Як киянин створив сайт із рекламою повій і заробив $2 млн за два роки

Як і в традиційній економіці, в інтернет-бізнесі теж є світла і темна сторони. У гемблінгу, порноіндустрії та проєктах на кшталт Silk Road, чий засновник нещодавно отримав довічне ув’язнення, обертаються величезні гроші. AIN.UA спробував відкрити завісу таємниці над однією із заборонених тем – розповідаємо, як киянин створив сайт із повіями.

Україна не входить до числа країн, де легалізовано проституцію, але, незважаючи на незаконність цього ремесла, жриць кохання в українських містах нітрохи не менше, ніж на вулицях Амстердама. Щоправда, на відміну від Європи, в українських куртизанок не так уже й багато можливостей для реклами своїх послуг, а любителям постільних втіх потрібно постаратися, щоб знайти, де їх якісно обслужать і при цьому не витягнуть гаманець із кишені. Саме для таких знайомств існують спеціалізовані сайти з каталогами повій по містах. Один із них, сайт із повіями mister-x.org, створив і кілька років розвивав киянин, з яким мені довелося познайомитися в одній із європейських країн. На умовах анонімності він погодився розповісти про те, як влаштований цей сегмент онлайн-бізнесу, скільки можна на ньому заробити і чому він пішов із цієї тематики.

Як ти потрапив у цей бізнес і почав займатися такою незвичайною справою?

У 2005 році власник найбільшого в Росії порталу з повій – татарин із Москви – вирішив відкрити український напрямок і через знайомих вийшов на мене. Я був досить відомий у середовищі українських веб-майстрів і навіть написав кілька корисних скриптів, які використовували в усьому світі. Я погодився на нього працювати і взяв у компаньйони дружину, яка стала оператором і допомагала мені розвивати український сегмент.

Так ми почали співпрацювати, і сайт був моїм основним джерелом доходу, я отримував приблизно $5000 на місяць і ділив їх навпіл з дружиною, поки в один прекрасний день вона не подала на розлучення. Це було цілком обґрунтовано з її боку, але ось із розподілом бізнесу в нас виникла проблема – мій партнер, усупереч нашим домовленостям, передав увесь бізнес саме їй. І я на емоціях заявив йому: «Я створю в сто разів кращий ресурс і задавлю твій сайт!». На той момент портал був найбільшим у рунеті порталом із відвідуваністю близько 5 млн осіб на добу, і це звучало приблизно так, якби я кинув виклик концерну Mercedes.

Як було розвивати такий сайт з нуля?

Я написав технічне завдання, знайшов інвестора з Пітера і за два з половиною роки зробив другий за відвідуваністю ресурс у рунеті, який назвав на честь оперети Імре Кальмана «Містер Ікс». Інвестор вклав у проєкт близько $300 000, але вони відбилися сторицею – на момент мого відходу з проєкту сумарний дохід сайту перевищив $2 млн. Крім цього, ми в рази переплюнули наш колишній сайт з технічної частини – якщо мій партнер літав до Тибету і платив ченцям, щоб ті молилися за благополуччя сайту, то я більше сподівався на програмістів і вірив у технічний розвиток, інтерфейси та юзабіліті.

Розкажи детальніше, як ви розкручували сайт. Звідки ви взяли перші 1000 клієнтів, 1000 реєстрацій і як отримали перший дохід?

Повії здебільшого тупі, і це зрозуміло – розумна дівчина повією не стане. І пояснити, що їм потрібна твоя інтернет-реклама, досить важко. Тому ми вчинили так – скопіювали базу анкет по великих українських і російських містах, перевірили їх на актуальність, а потім розмістили на сайті і супроводили проханням до клієнтів говорити, що вони знайшли оголошення на «Містері Ікс». Якийсь час ми показували ці анкети безкоштовно і посилено виводили сайт на топ-позиції в Google за запитами «повії такого-то міста». До цього часу повії починали потроху дізнаватися про наш сайт і розуміти, звідки до них приходить левова частка клієнтів. І коли трафік по конкретному місту досягав 10 000 осіб на добу, наша операторка почала телефонувати дівчаткам і говорити, що з 1 червня показ анкет на сайті стає платним і коштує стільки-то.

Хто ще з тобою працював?

Крім веб-розробників зі мною працювала дівчинка-оператор на Ленінградській площі. Це була дуже специфічна робота, і мені коштувало чималих труднощів знайти на неї людину. Бувало, що люди працювали один день і йшли. Для щоденного спілкування з повіями потрібно було мати залізні нерви, а моя співробітниця примудрялася однією рукою заколисувати дитину, іншою варити борщ, і водночас тримати під вухом телефон і заспокоювати «жрицю кохання», у якої не ладяться справи.

І всі відразу почали платити?

Багато хто спочатку відмовлявся, але, коли ми запустили білінг і вимкнули всі неоплачені анкети, прийшло усвідомлення – потік дзвінків від клієнтів припинився, а отже, потрібно заплатити за розміщення анкети на «Містері». І вони поверталися до нас і реєструвалися. Ми написали повноцінну систему самообслуговування – повії самі оновлювали статуси і фотографії, вносили в систему номери ваучерів для поповнення наших електронних гаманців, бачили графіки відвідуваності своїх анкет, могли спілкуватися в чаті, на форумі тощо. З кожним роком вони дедалі більше розуміли, що інтернет – це їхній хліб і самі шукали сайти, які займали верхні позиції в пошуковій видачі. Плюс дуже класно працювало сарафанне радіо. Я просто уявляю, як одна повія дзвонить іншій і каже: «Я ось зарегістріровалася на «Містері» і в мене тепер мільйон дзвінків, а ти лохудра, все ще даєш оголошення про масаж у якусь провінційну газету!».

