«Економічне бронювання – це подарунок, а подарунків від влади я не чекаю». Інтервʼю з екскерівником Google Україна Дмитром Шоломком

Дмитро Шоломко 17 років керував українським офісом корпорації Google. Після звільнення він продовжив роботу в наглядовій раді «Укрсиббанку», допомагає проводити диджитал-трансформації як радник голови «Суспільного» та є співзасновником броварні ReBrew.

В інтервʼю AIN він розповідає про умови для ведення бізнесу під час повномасштабної війни; ділиться, чому підвищення податків є негативним рішенням; пояснює, чи можливий діалог між державою та бізнесом, які виклики є для IT-сфери та чому не чекає економічного бронювання від мобілізації.

— Що ви можете сказати про поточний економічний клімат для ведення бізнесу і для банківської сфери в Україні?

Про банківську сферу говорити багато не можу, бо не є банкіром, хоча я в «Укрсиббанку» в Наглядовій раді вже багато років, але маю дещо іншу спеціалізацію. Бізнес в Україні вести дуже важко незалежно від того, яка це індустрія: економіка не ефективна, Україні потрібно фінансувати державні видатки, пенсії і військові витрати.

Водночас велика кількість людей через вторгнення поїхали й перестали бути економічними суб’єктами в Україні. Звичайно, ті, хто виїхали, допомагають тим, хто залишився, але значного економічного ефекту вже немає. Також суттєво скоротилося населення України, яке формує національний продукт. 

З іншого боку, через те, що велика частка територій окупована, багато бізнесів зупинилися й потреб стало набагато менше, цей економічний баланс дещо викривився. Ми опинилися в нових економічних умовах, навіть пандемійні часи зараз згадуються як старі і добрі. Тож зараз ми просто у великій економічній трансформації, де важко та некомфортно всім.

Зараз бізнес має проблеми в комунікаціях з державним апаратом, також дискусія навколо підвищення податків не закінчується, у мене особисто немає відчуття, що ситуація покращиться легко чи швидко. Потрібно, щоб війна закінчилася. 

— Підвищення податків — це непопулярне рішення, якщо дивитись на публічні коментарі бізнесменів. Наскільки воно необхідне зараз?

Нам зараз дуже важливі військові видатки, але також Україна залежить від фінансування зовнішніх партнерів. Водночас багато речей ми можемо зробити вже тут саме нашими зусиллями. Тому що бачите, у західних партнерів змінюються суспільні настрої та влада. І постійно бути флюгером і залежати від них не ефективно. 

Я спілкуюсь з партнерами по бізнесу, друзями, які перебувають, зокрема, в Раді підприємців при офісі Президента України. Вони ведуть постійні розмови з владою. На щастя, ми все ще можемо шукати консенсус і, на щастя, ми демократична держава, де люди одне одного слухають. І де такі брутальні рішення ще не ухвалюють. Сподіваюсь, цього і не буде.

Рада підприємців при офісі Президента України є консультативно-дорадчим органом. Її метою є консолідація зусиль держави та бізнесу в умовах воєнного стану, збереження та розвиток підприємницького потенціалу.

До Ради зараз входять: Артем Бородатюк — співзасновник Netpeak Group, Олег Гороховський — співзасновник monobank, Костянтин Єфименко — президент «Біофарми», Тарас Кицмей — член ради представників Асоціації «Інформаційні технології України», співвласник SoftServe, Вячеслав Климов — президент Спілки українських підприємців, член наглядової ради «Нової Пошти», Олександр Конотопський — член ради директорів Спілки українських підприємців, співвласник Ajax Systems, Дмитро Олійник — голова Ради Федерації роботодавців України. 

Згадуючи про сплату податків заднім числом, я не знаю, як влада планує це робити. Якщо хочуть «вбити корову», то можна просто видоїти молоко з неї за один день як тижневу норму. Але корова на більше ніж на денну норму за раз просто не здатна. Мені здається, це влучна метафора.

Примітка від редакції: інтервʼю було записане до заяви премʼєр-міністра України Дениса Шмигаля про те, що підвищення податків «заднім числом» не буде.

— Чи є у нас інші способи наповнити держбюджет України? 

Зараз не час для експериментів. Але якби було трошки спокійніше, то я б відпустив контроль держави над виробництвом, зменшив би взагалі долю держави в економічному секторі. Розпродав би все, що можна розпродати за будь-яку ціну, так, щоб це не висіло тягарем на шиї держави. 

У нас є підприємства, які більш-менш нормально працюють, є державні банки, які порівняно з деякими приватними, працюють набагато краще, ефективніше. Але також є збиткові державні підприємства, які мають дуже низький показник реалізації продукції. 

Дуже простий приклад: мати ресторан в Україні — це неймовірно важка справа, тому що до тебе приходять з купи організацій, які хочуть грошей і контролювати тебе. За кордоном все робиться інакше, там тебе ніхто не контролює. Ти сам відповідаєш за те, що робиш. Твої документи, ліцензію чи податки можуть перевірити, але це не відбувається жорстко, це не відбувається щотижнево чи щомісячно.

Ти можеш працювати спокійно декілька років, але якщо ти щось порушив і тебе спіймали, то в тебе великі проблеми. Водночас тобі ніхто не заважає працювати і ставитися відповідально до цієї справи. За кордоном є елемент певного суспільного договору між державою та бізнесом: держава не заважає, а бізнес платить податки.

