Антикінотеатр — це кінотеатр, у якому можна робити все, чого не забороняють закони України: ставити фільм на паузу, приносити будь-яку їжу, переглядати стрічки лежачи і навіть займатися коханням під час сеансу. Перший такий заклад Анастасія Романова відкрила в 2015 році на Андріївському узвозі.
Жінка говорить, що має друге ім’я — Lucky. У бізнесі їй справді не один раз щастило з приміщеннями, людьми, випадковостями. Антикінотеатри на чолі з Настею непогано давали раду переїздам, потопам, актам вандалізму та локдаунам. І ось — черговий виклик. Мабуть, найважчий.
Наразі жінка «під ключ» продає антикінотеатр у Львові. Тамтешній заклад перезапустили в новому приміщенні наприкінці серпня. Попри війну він продовжує рости в прибутках, але керувати ним з-за кордону, з малюком на руках, Насті просто не вистачає часу й сил.
Як антикінотеатр виріс з народженої в бункері ідеї до справи всього життя та скільки коштувала власниці така трансформація, Настя розповідає у великій історії на AIN.Business.
Ідея з бункера
У 2012 році другу Насті перепало занедбане бункерне приміщення з товстими стінами, низькою стелею, без зв’язку. Ніхто не знав, що з ним робити, хотілося чогось приватного.
Після брейншторму вирішили обладнати там закритий кінотеатр для своїх. Провели ремонт на $30 000 в складчину, запатентували на друга ідею антикінотеатру, і в бункері з’явилося чотири кінозали для private parties. «До 2015 року все так і працювало. Бункер був швидше андеграундним, аніж затишним. Не масова локація», — розповідає жінка.
Напилися з батьком текіли на кухні
«Сама я з Луганська. Коли в 2014 році почалася війна, треба було рятувати сім’ю. Батько мав бізнес, пов’язаний із цінними паперами. Втратили майже все. А ще то був період, коли через кохання розбилося моє серце. Ми з татом напилися текіли на кухні і вирішили відкрити свій антикінотеатр. На клаптику паперу прорахували бізнес і почали шукати приміщення», — пригадує Настя.
За три дні трапилася локація на Андріївському узвозі за класною ціною — 16 000 грн на місяць. 100 квадратів для чотирьох кінозалів на різну кількість людей, напівпідвальне приміщення.
Як відкрити власний кінотеатр — інструкція
Там зробили капітальний ремонт. Загалом інвестиції склали $50 000.
«Є багато тонкощів в облаштуванні одного кінозалу, — пояснює Анастасія. — Там мають бути очі — це проєктор, вуха — якісна система звуку, щоб аж до мурашок, і серце — контент, який ми виводимо на екран. Плюс, хороша шумоізоляція, адже в одному залі може бути побачення, свічки, романтика, а в іншому — день народження, аніматори і торт на стелі».
Концепція антикінотеатру не полягає в транслюванні фільмів. Якщо у звичайному кінотеатрі людина платить за перегляд фільму, то тут — за комфорт місця. По суті, клієнти оплачують кількагодинну оренду приміщення з технікою. Контент забезпечують стрімінгові сервіси на кшталт Netflix, Megogo тощо: антикінотеатр має багато підписок.
Також варто врахувати, що коли люди лишаються самі посеред техніки, вирваний з м’ясом кабель — очікувана історія. Тож треба мати запасні комплекти. З $50 000 десь чверть потягло обладнання для кінозалу. Сюди увійшло й начиння для бару, як-от кавомашина, і ідеальний робочий комп’ютер для систем обліку.
Ще чверть пішла на рекламу й маркетинг. Настя винаймала піарників, рекламну кампанію запускали за два місяці до відкриття.
Насте, треба?
«Це було перше інтуїтивне будівництво, ми набили гулі й витратили багато зайвих коштів. Думали, що витягнемо на особистих засобах. Потім знайшли інвесторів, які позичили суму під відсотки, а також виграли державний грант», — говорить Настя.
