «бачити» світ як чорно-білу картинку з 60 пікселів. Але коли компанія розвалилась, пристрої перестали підтримувати, а їхні власники знову лишились у темряві. AIN.UA публікує скорочений переклад статті.

Барбара Кемпбелл була на нью-йоркській станції метро у час пік, коли усе навколо потемніло. Чотири роки вона використовувала хайтек-імплант у лівому оці, що давав їй грубий аналог біонічного зору, частково компенсуючи генетичну хворобу, що повністю осліпила її до 30 років.

«Точно пам’ятаю, де була: пересідала з одного потягу на інший, і якраз мала спускатися сходами, коли почула тихий звук: біп-біп-біп», — розповідає вона.

Цей звук видавав не її розряджений смартфон, а її імплант для сітківки Argus II, що сигналізував про вимкнення. Плями світла й темряви, які вона бачила за допомогою імпланту, зникли.

Тері Байленд — єдина людина, що отримала такий імплант у обидва ока. Він установив пристрій першого покоління, Argus I, створений компанією Second Sight Medical Products, у праве око ще 2004 року, а через 11 років — імплант другого покоління Argus II у ліве. Він допомагав компанії тестувати технологію, і неодноразово спілкувався з пресою про імпланти, ставши кимось на кшталт її представника для медіа.

Але 2020 року Байленд через треті руки дізнався, що компанія закинула розвиток цієї технології та перебуває на межі банкрутства. І хоч його пристрої на обох очах ще працюють, він не знає, чи надовго це.

Росс Дорр, інший пацієнт Second Sight, говорить прямо: «Це — фантастична технологія і погана компанія». Він установив імплант в одне око 2019 року, і пам’ятає, як за його допомогою побачив вогні на різдвяних ялинках. Його дуже схвилювала звістка про те, що він зможе отримати апргейд софта, що ще покращить його зір. Але, коли почалася пандемія коронавірусу, він почув тривожні чутки про компанію і перетелефонував своїй лікарці з компанії Second Sight. Вона розповіла, що їх усіх звільнили, і апгрейдів він не отримає.

Ці троє пацієнтів, а також ще 350 сліпих людей по всьому світі виявили, що імпланти Second Sight, які змінили їхнє життя, перетворилися на ще один закинутий гаджет. Єдина технологічна «гикавка», зламаний провідок — і вони втратять свій штучний зір, можливо, назавжди. Що погіршує ситуацію: несправна система Argus у них в очах може викликати медичні ускладнення, заважати медичним процедурам типу МРТ. Її може бути дорого чи боляче вийняти з ока.

Нейроімпланти — пристрої, що взаємодіють з нервовою системою людини на периферії або у мозку, це — частина швидкозростаючої категорії медицини, яку вже назвали електроцевтикою. Але не усі компанії, що займаються такими технологіями, успішні. Лос-анджелеська Second Sight стане пересторогою для сміливих підприємців, зацікавлених у цій ніші.

Адже Second Sight у 2019 році завершила підтримку свого імпланта для сітківки і майже закрилася 2020 року. Влітку 2021 року вона підняла $57,5 млн на IPO по $5 за акцію, і обіцяла сфокусуватися на клінічних випробуваннях мозкового імпланту під назвою Orion, що також обіцяє штучний зір. Але її акції впали до $1,50, і в лютому 2022 року компанія оголосила про злиття з Nano Precision Medical (NPM). Жоден з керівників колишньої команди не перейшов до нової, яка сфокусується на новому імпланті для введення ліків.

Історія Second Sight починалася зі спалаху світла. 1991 року інженер Роберт Грінберг ще студентом-медиком в операційній побачив, як хірург помістив маленький дріт до ока сліпого пацієнта. Коли він торкнувся сітківки, чоловік повідомив про світлову пляму, що з’явилася у його темному полі зору. Коли хірург увів другий дріт, пацієнт побачив ще одну пляму. Якщо можна забезпечити дві плями, можна спробувати створювати й зображення, просто потрібен прилад для цього, говорив Грінберг у старих інтерв’ю.

На розробку технології пішло багато років, Грінберг запустив компанію Second Sight ще із трьома засновниками у 1998 році. Клінічні випробування їхніх імплантів Argus I (з 16-ма електродами) та Argus II (на 60 пікселів) завершилися дозволом на використання у Європі та США.

Система Argus II складається не лише з імплантів, що поміщаються в око під час чотиригодинної операції. Користувач також носить спеціальні окуляри, оснащені камерою, що передає відео по дроту до центру обробки зображення VPU, припасованого до пояса.

VPU продукує зображення з комбінації 60 чорно-білих пікселів, та висилає його на передавач в окулярах, що потім передає його на антенну поруч з оком. Звідти сигнал іде на 60 електродів, що приєднані до сітківки ока пацієнта. В такий спосіб він може бачити чорно-білу низкоякісну відеокартинку. Фактично, електроди відіграють тут роль фоторецепторів у здоровому оці, що реагують на світло та передають ці дані по оптичному нерву до мозку.

