Кандидату технічних наук і винахіднику-ентузіасту Едуарду Рудику 74 роки. Він успішний бізнесмен – машинні оливи, які виробляє його компанія «Аріан«, вважаються одними з найкращих на українському ринку. Серед великих клієнтів «Аріан» українське Міністерство оборони – мастила Рудика постачають в АТО для танків і військових машин. Але сьогодні мова піде не про це, а про хобі Едуарда Григоровича, про яке ми раніше вже писали. Він робить електросмарти «Панько» вартістю $5000 і готує масове виробництво.
Рудик понад 30 років захоплюється розробкою і складанням автомобілів. За свою кар’єру він зібрав понад 20 моделей, несхожих одна на одну за дизайном і можливостями. Редакція AIN.UA побувала в гостях у винахідника, щоб побачити їх на власні очі. Щоправда, не всі – відомий російський режисер Федір Бондарчук якось раз взяв в оренду вісім машин Рудика для зйомок свого фільму «Залюднений острів», а повернув тільки одну… Детальніше про це ми теж розповімо.
Дороге хобі
Автомобілями Рудик зацікавився ще в дитинстві, а коли підріс, став робити повноцінні машини своїми руками. Він ніколи не виготовляв нічого на замовлення, всі ідеї – його власні. Основна мета – зробити недорогий міський автомобіль, який коштував би трохи дорожче, ніж мотоцикл, і був доступний будь-якому киянину.
Спершу ми вирушаємо в кабінет Едуарда Григоровича, де розмовляємо про його захоплення, дивимося креслення і обговорюємо фінансові питання.
Спочатку Рудик виробляв автомобілі зі звичайними бензиновими двигунами, як правило, від мотоциклів. Однак з часом вирішив, що майбутнє все-таки за електродвигунами. «У звичайних двигунах багато зайвих механізмів. Усе, що має бути в автомобілі – це кермо, чотири колеса, гальмо і газ. Ну й акумуляторні батареї, які це все приводять у рух», – упевнений винахідник.
Понад 30 років він прагнув ідеалу і, нарешті його знайшов. Це остання розробка Рудика – легкий двомісний електрокар «Панько». «Бензинові та дизельні авто – минуле, скоро їх не буде. Їм років п’ять залишилося, сьогодні бум на електричні авто. Вони з’явилися давно, але не можна було їх робити, бо не було акумуляторних батарей. Сьогодні вони є – доволі потужні, компактні та недорогі, тому починається нова епоха в автомобілебудуванні», – упевнений Едуард Григорович.
Прагнення до ідеалу – головна біда винахідника. За 30 років, протягом яких він збирає автомобілі, Рудик так і не наважився одну з моделей поставити на потік – не був остаточно задоволений результатом. Утім, «Панько» може стати першою серійною моделлю Рудика – зараз він веде переговори про запуск виробництва першої партії. Для початку, 10 штук на місяць.
Уже є підприємство, яке готове зайнятися випуском автомобілів Рудика – Харківський автомобільний завод, досить великий, сьогодні займається ремонтом військової техніки. «Вони до нас приїжджали, і ми домовилися, що за нашими кресленнями вони будуть виготовляти такі автомобілі і продавати їх. Я віддаю їм безкоштовно техдокументацію, ідею – все. Вони можуть самі робити машини і самі продавати. Мені від них нічого не треба. Єдине, що я прошу – щоб на корпусі була табличка з написом «Рудик» – мені цього достатньо», – каже винахідник.
Якщо містом їздитиме машина з таким написом, значить я недарма жив на Землі. Я хочу, щоб люди оцінили мої ідеї, щоб мої ідеї приносили людям користь.
Рудик дістає зі столу альбом для малювання. У ньому – його задумки, накреслені в масштабі 1:100. Деякі автомобілі він побудував (серед малюнків бачимо і «Панька”), а деякі поки що залишаються на папері. Наприклад, автомобіль для інвалідів, який розсувається посередині на метр, щоб людина могла легко в нього сісти, а не згинатися в три погибелі. «У мене таких альбомів два десятки», – каже Едуард Григорович.
