Багатьох користувачів цікавить, за яким принципом Facebook вирішує, що показувати у вашій стрічці, а що ні. Американський журналіст Метью Хонан зважився на цікавий експеримент: лайкати все підряд, що з’являється в стрічці протягом двох діб, щоб подивитися, як це вплине на видачу. За підсумками, він сам зізнався: результати його жахнули. Опис його експерименту AIN.UA пропонує нижче.
Що буде, якщо лайкати все підряд
Є чудова цитата Енді Воргола, яку, ви, напевно, знаєте: «Гадаю, всім мають подобатися всі» (I think everybody should like everybody). Ви можете наштовхнутися на постер із Ворголлом, і впоперек його обличчя буде надрукована ця цитата шрифтом Helvetica.
«Лайк» і «Вибране» – сьогодні нове мірило успіху, причому дуже в буквальному сенсі. Вони не просто живлять наше его, коли ми постимо щось в онлайні, як користувачі. Рекламники за ними звіряють успіх своїх кампаній на Facebook. Сьогодні ставити лайки – це економічне мистецтво.
Я ставив лайки всьому. Принаймні, останні 48 годин. Лайкав буквально все, що пропонував мені Facebook у стрічці, навіть якщо це мені дуже не подобалося. Я почав кампанію «свідомого лайкання», щоб подивитися, як це вплине на те, що Facebook стане мені показувати. Розумію, що звучить як звичайний стьоб, але це був по-справжньому відкритий експеримент. Я не був упевнений, скільки протримаюся (мене вистачило на 48 годин), або чого я навчуся в результаті (можливо, нічому).
Бачте, Facebook використовує алгоритми, щоб вирішувати, що вам показувати у стрічці. Ваша стрічка – не просто парад послідовних апдейтів від друзів, а також апдейтів від усіх сторінок, якими ви зацікавилися.
У 2014 році новинна стрічка – це ретельно складена презентація, яка створюється за складною формулою, яка залежить від ваших дій на сайті та в інтернеті
Я хотів перевірити, як зміниться мій Facebook, якщо я буду постійно заохочувати роботів, які ухвалюють рішення за мене (формуючи мою стрічку новин), ніби постійно хвалячи їх: «молодець робот, мені подобається те, що ти мені підсунув».
Я також вирішив, що буду лайкати все підряд тільки на Facebook, завдання в стилі «тиснути кнопку Like по всій мережі» мене лякало. Але навіть враховуючи, що експеримент був обмежений самою мережею, результати вразили.
Перше, що я залайкав, була сторінка Living Social: мій френд Джей лайкнув її, і вона висіла вгорі моєї стрічки. Я поставив «лайк» двом постам від друзів. ОК, поки все йшло чудово. Але наступна річ, яку я побачив у стрічці, мені по-справжньому не подобалася. Але досвід є досвід, і я лайкнув її теж.
Мені потрібно було вирішити, що робити зі схожими постами, які пропонує тобі мережа після того, як ти щось лайкнув. Наприклад, якщо вам сподобалася стаття про корів на фермі, Facebook негайно підсуне вам ще кілька статей про сільське господарство. Схожі пости скоро стали проблемою: щойно ти лайкаєш один із них, Facebook радить ще один. Я швидко зрозумів, що якщо буду лайкати всі схожі статті, застрягну в нескінченному циклі. Тож я поставив для себе нове правило: лайкати перші чотири схожі пости, які пропонує мережа, але не більше.
Іноді лайкати все підряд – просто суперечить здоровому глузду. Моя подруга Гілларі запостила фото свого малятка Перл, із синцями на обличчі, і підписала «Перл vs бетон». Мені це взагалі не сподобалося. У звичайній ситуації цей пост спровокував би мене на коментар, а не на натискання маленької кнопки з великим пальцем вгору. Ну ОК. Лайкну. Єдиний пост, який я не лайкнув, повідомляв про смерть родича друга. У моїй родині нещодавно сталася втрата. Я просто не був готовий до такого.
Але в стрічці все ще залишалася купа контенту для лайків. Я лайкнув Hootsuite, лайкнув The New York Times, лайкнув якийсь купонний сервіс. Залайкав щось від друга, з яким уже 20 років не спілкуюся – щось про його дитину, поїздку на природу і змію.
