2017 року на київському заводі «Київметробуд» відбувся перший фестиваль Brave! Factory. Його заснувала команда арт-центру Closer. Вони ж до того заснували фестиваль електронної музики STRICHKA. 
Фестиваль принципово відрізнявся від усіх інших подій, які відбувалися в Україні на той момент. По-перше, експериментальним лайнапом, у якому поєднувалася різноманітна електроніка, андеграундні артисти з усього світу і контркультурні гурти. По-друге, локацією. Brave! ревіталізує місцевість заводу та будує на його місці невеличке місто на час фестивалю.
Brave! Factory встиг стати магнітом для іноземців і підтримує імідж Києва як нового місця розвитку електронної музики. За даними організаторів, 2019 року 30% людей на фесті були з-за кордону. До того ж про нього написали The Independent, The Guardian, Mixmag та Resident Advisor. У 2020 фестиваль перенесли через карантин. Тож він відбудеться 21-22 серпня цього року.
Журналіст AIN.Business зустрівся з організатором фестивалю Сергієм Яценко, який розповів про історію Brave! Factory, економіку фестивалю та плани на майбутнє.
Про появу Brave! та відмінність від Strichka
Починали ми вчотирьох, зараз залишилися втрьох. Це Тімур Баша, Сергій Вел та ще був Євген Матковський, але 2019 року він пішов.
Перші інвестиції у Brave! — це те, що ми заробили на Closer. Частину грошей ми виймали з продажу. Плюс, на початку нам допомогли партнери — власники CHI (брати В’ячеслав та Олександр Константіновські – прим.ред.).
Ми думали, що Brave! буде вдвічі дорожчий за Strichka. Але вийшло не так. Тож ми стикнулися із недостачею оборотних коштів. Тому прийшли до інвесторів і зробили його 50/50. З другого року вже все робили самостійно.
Strichka і Brave! зовсім не перетинаються. Для спонсорів ми назвали «Стрічку» — бутік-фестиваль. Це коли люди приходять на фестиваль, але відчувають себе не на фесті, а на якійсь великій зручній локації. До того ж, «Стрічка» обмежена своєю локацією. Більшою, ніж вона є зараз, вона вже ніколи не стане. Плюс, вона обмежена музичними рамками. Ми для себе затвердили експериментальний танцювальний напрямок і в межах нього й працюємо.
Brave! — це великий фестиваль, у якого я бачу значне майбутнє через 5-7-10 років. Це загальноміська подія, яка демонструє сучасну світову культуру. Здебільшого це електронний напрямок, але ми не обмежуємо себе в жанрах. Джаз, експериментальна музика, інді, панк — будь ласка.
Ми слідкуємо за тим, що відбувається у світі, і намагаємося везти якісь імена ще до того, як вони стають відомими і підіймають гонорари в сотні разів. На додачу до цього це артпрограма та інтеграція в локацію.
Я орієнтувався ще на старий фест Outline, який проходив у Москві. Мені сподобалася концепція, що замість того, щоб будувати готові сцени, вони по-максимуму намагалися використовувати той простір, який є.
Цього року ми знову пройдемо на «Київметробуді», але, схоже, з наступного будемо змінювати локацію. У майбутньому будемо шукати новий завод. Бо це Brave! Factory, а отже має бути саме завод.
Економіка фестивалю
2007-2009 року спонсорські бюджети могли складати 60-70%. Зараз спонсори не покривають навіть 20%.
Основне джерело доходів такого фестивалю як «Брейв» — це квитки. Бо навіть бар при таких об’ємах не приносить достатньо грошей. А квитки у нас по 1600-1800 грн.
2019 року фестиваль відвідало 8 000 людей. Цього року ми точно не зможемо збільшити кількість аудиторії, бо є складнощі з іноземцями. Іноземцям рекомендують 10 днів сидіти на карантині, коли вони приїжджають. А у нас на фестивалі до 30% іноземців. Якщо ми зможемо зробити 8 000 — це буде подвиг.