У команді Рудика – конструктор, інженер, який робить технічну документацію, і кілька робітників – вони займаються безпосередньо складанням. Комплектуючі закуповують у Китаї у виробника – це найбюджетніший варіант. Таким чином, одна машина, включно з усіма витратами – від закупівлі деталей до складання – обійдеться на виробництві до $5000.
Про ринкову ціну Рудик поки не говорить, але планує, що спочатку націнка буде зовсім невелика – скажімо, $1000. А в міру зростання попиту ціна також зростатиме. Втім, у Європі автомобілі з аналогічними характеристиками коштують від 8000 євро і вище. «А у нас новий електромобіль обійдеться від $17 000 до $20 000», – каже Рудик. Тому вважає, що «Панько» може стати гарним вибором для небагатих городян.
Виробництво концепту коштує дешевше, але теж потребує суттєвих вливань. Рудик фінансує своє хобі за рахунок основного бізнесу – заводу у Фастові «Аріан», якому 24 роки. «На рік у мене йшло щонайменше по 100 000 грн. Таким чином, за всі ці роки я витратив на своє хобі 2,4 млн грн», – розповів Едуард.
Палиці в колеса «Панька”?
Концепт «Панько» повністю на ходу, проте містом на ньому не може проїхатися навіть сам Рудик. Реєстрація саморобного автомобіля в Україні – реальна проблема. Щоб це зробити, потрібно спочатку узгодити технічну документацію з усіма автоінспекціями, санітарами та дорожниками, а потім віддати автомобіль на технічні випробування. Після проходження всіх кіл цього бюрократичного пекла в теорії конструктору видають сертифікат відповідності технічної документації фактичним характеристикам, і тільки з цим сертифікатом можна йти в ДАІ – реєструвати автомобіль.
Цей процес в Україні може тривати вічно і факти його проходження історії невідомі. «За СРСР саморобник міг прямо в ДАІ зареєструвати своє авто. Було всього 16 вимог, і якщо ти їх виконав, можеш на місці отримати номери і сам їздити на своїй машині. А зараз вимог дуже багато, все настільки забюрократизовано, що зареєструвати свою машину практично неможливо», – розповів провідний фахівець проєкту «міський електромобіль» і «електромобілі для людей з обмеженими можливостями» Олександр Мунгалов.
«Зараз висувають якісь несусвітні вимоги. Ми не єдині саморобники, які не можуть зареєструвати свою машину. Творець автомобіля «Електра-2», напевно, живе в тому випробувальному інституті, але його постійно відправляють додому з дедалі новими і новими претензіями», – каже Саша. На виставки конструктори їздять на евакуаторі, на автомобільні дороги не виїжджають.
На цій мінорній ноті ми переміщаємося в гараж, де збирають автомобілі. Тут стоять як повністю готові, так і частково розібрані моделі. З готових ми бачимо далеко не всі – деякі машини перебувають в іншому гаражі Рудика, а ще кілька – викупили.
У світі саморобних автомобілів
Насамперед ми оглядаємо «Панька». Олександр майже безшумно виїжджає на машині з гаража, і ми оглядаємо її на вулиці. «Панько» привернула багато уваги на конференції Kyiv Smart City – тоді до неї вишикувалася ціла черга з журналістів.
Акумуляторів у «Панька» шість – два спереду і чотири ззаду. На повному заряді вона може подолати 100 км без підзарядки, а заряджаються акумулятори за лічені години. Основна принадність навіть не в тому, що в такій машині немає нічого зайвого, а в тому, що проїхати 100 км обійдеться водієві максимум у 7 грн, а то й задарма. Наприклад, на заправках ОККО електрокари заряджають безкоштовно, каже Олександр.
Максимальна швидкість – 70 км/год. Рудик переконаний, що більше й не потрібно – він противник швидкої їзди містом. У салоні два місця – для водія та пасажира. Він доволі просторий. З елементів управління – тільки запалювання, кермо, дві педалі – газ і гальмо – і важіль перемикання напрямків «вперед-назад», який більше нагадує тумблер, ніж коробку передач. Машина орієнтована на жінок, і я визнаю, що для мене це ідеальний варіант як за характеристиками, так і за вартістю.