Звісно, це — не звичайний зір. Але його достатньо, аби допомагати пацієнтові пересуватись. За словами Росса Дорра, хоч це — і не нормальний зір, але це на 100% краще ніж те, що було до того.

Єрун Перк, який живе у Голандії, майже повністю втратив зір ще у віці 19 років. А у 2013 році, у 36 років став одним з наймолодших пацієнтів, що отримали імплант Argus II. Він перетворився для компанії на історію успіху: у відео показували, як він катається на лижах або стріляє з лука.

І вважав, що йому пощастило з імплантом.

Хоча Argus II вражав рівнем технологій, у компанії почалися фінансові проблеми. Second Sight продавала імпланти у США за $150 000 і все одно втрачала гроші.

А встановлення імпланта для пацієнтів було лише початком довгого шляху. З ними працювали спеціалісти з реабілітації, іноді протягом місяців та років. Один з пацієнтів повідомив, що загальна вартість пристрою, операції та реабілітації становила $497 000. Зазвичай до 80% цих витрат покривало страхування.

Барбарі Кемпбелл система видалася корисною, серед жвавого руху та на зупинках міського транспорту. Але у 2013 році, після чотирьох років регулярного використання, її система вимкнулась, та її не зуміли включити знову. Коли вона порадилася з лікарями щодо того, як можна вилучити пристрій, виявилось, що ризики операції — дуже високі. Тож у неї в лівому оці лишився неробочий імплант. Це не єдина складність, адже згідно із дослідженням 30 пацієнтів з Argus II, що його провело FDA, з 2007 до 2019 у них виникало 36 серйозних та 152 легких ускладнень.

За даними іншої бази Manufacturer and User Facility Device Experiencе (MAUDE), пацієнти з Argus II у період з 2014 по 2020 рік жалілися на біль, запалення, інфекції та зниження тиску в оці, а у 15% випадків — на відшарування сітківки.

Інші пацієнти Argus II розповіли виданню, що їм обіцяли апгрейди пристрою, цифрову камеру, теплові зображення і навіть софт для розпізнавання облич. Обговорювали навіть можливість кольорового зору.

За словами співзасновника компанії Роберта Грінберга, віддалені плани Second Sight були пов’язані з технологією, що дасть змогу обходитися без ока, і стимулювати напряму зорову кору мозку. Але йому не вдалося привести компанію до цього.

Стосунки Second Sight з інвесторами погіршувалися, Грінберг пішов з посади CEO 2015 року, а потім лишив і раду директорів у 2018. Влітку 2019 року компанія вислала своїм пацієнтам листа, повідомляючи про те, що полишатиме розробки Argus для того, щоби зайнятися імплантом для лікування сліпоти нового покоління під назвою Orion.

Пацієнтам обіцяли підтримували уже встановлені імпланти. Але за словами одного з колишніх інженерів компанії, після того підтримки базового Argus уже не було: компанія його не виробляла, не продавала і нічого з ним більше не робила.

Це ще були не всі погані новини для пацієнтів Argus та Orion. У лютому 2020 року старший директор розробки імплантів покинув компанію, а за ним і CEO. У березні того ж року компанія звільнила більшість співробітників. І не попередила про згортання роботи пацієнтів, лишивши їх фігурально та буквально у темряві.

На практиці це мало доволі зловісні наслідки. Коли Росс Дорр користався імплантом більше кількох годин на день, це викликало легке запаморочення, але у 2020 році симптоми погіршилися. Лікар призначив йому МРТ, але через імплант процедуру не вдалося зробити. В компанії Second Sight на його дзвінки ніхто не відповідав. Россу зробили комп’ютерну томографію, але нічого не знайшли. І він досі не знає: були ці ефекти від пухлини чи від чогось іншого.

Єрун Перк також постраждав. Він користався імплантом регулярно, по 9 годин на день, доки одного дня, у листопаді 2020 року VPU не впав на підлогу і не розбився. У Єруна не лишилося зору, не працював Argus, і не було підтримки від компанії. Згодом йому вдалося знайти уживаний VPU, і він користується системою досі.

Деякі лікарі, що працювали з Argus II, намагаються врятувати щось з цієї технології: приміром, у школі медицини Університета Джона Хопкинса досі займаються з пацієнтами компанії, досліджують можливість використовувати термальну камеру, щоб можна було бачити обличчя, AI-розпізнавання облич і т.п. Але ці дослідження наврядчи перетворяться на комерційний продукт.

Поразка — невід’ємна частина іновацій. Argus II був іноваційною технологією, а прогрес Second Sight може прокласти шлях іншим компаніям, що розробляють біонічні системи зору. Але для людей, що роздумують над таким імплантом, ця історія може стати пересторогою. Чи варто ризикувати і пробувати нову технологію?