Стартап DeHealth — платформа для медичних даних пацієнтів із 80 країн світу. Його заснувала українка Анна Бон. На Київському міжнародному форумі з кібербезпеки вона презентувала новий продукт — Army Health System. За словами Бон, цей проєкт допомагатиме парамедикам оперативно збирати інформацію про стан здоров’я поранених та ухвалювати правильні рішення без загрози для їхніх життів.
В ексклюзивному інтерв’ю AIN засновниця стартапу розповіла, як працює Army Health System і чому технологію потрібно впроваджувати в армію. А також поділилася власним баченням, як Україна може заробляти на даних, отриманих під час війни.
Що таке DeHealth
Анно, один із ваших ключових продуктів — банк медичних даних DeHealth. Пропоную почати з нього. Розкажіть детальніше про цей стартап.
DeHealth — це інноваційна компанія в США, яка займається зберіганням медичних даних користувачів і їхнім аналізом за допомогою штучного інтелекту, що видає рекомендації стосовно здоров’я.
Ще з дитинства мені хотілося розробити еліксир вічного життя. Здавалося, що хвороби й старість — це не природно для людини. Я втілила свою мрію в реальність, але цей еліксир не у вигляді рідини, а технологій — реальних інструментів, які допомагають людям залишатися здоровими. Тобто є набір функціоналів, який дозволяє це робити.
Перше — це медичний міжнародний паспорт, у якому людина або лікар записує всі важливі процеси, що відбуваються зі станом здоров’я його власника. Медики називають це анамнезом. Іншими словами DeHealth можна назвати банком медичних даних. Він структурує інформацію будь-яких типів. Наприклад, людина отримала довідку з лікарні, сфотографувала її. ШІ розпізнав інформацію, зашифрував і поклав на зберігання. Далі ви можете в будь-який момент звернутися до цієї інформації та надати її лікарю. Дані також можна перекласти будь-якою мовою. Наприклад, людина в Лондоні завела медичну картку, поїхала у Францію, і там щось трапилося. Або вона просто хоче проконсультуватися з лікарем. Але вся її медична інформація втрачена.
В Україні медичні дані фрагментовані. Ви йдете в одну клініку чи лабораторію, завтра — в іншу. І там, і там є ваші дані, але єдиного доступу до них немає. Зараз українці роз’їхались по всьому світу, втратили медичну інформацію, яка в них була в Україні, тому всі аналізи треба проходити заново. Ми відцифровуємо будь-яку медичну інформацію чи результати лабораторних тестів і безпечно зберігаємо з безмежним доступом для наших юзерів. А це життєво важливо.
У пілотному проєкті в нас був такий кейс: один із користувачів DeHealth знепритомнів, доступ до його картки мала дружина, вона була поруч. Приїхала швидка допомога. За протоколом, лікар має вколоти певний препарат. Він запитав у дружини, які алергії є в пацієнта. А вона перебувала в паніці і сказала, що нічого не знає. Потім опанувала себе, відкрила медичне ID в застосунку та показала лікарю. У цей момент він уже набирав у шприц препарат, на який у пацієнта могла статись анафілактична реакція.
За статистикою, 80 % смертей в ургентному стані [стан, в якому існує загроза життю людини та потреба в невідкладній медичній допомозі. — ред.] можна було б зупинити, якби лікар мав медичну історію пацієнта. І це один із прикладів, як наші технології буквально рятують життя.
Наразі в нашій команді працює 43 людини, є міжнародні експерти з України і з усього світу. Для нас дуже важливо запобігти розвитку захворювань, щоби потім їх не лікувати. І технологія DeHealth першочергово направлена на це. Людина ходить на чекап організму й заносить ці дані в програму. ШІ аналізує їх і видає персоналізовані рекомендації. Наприклад, користувачу треба пити більше води, бо він має густу кров, і через 20 років у нього може трапитись інфаркт чи інсульт. Превенція і холістичний підхід до здоров’я — це наша мантра й основа основ.
