Бути успішним на фрілансі: «Я брехав про свою кар’єру»

Отримати першу роботу трохи складніше, ніж неможливо. Бо щоб її отримати, треба мати досвід, а щоб мати досвід, треба отримати роботу. Як вибратися з цього замкнутого кола? Можна рік попрацювати безплатно заради досвіду, а можна збрехати й отримувати досвід за гроші. Дизайнер-фрілансер Тобіас ван Шнайдер саме так і зробив свою кар’єру. У своїй колонці на Medium він розговорився про те, як дурив перших клієнтів, чому для всіх усе закінчилося добре і як бути успішним на фрилансі.

Щонайменше раз на день мені надходить лист із проханням дати пораду про те, як стати дизайнером і бути успішним на фрілансі. Або, якщо конкретніше, як стати успішним дизайнером-фрілансером, у якого є постійні клієнти. Моя порада може вас здивувати. Коли я починав працювати дизайнером на фрілансі, я брехав про свою кар’єру. Я брехав про свої навички та досвід. Я не переборщував із цим, тобто не намагався звеличувати себе або брехати про щось, що може нашкодити іншим людям, але я брехав просто тому, що не бачив іншого виходу.

Я ніколи не був у захваті від традиційної системи освіти, вони не дають бути успішним на фрілансі. Я завжди був самоучкою і все, що я знаю, я дізнався на власному досвіді. Коли я вирішив робити роботу для клієнтів і пропонувати свої навички іншим людям за гроші, мені потрібен був план. Тому що за фактом у мене не було навичок, які мені хотілося б, щоб у мене були.

«Fake it till you make it»

Я пам’ятаю, як один із моїх клієнтів (дуже-дуже давно) запитав мене, чи можу я намалювати і зверстати йому сайт. Я відповів: «Звичайно, можу», повністю усвідомлюючи, що це відверта брехня. Але мені дуже потрібен був цей клієнт і цей досвід. Тож мій розумовий процес мав приблизно такий вигляд:

1. Клієнт просить мене намалювати і зверстати йому сайт за два місяці, що дає мені достатньо часу.
2. Мені відомо, що клієнт ні чорта не розуміє у веб-дизайні. Він не експерт у цьому, як і я. Але мені будуть протягом двох місяців платити за те, щоб я вивчився цього. Я буду тією людиною, яка встановлює цілі та вимірює їх.
3. Тож, по суті, що б я не робив протягом цих двох місяців, я ставатиму більшою мірою експертом у веб-дизайні, ніж мій клієнт (якщо, звісно, розумно витрачатиму час на дослідження та виконання).

Усвідомлення того, що у мене тепер є два місяці на те, щоб зробити веб-сайт, було для мене необхідним «чарівним стусаном». Звісно, результат, який я показав у підсумку, не був шедевром, але він був досить гарний, щоб клієнт залишився задоволений. Але що набагато важливіше: я навчився будувати веб-сайти і тепер міг шукати нове замовлення, щоб створити щось краще, ніж першого разу.

Звісно, така стратегія навчання має небезпечні моменти, але особисто я на зорі своєї кар’єри навчився багато чого саме в такий спосіб. Я обіцяв людям, що можу щось для них зробити, хоча насправді поняття не мав, як це взагалі робиться. Перевага цієї стратегії в тому, що під тиском зроблених обіцянок і з чітким дедлайном ми вчимося швидше, ніж зазвичай, і вчимося в принципі. Ти або метушишся, або порушиш обіцянку і розчаруєш людину. А для мене розчарування ніколи не було одним із можливих варіантів розвитку подій.

Інший клієнт попросив мене зверстати йому глянцевий журнал від концепту до друкованого макета. Я й гадки не мав, як там усе влаштовано, я навіть не знав, чим відрізняється RGB від CMYK, так само як і для чого взагалі використовується колірна модель Пантон. Але я все одно пообіцяв зробити макет і супроводжувати його на поліграфії.

Це була одна з найбільш стресових робіт у моєму житті, але також одна з найкорисніших у плані отриманого досвіду. Зрештою я надрукував свій перший глянцевий журнал і знав усі входи і виходи процесу, кожен поліграфічний нюанс.

Перше, що я зробив після того, як взяв у роботу проєкт журналу, – вбив у Google: «У чому різниця між RGB і CMYK». Ось так я і вчився, і досі вчуся щодня.

Така стратегія навчання завжди може вилізти боком, але в моєму випадку ніхто не йшов розчарований, хіба тільки я сам. Я завжди виконував взяті на себе зобов’язання, тому що відчував тиск і пам’ятав про дедлайн.

Мені подобається наводити як приклад Ілона Маска. До заснування SpaceX він й гадки не мав, як влаштовані ракети. Він просто занурився в книжки про ракетобудування, які позичив у друга. Незабаром після цього він почав будувати і підривати власні ракети доти, доки одна з них все-таки вирішила не вибухати. І так, ми тут із вами говоримо про будівництво ракет, а не дизайн сайтів і журналів.

Єдине, з чим треба бути дуже обережними, так це з власним его. Його потрібно виставити за двері. Небезпечно прикидатися кимось, ким ти не є.

«Fake it till you make it» (прикидайся, що вмієш, доки не навчишся) означає обмірковувати щось, доки це не визріє у твоїй голові. Це завжди тимчасовий стан, бо якщо він затягнеться, то може завдати шкоди вашій репутації та его.

Мені здається, що б ми не намагалися вивчити, маленька обіцянка комусь іншому може стати чарівним стусаном під зад, який нам так необхідний. Тому що пообіцяв – значить, маєш зробити. І немає інших варіантів, окрім як кинути всі сили на виконання.

До слова

Є дуже класне TED-відео про те, як наша мова тіла формує те, що ми є. Наша мова тіла впливає не тільки на те, як нас бачать інші, а й на те, як ми бачимо самих себе. Соціальна психологиня Емі Кадді показує, як «позиція сили» – упевнена стійка, навіть якщо насправді ви не впевнені в собі – може посприяти підвищенню рівнів тестостерону і кортизолу в мозку і суттєво вплинути на наші шанси досягти успіху.