Як ви виводили електронні гроші? Адже йшлося про десятки тисяч доларів.

У готівку виводили. Я можу показати місця в Києві, де без жодних документів ти можеш вивести через будь-яку систему електронних грошей до мільйона доларів. Можна приїхати і забрати готівку в Києві, а можна і вивести на карту. У мене, наприклад, є дві офшорні картки. Банк однієї з них розташований на острові Святої картоплі. Острів називається St Pomme de Terre і розташований у Карибському морі. Це скеля, до якої підведений кабель і там стоїть маленька будка з сервером. А за документами там розташоване місто з банками, фірмами та іншими принадами. Ти відкриваєш рахунок в інтернеті, після чого отримуєш карту або поштою, або через «дропа» – даєш $50 людині в Чехії, вона на свою адресу приймає карту, після чого автобусом відправляє тобі її в Україну.

Скільки у вас було анкет і яка була вартість розміщення на сайті?

Загалом у нас було кілька тисяч анкет, здебільшого – у південних містах. Абонплату ми брали по днях, а місячна вартість розміщення починалася від $25 для невеликих міст і сягала $150 для великих на кшталт Москви. Що цікаво, на півдні люди були якісь більш адекватні і проблем з ними було набагато менше. Якщо московські та київські форуми кипіли обуреними відгуками – «мене побили, забрали гроші, приїхала міліція», то на півдні був суцільний позитив. Мабуть, там самі міста працюють як фільтри і в них осідають не просто ті, хто вміє розсовувати ноги, а справжні професіоналки.

Як ви перевіряли фотографії на достовірність?

На подібних сайтах дуже часто публікуються фотографії дівчат-ляльок, а за викликом приїжджають натуральні крокодили. Тому ми всіляко стимулювали користувачів завантажувати справжні фото. Наприклад, дівчата, які фотографувалися на тлі свіжого номера газети, нашого сайту або будь-яким іншим чином підтверджували достовірність світлини, отримували різного роду бонуси та знижки за розміщення. Але насправді фейковими фотографіями грішили тільки на півночі Росії – жительки півдня спокійно завантажували свої фото і навіть відео.

Міліція їх за це не ганяла?

Більшість повій сидять під «мамками», у яких є свої домовленості з місцевою міліцією. Бувало, що частина анкет у якомусь місті на деякий час йшла в офлайн. Зазвичай це було пов’язано з міліцейськими рейдами, а після їх закінчення все поверталося на круги своя. Одного разу в одному з українських обласних центрів зникли всі анкети – як нам вдалося з’ясувати, у місті змінився начальник міліції і наказав повіям видалити всю свою онлайн-активність з інтернету: мовляв, це погано впливає на його імідж.

Були випадки, коли вас намагалися знайти?

Менти – ні, а ось конкуренти – так. Коли ти створюєш успішний проєкт, тебе спочатку починають досить. І якщо 5-7 років тому DDoS коштував від $200 до $500 на годину, то зараз за $1000 тебе будуть зношувати місяць. Але справедливості заради варто сказати, що сучасні системи захисту від досу, особливо такі як Cloud flare, досить ефективні. Після доса починають приходити різного характеру загрози. Вони як африканські листи щастя – бувають такі тупі, що сидиш, думаєш – ну що за хрень, а буває такі, що починається «жим-жим». Наприклад, приходить лист, у якому вказані твої реальні ПІБ і ти думаєш, де за ці роки міг статися цей витік. Що стосується міліції, то в них кілька разів була можливість вийти на нас, але я не хочу розповідати про ці випадки, щоб не давати їм якихось зачіпок.

Ти не боявся, що міліція тебе все ж знайде і посадить?

Бувають люди, які бояться всіх і вся – використовують зашифровані месенджери, не з’являються на людях, ні з ким не розмовляють, а їх усе одно знаходять і садять. А є такі люди, як я – їм узагалі пох… Я можу сказати це кожному, і я цього не боюся. Зараз буде практично неможливо щось довести, особливо те, що я був вигодонабувачем від роботи ресурсу.

Чому ти пішов із проєкту?

Спочатку у нас були домовленості з інвестором, що прибуток ділиться 40% на 60% на його користь. Коли сайт заробляв $50 000 доларів на місяць, це все більш-менш ділилося, але, коли цифра перевищила $100 000, він вирішив, що я надто багато отримую і запропонував мені працювати за 15%. А коли прибуток сайту перевищив $200 000 на місяць, мені просто сказали «до побачення».

Формально інвестор пояснив це тим, що я мало працюю. Але, по-перше, у нас не було обговорено обсяги роботи, і я не став працювати менше або більше. Поки грошей не було, його все влаштовувало, але після того, як ми почали заробляти, почалися неприємні розмови, а далі… Ну ти в курсі, як видавлюють партнерів… На інвестора було оформлено домен, і мені не залишалося нічого іншого, як піти. З огляду на специфіку сайту, я не пішов писати заяву в міліцію. «Дядьку міліціонер, у мене забрали сайт із повіями», – це б виглядало смішно. У всіх незаконних темах усе робиться виключно на довірі. І перерахувати, скільки разів партнери кидали один одного, просто неможливо.

Вдалося за ці роки зібрати на безбідну старість?

Усі гроші, які я тоді заробляв, я практично відразу ж і витрачав. Є в мене така особливість – якщо є гроші, то я не вмію їх економити. Тому я практично все прогуляв із друзями, але про це ні краплі не шкодую – воно того варте було. З того періоду в мене залишилася пара недорогих київських квартир, кілька досить бюджетних машин, і зараз я заробляю як веб-майстер близько $1500-2000 на місяць, чого мені цілком вистачає на життя.

Редакція AIN.UA нагадує, що проституція в Україні заборонена і переслідується за законом.