З приміщенням був єдиний нюанс. Сусіди зверху — Фонд соціального страхування. «У нас був один вхід, і державна установа не хотіла, щоб ми працювали цілодобово. Для нас, як для розважального бізнесу, зачинятися о 18 було неможливо. Трохи конфліктували», — додає підприємиця.
У процесі тато Насті таки повернувся до своєї ніші. Жінка відкрилася самостійно 13 серпня. До кінця місяця антикінотеатр вийшов на самоокупність. Результати перевершили очікування: кінозалів не вистачало, аби задовольнити попит.
А в жовтні в цього ж орендаря звільнилося приміщення поряд. «Він дзвонить мені й каже: «Насте, треба?» — пригадує жінка. У розширення інвестували $30 000. Усе разом окупилося за сім місяців. До ковіду антикінотеатр на Андріївському жодного разу не зачиняв свої двері. Працювали цілодобово без вихідних, і завжди були гості.
Хто ходить в антикінотеатри
В антикінотеатру багато гостей. Передусім це пари, сім’ї, люди, які святкують дні народження або влаштовують приватні перегляди прем’єр (наприклад, студентських режисерських робіт).
Також популярний напрямок «сховатися» — це про відомих людей, які хочуть приватності. Є нічна аудиторія. «Київ ніколи не спить, особливо влітку, коли душа вимагає продовження банкету, люди часто закінчують в антикінотеатрі із джойстиком у руках», — розповідає Анастасія.
Заєць з масонським трикутником
Паралельно антикінотеатр розвивався й у Львові. Спершу то була умовна «франшиза», Настя допомогала друзям як менеджерка запуску.
Зі Львовом було важче комунікувати. «Ми розробили бренд-персонажа. Це був брутальний заєць Вася Рокфеллоу з бородою й масонським трикутником. Історія була в тому, що у Васі велика голова, і в кінотеатрі або він заважає всім, або всі — йому. А в антикінотеатрі ніхто нікому не заважає. Із зайцем ми ходили на радіо- й телеефіри, запускали зовнішню рекламу. Це чудово спрацювало в Києві, але не у Львові», — пригадує підприємиця.
На заході дала результат лише офлайнова акція, де команда запустила зайців по місту. Промоутери сиділи в кафе, їздили в трамваях, ходили вулицями. А коли люди підходили до них, зайці давали візитки. Це викликало інтерес і активувало сарафанне радіо.
Різні періоди роботи
Настя налагодила роботу закладу у Львові, але він зіткнувся з проблемою, коли власників аж чотири, але жоден з них не керує на місці. Вони не сильно дбали про проєкт, бо мали інший бізнес у Києві. Антикінотеатр тримався завдяки ідейності команди, і в 2019 році він уже не приносив прибутки і був як валіза без ручки.
«Ми зустрілися з одним із власників. Він каже: «Забери, будь ласка. За смішні ціни віддамо». Я поїхала туди, отримала шок від занедбаного стану. Це був притон», — розповідає жінка.
Вона викупила частки у Львові та відремонтувала кінотеатр за власні заощадження — пішло до $40 000. Заклад не зачиняли, роботи йшли паралельно із сеансами. 1 жовтня почалося будівництво, і за той місяць уже був непоганий заробіток при тому, що працювали не всі зали.
«Також у нас була хитринка з маркетингом. У Львові дуже мало місць, де можна переночувати, якщо потяг прибув серед ночі або зарано. Ми таргетнулися на вокзал і запрошували людей перечекати в нас. Це була хороша акція для впізнаваності бренду й залучення клієнтів», — ділиться Анастасія.
Удар під дих
Антикінотеатри успішно працювали рівно до ковіду. Далі — удар під дих. «Стою біля пункту охорони в Києві, коли ми зачинялися, і не можу згадати пароль, бо я його не вводила чотири роки. Було важко морально», — розповідає жінка.