Важливо також розуміти, що організм — єдина система. А коли лікарі між собою не спілкуються і не знають, що призначає той чи інший спеціаліст, і як це відображається на стані здоров’я, — це фрагментація даних. Ми інформацію об’єднуємо, адже всі дані мають враховуватися.
У яких країнах ви присутні, яка оцінка наразі в стартапах і які подальші плани для розвитку?
Ми маємо юзерів у нашому web3-проєкті [етап розвитку інтернету, за умови якого користувачі можуть керувати контентом за допомогою блокчейн-технологій — ред.] у 80 країнах світу. Зараз у нас виходить новий продукт, це мобільний застосунок, уже не вебверсія. Ми починаємо впроваджувати його в США. Це наш основний фокус, там великий ринок. Далі — Європа. Україна також буде, але пізніше.
У нас багато теплих розмов із партнерами, такими як міжнародна інвестиційна компанія BlackRock. Вони зацікавлені в угодах на пізніших етапах фінансування, коли чеки сягають $50–100 мільйонів, а ми ще не готові віддати стільки акцій. Хочемо максимально зберегти компанію до моменту, коли DeHealth стане єдинорогом. Рухаємось у мільярдну капіталізацію великими кроками.
А зараз ви на якому етапі фінансування?
Ми зараз seed-раунд робимо. Це вважається другим раундом. І дуже швидко — я думаю, у кінці або на початку наступного року — буде серія A.
Банк медичних даних на передовій: що таке Army Health System
Під час виступу на Kyiv International Cyber Resilience Forum 2025 (KICRF 2025) ви презентували новий проєкт вашої команди — Army Health System. Що це та які задачі виконуватиме?
Почну з передісторії Army Health System. Я активно займаюся благодійністю в Україні. За час повномасштабної війни ми передали медикаменти військовим і цивільним на суму понад $180 млн. І це тільки з допомогою наших команди й партнерів, без зборів. До розподілу медикаментів були долучені військовослужбовці. Під час чергової роздачі вони мені сказали: «Слухай, ми дізналися більше про DeHealth. Його технології дуже потрібні армії. Ти можеш їх направити у військову систему?».
Я зібрала команду, і ми почали робити інтерв’ю з усіма ланками військової медицини. Це були парамедики зі стабілізаційних пунктів, шпиталів, командування тощо. Ми побачили, яка велика проблема існує в обміні даними та як ця історія буквально вбиває військових. Так півтора року тому почалася історія Army Health System.
Чому це відбувається? Наведу приклад. Під час евакуації парамедик швидко забирає з поля бою пораненого, вводить йому ліки, не знаючи анамнез бійця, його алергії тощо. Везе в стабпунт. Там уже немає інформації, що йому робив парамедик, бо нема жодного обміну даними.
Військові використовують паперову форму-100, але вона може впасти в бруд чи пошкодитись. Це все не працює. Що глибше ми занурювалися в цю історію, то більше жахалися. У стабпунктах і шпиталях лежать пачки протоколів, які лікарі мають годинами заповнювати, замість того щоб рятувати бійців.
Я зрозуміла, чому до нас звернулися військові. І ми зробили Army Health System, повну технологічну ланку з різним фрагментованим доступом до медичної інформації — від звичайного бійця до командування. Наприклад, якщо боєць має тільки нашивку з кодом, то за цим номером його неможливо ідентифікувати. Але парамедик має застосунок, і під час евакуації військового може подивитися за цим номером всю необхідну медичну інформацію про бійця. І навіть парамедик не має доступу до персоналізованої інформації. Йому неважливо, як звати пораненого. У нього є номер і його анамнез.
Існує дуже багато секретів, які дозволяють захистити чутливі медичні дані військових. І тільки командування або медики в госпіталі можуть ідентифікувати поранених бійців.
Я зробила допис на своїй facebook-сторінці, там є відео з демоверсією Army Health System. Найближчими днями в мене будуть ще презентації для військових. І дуже хочеться, щоби була політична воля взяти ці технології в нас на озброєння. Ми зробили це власним коштом і готові вже зараз надати цей продукт нашій армії.
