Навряд чи відкрию велику таємницю, якщо скажу, що успіх Обами не дає спати українським політикам. Утім, не кожен із них розуміє, що соціальні мережі – це, насамперед, спілкування і чесний зворотній зв’язок. Адже, власне, це, а відретушований «лик» претендента на всенародне визнання приваблює людей у соціальних мережах.
На жаль, переважна більшість політиків свято вірує в те, що їх персональна сторінка в ЖЖ – такий собі біл-борд, який потребує винятково фінансування. Отож і блоги так юзають так само, як і біл-борд: жодного зворотного зв’язку. Вони все ще тішаться ілюзією, нібито звичайна присутність у тих чи інших соціальних мережах автоматично плодить прихильників.
Їх попит породжує активну й масову пропозицію в особі псевдоінструкторів, псевдоіміджмейкерів, що пропонують за помірні (або не дуже помірні) кошти взяти на себе клопоти зі спілкуванню з «аудиторією». Не випадково блогери скептично ставляться до присутності політиків в інеті. Як пише ВВС, користувачі соціальних мереж, утім, сумніваються, що політики ведуть свої блоги самостійно. Це можуть робити їхні помічники чи референти.
Неміряні кишені політичних товстосумів породили в UAnet`і ще одну біду – «ботів», «тролів», коментаторів під статтями «Української правди» та іншу нечисть. Якщо під статтею розгортається бурхлива дискусія, що вибудовується із повторів та сотень коментарів на честь конкретного політика, одразу вгадується стилістика якогось із політичних штабів, який «накручує» авторитет своєму патрону.
До прикладу, у червні KyivPost підготував матеріал, де зазначив, що під час останньої президентської кампанії БЮТ використовував ботів для коментування записів лідера у блозі Тимошенко. Так, під кожним записом було з півтисячі коментарів, які повинні були б створити ілюзію всенародної підтримки ЮВТ… Арсеній Яценюк використовував близько 50 ботів, які в онлайні конфліктували з кожним, хто критикував Яценюка в його блозі». Втім, практично всі кандидати в президенти (хто використовував соціальні медіа у своїй пропаганді) зловживали віртуальними коментаторами та закоханими інтернет-прихильниками.
До речі, і в реакції блогерів на онлайн-політиків забагато крайнощів: з одного боку, хвалять і підтримують (не пропонуючи конструктивних ідей), з іншого боку – лають і обливають брудом (так само без конструктиву).
При тому, що користь політика для блогосфери напряму залежить від рівня конструктивної взаємодії із її мешканцями. До прикладу, близько 70% усіх звернень громадян, які надходять до мене, адресовано з інету. Суто формально я можу на них не зважати, бо є «відморозна» стаття №5 «Про звернення громадян», де зазначено, що звернення має бути за підписом, із датою. Але я з повагою ставлюся до шансу зекономити час і миттєво вирішити проблему. Якщо листи від громадян до депутатів Верховної ради лежать по п’ять днів на пошті, інтернет-звернення – непоганий інструмент розв’язання проблеми тут і зараз.
Чому ж я прийшла до блогосфери та соціальних мереж?
Зазвичай люди мало знають про реальну роботу політика. Та й вони не дають їм до того достатніх підстав. Хіба може пара розумних фраз на ефірі у Шустера свідчити про ефективність роботи державного діяча?
Адже його реальна робота складається з багатьох рутинних і малопомітних справ – підготовки законопроектів або їх лобіювання; координації роботи груп експертів і сотень нарад; спілкування із виборцями задля розв’язання їхніх проблем тощо.
Натомість соціальні медіа – це унікальна можливість спілкуватися з нетрадиційними та традиційними ЗМІ, адже багато молодих журналістів давно прописалися в Твіттері, у ЖЖ. Бо для них це, насамперед, швидкий і зручний спосіб збору інформації та її верифікації.
Мене особисто свого часу переконав Живий Журнал мера Черкас Сергія Одарича (sergiyodarych). Мабуть, секрет у тому, що він веде власну сторіночку понад три роки і робить це дуже цікаво. Крім обговорень проблем міста та політика (у цих розмовах він чесний та відвертий), Сергій Одарич пише про звичайні життєві речі – ділиться враженням. Його ЖЖ – це ключ до спілкування з реальною людиною, яка його веде. Принаймні для мене це було вагомим аргументом. Я побачила нову якість у спілкуванні з людиною.
Ще одним поворотним пунктом став захід MediaNext (medianext_ua), який відвідала мою помічниця Таміла. Після нього я створила власний Твіттер. Моя поява на цьому сервісі мікроблогів співпала із тектонічними змінами в українській політиці: інавгурація нового президента, нова конфігурація коаліції, призначення уряду, прийняття ключових законопроектів. Усе це викликало неабиякий інтерес до мого Твіттеру, бо тоді дебютувала у ролі репортера, ведучи прямі (текстові) репортажі з місць, куди не кожен журналіст міг потрапити.
