Переїзд до Данії: як живеться програмісту з України

Олександр Скакунов поїхав до Данії 2012 року на запрошення роботодавця – ще до того, як в Україні почався Євромайдан. У Копенгагені Олександр разом із дружиною та двома дітьми прожив понад три роки, але мріє колись повернутися в Україну. А поки що проводить на батьківщині відпустку. Днями він прочитав лекцію в коворкінгу Projector про те, чи варто переїжджати до Данії. Розповів, що для цього потрібно, про життя програміста в Копенгагені, про те, чому Данію називають країною «здорового глузду, що переміг» та багато іншого. AIN.UA переказує про переїзд до Данії українського програміста.

Я виріс і вивчився в Севастополі, але переїхав до Києва, щойно зміг. Там туга, всі живуть здачею квартир в оренду. Плюс у Севастополі я отримував зарплату $700, а в Києві відразу запропонували $2000. Квартира втричі дорожча, але й зарплата втричі більша.

У Києві мені дуже подобалося, але зрештою я занудьгував. Я не знав, куди рости – працювати на аутсорсі було вже не так цікаво. Плюс хотілося подивитися світ, набратися міжнародного досвіду.

У Києві я віддалено працював на данський стартап, на той момент конкурент Airbnb. Одного разу вони запросили нас у Копенгаген на ланч-паті. Оплатили дорогу, готель на три дні, покрили всі витрати. Це було круто. Я не знаю українських компаній, які б запросили на вечірку з приводу відкриття компанії своїх заробітчан.

Чому варто їхати в Данію

Данія – це «країна здорового глузду, що переміг». Те, що у нас ухвалено в законах, чого нас вчать в університетах, у Данії робиться на практиці. Там воду з-під крана можна пити, а кран налаштований так, що одним важелем ти регулюєш температуру, а іншим натиск – це зручніше. Дрібниці, але в них скрізь здоровий глузд. Відчуваєш, що система працює.

Телекомпанія TV2, де я зараз працюю, розташовується в ідеальній офісній будівлі – вона спроєктована таким чином, що хоч би де знаходився твій робочий стіл, ти сидиш біля вікна. І щоб потік світла був максимальним, вікна в Данії завжди кришталево чисті. В Україні немає такого ставлення до дизайну і простору.

Данія – країна №1 за рівнем щастя. Коли прилітаєш туди, перше, що бачиш, – вітальний банер «Вас вітає найщасливіша нація у світі». Горизонт планування там не такий, як у нас, коли ти не знаєш, що буде завтра – люди просто живуть і працюють. Лише 10% найбагатших данців – селфмейд-мільйонери, решта успадкували свої статки. Це дуже стабільне суспільство.

Тут спокійно. Пропадає настороженість, яка переслідує тебе в Україні. Люди тут прямі й чесні. Ніхто тебе не оцінює, тут немає понтів – люди не вихваляються айфонами і ключами від BMW. Вони взагалі переважно їздять на велосипедах і метро, бо, по-перше, це корисно для здоров’я, а по-друге, машину в Данії утримувати дуже дорого (податок на авто може становити 100-200% під час купівлі).

У Данії добре знають англійську мову – так склалося історично. Будь-який таксист, водій автобуса, продавець у магазині розмовляє гарною англійською. Бомжі розмовляють англійською – всі нею розмовляють. А ще там можна безкоштовно ходити на курси данської мови.

Данія дуже високотехнологічна країна. Коли я їхав з України, у мене була можливість вибору між Англією і Данією. Данія мені здавалася набагато більш технологічною, а Англія – старомодною. Більшу частину термінів, якими айтішники користуються в житті, придумали данці – PHP, Ruby on Rails, Bluetooth, движок Google Chrome написали в Данії, і це далеко не всі приклади. Просто данці не випендрюються і особливо про це не говорять.

З практичних прикладів – у Данії всі розрахунки відбуваються за безготівковим розрахунком, але якщо в Україні ринок тільки переходить на картки, то там картки вже відмирають – усі транзакції роблять із телефонів через спеціальний застосунок.

Метро в Данії – без водія. У першому вагоні сидять люди біля лобового скла і дивляться на дорогу. Видовище приголомшливе.

У Данії немає проблем із доступом до зв’язків і грошей. Я знаю людину, яка особисто знає Марка Цукерберга. Я на відстані двох рукостискань від нього.

Одного разу до нас в офіс приходив дуже крутий інвестор, який працює разом із Річардом Бренсоном і Цукербергом. Він виявився дуже простим і розбитим. Ми роз’єднувалися, і потім, коли я хвалився іншим програмістам, що я знайомий з такою людиною, вони відповіли: всі з ним знайомі.

