Редактор AIN.UA поговорила з керівницею та HR-директоркою в Luxoft Ukraine Оленою Самборською про те, як компанія евакуювала майже 4000 людей з сімʼями та домашніми тваринами з українських міст, що зазнають періодичних обстрілів з-боку РФ – Дніпра, Одеси та Києва. Та як повномасштабне російське вторгнення вплинуло на бізнес.
Коли компанія почала евакуацію? На яких офісах робили акцент до початку війни, як змінилась ситуація з її початком?
У нас був Business Continuity Plan, над яким ми працювали майже пів року до повномасштабної війни. Ми розуміли, що якщо вона почнеться, у нас повинен бути чіткий план комунікації та дій. Робота над цим завданням була не дуже натхненною, але дуже необхідною. Ми встигли так багато разів всі сценарії продумати і через себе пропустити, що коли почалося повномасштабне вторгнення, ми просто почали діяти.
Буквально в перші години ми провели кол з усіма колегами, які є в Україні, розповіли, як діяти, що взяти з собою, і розпочали евакуацію. Ми робили наголос на три міста, де у нас найбільше людей: Київ, Дніпро та Одеса. В Дніпрі у нас було близько 300 співробітників, в Одесі трохи більше ніж 700, в Києві – 2400. Решта співробітників працювали віддалено по всій Україні.
Вже за два тижні нам вдалося евакуювати більшість на захід України. Далі жінки та діти змогли переїхати до наших найближчих локацій у Європі – це Румунія, Польща, Болгарія та інші країни. Чоловіки залишились в Україні, в безпечних регіонах. Окрім Львова, наші співробітники релокувалися у Тернопіль, Вінницю, Івано-Франківськ, кілька десятків людей у Хмельницькому, Ужгороді, Мукачево, Чернівцях.
Ми відкрили кілька офісів у різних регіонах: Івано-Франківську, Чернівцях, Тернополі, Вінниці, місті Рені Одеської області, та два офіси у Львові. Люди можуть приходити, спокійно працювати.
Чи працюють офіси в Дніпрі та Одесі? Розкажіть, як наразі використовуються приміщення.
В Дніпрі та Одесі у нас лишаються співробітники, які вирішили не евакуюватися з ряду причин. В середньому це близько 50% від команди.
Всі офіси, у тому числі в Києві, не законсервовані – вони працюють в штатному режимі. Ми не закривали офіси навіть під час найжорстокіших обстрілів.
В офісі в Києві у нас є дуже гарне бомбосховище, де певний час практично жили 85 людей, цілими сім’ями разом із дітьми, які так чи інакше не могли поїхати. Коли всі магазини були зачинені, ми передавали туди їжу автобусами, які вивозили людей з Києва до Львова – вони поверталися, навантажені продуктами. Ми також годували людей, які жили неподалік і потребували допомоги.
Розкажіть, як проходила евакуація.
З Києва ми відправили кілька сотень автобусів, тому що ми перевозили всіх родичів наших спеціалістів, всіх домашніх тварин. Це була досить емоційна релокація. Ми допомагали абсолютно всім. Батькам, які не можуть рухатися, маленьким діткам, вивозили також всіх тварин. Була історія, коли ми перевозили 36 папуг в одному автобусі.
Автобусів було менше, ніж ми потребували. Наша логістична команда була у контакті з різними перевізниками у режимі 24/7, автобуси знаходили буквально з-під землі. Коштувало це дорого, але мова про гроші не йшла – ми просто рятували людей.
Також було дуже важко з розміщенням людей у перші дні. У нас було заброньовано кілька десятків номерів в різних готелях Львова і кілька десятків номерів на туристичних базах біля Львову. Але цього виявилося недостатньо. Ми всіх довозили до Lviv Arena, після чого упродовж кількох днів допомагали розміститися у Львові. Зараз у нас працює спеціальна команда волонтерів Accommodation team, яка допомагає людям знаходити житло по всій західній Україні. Це наші ж спеціалісти, які згодилися перекваліфікуватися на деякий час заради допомоги своїм колегам.
Я вражена тим, як команда відпрацювала евакуацію. Раніше я не уявляла, що люди можуть так згуртуватися і працювати декілька днів без сну, без їжі, щоб допомогти всім і кожному. Ми тепер з гордістю можемо казати: «Luxoft своїх не кидає».
Нещодавно ми зустрілися з колегою, яка вирвалася з Маріуполя, де перебувала без можливості евакуації більше 20 днів – без звʼязку, без світла, під постійними обстрілами. Як тільки вона вибралася з оточеної російськими військами території, ми її підхопили і вивезли спочатку до Запоріжжя, потім на захід країни, знайшли житло та ліки для її родича, котрого було поранено під час евакуації.