Реакція на таку твіттер-активність не була однозначною. З одного боку дякували (особливо молоді журналісти) за отримання нового формату політики. З іншого – колеги-політики, які звикли одне говорити в кулуарах, а інше – «на камеру», звинувачували мене у поширенні приватної інформації. На жаль, і досі не всі з них готові зрозуміти, що політика хоч колись має стати відкритою. І ця відкритість починається із таких дрібниць, як нести відповідальність за власні слова.
Нарешті, сьогодні я дуже вдячна Facebook за радість щоденного спілкування з друзями, яка із моїм нинішнім графіком роботи є розкішшю. Адже зустрітися з товаришем раз на рік, а бути присутнім в його житті, спостерігати за змінами – інше.
Вдалі приклади співпраці
Чимало журналістів уже скористалися інструментом, який пропоную на власній сторінці ЖЖ. Якщо ви, до прикладу, зазнали труднощів з отриманням інформації, якщо вам у державних органах або органах місцевого самоврядування відмовили за вашим журналістським зверненням, то я з радістю надішлю своє депутатське звернення і відмовити мені вони права не мають.
У такий спосіб ми вже співпрацювали із Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», що зацікавилося відповіддю на запитання, скільки йде коштів із бюджету на спецпенсії (пенсії для депутатів, суддів, міліціонерів та дипломатів). Пенсійний фонд місяцями мордував їх відписками, і тоді моє звернення зіграло ключову роль. Їхній мегауспішний проект, якій відіграв ключову роль у відкритті правди, зумів народитися.
«1105 осіб на початок року отримували пенсію вище 10 тисяч гривень, тобто в 11 разів вище за середню пенсію в Україні. … Якби держава сплачувала усім спецпенсіонерам середню пенсію для звичайних пенсіонерів, то економила б майже 11 млрд. грн на рік. Це майже дорівнює запланованому урядом дефіциту Пенсійного фонду на цей рік – 13 млрд гривень».
Співпраця через Твіттер. У розпалі «антитабачної» кампанії, коли в червоному корпусі КНУ ім. Т. Шевченка збиралися ректори, декілька молодих активістів роздавали листівки про вакханалію, що творилася навколо правил вступу до ВНЗу. В цей день я відписувалася в твіттері. Раптом на моєму моніторі виникає повідомлення, що затримали Анатолія Пікуля @anatolpikul. У нього забрали мобільний телефон і помістили до Шевченківського райвідділку (за роздачу листівок). Причому міліціонери забрали все, але лишили гаджет, із якого він зміг надіслати повідомлення. Ми тоді разом із моїм помічником поїхали до райвідділку і нам вдалося таки звільнити хлопця. Як на мене, це вдалий приклад миттєвої реакції, якої бракує депутатському зверненню, коли справедливість треба відновити тут і зараз.
«Активіста “Молодої Просвіти” і “Молодіжної Варти” Анатолія Пікуля у Києві 25 березня затримала міліція за розповсюдження листівок із закликом відставки міністра освіти і науки Дмитра Табачника. “Сиджу у вiддiлку мiлiцiї. Роздавав iнформацiйнi матерiали антитабачникової кампанiї”, – написав він у Твіттері. Після того як у міліцію приїхала народний депутат від НУ-НС Леся Оробець, Пікуля відпустили. Про це депутат написала у своїй твіттер-рансляції»
Загроза ЗНО. Незалежне оцінювання хотіли фактично викинути із правил вступу до ВНЗу і поховати надії на прозорий вступ як такий. Лише особисте звернення до провідних блогерів, журналістів – vaxo, jesfor, @ashevch, а також поширення інформації про збір підписів під петицією на захист ЗНО врятували ситуацію. Завдяки тисячам голосів на підтримку ЗНО у багатьох дітей цього року зберігся шанс до вступу без хабарництва. І повірте, для мене цей приклад став ще одним аргументом на користь інструментарію web 2.0.
Втім, час іде – тому планую нові проекти. Один із них – впровадження тематичних рубрики в ЖЖ. Далі планую робити аудіопідкасти із громадськими активістами і просто небайдужими людьми, що мають за плечима конкретний досвід позитивних перетворень в Україні. Ще одна задумка – відеоблог, присвячений української блогосфері. І, звісно ж, оффлайнові зустрічі з інтернет-активістами (у тому числі і на баркемпах). Політики також п’ють каву, а шанс це зробити «в реалі» із толковими, переконливими, наполегливими, активними блогерами – просто подарунок.
Отож, пишіть, а я відгукнусь.