Там немає такого, щоб хтось мав якісь ексклюзивні зв’язки – у Данії всі спілкуються між собою, багато девелоперів з інвесторами один одного знають. Це дуже маленька країна, всього 5 млн осіб (у них свиней 15 млн, і вони жартують, що в Данії свиней більше, ніж людей). Тому там склалася така вузька екосистема.

З інвестуванням теж усе просто. У них не було ніяких девальвацій, пірамід і «МММ» – грошей багато, а банківські депозити приносять одиниці відсотків річних. Тому єдина можливість примножити свої гроші – вдало їх вкласти. Тож у Данії для стартаперів немає проблем із грошима чи зв’язками – головне, щоб була ідея.

Усе це круто, не кажучи вже про вільні подорожі Європою, здорову екологію і банально чисті затишні вулиці, без надокучливої наружки, як у нас. А ще тут, як в Амстердамі – дозволені легкі наркотики і вулиці червоних ліхтарів.

Чому не варто їхати в Данію

Там усе «не наше«. Нам із дружиною дуже бракує звичайної гречки, халви, казинаку, кефіру, сиру – там усе начебто є, але не таке.

Культура інша. У нас люди закриті в панцир, але всередині м’які. Вони на початку знайомства дивляться на тебе з підозрою, а під кінець вечора вже кличуть у гості. У Данії все навпаки – там усі дуже ввічливі, привітні, завжди допоможуть, розкажуть, але дружити з тобою не стануть. Ба більше, у нас у компанії люди з сусідніх офісів, які навіть стінами не відгороджені, можуть роками повз одне одного ходити і не вітатися. Якщо ти не з тусовки, з тобою ввічливі, але не більше.

Усі вихідці з Євросоюзу – свої, але якщо ти з України чи Росії, до тебе втрачають інтерес. З тобою не обговорюватимуть бізнес, дівчина не залишить номер телефону.

У мене є один данський друг, і це реально багато. Зазвичай вони не йдуть на контакт і навіть не знають, де Україна знаходиться.

По грошах у Данії виходить приблизно так само, як і в Україні, а то й дорожче. Середня зарплата програміста в Данії становить приблизно 35 000 крон, це приблизно $6000 на місяць, можна знайти роботу на $7000 на місяць, але рідко. Податки становлять 38%, таким чином на руки ти отримуєш близько $4000. В Україні програмісту реально знайти роботу з такою зарплатою. Але $4000 в Україні та $4000 у Данії – це різні речі.

Данія – одна з найдорожчих країн світу. Так званий «бігмак-індекс» у Данії один із найвищих – буханець хліба тут коштує $1-2. В Україні на $1 можна купити кошик хліба. Тобто, маючи в місяць $4000 на сім’ю тобі доводиться перебиватися від зарплати до зарплати, а в Україні з таким доходом ти король.

Поки ми жили в Києві, ми часто ходили в суші-бари, їздили на таксі, але коли ми поїхали в Данію, ми про все це забули.

Якщо в сім’ї айтішники і чоловік, і дружина, у вас усе буде чудово. У нашій сім’ї працюю тільки я – дружина в мене фінансист, а в Данії ця галузь влаштована зовсім по-іншому і влаштуватися на роботу нереально. Тому на мою зарплату ми живемо всією сім’єю, відкладаємо гроші на поїздки в Україну і нічого зайвого собі не купуємо.

У Данії мало світла. Це північна країна. Мій син по темряві йде до школи і по темному повертається. Клімат загалом м’який – взимку не холодно, влітку не спекотно. Море прогрівається в середньому до 16 градусів за Цельсієм, якщо ти за літо встигнеш чотири рази зануритися – добре.Медицина. Окремий пункт – стоматологія. Лікувати зуби в Данії дуже дорого. Там навіть є «стоматологічні тури» – люди літають лікувати зуби в Україну, тому що це в 3-4 рази дешевше, ніж у Данії, де за 2000 крон тобі зроблять те, що в Україні обійдеться у 2000 грн.

Медицина ділиться на два види. Назвемо це передній фронт і справжня медицина. Усе безкоштовно, але є нюанси. Передній фронт – це терапевти, які отримують гроші від держави за кожен прийом і зацікавлені, щоб ви приходили до них якомога частіше. Тому якщо у вас одночасно десь свербить і горлечко болить, то ви приходите двічі. Одна проблема – один прийом. Фахівці там не завжди компетентні, всі на них скаржаться. Тому на щось не дуже серйозне краще хворіти в Україні.