Вона розповіла нам, як тричі намагалася вийти з Маріуполя, з дітьми, тваринами, але успіхом увінчалась лише четверта спроба. І коли вона вийшла з оточення, вона була шокована і щаслива від того, що нарешті території України майже нормальне життя. Всі ці 20 днів вона думала, що така ситуація, як у Маріуполі – по всій країні.
Важко уявити, що вона пережила, що бачила там. Але не пройшло ще двох тижнів, як вона вирвалася з пекла, а вже працює далі. Це вражає. Мені здається, таких людей неможливо перемогти.
Деякі компанії розпочали евакуацію заздалегідь. Ви проводили превентивну евакуацію співробітників?
Ні, ми рекомендували людям зібрати речі і тримати їх напоготові.
Компанії, які заздалегідь вивезли людей – переважно продуктові, з невеликим штатом. Але для великих ІТ-компаній на тисячі співробітників масова релокація – це дуже складно.
До того ж ми до останнього не вірили, що буде повномасштабна війна. Ми зустрічалися з Міністерством оборони, з усіма асоціаціями, і всі нас запевняли, що якщо щось і буде, то локальне, і не варто хвилюватися. Напевно, було важко передбачити такий масштаб.
Як війна вплинула на графік роботи?
У нас доволі гнучкий графік роботи, він залежить від клієнта. Більшість наших клієнтів розташовані у США та Європі, отже присутні певні відмінності в таймзонах і тому графік роботи у нас достатньо гнучкий.
Ще до війни, через ситуацію з ковідом, ми рекомендували нашим співробітникам працювати віддалено і ходити в офіси тільки за потреби.
Ніколи не думала, що скажу це, але ситуація з ковідом дуже допомогла нам швидко пристосуватися до роботи в умовах повномасштабної війни і відновити бізнес.
Два роки компанія повністю перебудовувала свої процеси, перебудовувала свою свідомість, що можна повністю працювати віддалено. Більш ніж 4000 людей цей час працювали віддалено. Тому коли почалось повномасштабне вторгнення – ситуація надзвичайно стресова сама по собі – ми хоча б не відчували стресу від перебудови операційних процесів.
Люди працювали, коли і скільки могли. Головне вчасно видати реліз та забезпечити виконання задач клієнта. Чесно кажучи, ні один клієнт не вірив, що ми можемо повернутися до нашої звичайної продуктивності, але за три тижні ми вийшли на продуктивність 90-94%. Останні 4 тижні ми працюємо на потужностях майже 100%.
Зараз наша продуктивність навіть вища, тому що такі стресові умови призводять до того, що люди перестають думати про відпустки, лікарняні, працюють на повну потужність. Наші клієнти вражені. Ми отримали від них багато листів, де вони здивовані, пишуть нам слова підтримки, і що країна, яка може в таких умовах забезпечити виконання проєктів – непереможна. Нас це дуже підтримує.
Чи є відтік клієнтів через війну?
Масового відтоку немає. Є планові процеси, коли закінчується строк контракту і він не подовжується. Це нормально. Але таких кейсів, що від нас клієнт відмовився через те, що війна, – немає. Навпаки, навіть відкривають нові вакансії і ми продовжуємо набирати людей.
Яке навантаження було на команди Одеси та Дніпра по проектам? Як це навантаження змінилось з початком війни? Чи проводили скорочення співробітників чи компенсацій?
Навантаження не змінилося. Щодо команд – у нас немає такого поняття, як скорочення, у нас є бенч. Це рутина, яка однакова в мирний і воєнний часи: коли закінчується контракт з клієнтом, команда йде на бенч і ми просто знаходимо для неї нові можливості і з бенча переводимо на нові проєкти.
Зараз ми можемо дуже швидко забезпечити клієнтів людьми. Раніше на це потрібен був час, тому що до війни ринок був дуже перегрітий в Україні, і не було можливості швидко закривати вакансії.
Зараз, за рахунок і бенча, і зовнішніх кандидатів ми можемо це робити досить швидко. Клієнтів це також приємно вражає. Це також плюс, який зараз є для ІТ-бізнесу.
Чи є серед співробітників Luxoft мобілізовані і як компанія з ними працює?
У нас є такі люди. Хтось пішов в ЗСУ за покликом серця, є такі, яких призвали. Ми всім допомагаємо, зберігаємо за ними місце в Luxoft, вони всі отримують зарплату.
Чи входить компанія в регіональні ІТ-кластери та чи має намір зарезервувати критичних співробітників, щоб їх не мобілізовували? І як взагалі оцінюєте таку ініціативу.
Ми входимо в ІТ-кластери та асоціації, спілкуємось з Міністерством цифрової трансформації.
Мені здається, найкращий шлях – робити це на державному рівні. Коли держава визнає, що ІТ-індустрія – це експортна індустрія, яка зараз одна з небагатьох, що продовжує активно працювати та підтримувати економіку України. Всі ініціативи, які є на рівні кластерів, ми також розглядаємо, але поки беремо участь в ініціативах на рівні Мінцифри.