Тестування Army Health System в польових умовах. Фото: соцмережі 91 окремого протитанкового батальйону
Але ви ще не запустили його?
Ми не запустили, бо не можемо цього зробити без Міністерства оборони України. Ми писали декілька листів про те, що військові дуже чекають на Army Health System, але поки не маємо зворотного зв’язку.
Це важливо і для командування, і для міністерств. Наразі важко зрозуміти, скільки поранених бійців, у якому вони стані, де проходять лікування, які прогнози їм дають тощо. Тобто цієї інформації немає в командування в real-time. І це погано впливає на подальші планування операцій. Обмін медичними даними дуже пов’язаний з ефективним веденням бойових дій і наближенням перемоги.
Під час свого виступу я розповідала, як далі державі працювати з даними й чому це важливо для неї, а не тільки для звичайного військового. Ми створили інфраструктуру, яка безпечно збирає і зберігає військові медичні дані. І далі на їхній базі можна будувати продукти на мільярди доларів. Тому що зараз гонка ШІ в розпалі. $500 мільярдів Трамп інвестує в інфраструктуру даних для ШІ. Й Україна має зрозуміти, що досить просто брати гроші в борг і позиціонувати це як перемогу.
Дехто тішиться: «О, зайшли 50 мільярдів, добре!», але потім до нас приходить Трамп і каже: «Поверніть мені гроші, віддайте мені ресурси». Це є справжня економічна колонізація, і ми не можемо цього допустити.
Треба будувати технологічні продукти. В Україні нереальні мізки, круті експерти та є все для того, щоб збудувати продукти на базі даних, аналітики й продавати цю аналітику. Не ресурси віддавати, а дані. Бо вони реально безмежні. І вони постійно продукуються в різних секторах. Це і промисловість, й агросектор, і медицина.
Місце України на світовому ринку даних
Ви кажете про продаж даних, але їх потрібно захищати. Під час виступу ви сказали, що США інвестували в захист даних тільки $5–6 млрд у 2025 році.
Ми в Україні зараз навіть не говоримо про важливість даних на державному рівні. Київський міжнародний форум із кібербезпеки організований на державному рівні представниками РНБО, але все ж у нас є політична вертикаль, і політична воля має бути від президента.
Виступ засновниці DeHealth на Київському міжнародному форумі з кібербезпеки. Фото надане Анною Бон
Нині дуже багато фінансових інституцій, які готові ставати партнерами, інвестувати й заходити в Україну. Давати не гроші в борг, щоб Україна опинилася в борговій ямі, а партнерські інвестиції — щоб заробити разом. Ринок медичних даних у світі за минулий рік набув оцінки під $100 млрд. Якщо Україна візьме шматочки цього пирога, ми зможемо поповнити державний бюджет.
Не треба казати «Дайте» і просто брати ці гроші. Треба змінити позицію для світу. У нас є капіталомісткі проєкти, які можуть приносити дохід. І ми залучаємо партнерів саме для інвестицій у ці проєкти, де вони заробляють кошти, а економіка України розвивається.
Я думаю, зараз це номер один, щоб взагалі змінити цю парадигму — жаліти Україну й давати їй кошти, які дуже дорого обходяться українцям. Я називаю ці гроші «дорогими коштами». І треба змінити це.
І є проєкти, які цікаві для великих інвестиційних інституцій. Ті ж BlackRock, JPMorgan чи Світовий банк не оперують грошима обсягом в один чи два мільйони доларів. Стільки може коштувати тільки транзакція, операція угоди. Компанії хочуть побачити реальні капіталомісткі проєкти, у які вони інвестують мільярди, і потім ці проєкти принесуть їм трильйони.
