«Це — моя країна, ніхто не нав’язуватиме нам свої правила»: як засновник NaVi став військовим

Олександр Кохановський багато років був спочатку професійним гравцем, потім менеджером та CEO українського кіберспортивного клубу Natus Vincere. Згодом пішов з NaVi та зайнявся дотичними до кіберспорту бізнес-проектами. Із початком повномасштабного вторгнення рф пішов воювати з росіянами.

AIN.UA провів бліц-інтерв’ю із Олександром, який нещодавно повернувся з передової та планує вивчитись на снайпера.

Коли вирішили йти на війну, яка була мотивація? Чи був попередній досвід, приміром, зі зброєю? 

Уточню: ми спочатку пішли у добробат при ССО, потім працювали з поліцією, і уже наразі працюємо із ЗСУ. 

Щодо досвіду: так, у мене є базова, досить невелика підготовка, досвід стрільби з вогнепальної зброї. 

А мотивація була в першу чергу в тому, що це — моє місто, моя країна. Ніхто не може нав’язувати нам свої правила. Я хочу, аби ми жили з тим урядом, тою владою, яку обираємо ми самі, а не яку нам хочуть насадити шляхом війни.

Що із вашими робочими проектами: чи делегували керування, чи підтримуєте зв’язок? 

Багато робочих проектів, чесно кажучи, поставлені на паузу. Багато проектів «померли», і відновити їх неможливо. Частину керування проектами звісно довелося делегувати менеджерам. 

Зараз досить важко піднімати інвестиції, залучати гроші, і багато венчурних проектів чекає така само доля. Але що поробиш, у нас — екстремальна ситуація, яку будемо якось розрулювати, починати усе відбудовувати. Думаю, все вийде. 

Якщо можна про це говорити відкрито: яка у вас спеціалізація та відповідальність?

У нашому підрозділі різні спеціальності. Наразі проходимо навчання. У нас по одній-дві спеціальності на людину, так що не можна сказати, що в когось є яскраво виражена спеціалізація. Зараз більшість із наших — стрілки, потім проходитимемо навчання із важкою зброєю. 

Особисто я хочу «снайперити», проходжу снайперську підготовку. У нас є дрони, супутникові телефони, вміємо наводити арту. Мабуть, можна сказати, що ми себе позиціонуємо як гурт розвідників. 

Ви буваєте близько до фронту (якщо можна розповідати про це)? Які умови, чи все добре зі спорядженням, харчами і т.п.?

Так, були під Ізюмом, це один із найжорсткіших напрямів. На Барвінкове зараз спрямовані основні наступальні сили. Тут постійно працює артилерія, постійно працюють системи залпового вогню. 

Якось уночі нас обстріляли з градів, ми якраз були в домі, і все навколо трусилося. А вже наступного дня поїхали до іншого населеного пункту. На «пєрєдку» постійно обстрілюють: якось вийшов з машини, бачу: просто над головою летить стовб, 6-метрова х*рня, ракета «Смерч». Впала у 50 метрах, слава богу, що попала в поле, і всі лишилися живі. Тут померти можна кожного дня. І потрібно просто прийняти цей усвідомлений ризик.

Щодо умов: спимо по якихось хатах, їмо що дають. Іноді в штабі можна поїсти, іноді волонтери щось подвозять. 

Чи допомагає вам досвід геймера в командних онлайн-іграх?

Досвід у геймінгу 100% сюди можна застосовувати, звісно, не в усіх випадках. 

Але це й робота в команді, і вміння слухати командира, і вміння самому командувати, вміння керувати людьми, швидкість реакції, комунікація — усе це мені зараз дуже допомагає. Це — великі плюси для кожного геймера, який вирішив проявити себе на полі бою.