Фестиваль поки не прибутковий. 2019 року ми заробили грошей і ними покрили частину боргів за 2017 рік. Ми планували ще й покрити залишок по 2017 і 2018, а 2020-го стати прибутковими. Але тепер я відчуваю, що ми вийдемо на прибуток десь 2023 року. Бо цього року наша задача — спрацювати в «нуль». Два роки ми точно втратили через коронавірус.
Наш бюджет — близько 500 000 євро. Близько 150 000 — це артисти. Десь 150 000 — це інфраструктура. Маркетинг і піар — десь 50 000. Ще 60 000 — світло і звук. Все інше — оренди, дозволи, ліцензії, зарплати тощо.
Бюджет «Стрічки» – $100 000. Тобто в п’ять разів менше. В ідеалі бюджет «Брейву» має піднятися до $800 000. Ми хочемо збирати 15 000 людей.
Квитки на «Брейв» мають коштувати не менше 60 євро. Бо зараз у Європі фестивалі такого рівня коштують від 100 євро і вище. Так, це дорого, але ж ще є конкуренти. Ти поставиш зараз $100, а конкуренти зроблять три фестивалі за літо, і поставлять $50. Тож частина аудиторії просто вибере для себе два фести замість одного, та й поготів.
Хотілося б, щоб врешті всі наші проєкти були прибутковими. Але зазвичай виходить так, що щось одне прибуткове тягне на собі все інше. Це постійно змінюється. Спочатку «Стрічка» була збитковою, її тягнув Closer. Потім Closer став збитковим і ми почали витягати коштом «Стрічки». Потім прибутковими стали і «Стрічка», і Closer, з’явився «Брейв».
Потенційно, окрім культурної місії, «Брейв» ще має стати найуспішнішим проєктом з комерційної точки зору.
Аудиторія, завод, майбутнє
Аудиторія — різна. Частина йде за артистами. Для них ми намагаємося розписати лайнап таким чином, щоб любителі певних жанрів встигали на улюблених артистів. Коли ми формуємо програму я уявляю собі маршрути, наприклад, любителя хаус-музики, любителя техно, любителя не танцювати, а слухати і т.д. Тож ми намагаємося намалювати своєрідну карту переміщення, щоби в будь-який момент часу різному слухачу щось було цікаво.
Частина приходить просто подивитися, що ж відбувається. Подія на заводі, багато інсталяцій. Частині людей просто подобається знайомитися з новими людьми, тусуватися й спілкуватися. Ось три основних портрети.
У «Метробуду» ми орендуємо їхню територію. Це оренда на півтора місяці. Їм дуже подобається наш фестиваль. Цей завод частково робочий, а частина приміщень здається. І за цей час багато наших друзів там повідкривали свої бізнеси. Команда, яка монтує фест, уже знає всіх начальників цехів, працівників, знає, до кого звернутися, щоб увімкнути кран і щось перевезти. І їх знають навзаєм.
По-перше, ми даємо додаткову можливість працювати там на території. По-друге, всі бачать наш ентузіазм та з якою любов’ю ми це робимо. Їм це дуже цікаво і вони з відкритим серцем бажають нам допомогти.
Усе, що десь стирчить, ми огороджуємо, підсвічуємо. Усі зони, які залишаються, цілком безпечні. Якщо кудись можна залізти, там стоятиме охоронець або це буде огороджено. Ми спеціально проходимося територією, виявляємо небезпечні зони і працюємо із ними.
Наш лайнап ніколи не був схожий на всі інші фестивалі. Якщо подивитися на фестивалі в Європі, то 20 одних і тих самих артистів кочують з однієї події на іншу. І є лише з десяток фестів, які кожного року придумують цілком нові й цікаві лайнапи. От ми входимо у цей список.
З муніципалітетом ми жодного разу не спілкувалися. Одного разу отримували грант, але мороки з ним було неймовірно багато. Після цього я зрозумів, що ці сили краще було б направити на сам фестиваль і його просування. Бо це дасть більше результату.
Ми хочемо, щоб «Брейв» був основним українським фестивалем альтернативної електронної музики. Є багато фестивалів, зокрема то самий Atlas Weekend, які не зможуть привезти цілу низку артистів. Бо для них це дорого і неформат. А ми хочемо їх в майбутньому привезти. Наприклад, Modeselektor чи Floating Points.
