Що встигла Яніка Мерило за півтора року на українському IT-ринку

Лише рік тому мало хто в уанеті чув про Яніку Мерило. За короткий термін естонка встигла стати однією з найбільш обговорюваних і впливових персон на українському IT-ринку. Вона доклала руку до запуску освітнього фонду BrainBasket, спільноти бізнес-ангелів UAngel, венчурної асоціації UVCA і центру розвитку електронного уряду ICT Competence Center. Нарешті, на початку 2015 року вона стала радником міністра економрозвитку Айвараса Абромавичуса і потрапила в скандальні світські хроніки з однієї зі своїх архівних фотосесій. В інтерв’ю AIN.UA Яніка Мерило розповіла про те, звідки вона взялася на українському ринку, як встигає брати участь у стількох ініціативах, коли українці зможуть отримувати електронні послуги і чому вона – більше не радниця міністра.

«Я – айтішник за духом»

З редактором AIN.UA Яніка Мерило зустрічається о дев’ятій вечора в практично порожній офісній будівлі. Крім охоронця на вході та її самої – на робочих місцях у такий час немає нікого. Це не остання зустріч за день: після інтерв’ю їй належить обговорювати з одним із колег електронний уряд, а потім – готуватися до запланованих на завтра заходів.

«Мій батько – українець, і я часто проводила тут літо», – каже Яніка Мерило. Назовсім вона переїхала сюди 2007 року. Естонський фонд US Invest, у якому вона працювала, інвестував у прибалтійські, російські та українські проєкти – сферу послуг, сільське господарство, нерухомість, енергетику.

У US Invest не було активів в IT-секторі?

Ні. Був WiMAX-оператор, але в 2007 або 2008 році, після мого приходу у фонд, я переконала колег, що інвестувати в цю технологію немає сенсу. І ми продали цей актив. Я досі цим пишаюся: для мене було очевидно, що у WiMAX немає майбутнього – навіть незважаючи на таких сильних лобістів, як Intel.

Після 2008 року фонд в IT не інвестував, хоча я вважаю себе «айтішником» за духом. У 96-97 роках я починала свою кар’єру з того, що програмувала інтернет-банки, потім створювала аутсорсинговий бізнес. Ідеальне, рідне для мене середовище – десь посередині між інвестбанкінгом та IT.

Чому ви пішли з фонду?

У жовтні 2012 року в мене народилася дитина, і я пішла з US Invest. Ну, точніше, як пішла… Коли я вже лежала в пологовому будинку, мені дзвонив бос – власник фонду – і говорив: «Ти вибач, я розумію, що в тебе там важливіші справи, але допиши, будь ласка, ще частину бізнес-плану”… До речі, ми досі добре спілкуємося, буквально сьогодні він телефонував поговорити про деякі інвестиції.

Поки дитина була маленька, у мене було трохи часу подумати, що робити далі. Я зрозуміла, що мене завжди тягнуло назад в IT. У цей самий час на українському IT-ринку почалися активні дискусії про те, що місцевий аутсорсинг уже не такий і дешевий, що Україна має розвивати продакт-девелопмент, і країна рухатиметься в цьому напрямку. Аутсорсинг лише створює базу для більш глобальних експортно-орієнтованих інноваційних технологій. Ця історія виявилася для мене дуже знайомою – Естонія проходила те саме у 2000-х.

А з чого починається такий перехід?

Хтось думає, що поштовх має давати держава, хтось – венчурні інвестори, хтось – інкубатори та акселератори. Але є статистика – торік у європейські стартапи було інвестовано $7,5 млрд. З них тільки $2,5 млрд інвестували венчурні фонди, і $5 млрд – бізнес-ангели. У житті багатьох молодих підприємців настає дуже важливий етап – коли свої заощадження витрачено, гроші рідних і близьких теж, а для венчурного інвестування проєкт ще не дозрів. Банки рідко дають таким підприємцям кредити, а в інкубатори та акселератори потрапляє лише невелика частина проектів. І тільки від ангельських інвесторів залежить, буде стартап жити і розвиватися чи ні. Тому саме «ангельський прошарок» я вважаю найважливішою частиною продуктової IT-екосистеми, яку намагається створити Україна. А оскільки в Естонії це вже сталося, я особисто спостерігала за цим і брала участь у процесі, то мені здалося, що я можу стати в пригоді в розвитку української ангельської екосистеми.

