Netflix вперше придбав український документальний фільм — «Домашні ігри». Чим компанію зацікавив та навіщо це їй

Документальної стрічки «Домашні ігри», яка розповідає історію 20-річної футболістки Аліни з бідної київської сім’ї, не мало бути на жодному зі стрімінгових сервісів. Міжнародні фестивалі та прокат у європейських країнах — такою була стратегія дистрибуції фільму. Та плани команди кардинально змінила пандемія і наприкінці 2021 року «Домашні ігри» став першим українським документальним фільмом, ліцензію на який купив Netflix. Зараз він доступний у Великій Британії та країнах ЄС.

Режисерка фільму Аліса Коваленко та продюсер Стефан Сіохан розповіли AIN.UA, чому у них не було плану виходити на міжнародні платформи та як «Домашнім іграм» все ж вдалося потрапити у розділ Documentary на Netflix.

Це копродукційна стрічка України, Франції та Польщі. Фільм вийшов у 2018 році, робота над ним тривала близько двох років. Загальний бюджет склав 80 000 євро.

Аліса Коваленко: Мене з жіночим футболом пов’язує історія моєї двоюрідної сестри. Коли я навчалася у Карпенка-Карого, на режисурі документального кіно, моя дипломна робота була про неї, а точніше про те, що трапляється зі спортсменами після «виходу з гри». У якийсь момент я подумала, що було би цікаво зняти кіно про дівчину, яка тільки зараз на початку своєї спортивної кар’єри. Я прийшла в один футбольний жіночий клуб у нас в Києві, і мені тренер розказав історію Аліни.

Після перемоги у пітчингу за підтримки The Guardian, ми почали роздумувати над дистрибуцією стрічки на міжнародному ринку — насамперед про фестивалі. Шлях пітчингів та фестивалів —  надзвичайно важливий, адже там стрічку можуть помітити, там можна познайомитися з тими ж sales-агентами, які допомагають у пошуку партнерів та займаються переговорами з VoD-платформами, якою є і Netflix. 

З нашим sales-агентом ми познайомилися під час пітчингу проекту у Ризі. Загалом «Домашні ігри» ми показали на більше ніж 100 фестивалях.

У нас не було планів виходити на стрімінгові сервіси. Нашою головною задачею було зробити класне кіно.

Стефан Сіохан: Серйозно про вихід на VoD-платформи ми почали замислюватися два роки тому після того, які наші плани щодо прокату у Франції, Німеччині та Україні зруйнувала пандемія. На той час наш фільм вже був майже 2 роки на ринку і я почав думати: «Що ми можемо зробити для того, аби якомога більше людей подивилися «Домашні ігри»?». VoD-платформи були останнім пунктом у моїй стратегії дистрибуції.

Вийти на Netflix — це зараз великий тренд в Європі. Багато молодих режисерів та продюсерів хочуть потрапити зі своїм кіно на цю платформу, але дуже складно здогадатися, як працює компанія. Незрозуміло, які фільми вона купує. Тобто Netflix не був нашою метою, тому що ми не розуміли, як туди потрапити. До того ж, з ними складно сконтактувати. Представники Netflix рідко бувають на заходах — я майже ніколи не бачив їх навіть на великих фестивалях, — каже Стефан Сіохан.

Вийти на Netflix нам допоміг sales-агент, співзасновник канадської компанії Syndicado Film Sales. Переговори з офісом в Амстердамі тривали 6 місяців.

Стефан Сіохан: Sales-агент — це людина, яка продає фільми фестивалям, телеканалам та VoD-платформам. Декілька місяців тому він мені написав, що домовився про «Домашні ігри» з Netflix. 

Важливим фактором стало те, що «Домашні ігри» — продукт копродакшену з Францією та Польщею, тобто він вважається європейським фільмом. Він знятий за участі країн ЄС, — розповів AIN.UA Александр Говедаріца, співзасновник Syndicado Film Sales та sales-агент стрічки «Домашні ігри».

Стефан Сіохан: У мене також є інше пояснення, чому компанія придбала наше кіно. Я думаю, що, по-перше, людина, яка дивилася фільм зі сторони Netflix, їй сподобався. Друга фішка — це спорт. На платформі багато контенту про спорт, і тим більше, документальних фільмів про спорт, вони затребувані. І я думаю, що ці моменти теж зіграли вирішальну роль.

Netflix купив одноразову ліцензію на 5 років на трансляцію фільму у Великій Британії та країнах ЄС.

Стефан Сіохан: Мова про одноразову купівлю ліцензії на специфічну територію. У нашому випадку — Велика Британія та країни ЄС. Компанія купує ліцензії через sales-агентів. За якою ціною я не можу сказати, бо не знаю, але не думаю, що сума велика. 

Оскільки купувати ліцензію — це дещо інше, ніж проінвестувати у фільм під час продакшену, що Netflix теж іноді робить. Тим більше у ситуації, коли усі платформи, включно з Amazon, купують багато контенту. Багато salea-агентів втратили гроші через ситуацію з коронавірусом, відсутність фестивалів тощо, а тому вони готові продавати фільми за нижчими цінами. 

Крім того, є така практика як package sales, що стала популярною з початком пандемії. Я бачу ситуацію, в якій Netflix міг би купити 4-5 фільмів за €50 000. Точну ціну знатимемо через декілька місяців. 

«Держкіно» отримає з угоди найбільше — 60% від суми ліцензії.

Аліса Коваленко: Система працює з усіма фільмами однаково. Якийсь відсоток йде sales-агенту, решта розподіляється між «Держкіно», українським дистриб’ютором, у нас — це «Артхауз Трафік», та командою. «Держкіно» отримує найбільше — 60%. Певний відсоток може також йти правовласникам. Режисеру, якщо він не правовласник, з угоди не належить нічого. Але є така штука, як роялті, але вона, чесно кажучи, не працює.

Для мене історія з Netflix — не про гроші, я не є майновим правовласником. Це важливо для індустрії, і для розширення аудиторії фільму — тепер у Європі його можуть подивитися набагато більше людей. 

Одна справа зробити кіно, а інша справа — дистрибуція. Дуже багато хороших фільмів, які навіть проходять непогану фестивальну історію, згодом зникають… Бо їх не купують VoD-платформи, у продюсерів/режисерів немає ресурсів, аби розповсюдити кіно максимально на різних платформах, на телебаченні тощо. Тим більше, що в Україні практично ніде не показують авторське документальне кіно, — говорить Аліса Коваленко.

Зараз ми у процесі переговорів з Takflix. Також сподіваюсь, що скоро Netflix включить і Україну в зону, де буде доступним наш фільм.

Стефан Сіохан: Історія з Netflix особливо важлива. Це символічно, що «Домашні ігри» — перший український документальний креативний фільм, що вийшов на одну з найбільших платформ. Це означає, по-перше, що це все ж можливо, по-друге, що українське кіно сьогодні набагато якісніше та важливіше для міжнародної кіноіндустрії, ніж воно було 10 років тому.