Як змінювалося тренди містобудування в Києві за останні 100 років
Як змінювалося тренди містобудування в Києві за останні 100 років
За останнє століття архітектура українських міст пережила велику трансформацію, від дерев'яних особняків до просторих і міцних квартир, а потім економних і тісних «панельок» і нарешті до комфортних і сучасних ЖК. Ми умовно розділили всі етапи за періодами та найпопулярнішими забудовами від тих часів і до сьогодення, щоб показати, як змінилося місто за цей час і які чинники на це впливали, у спільному спецпроекті з Riviera Village.
За останнє століття архітектура українських міст пережила велику трансформацію, від дерев'яних особняків до просторих і міцних квартир, а потім економних і тісних «панельок» і нарешті до комфортних і сучасних ЖК. Ми умовно розділили всі етапи за періодами та найпопулярнішими забудовами від тих часів і до сьогодення, щоб показати, як змінилося місто за цей час і які чинники на це впливали, у спільному спецпроекті з Riviera Village.
На кінець XIX століття в містах жило всього 12% населення України і вони були набагато меншими, ніж зараз. Згідно з картою столиці початку XX століття, тоді існувала лише стара частина столиці: Поділ, Верхнє місто, Печерськ, Хрещатик, а також кілька вулиць поблизу центру. На місці сучасного бульвару Лесі Українки, наприклад, були городи.

На початку XX століття місто було вкрите малоповерховими садибами, в яких жили буржуазія і середній клас. Євгенія Губкіна, архітекторка, кураторка мультимедійного онлайн проекту «Енциклопедія архітектури України» та засновниця Urban Forms Center, розповідає, що на цих віллах жили фабриканти, основа капіталу яких була вкладена в промисловість, а іншою частиною їх бізнесу були прибуткові будинки. Таких підприємців можна назвати аналогами сучасних забудовників, що зводили багатоповерховий, на той час, дім для продажу чи оренди. І брали на себе функції з обслуговування будинку та території, забезпечували опалення і ремонт. Зазвичай прибуткові будинки зводили в стилі модерн.

«В часи Катерини II садиби було заведено будувати за містом, дворяни любили поселитися десь глибоко в лісі, та після промислової революції новоствореній буржуазії потрібно було жити в місті, щоб контролювати процеси на своїх фабриках і заводах та керувати своїм капіталом. Тому з'явився такий вид житла, як міська садиба. Для прикладу, одна з таких вілл — це «Шоколадний будиночок» на Шовковичній», — розповідає архітекторка Євгенія Губкіна.

Після революції з містобудівництва зникають приватні забудовники — цю роль відтепер несе лише держава. Все, що було зведене в міжвоєнний період, називається конструктивізмом. Це були невисокі будинки на 3-5 поверхів, «казенні» або кооперативні.
Хрещатицька площа, 60-ті роки XIX століття
Об'єднані такою народною назвою не тому, що мали однакові планування, типаж чи інші характеристики, а за періодом будівництва в часи керівництва Сталіна. У масовій свідомості «сталінки» досі асоціюються з елітарним житлом. Будували їх в післявоєнний період, переважно в стилі неокласицизм. Сталінки несли ідеологічний характер і уособлювали в собі перемогу і велич. Тому будувалися з розмахом — просторі під'їзди прикрашені плиткою, колони, арки та ліпнини, всередині просторі квартири з роздільним санвузлом та високими стелями. Класичні сталінки зараз можна побачити на Хрещатику.

Також «сталінки» можна поділити за призначенням: будинки для номенклатури і звичайних робітників. Перші виглядають дуже статечно зовні, мають хорошу шумо- та теплоізоляцію, можна зустріти в історичному центрі міста. Другі ж часто використовувалися як комуналки для багатьох сімей, тож відповідно виглядають скромніше.

Це пояснюється великим напливом людей з околиць у міста. Коли у 1920-1930-их почався період форсованої індустріалізації, активно будувалися заводи, розвивалась важка промисловість, для якої необхідна велика кількість працівників, почалася масова міграція селян у міста. Проте житла на всіх не вистачало. Навколо заводів почали зростати промислові квартали, де люди жили у бараках чи у комуналках, тому панельні будинки, що з'являться з часом, стануть для них «будинками мрії». Тісними й холодними, проте власними.
Перша, обудована у Києві сталіньска висотка за адресою Хрещатик 25
Якщо у 1917 році містяни складали 17 % населення СРСР, то в 1956 році — 48,4 %. Це період житлової кризи, зумовленої не лише потребою нових робочих рук в містах і масовою міграцію з сіл, але й тим, що після Другої світової війни архітектура Києва та інших українських міст зазнала серйозних втрат. Київ, наприклад, був майже зруйнований ворожою авіацією та артилерією. Влада поставила собі за мету: швидко, масово і «без архітектурних надмірностей» (як ще було у «сталінках») збільшити кількість житлового фонду. У 1956 році по всьому радянському союзу починають будувати «хрущовки».