«Моя справа – дати імпульс»

Керуючий партнер асоціації UAngel, голова правління освітнього фонду BrainBasket, керуючий директор української асоціації венчурного капіталу UVCA. На перший погляд – три різні людини. А насправді – три іпостасі Яніки Мерило у 2014 році.

Вас хтось запросив відбудовувати українську IT-екосистему чи ви зголосилися самі?

Уже не так і просто згадати… Я підозрюю Ольгу Бєлькову та Евелін Бучацьку (сміється – ред.). Вони зі мною говорили про створення клубу ангелів. У підсумку ми створили асоціацію UAngel. У BrainBasket я прийшла на запрошення засновника Ciklum Торбена Майгаарда. А венчурна асоціація UVCA почалася з мого знайомства з партнерами AVentures Capital Женею Сисоєвим і Андрієм Колодюком. Думаю, моя участь дала змогу прискорити процеси із запуску всіх трьох ініціатив.

Невже вистачає часу тягнути всі ці проєкти?

Звісно, ні. Хоча мій робочий день триває з 8 до 23 години, я не можу всього встигнути. Це ілюзія, що я могла б керувати всіма процесами в цих організаціях. Я надаю імпульс, допомагаю запустити, а операційною діяльністю займаються люди, у яких це виходить краще.

Давайте ненадовго зупинимося на кожній. UAngel?

Там я – один із засновників. Зараз асоціацією опікуються Наталя Березовська та Регіна Махотіна, і в них дуже добре виходить. Як я вже говорила, ангельський прошарок дуже важливий. Коли свої гроші вкладено, коли витрачено те, що дали мама з татом, родичі та друзі, настає критичний момент у житті стартапу. Де взяти $30 000-50 000, які дадуть змогу створити прототип, почати працювати і заробляти, і в підсумку отримати шанс на залучення венчурних грошей? Якщо немає ангельських інвесторів, то дуже багато проєктів навіть не отримають шансу на повноцінний старт.

BrainBasket?

У BrainBasket є проєкт, який я вважаю своєю улюбленою дитиною, – це Coding for Futute, програма безоплатного IT-навчання для переселенців і воїнів АТО. Перенавчати тих, хто вже знає .NET чи Java – це не моє основне завдання, і воно не настільки мене надихає. А ось давати людям надію на нове життя, яке вони можуть побудувати за допомогою IT – так, це до мене.

У січні-лютому минулого року я була в Донецькій і Луганській областях – ще не було війни, але вже був Майдан. Я ходила по школах, університетах, спілкувалася з молодими хлопцями. Я говорила їм, що IT – це майбутнє, що галузь відкриває великі можливості для віддаленої роботи, що необов’язково вчитися і працювати в Києві, щоб досягти успіху. Багато з них говорили, що «програмувати» їм доведеться в шахті, а я намагалася їх переконати. Сьогодні молоді люди звідти, які переїхали після відомих подій, шукають свою долю в Києві та інших містах. Для мене настав час спокутувати карму. Я їм розповідала, що IT – це круто, що IT створює нові можливості. Тепер потрібно їх цього навчити, тим більше, що зараз їм це потрібно ще більше. Це той проєкт, який я нізащо не кину.

UVCA?

Ми працюємо над поліпшенням інвестиційного клімату та залученням нових інвесторів. Буквально щотижня закривається якась угода на українському венчурному ринку. Можливо, одна з інвестицій призведе до народження нового Skype – це змінить екосистему кардинально. Крім того, всередині асоціації ми розробляємо кілька законів, які поліпшать бізнес-клімат, дадуть змогу простіше структурувати угоди в Україні за схемою конвертації боргу в статутний капітал.

«Мене дратують розумники, які говорять, а не роблять»

2015 рік Яніка Мерило почала не менш стрімко. Взимку в українському уряді з’явилося відразу кілька «легіонерів» з інших країн. Серед них виявився міністр економічного розвитку Айварас Абромавічус, який у січні запросив Яніку на посаду радника. Як завжди, вона цим не обмежилася і незабаром разом із групою бізнесменів запустила ICT Competence Center, який стимулює розвиток e-government в Україні.

Як ви опинилися на держслужбі?