Я брала участь і в Давоському економічному форумі, і в National Prayer Breakfast [Національний молитовний сніданок — захід, що відбувся у Вашингтоні після інавгурації Дональда Трампа й зібрав представників влади, бізнесу та громадських організацій. — ред.]. Зустрічаюсь із різними американськими партнерами. І всі вони кажуть одне й те саме: «Дайте, будь ласка, реальні інвестиційні проєкти. Ми не дотаційна організація, яка просто буде давати кошти в Україну».
Коли почалася повномасштабна війна в Україні, багато людей донейтили по всьому світу, і це могла бути емоційна історія. Але це не може тривати вічно. Тому треба говорити більш прагматично, по-бізнесовому.
На жаль чи на щастя, світ розмовляє мовою грошей. Маємо нарешті це зрозуміти й дати світу й партнерам ту інформацію, яку вони звикли отримувати. Говорити мовою, якою вони звикли говорити.
Як світові технологічні компанії можуть допомагати Україні, лише інвестиціями?
Ні, це можуть бути різні технології, якщо ми кажемо про технологічні компанії. Я казала радше про фінансові структури, які зацікавлені в інвестуванні великих грошей в інфраструктурні проєкти, що можуть приносити доходи.
Нам треба допомагати чим можна. І дякуємо за це велике, бо підтримка, навіть емоційна, важлива. Але Україні треба вийти на новий рівень і почати давати проєкти, прибуткові для інвестицій.
Зміняться економічний і політичний ландшафти, бо Україна стане реальним гравцем, який може диктувати правила й має ці козирі, про які Трамп казав нашому президенту. Погана дуже зустріч, але є раціональне зерно. Треба мати козирі, і це — технології, які ми можемо робити в Україні для світу і для українців.
На вашу думку, як саме нове керівництво США вплине на взаємодію України з технологічними світовими компаніями та спільнотами?
Треба, щоб Україна надала інвестиційні проєкти, показала вигоду. Це працює як венчурний капітал. Тобто мають бути пітчдеки з двома важливими складовими: скільки інвестор інвестує і що він за це отримає. Якщо ми поставимо цю історію професійно і відповімо: «Дивіться, ми можемо створити датацентри, хаби та збирати аналітику з різних секторів — військових, медичних». І на базі цієї аналітики запрошувати інвесторів будувати продукти. Тоді ми покажемо світу, що в нас не просто фантазії і мрії зробити щось нереальне.
Як це відбувається? Я вже казала про ринок медичних даних оцінкою в $100 мільярдів. А хто покупці цих даних? Фармацевтичні компанії, яким треба робити нові ліки. Для цього їм потрібна аналітика: як працюють ліки їхніх конкурентів? Чи вони ефективні? І на основі цієї інформації створюються нові продукти.
Це стосується будь-якого сектору. Наприклад, військовий. Зараз ми закуповуємо все у США та Європі. Наприклад, турнікети. Цих продуктів практично немає в Україні. І ми зараз втрачаємо дуже цінні військові дані, бо не збираємо їх. Наприклад, який турнікет якісніший, якою була проблема під час поранення. І на базі цих даних можна створити свої турнікети й продавати світу.
Насамперед ми маємо навчитися правильно збирати дані, структурувати й шифрувати їх, далі — аналізувати. І на базі цієї аналітики в нас буде велика черга інвесторів, які захочуть отримати, купити цю аналітику і створити продукти, якими буде користуватися світ.
Це є New Data Economy. Тобто нам не треба бути сировинною державою, нам не треба віддавати літій, рідкоземи. Хай усе буде для України й українців. У нас є можливість побудувати інфраструктуру, яка може продукувати цю аналітику, і створити сингапурське чудо. Це абсолютно новий економічний шлях.
Але війна триває вже 11 років, повномасштабна війна — три роки. Україну в медійному полі часто називають плацдармом воєнних дій. Приватні компанії тестують тут військову техніку. І здавалося б, світ зацікавлений в інформації, яку отримують в Україні. А Україна своєю чергою вже давно мала б навчитися синхронізувати цей процес. Що заважало це зробити?