Звичайно, є певний відсоток тих, хто порушує правила, але їх ловлять. І мені здається, що ця парадигма, коли держава не бігає за тобою з палицею, не намагається звинуватити тебе в тому, що ти не робив, буде дуже гарним рішенням для України. Я за ліберальний підхід. 

— Чи можливий консенсус між владою та бізнесом, які є способи бути почутими?

На початку вторгнення був такий момент, коли державі було не до бізнесу — не було перевірок та купи додаткових процедур або обов’язкових задач. Мені здається, що саме тому багато бізнесів вижили, тому вони змогли розвинутися й досягти хороших показників. 

Бізнес просто треба відпустити, а людям дати можливість заробляти гроші. Коли люди матимуть гроші, то витрачатимуть їх на цивільні сервіси, на суспільство навколо себе і на ті ж донейти для армії. А зараз, замість того щоб фінансувати армію своїми коштами, ти, як бізнесмен, змушений платити збільшені податки, які невідомо як використовуються. Тому що держава чітко не звітує, куди йдуть гроші, які ми платимо. Тож це не дає впевненості в тому, що нам робити.

— Національний банк впроваджує цифрову гривню. Коли чекати на реалізацію?

Те, що можу казати: Нацбанк знає, що він робить. Він один із найбільш, мені здається, розумних регуляторів, як мінімум в Європі. І рішення, які вони ухвалюють, обґрунтовані і виважені. Якщо вони щось планують, то це має сенс.

— У жовтні українці купили найбільше валюти за 12 років, з чим це може бути пов'язано? 

А це от дивно насправді, бо здається, що українці завжди купляли валюту, але, як на мене, це елемент спротиву. Панель на вашій конференції, де я виступав, називалась «Гнучкість між молотом і ковадлом». Але я б казав не про гнучкість, а про спротив. Чим більше для нас впроваджують обмежень, тим більше ми хочемо ці обмеження порушувати або якимось чином обходити.

Наприклад, обмеження з точки зору фінансових операцій - тут і переказ 100 тис грн з картки за кордоном, і перекази валюти. Тут все зрозуміло, ми маємо викривлений торговельний баланс. Згідно з останніми даними, які я бачив, то викривлений торговельний баланс у нас, зокрема, через українців, які поїхали з України й там продовжують використовувати українські картки. І це все вважається сервісами, які теж дають навантаження на торговельний баланс. 

А державі десь потрібно брати валюту: чим більше влада вводить обмеження на те, щоб ми могли купувати валюту, тим більше люди розуміють, що треба купувати, бо буде гірше. Це таке загальне обмеження, бо процес в цілому зараз дуже складний, неможливо прийти в банк і купити прямо одразу стільки валюти, скільки хочеться. Мені здається, що це єдине пояснення. 

— Які виклики зараз є в IT-сфері?

Якщо говорити про внутрішні питання, то більшість айтівців — це чоловіки. Звичайно, що в чоловіків є важливий обов'язок — захищати Батьківщину, й більшість з них дійсно пішли її захищати, навіть співробітники великих компаній. Я знаю багато людей, які робили цей вибір, йшли в армію, навіть попри те що займали ключові позиції в бізнесах, в яких вони працювали. І це потім порушувало структурованість бізнесу. І хоча це рішення кожної людини, але відсутність кадрів також впливає на розвиток бізнесу та сфери.

Також мені здається, що світова кон'юнктура саме на ІТ-ринку негативно впливає на майбутнє. Наприклад, існує деякий хайп, пов'язаний зі штучним інтелектом, який створює напруження для робітників не ключових позицій, інженерів, а для допоміжних позицій,  наприклад, копірайтерів. Вони вже майже не потрібні. Їхня робота зараз вмирає, тому що можна використовувати ChatGPT або інші інструменти. Тобто індустрія перебуває під величезною трансформацією через штучний інтелект.

Все інше, мабуть, не є суттєвим, тому що взагалі українці більш готові до нових технологій ніж інші країни. Вчимося ми, вчиться Мінцифри, бізнеси дуже швидко опановують нові технології для покращення роботи.

— Ви очікуєте економічного бронювання?

Я нічого гарного не чекаю від майбутнього: так трошки легше витримувати всі події. Треба бути прагматиком. Прагматичний підхід у тому, що не треба чекати, що хтось прийде і тобі щось запропонує тільки тому, що ти гарна людина. Тут треба все вирішувати самостійно, знаходити компроміси. 

Економічне бронювання — це подарунок, а подарунків від влади я не чекаю, зараз для таких щедрот у держави немає можливостей. Якщо казати про мою броварню, то у мене частина колективу служить в армії, і ми намагаємося знайти спосіб зберегти бізнес через бронювання ключових співробітників, але ми знаємо, що це зараз практично неможливо зробити. 

— Які ваші економічні прогнози на 2025 рік? 

Я маю кілька проєктів, у яких беру участь на рівні радника, помічника, консультанта. І всі ці проєкти почувають себе набагато краще, ніж могло бути. Загалом мені подобається динаміка на «Суспільному», мені подобається працювати в «Укрсиббанку», подобається працювати з військовим інвестиційним фондом MITS. Мені здається, що все трошки краще, ніж здається. Або як могло б бути.

Коли я був за кордоном на початку війни, то здалеку вся економіка і ситуація з бізнесом мала жахливий вигляд, але коли ти тут, в Україні, то не все так страшно. Тож від 2025 року в мене відчуття, що все буде краще, ніж ми відчуваємо. Мені здається, не буде різких негативних змін, тому що український бізнес та українське суспільство завжди могли знайти вирішення проблеми, якою б вона не була.

Зображення в матеріалі: Нателла Бахаєва