Перший блоковий дім спроектував ще в 1949 році архітектор Віталій Лагутенко, дідусь лідера гурту «Мумий Тролль». Активно впроваджувати їх почали пізніше. З міських будинків зникають арки, ліпнина, будь-яке оздоблення — залишається гола цегла (або панелі). Інженери порахували, що відсутність ліфта дозволить зекономити аж 8% витрат на будівництві, тому будинки стають 5-ти поверховими, адже тогочасні медики вважають, що саме скільки поверхів може щодня проходити людина без шкоди для здоров'я.

Деталі будинку буквально виготовляють на конвеєрі та вже готовими складають в єдине ціле на будівництві, як детальки Lego. За технологією, такий будинок збирають за два тижні, за легендою — рекорд будівництва склав 5 днів.

Згодом виявилося, що економні в побудові «хрущівки» не зовсім практичні в експлуатації, адже взимку зазнають колосальних втрат тепла. Мешканці навіть жартують, що «гріють вулицю», а на стінах квартир з'являються килими аби хоч якось зберегти тепло в домі й додати шумоізоляції тонким стінам. Оскільки головним критерієм під час будівництва була економія часу, площі й ресурсів — то і квартири стають маленькими й саме в цей період з'являється об'єднаний санвузол. Для економії простору.

Згідно з планом — будинки знесуть приблизно за 25 років, а жителів переселять у більш довговічні будинки. Та цьому плану не судилося здійснитися. Лише у Києві досі заселена 3 181 «хрущівка».
Київські «хрущовки»
За планом, житлова криза завершиться за 20 років і всі жителі радянського союзу стануть власниками житла до 1980 року. Коли стало зрозуміло, що населення зовсім не задоволене якістю життя в хрущівках, були прийняті нові стандарти для будівництва типового житла. «Брежневка» стала компромісом для населення — «покращеною хрущівкою» або «погіршеною сталінкою». Їх почали зводити в кінці 60-х років 9-поверховими, а з початку 70-х й 16-поверховими.

«Стало зрозуміло, що концепція голої бетонної плити вже застаріла. З'явилась нові матеріали, такі як керамзитобетон. Житло почали робити більш комфортним з вищою поверховістю і кращими плануваннями», — пояснює співвласник агентства з нерухомості Дмитро Гура.

Кульки керамзиту допомагали утримувати більше тепла у квартирах і збільшувати шумоізоляцію, але через крихкість такого матеріалу — зовнішні стіни перестали бути несущими, цю функцію перенесли на внутрішні стіни. У «брежневках» збільшилась площа квартир, санвузли почали робити окремими, оскільки зросла поверховість, то з'явився ліфт і сміттєпровід.

А у 1974 році у новому районі Києва — Оболоні на березі річки Почайни, спеціалісти з Чехії починають будівництво пивзаводу, присвячене 22-м Олімпійським іграм. Ігри, а з ними й випуск першої партії пива, відбулися у 1980 році. Агент з нерухомості Дмитро Гура вважає, що звідси й пішла назва тогочасних будинків — «чешок», як таких, що будували дружні радянські архітектори з Чехії. Він пояснює, що «чешки» стали 9-ти поверховими для ще більшої економії: «Відтепер на одній земельній ділянці можна було побудувати не 60 квартир, а 200. Вони будувалися у всіх районах, що з'явилися з кінця 70-х по початок 90-х: Оболонь, Борщагівка, район метро Святошин, Академмістечко тощо».

«Чешки» будувалися з 1967 по 1978 рік, і є найбільш поширеною забудовою в Києві, для них характерні велика кількість балконів, які займають весь фасад, а також панорамні вікна.
«Чешки» на Березняках
Після здобуття незалежності Україною нарешті й архітектори отримали свободу в будівництві, проте не всі знали, що з нею робити. Це пояснює появу деяких будинків, що згодом викликатимуть суперечки своїм виглядом і якістю. Не всі вміли працювати з матеріалами та робити раціональні планування.