«Кріпак» – спортивна машина Рудика. Тяглова конячка – звідси і назва моделі. Її він зібрав у 2013 році.
«Козак» – старіша модель, 2003 року складання. Це єдина машина, яка вціліла на зйомках фільму Бондарчука «Залюднений острів» і повернулася додому.
Режисер побачив машини в інтернеті після чергової виставки і сам вийшов на Едуарда Григоровича. Його привабив саме дизайн автомобілів – вони ідеально підходили під антураж його футуристичного фільму. Машини Бондарчук взяв в оренду, але повернув тільки одну – решту розбили під час зйомок погоні. Втім, Рудик не в образі – режисер щедро оплатив втрату конструктору. Утім, точну суму Едуард Григорович називати не захотів.
«Козак» – не електрична машина, в ньому встановлений двигун від мотоцикла, досить потужний, але бензиновий. «Я хотів, щоб ці автомобілі виготовляв Київський мотозавод, але в підсумку його закрили», – розповідає Рудик.
Є в лінійці Рудика і триколісні авто, які нагадують критий мотоцикл з коляскою. В одному з них навіть кермо мотоциклетне, що робить автомобіль зовсім вже незвичайним.
Це «Косик» – гібрид, у якому буде і бензиновий, і електродвигун:
Технологія складання «Панько»
Усі корпуси виготовляють із пластику. Спершу вирізають заготовки з пінопласту, потім обклеюють пластиком. Тут же стоїть ще неготовий корпус, покритий склопластиком. На нього чекає шліфування, потім його зашпаклюють і пофарбують. Це буде «Варяг» – всюдихід Рудика.
Важить такий автомобіль зовсім небагато – лише 350 кг, вся конструкція нагромаджується на металевому корпусі. Кузов, хоч і пластиковий, але, за словами Олександра, набагато міцніший за бляху, з якої сьогодні виготовляють автомобільні кузови. «Такий самий матеріал використовують для виробництва легких літаків. Він не тільки міцний, а й простий у ремонті – поправити вм’ятину можна самостійно, без втручання фахівців-бляхарів. Там, де зламалося – промазати клеєм, зачистити і зафарбувати. Плюс кузов не схильний до корозії», – каже Саша.
Це «Бурсак», у ній будуть незвичайні двері, вони відчиняються вгору, а сама конструкція називається «гільйотина».
Ще кілька автомобілів у Рудика купили станції техобслуговування – вони використовують їх як виставкові екземпляри, щоб заманювати відвідувачів незвичайним дизайном. Наприклад, на вулиці Народного ополчення стоїть одразу дві машини – помаранчева «Мамай» і жовта «Рута».
Улюблена справа чи бізнес?
Якщо не брати до уваги моделі, які купив Бондарчук, і станції техобслуговування, хобі Рудика поки що не приносить йому доходу, а лише потребує витрат. Інвестори готові вкласти у виробництво гроші, але спершу хочуть побачити готову серійну машину, яку можна зареєструвати в ДАІ. А ще хочуть бачити попит.
«Колись хтось в інтернеті написав, що наші елекрокари коштують 13 000 грн. Після цієї новини до нас приїхали троє людей з Індії і сказали, що хочуть купувати по 1000 машин щомісяця. Але на 13 000 можна купити тільки три акумулятори. Наплутали. Проте цей випадок свідчить про те, що попит на маленькі дешеві автомобілі є. І сьогодні він не задоволений», – наголосив винахідник.
За його словами, у списку охочих купити такий автомобіль уже приблизно 200 осіб. Вони самі знаходять контакти в інтернеті, самі телефонують. Деякі готові зробити передоплату $2000, однак Рудик відмовляє: «Продавати те, чого ще немає, я не хочу».
Зараз команда Едуарда Григоровича шукає інвесторів, які могли б вкласти в першу партію $50 000 – цього вистачило б на випуск 10 машин. Тоді ноу-хау не довелося б віддавати задарма. З огляду на те, що 200 осіб уже підтвердили наміри купити «Панько», відбити ці кошти інвестори могли б за дві секунди. Хочеться вірити, що на своє 75-річчя Едуард Григорович отримає найцінніший подарунок – перший серійний автомобіль лінійки «Рудик».