Стрічка новин змінилася за разюче короткий час. Після того, як я всього годину лайкав усе підряд, у моїй стрічці майже не залишилося жодної живої істоти. Її заполонили бренди та комунікації з брендами, а не люди зі своїм живим спілкуванням
Схожим чином у стрічці спливли і виробники контенту. Мою стрічку віддали на розтерзання Upworthy і Huffington Post. Вкладаючись спати в першу ніч експерименту, я ще раз переглянув стрічку, і ось ті пости, які я там побачив: Huffington Post, Upworthy, Huffington Post, Upworthy, реклама Levi’s, Space.com, Huffington Post, Upworthy, The Verge, Huffington Post, Space.com, Upworthy, Space.com.
Перш ніж заснути, я подумав, що потрібно лайкнути щось, пов’язане із Сектором Гази. І лайкнув пост із проізраїльським меседжем.
На ранок моя стрічка стала правою. Мені запропонували зацінити другу поправку (гарантує громадянам США право на зброю – ред.) і якусь антиіммігрантську сторінку. Трибуна консерваторів з’являлася у стрічці знову і знову. Я навіть вивчив синтаксис їхніх дописів. Він виглядав приблизно так: речення, що доносить будь-які дискусійні новини, речення, що пояснює, чому це – добре. І заклик до дії, що часто закінчується знаком питання.
Щойно я помітив цю схему, я почав бачити її скрізь: багато сторінок беруть на озброєння саме цю тактику. Таке повідомлення закликає вас взаємодіяти. І якщо ви поведетеся, схожі пости спливатимуть у стрічці, поки вас не знудить.
Мене також вразило, який різний вигляд має стрічка на мобільному і десктопі, навіть якщо дивитися її в один і той самий час. До кінця дня я помітив, що на мобільному контент від друзів практично зник. Мені пропонувалися історії від різних сайтів і реклама. Але на десктопі, хоча там теж превалював брендований контент, пости від друзів іноді все ж пробивалися до стрічки. Facebook-роботи вирішили, що єдиний шлях утримати мою увагу – показувати тільки те, що згенерували інші машини. Дивно.
На другий день моя стрічка почала стрімко левіти. Мені було реально страшно лайкати ліві пости, щоб у результаті не опинитися в якомусь списку підозрюваних.
Це проблема – набагато масштабніша, ніж сам Facebook. Вона нагадала мені про те, що пішло не так у суспільстві, і чому ми частіше вказуємо на щось іншим, замість того, щоб просто поговорити один з одним. Ми самі для себе налаштовуємо політичні та соціальні фільтри, які тільки зміцнюються з часом на підставі того, що ми читаємо або дивимося. Ми провалюємося в кролячі нори специфічних інтересів, поки не загубимося остаточно в саду королеви, посилаючи прокляття всім, хто залишився на поверхні.
Те, що моя стрічка стала політичною, не так страшно, як те, що вона стала непрохідно дебільною. Мені запропонували лайкнути пост із Buzzfeed про якогось хлопця, що танцює, потім – пройти тест «Який ви персонаж у «Титаніку?». CNN пропонує мені лайкнути пост про те, як хтось перевіряє свої материнські інстинкти, з фоткою голого мужика, який мацає свої груди. Фотка хмаринки, схожої на пеніс, фотка дитини, схожої на відомого репера…
Моя стрічка почала видавати найгірше, найжахливіше з того, що продукують наші медіа, і чого, по-хорошому, їм слід було б соромитися. Сенсаційний треш. І я лайкав усе це
І хоча я припускав, що видача зміниться, до чого я не був готовий, то це до впливу, який моя поведінка справила на стрічки новин моїх друзів. Я думав, Facebook якось мене обмежить, але моя стрічка стала повністю рекламною і політично заангажованою, а Facebook продовжував старанно повідомляти всіх моїх друзів про те, що я лайкнув.
Ще в перший вечір мені написав мій редактор із запитанням, чи не зламали мій акаунт. Наступного ранку подруга повідомила про те, що її стрічка новин у Facebook буквально забита тим, що я лайкав. Ніяких постів від друзів, тільки повідомлення про те, що лайкнув Метью Хонан.
І це тривало протягом усього досвіду. Від різних людей я чув, що їхні стрічки відсотків на 70 складаються з того, що я лайкав. Зрештою, зі мною зв’язався співробітник Facebook, який помітив мою дивну активність і захотів з’єднати мене з PR-відділом компанії.
Але на той час я вже все одно припинив досвід. Це було занадто жахливо. Я намагався подивитися, скільки ж загалом постів я лайкнув, але мій журнал активності був просто перевантажений. За цей час я додався до підписників близько 1000 сторінок, більшість з яких були огидні або в кращому разі – банальні. Лайкаючи на Facebook усе підряд, я перетворив стрічку на місце, де мені не подобалося взагалі нічого. І якщо чесно, те, що я зробив, абсолютно мені не подобається.