Справжня медицина в Данії тільки для лікування складних захворювань. Там усе дуже круто: новітня апаратура, ліжка, які приймають форму твого тіла, меню, в якому ти замовляєш собі страви, і все це безкоштовно. Тому їхнє головне завдання – тебе туди не допустити. Я тільки один раз туди дивом пробрався, було дуже цікаво подивитися.

Про переїзд до Данії: як виїхати

Насправді, це дуже просто. Можна приїхати на співбесіду за туристичною візою, і якщо ви підходите – компанія зробить вам робочу візу і перевезе. Оформити переїзд до Данії дуже просто – просто, потрібно заповнити купу папірців, називається «форма А1».

Відмовляють у робочій візі рідко, а програмістам, напевно, ніколи. У Данії є white list – це список професій, для представників яких узагалі немає проблем виїхати за робочою візою в Данію. Це вчителі, лікарі і, звісно ж, айтішники. Єдине, потрібно мати диплом про вищу освіту. Тобто, якщо ти навчився програмування сам, буде складніше. Але є інший шлях – у Данію простіше виїхати тим, кому пропонують зарплату вищу за 32 000 крон, а в айтішників, як правило, вона не менша за 35 000, тож проблем бути не повинно.

Робоча віза видається на чотири роки і прив’язана до робочого місця. Потім її можна продовжити, а якщо ви йдете на іншу роботу, ви повинні повідомити міграційну службу про це і закрити візу. Повідомити можна як завгодно – телефоном, email, але якщо ви цього не зробите, вас можуть потім просто з поліцією випровадити з країни. Після закриття візи вам дається півроку на пошук нової роботи. А після п’яти років можна подаватися на громадянство.

У мене оформлення виїзних документів зайняло три тижні. У дружини – три місяці. Мені здається, співробітники українського посольства просто не знають, як приаттачити більше одного файлу до листа.

Друге за складністю – знайти житло. Річ у тім, що в Данії, коли оголошення з’являється на сайті, на нього одразу вишиковується черга претендентів, і орендодавець уже сам за безліччю критеріїв вибирає, хто йому підходить. Ми одразу оформили за $20 підписку на спеціальний сервіс, мені колеги розповіли, що краще про себе говорити, щоб сподобається. Насправді, правду: я з України, маю роботу в Копенгагені, маю дітей, не палю, собак не маю.

Я шукав квартиру півроку – перший місяць мені знімала житло компанія, а потім перебивався в хостелі. І тільки коли знайшов, із Києва переїхала моя сім’я – дружина і син, йому тоді було 6 років. Дочка народилася вже в Данії.

У нас трикімнатна квартира, за яку ми платимо 10 000 крон на місяць – це 35 000 грн. Але коли ти орендуєш квартиру, ти одразу платиш за перший, останній і за три місяці – заставу. Ми заплатили спочатку близько 50 000 крон. Я вже й не пам’ятаю, де взяв стільки грошей.

Комунальні послуги обходяться приблизно $200 на квартал. Вони дуже дорогі, ми економимо воду, світло, у нас вдома є тепла підлога, але вмикаємо ми її дуже рідко. Інтернет обходиться приблизно $20 на місяць, а ще там є податок на телевізор – $15 на місяць. Але ми його не платимо, у нас і телевізора-то немає, ми його принципово не дивимося.

Купити квартиру нереально. Принаймні, для нас. Через те, що це стабільна держава, іпотека там або нульова, або від’ємна, тобто ти не платиш відсотки або тобі доплачує держава за те, що в тебе є квартира. По грошах те саме, що орендувати. Але для купівлі потрібно внести початковий внесок 15% від вартості квартири – це 1-2 млн крон, приблизно $300 000. У нас стільки грошей не було і зібрати поки нереально.

Робота в Данії

Там немає єдиного сайту, на якому зібрані всі вакансії для айтішників, на кшталт Djinni.co. Їх потрібно шукати по всьому інтернету. Але там дуже багато рекрутерів, і якщо ти розумний фахівець, роботу в Данії ти знайдеш без проблем.

Я їхав на запрошення роботодавця. Тоді мені запропонували роботу із зарплатою 35 000 крон, я погодився, бо не було з чим порівнювати. А з часом освоївся і знайшов роботу з вищою зарплатою. Пропозицій багато, девелоперів мало.