«Перші років 5-6 після розпаду союзу за інерцією продовжували будувати радянські серії. Держава далі будувала за панельною технологією, але приватні девелопери вже використовували цеглу й експериментували з плануваннями. У той час на Печерську з'явилися ці красиві цегляні будинки. А вже з 2000-х років держава поступово зовсім поступилась приватним забудовникам», — пояснює Дмитро Гура. В цей період темпи будівництва суттєво упали, хоча якість і зросла. Тоді дуже активно йшла забудова на Осокорках, завдяки новим намитим територіям.

З початку 2000-х відбувається поступовий перехід з цегли в сторону моноліту. А вже за 5 років стає зрозуміло, що за монолітними будинками — майбутнє. «Цегляні будинки не можна робити висотними, тому багато з побудованих у той час згодом пішли тріщинами. А моноліт бере це навантаження на себе і дозволяє зводити будинки будь-якої поверховості і форми», — каже Дмитро Гура. Архітекторка Євгенія Губкіна також негативно ставиться до тогочасних забудов, оскільки саме тоді почалась надто щільна забудова, яку держава не регулювала, що погано відбилося і на комфорті життя в місті, на екології, комунікаціях тощо.
Монолітний будинок
З 2000-го року і до світової економічної кризи, що почалась у нас у 2009 році, економіка Києва розвивалась дуже стрімко. Відбувався будівельний бум, іноземці активно вкладали інвестиції, на український ринок виходили міжнародні банки, розвивалась біржова торгівля, все це сприяло перетворенню Києва на місто, що має вплив на глобальну економіку. Для порівняння, у 2000-01 роках квадратний метр у Києві коштував $399, з 2002-06 ціна зросла до $1 959 за кв.м, а перед кризою у 2007 аж $3 139.

Міські жителі, що отримували хороший дохід прагнули комфортних умов життя, а забудовники намагалися задовольнити запит покупців. У 2006 році українська будівельна асоціація розробила класифікацію житла на соціальне, економ-, бізнес-, преміум- та де-люкс класи. В ній було майже 100 критеріїв для розподілу й згодом класифікацію визнали неактуальною. У 2011 році з Європи прийшов тренд на житло комфорт-класу, яке стало дуже популярним, адже інвестори, що претендували на бізнес-клас, отримали ширший вибір, а покупці економ-класу отримали змогу купити більш комфортне житло не набагато дорожче.

А вже у 2017 році майже третина всіх новобудов у Києві були проектами класу «комфорт». Через високу конкуренцію, забудовники намагалися перевершити одне одного, з часом з'явилися закриті ЖК, побудовані за правилом «0 кілометру», коли все необхідне — садочки, магазини, спортзали чи лікарі, є на території комплексу. «З'явився тренд, що територія має бути огороджена і тоді людина почувається більш безпечно. Забудови більш комфортного рівня є по всьому Києву, оскільки тут забудовники більше прив'язуються до ландшафту, щоб поряд були парки чи озера і хороша транспортна розв'язка», — розповідає Дмитро.

Та зі зростом кількості населення навантаження на міські комунікації й інфраструктуру все зростало, і згодом стало надто перевантаженими.
Один із найвідоміших ЖК комфорт-класу в Україні — Комфорт Таун
«Зараз в Європі є тренд на обмеження кількості жителів міста і переїзд в села чи містечка. Відповідальні держави обмежують ріст міст», — говорить архітекторка. Цей тренд став особливо актуальним в період поширення коронавірусу, коли великі міста виявилися найбільшими розсадниками інфекції.

«Завжди у людей була тяга до заміських будинків, наприклад дачі — це було завжди. А коли почався капіталізм і стало можна купувати все, забезпечені люди, які хочуть втекти від шуму мегаполісу, купили заміські будинки і на вікенд виїжджати в будинок за місто. Вже років 20 такий тренд існує, просто раніше це не були котеджні містечка, як буває зараз», — говорить агент нерухомості.

Дмитро пояснює, що закритість дозволяє створити високий рівень комфорту і безпеки — це переважно елітарна забудова. Він вважає, що покупцям нерухомості набагато приємніше, коли навколо — люди, що розділяють ті ж самі цінності. Такі котеджі розташовані в 30-кілометровій зоні від столиці, оскільки там вже краща екологія, але й недалеко добиратися до офісів, що переважно знаходяться у Києві.
Villa Terra
Цей спецпроект ми створили разом з клубним містечком Riviera Village, що розташоване на 150 гектарах між Київським морем і каналом Дніпра. Його засновники поставили собі за мету стати кращим місцем для життя на природі під Києвом у найближчі 10 років.