У грудні 2014 року, вже після призначення Айвараса на посаду міністра, ми передали меморандум уряду від імені венчурної асоціації. Ми запропонували низку кроків, спрямованих на поліпшення інвестиційного клімату в Україні – п’ять ініціатив. Думаю, що тоді Айварас подумав – теорія це добре, але раз самі запропонували, нехай самі й роблять. Я не люблю голослівні заяви на кшталт: «Треба розвивати IT-галузь». Треба. Які реальні пропозиції? Не можна говорити декларативною мовою, не пропонуючи конкретного плану дій. Людині не з IT-середовища – наприклад, Айварасу – дуже складно зрозуміти, чого хоче галузь, якщо вона не говорить конкретною мовою. Ще складніше, коли в ній немає згоди – одні кажуть, що галузі потрібні пільги, інші кажуть, що не потрібні… Загалом, коли ми показали Айварасу план стимулювання галузі, ми обговорили варіанти і вирішили, що посада радника дасть мені змогу реалізовувати ці задумки краще. У міністерстві я відповідала за розвиток e-government, поліпшення інвестиційного клімату, залучення інвесторів. Утім, розвитку електронного урядування реальніше досягти не в міністерстві, де недостатньо повноважень, а консолідуючи приватний ринок, тому я перейшла на роботу в новостворений ICT Competence Center.

Буквально відразу після призначення в міністерство ваші фотографії облетіли весь інтернет…

Так. Як я написала буквально наступного ж дня у Facebook – якщо хтось боїться, що я боротимуся з корупцією, і намагається протистояти мені такими методами, то він має цілковиту рацію, я справді боротимуся. Ці публікації розганяли ресурси на кшталт Lifenews і Russia Today, вони підхопили цю кампанію із задоволенням. Сказати, звідки це почалося і кому було потрібно, мені складно. Спеціально розслідуванням я не займалася, мені ніколи і мені не дуже цікаво. Знаю, що більшість людей просто посміхнулися і сказали – значить, бояться. На мою рішучість і амбіції це ніяк не вплинуло. Навіть підстьобнуло – зрозуміла, що тепер обов’язково потрібно показувати реальні результати роботи. Якщо хтось справді злякався і використовує чорний піар проти мене – значить вважають, що я становлю реальну загрозу. І це добре.

Який у вас розпорядок дня?

Більшу частину мого дня займають зустрічі – вони в мене практично щогодини. Наприкінці дня – пару годин на роботу з документами. У мене з’явилася звичка Жені Сисоєва – мої імейли стають дедалі коротшими. Сисоєв і Антон Геращенко – найефективніші люди з моїх знайомих, вони дуже багато встигають. Для мене стало нормальним відповідати на електронні листи одним реченням. Я зайнята весь день, але не відчуваю, що щось упускаю в житті. Звісно, якби було ще більше часу – я ще багато чого запустила б.

Намагаюся висипатися – хоча б 6-7 годин сну на добу. Люблю читати українську бізнес-пресу. Досить часто літаю, і під час зльоту та посадки – не можу працювати за комп’ютером – читаю журнали. Дуже захоплююся новітньою історією Росії та України – політика, економіка. У мене солідна бібліотека з цих тем. А бізнес-книги не люблю – мене дуже сильно дратує мудрування. Дуже не подобається, коли хтось розповідає або пише про те, як треба жити або як треба робити щось правильно. Зате люблю читати історії про людей, які дійсно зробили щось вартісне.

«Через пару місяців з’являться перші електронні послуги»

З особливим завзяттям Яніка Мерило взялася за електронний уряд. Якщо в розвитку інвестиційної екосистеми Україна відстає від Естонії на роки, то в розбудові e-government – уже більше, ніж на півтора десятиліття. Протягом кількох місяців майже щосереди вечорами Яніка Мерило збирала на свої воркшопи в Київській Школі Економіки експертів з електронного уряду та технологій і обговорювала з ними найактуальніші проблеми.

Для чого ці воркшопи?

Мені було дуже цікаво зрозуміти, хто і що думає на тему електронного уряду. А потім виявилося, що там збираються люди, які не просто говорять, а й багато що вирішують. Ми збиралися по середах, обговорювали і переходили до справ. Сподіваюся, хоча б деякі ініціативи просунулися завдяки нашим воркшопам. Зараз тимчасово відмовилася від такої практики, але, думаю, незабаром повернуся до неї. Чесно кажучи, це багато в чому егоїстичний порив – мені реально дуже цікаво спілкуватися з людьми на цих воркшопах.

Проблема з більшістю реформ, що про них багато говорять, але мало роблять. Що реально робиться у сфері e-government?