Співбесіди в Данії проходять дуже просто, у мене, наприклад, взагалі не було проблем. У плані знання технологій у програмістів з України дуже високий рівень, тому що у нас висока конкуренція за навичками. Наші хлопці знають великий стек технологій, кілька баз даних, багато різних мов. Також у нас орієнтація на high load – ми від самого початку робимо так, щоб проєкт витримував великі навантаження – у Данії до цього не звикли, тому цінують у нас цю особливість. А ще в українців завжди є навички тестування.

Мінуси наших розробників – тричі англійська. В Україні багато хто думає, що добре розмовляє англійською, але в Данії починається «тугеза бікоз». Насправді, дуже легко перевірити свій рівень: якщо ти можеш розповісти анекдот, то ти нормально розмовляєш.

Тому мене і взяли. На релокейт з української команди було 30 претендентів, але добре знав англійську тільки я.

Також проблема в культурних відмінностях. У цьому плані ми для них – як для нас Равшан і Джамшут. Частково тому, що ми занадто індиферентні, частково через відсутність Soft Skills. Українські програмісти зазвичай замкнуті й нетовариські. У Данії є таке поняття, як «щастя на роботі». Вони навіть періодично заміряють його рівень, роблять опитування співробітників, і якщо рівень щастя нижчий за 80%, то починають вживати заходів щодо його підвищення.

Адаптація

Ми з дружиною переживали щодо школи для сина, але ця проблема вирішилася приголомшливо. Його направили в інтернаціональну школу, де в ігровій формі, разом із дітьми з інших країн він вчив данську. У підсумку він за рік вивчив мову так, що його прийняли у звичайну школу і зараз він пише диктанти краще за данців.

Таких шкіл у Копенгагені всього дві, і туди доводиться їздити на таксі. Так от, щоранку спеціальне таксі (новий «мерседес», з телеекраном) приїжджало за моїм сином, відвозило його до школи і привозило після занять назад. Рівно о 7:27 щоранку він стояв під будинком. Це безкоштовно.

У Данії в нас дуже дружна діаспора, близько 700 осіб, хоча за раз я не бачив на зборах понад 200. Ми часто збираємося, щось обговорюємо, робимо разом різні інціативи. Наприклад, зібрали гроші на п’ять реанімобілів із повним фаршем і направили в АТО. Заснували факультативну школу з вивчення української мови в Копенгагені.

Російська агресія нас дуже згуртувала, раніше було не так.

У Данії крім звичайних сортувальних сміттєвих баків є спеціальні ящики для електроніки – туди викидають старі iPod, iPhone, принтери, клавіатури та іншу техніку. Усе робоче, просто вже застаріло. Ми дуже багато гаджетів переправили в українські школи та дитячі будинки.

Чому варто повернутися в Україну

У Данії ми прожили понад три роки і зараз хочемо повернутися. Ось приїхали озирнутися – тиждень у Києві, тиждень у Львові. Але поки що я не бачу наснаги. Не встигли ми приїхати, як якийсь дядько метнув у нас порожню пляшку. У Данії відвикаєш від такого. Загальний рівень агресії значно вищий, і це відчувається.

Я розгублений. Думав, люди намагаються наслідувати приклад Європи, перемогти корупцію. Але їм це не треба. Кажуть, що чиновники крадуть, а самі укладають фейкові договори на оренду. Дракон у кожному з нас. І виходить, що тут нема кого рятувати.

Але я все ж хочу робити щось для своєї країни. У мене є освітній проєкт. Зараз модно вчитися на Prometheus і подібних майданчиках, але вони просто переводять офлайнові матеріали в онлайн. Інформація та сама, вона не прожована – ніхто не знає, як користуватися логарифмами, як у житті застосовувати економічні теорії.

Скільки людей двічі вкладалися в «МММ», двічі голосували за Януковича… Ми такі розумні, знаємо роки Куликовської битви, але вкладаємо в «МММ».

Я хочу, щоб люди розуміли, навіщо їм ці знання і як їх використовувати. Я зробив курс «Як влаштований інтернет«, він безкоштовний, і шкільні вчителі із задоволенням використовують його як дидактичний матеріал. Ще в школах показують мій курс «Програмування для початківців», він дуже популярний. Але вони не приносять прибутку. Мені зараз потрібно зрозуміти, як монетизувати свій проєкт, щоб я міг займатися ним на фултаймі.

Я хочу, щоб Україна могла робити конкурентні продукти. Поки ми конкуруємо з Білоруссю і Росією, ми далеко не підемо. Ми повинні орієнтуватися на Захід і змагатися зі світовими брендами, робити свої продукти, а не аутсорсити. Потрібно більше активних людей, які володіють мовами і мислять по-європейськи.