Їхня історія почалася ще у 2002 році, коли двоє друзів, переконаних, що жити потрібно біля лісу і води, але з хорошою інфраструктурою, почали шукати місце для будівництва. Вони передивилися безліч об'єктів, та зупинилися саме на тоді ще не розвиненій території за 22 км на північ від Києва. «Ми облетіли місцевість на кукурузнику і запримітили унікальну смужку між Київським морем і каналом Дніпра, та ще й на сосново-березово-дубовому лісі. І одразу вирішили з друзями створити тут поселення. Побудували житло для себе, згодом його продали», — розповідає засновник проекту Володимир Лімаков. У 2008 році вирішили створити містечко і купили ділянку на 10 га по сусідству.
«Насамперед, звели базову інфраструктуру: проклали дороги, облаштували берегову зону, пляж, тенісні корти і футбольне поле, а також — велику терасу, де можна зустрічатися з сусідами, і лише після цього почали зводити будинки», — згадує Володимир.

Якщо у 2008 в планах було 50 будинків, зараз їх вже понад 150 і планується звести стільки ж. Так, поступово ідея власного житла стала бізнес-проектом, для людей зі спільним способом життя. Зараз в містечку є все для комфортного життя: басейни, дитячі майданчики, пляж, ресторан біля води, волейбольні поля, тенісні корти, набережна для прогулянок. Для спорту: каякінг, вейкбординг, серфінг. На території є садок і початкова школа Clever Kids, куди приводять діток не тільки резиденти містечка, а й ті, хто шукає якісну освіту. У планах розширення інфраструктури, скоро розпочинається будівництво клубного будинку, де буде фітнес-зал, SPA, йога-студія, ресторан здорової їжі, басейни та багато іншого.

«Дилема більшості успішних сучасних людей полягає в тому, на кого і на що правильно витратити свій час, як його грамотно розподілити. У нас же була ідея створити місце, де можна встигати все. Це головне, в чому ми досягли успіху», — пояснює СЕО компанії Дар'я Кухаренко.

Їхня мета — стати містечком, в якому реалізовані всі потреби сучасної людини.
«Наші жителі — це люди, які поділяють наші цінності, і готові стати частиною нашого ком'юніті».

Головні цінності містечка: це сім'я і комфорт. Riviera Village — це простір без парканів, максимально відкритий для всіх жителів, огорнутий природою, озеленений і тихий. Тут ви не почуєте шум будівництва чи гучну музику на пізніх вечірках. Можливість завжди розслабитися в тиші — це те, за що нас цінують.

Ще одна причина — супердитинство, яке отримують всі дітлахи, що перетинають межі комплексу — адже тут є велика кількість ігрових майданчиків, гуртків по інтересах, заняття з найкращими тренерами з різних видів спорту, дитячий театр, річка і ліс, повний пригод. Та найголовніше — тут можна не турбуватися про безпеку свою та рідних. Адже в містечку є КПП, цілодобова охорона, велопатрулі, і все це впроваджено майже непомітно, тому діти ходять в садочок самі з 4-х років.

Засновники комплексу намагаються приваблювати якомога більше підприємців — творців прекрасного. Оскільки вони зможуть поділитися з іншими своїм унікальним досвідом знаннями з іншими.
Villa Quattro
Ці люди не тільки живуть поруч, але й створюють разом.
Приєднуйся до однодумців!
ТЕКСТ
Яна Проценко
ПАРТНЕР
Матеріал підготовлено за підтримки Riviera Village
Що це означає?
ВЕРСТКА
Дарія Корнєєва
ПРОДЮСЕР
Яна Проценко
СЕЙЛЗ-МЕНЕДЖЕР
Наталія Оліферович
ІЛЮСТРАЦІЇ
Михайло Бабій
Євгенія Пушкарук
ПРЕДСТАВНИК RIVIERA VILLAGE
Євгенія Губкіна, Дмитро Гура
ІНФОРМАЦІЙНА ПІДТРИМКА
Матеріал виготовлено за підтримки рекламодавця
Під час використання матеріалів сайту обов'язковим є наявність гіперпосилання в межах першого абзацу на сторінку розташування вихідної статті із зазначенням бренду видання AIN.UA. Матеріали з позначками «Новини компаній» і PR публікуються на правах реклами.
© 1999-2021 AIN.UA