Як я сказала, немає політичної волі і фокусу на цьому. Дуже багато в спілкуванні й на виступах чую, що зараз не час для технології, для економіки. Ми маємо тримати тільки військову лінію фронту. Але так не працює: якщо в нас зруйнована економіка, то нема грошей, щоб тримати реальний фронт. І цей час втрачений.
Але треба починати колись це робити. І чим швидше ми це почнемо робити, тим швидше побудуємо інфраструктуру. Хоча б у якомусь секторі чи пілотних проєктах. Зробімо це у військовому, медичному, аграрному секторах — будь-де. Просто показати, як це працює, — і далі це полетить по всіх секторах.
Якою є поточна ситуація? Партнери розуміють, що немає інфраструктури, немає технологій, немає нічого. Як ви сказали, це як плацдарм. Бо Україну сприймають продавцем сировини. Вони думають: «Окей, у вас є тут війна, ми зараз прийдемо й потестуємо свої технології чи продукти». Але із цього Україна взагалі не має ніякої вигоди. І щоб це змінити, нам треба створити систему, побудувати інфраструктуру для даних, щоб потім ШІ- або продуктові проєкти могли працювати на цій аналітиці.
Під час свого виступу я показувала слайд, на якому дані зображені у вигляді кубиків для кращого сприйняття. Вони ніяк не структуровані, просто насипані, і коштують одну ціну. Далі їх посортували по кольорах. І вони стали більш цікавими, бо це вже не просто матеріал, а дані, для яких можна поставити певну задачу і зрозуміти аналітику. Далі з цих кубиків будують замки. І це — найдорожчі дані.
Нам треба не сировину продавати — тобто ці дані, які зараз просто під ногами лежать, — а будувати замки. І потім дорого продавати аналітику. І буде у світі велика черга за нею. За останні десятки років ніде у світі не було таких жахливих, трагічних воєн, як та, що зараз триває в Україні. Це, на жаль, трагедія, але це й унікальна та безцінна інформація: як відбувається ця війна, яка медицина в ній. Там стільки унікальних даних, на базі яких можна заснувати тисячі продуктів і проєктів.
Але останні події — хакерські атаки, злам реєстрів, витоки даних — свідчать про те, що в нас є проблеми не тільки зі збором, а й із захистом інформації. Можливо, Україна поки що не готова до цього?
Готова, точно готова. Просто чому так відбувається? Технології вже пішли вперед. А старі системи, які є в Україні, уже не працюють. І тим паче не працюють із боку регуляції. Є сертифікація, але вона застаріла.
Чому зараз весь світ не латає прогалини в старих технологіях, а вкладається в розвиток нових? Чому Трамп кидає $500 мільярдів у нову інфраструктуру? Ми можемо залучати кошти міжнародних партнерів як інвестиції, щоб будувати безпечну інфраструктуру, використовуючи блокчейн, штучний інтелект і найновітніші технології, які буквально в ці роки набули такого масового запровадження у світі.
І я бачу цей шлях. Ми маємо будувати нові інфраструктури й робити пілотні проєкти. Спочатку маленькі, щоб це було максимально безпечно. Потім масштабувати їх. І тільки після цього переносити дані зі старих баз у нові, коли ми розуміємо, що це дійсно безпечно.
Але там, де є людина, система ніколи не може бути захищена на 100 %. Бо є соціальна інженерія, так званий людський фактор. Щоб цьому запобігати, потрібне навчання на різних рівнях, для різних служб і різних факторів кібербезпеки. Наприклад, навчання, де лікарям пояснюють, чому не варто зберігати паролі на папірці. Є й інші важливі дрібниці. Цим в Україні займаються і РНБО, і НКЦК. Вони організовують багато різних івентів, запрошують спікерів, які діляться своїм досвідом.
Зараз наш світ повністю цифровий, і ми вже маємо перелаштуватися на нові правила. Навчання кібербезпеки — основа для України.