Усе досить запущено. На одному з воркшопів ми намагалися відстежити, на якому етапі зараз перебуває Україна на шкалі створення e-government порівняно з Естонією. Виявилося, що десь на рівні 96-97 років. Хоча в той час там були зроблені прості банальні кроки. Ухвалили закон про захист особистих даних, база реєстрів, національні ідентифікатори – і так далі. Можна брати копіювати блоками й економити час.

Виходить?

Зрушення є. Дуже хороші починання – у Львові. Андрій Садовий готовий впроваджувати e-government, ґрунтуючись на світовому досвіді. Згідно з нашим планом, Львів стане пілотним регіоном для впровадження найкрутіших нових технологій і перших в Україні реальних електронних послуг для громадян на «порталі львів’янина».

Для чого потрібен портал львів’янина?

Припустимо, я львів’янка і хочу написати меру, що в місті щось не так. Або подати заяву в міліцію, отримати довідку про несудимість, зареєструвати дитину. Людина повинна мати можливість зробити це через портал львів’янина, але для цього вона повинна себе ідентифікувати. Процес подання заяви чи отримання довідки має бути прив’язаний до конкретної особи. В офлайні людина робить це, приходячи у віконце з паспортом. Але ми хочемо побудувати систему, за якої не потрібно буде нікуди йти! А в онлайні найзручніше ідентифікуватися через інструменти, якими люди вже користуються. Практично у всіх є мобільні телефони, а прогресивна частина суспільства поголовно користується інтернет-банкінгом. Отже, найпростіше у нас впроваджувати BankID і MobileID – щоб через ці інструменти людина могла зайти в особистий кабінет на міському порталі так само, як вона заходить у свій інтернет-банкінг.

Як швидко вдасться впровадити хоча б перші послуги?

У Львові – досить швидко. Спасибі Садовому і його команді – середній вік львівських чиновників становить 26 років. Їм усе це буде зробити нескладно. Думаю, вже за кілька місяців запуститься портал львів’янина, який для початку дасть змогу подавати в електронному вигляді заяви в міліцію і запитувати довідку про несудимість.

З деякими послугами буде набагато складніше. У нас, наприклад, немає більшості повноцінних державних баз даних. Щоб була можливість зареєструвати дитину або перереєструвати людину з однієї адреси на іншу, потрібна електронна база населення. Те саме стосується послуг, які потребують кількох довідок від різних відомств – міжвідомчої електронної комунікації в нас немає. У них немає власних реєстрів, між собою вони не спілкуються… Але ми будемо ламати систему – по одній послузі, по дві. Будемо запускати те, що можна. В Естонії весь процес зайняв років 15. Так, тут із досвідом інших країн піде легше, але все одно це не місяць і не рік – знадобиться років десять.

Цим і займається ICT Competence Center?

Так, нам вдалося об’єднати в один центр провідних бізнесменів з банківської галузі, IT і телекомунікацій. Для боротьби з корупцією та впровадження елементів e-government об’єднуються навіть конкуренти – впровадження BankID підтримують «ПриватБанк« і «Ощадбанк». Вони розуміють, що без об’єднання зусиль стандарт працювати не буде. У тому, що розвиток e-government драйвлять приватні компанії, немає нічого дивного – в Естонії було точно так само. Щоправда, там було легше – була одностайна політична Воля, опір системи був меншим. Ми починаємо зі Львова, де умови для пілотного запуску найбільш сприятливі. Але, до речі, в міністерствах цю ідею теж зустріли непогано – я очікувала сильнішого опору. Особливо від спецслужб. Думаю, вони усвідомили, що якщо людина довіряє інтернет-банкінгу свої заощадження, то подачу заяв їй можна довірити тим більше. Тепер навіть дивно, чому ніхто не зайнявся цим раніше.

А за іншими напрямами успіхи є?

Буквально вчора я була в міноборони – ми запускаємо проєкт «Картка пацієнта». Хочемо створити електронну базу, яка дасть змогу віддалено в будь-якому госпіталі країни побачити, яка група крові у хворого або пораненого, на що в нього алергія, на що він хворів, які рентгенівські знімки доступні. У критичних випадках це допоможе підготувати операційну і медикаменти, коли постраждалого ще тільки везуть у госпіталь. Починала б я з такої програми рік тому? Ні. E-government та IT теж адаптуються до нинішньої ситуації. Я не вмію воювати, але ті програми, в яких я беру участь, можуть допомогти армії через те, що я вмію.