Під час свого виступу ви розповіли, що саме треба зробити Україні для збільшення ВВП до $1 трлн. Серед усього іншого були інвестиції в розбудову датацентрів. А яку частку ВВП Україна має виділяти на інвестиції в датацентри, на захист даних і на навчання кібербезпеки?
Скажімо дуже прагматично: наразі увагу до України у світі треба монетизувати для держави. Адже є дуже багато різних інвесторів у світі — і держав– інвесторів, й інвестиційних інституцій і фондів, які готові вкладати кошти в інфраструктурні проєкти. Я бачу це так: максимально залучити інвестиції стратегічних партнерів до цього, починати заробляти, і водночас — збільшувати ВВП коштом цієї інфраструктури для ШІ-технологій. Я не політикиня і завжди буду мислити першочергово як підприємиця, як стартаперка, тому, як на мене, цей шлях найбільш релевантний і безболісний для України. Тобто коли ми не забираємо щось з України, а сюди звозимо на правильних і партнерських умовах. Жодних боргів.
Пересічним людям треба це пояснювати. Я думаю, ви пам’ятаєте, коли в перший рік-два повномасштабної війни люди раділи: «О, клас, новий транш, це перемога!». Це не перемога, бо прийдуть такі люди, які повністю заберуть суверенітет України, і це економічна колонізація. Нам не можна цього допустити. Треба інформувати людей, що це не перемога. Перемога — це коли заходять інвестиції.
А віддавати Україна буде чим?
Аналітикою. Дані — це ж безмежний ресурс. Зайшли інвестори, які інвестували в розбудову умовної Army Health System. І ця Army Health System продукує військову та медичну аналітику. Інвестори розуміють, що її можна продати фармацевтичним компаніям, побудувати тут заводи, бо їм цікаво — а які продукти потребують військові у 2025 році.
У США збирали дані з воєн, що тривали в Афганістані, В’єтнамі, — ще коли не було ШІ. І на базі цих даних розробили продукти, які зараз Україна закупає. Йдеться про зброю, турнікети — що завгодно. Ось вам економічна лінія.
Наразі світ дуже нестабільний. Військові конфлікти будуть спалахувати в різних регіонах світу. На геополітичній картині видно, що країни більше замикаються на собі. Вони скуповують різні військові технології та озброєння. Тобто готуються до конфліктів, які будуть далі відбуватися у світі між різними державами. І для України це велика можливість — у такі нестабільні часи зробити продукти на базі аналітики й продавати світу. Тим самим піднімати власну економіку.
Аналітика буде базуватися на деперсоніфікованій інформації?
Авжеж. Наприклад, парамедик зазначив, що військовому (не знаємо, якому саме) під час евакуації вколов певний препарат, і він був дуже ефективний, підвищив виживаність у 300 %.
Це і є інформація (але не персональна), якою можна «годувати» ШІ, і він буде видавати персоналізовані рекомендації, аналітику тощо.
За який час за оптимістичним сценарієм можна досягти $1 трлн ВВП для України?
За п’ять років, якщо це робити вже зараз. Така робота має відбуватися великим фронтом. Це й медійна історія, адже йдеться про інше позиціонування у світі. Треба проявити Україну не через заклики «Дайте грошей», а через будівництво ШІ-імперії. Хоча слово «імперія» асоціюється з росією, але найкращим чином відображає величину, з якою ми можемо підійти до технологій.
Далі — законодавство, швидке ухвалення рішень у державі. Ми не можемо зараз бути корпорацією — ситою і повільною, як це може собі дозволити Франція. Ми маємо бути стартапом, який дуже швидко реагує і ухвалює рішення, швидко впроваджує технології — і тоді ми можемо стати першими.
Ми можемо змінити цю гру з користю для себе й показати світу, що США інвестували $500 млрд, а ми досягнемо мети з $20 млрд. Ми це можемо зробити, бо в нас люди звикли робити щось неймовірне з нічого. А якщо ще є гроші, технології, експерти й розуміння, як це зробити, то я думаю, в інших держав просто немає шансів.