Два місяці вона платила зарплату у двох закладах. Це сильно виснажило резервний бюджет. До того ж якщо у Львові орендодавець скасував ренту, то в Києві треба було сплачувати половину. Тоді це було вже 26 000 грн на місяць.
Досвід стрибання в каналізаційні люки
«Я трохи напружилася і «Насте, бійся своїх думок». Перед пандемією хотіла вже якось освіжити приміщення. І тут у середині квітня, у розпал локдаунів, київський заклад заливає так, що води по щиколотку, техніка плаває, і я стою в темряві й боюся увімкнути світло, аби не вдарило струмом», — говорить Настя. Магістральна труба прорвала стіну, і тиск п’ятиповерхівки спустився в антикінотеатр.
Довелося міняти трубу власним коштом, а це 54 метри. «Насправді, мене топило вже 12 разів, але не так жорстко. Досвід стрибання в каналізаційні люки посеред Андріївського узвозу в мене є. Їхати в піжамі о першій ночі перекривати воду було нормою», — жартує підприємиця.
Дякувати друзям будівельникам, ремонт зробили в борг, який можна було виплачувати після запуску. Усе обійшлося в 100 000 грн. Кошти витратили на демонтаж, заміну труби й електрики, частково — на обладнання. Інші роботи по максимуму виконували своїми руками.
Виграли юридично
1 травня 2020 року запрацював антикінотеатр у Києві. Виграли юридично, адже зареєстровані не як розважальний заклад, а як послуги оренди. Антикінотеатр був як ковток повітря, бо люди засиділися вдома і масово відгукувалися на рекламу.
У Києві в пандемію ми вийшли в нуль, грошей докладати не довелося, і це вже перемога для мене. Травень навіть приніс якихось 10 000 прибутку. Зі Львовом ситуація була гірша через жорсткий контроль з боку влади. «Приходили перевірки. Ми щоразу доводили, що в нас і легально, і безпечно. Нам давали якісь приписи, ми їх анулювали, бігали по кабінетах», — каже Анастасія.
У Львові біля антикінотеатру була приваблива прибудинкова територія. До пандемії Настя хотіла зробити там сад із пікніковою зоною, дитячим майданчиком, барбекю, шезлонгами і гамаками, щоб влаштовувати кіно просто неба, здавати локацію під весілля тощо. На карантині всі боялися щось починати, і вийшов просто майданчик.
Закупили меблі, відкрили бар. Хоч багато народу й не повалило, ідея окупилася і трохи нас витягнула. Люди проходили повз, бачили «о, щось працює» і йшли в кінозали.
Психанули й зібрали манатки
1 червня антикінотеатр у Львові відновив роботу. На тому місці він протягнув рік. Власник щомісяця піднімав оренду. Дійшло до того, що поставив прайс, вищий за київський.
«Це вже було не про бізнес. Одного дня ми психанули, зібрали манатки і перевезли все на склад. Виїхали перед несезоном: найбільший попит із жовтня до квітня, улітку напівпідвал не так приваблює людей. Думали, що пошукаємо нове приміщення і запустимося восени», — говорить Анастасія.
І нагадує, що має друге ім’я — Lucky. Разом із партнеркою в машині вона їде містом, заходить у гугл, аби дізнатися ціни на приміщення у Львові, і знаходить прийнятне оголошення. Сухе, світле приміщення біля філармонії з вигідним цінником. Жінки проїжджали поблизу, повернули кермо, «і з 5 серпня 2021 року за десять днів вагітна я, моя подружка і будівельники жахнули ще раз кінотеатр».
Ми зможемо вижити
З вересня до сьогодні львівський заклад росте у прибутках. Повномасштабна війна зачинила його двері лише на місяць з гаком. У Львові антикінотеатр відновив роботу 8 квітня, у Києві — 1 травня.
Ситуація в столиці невтішна. За ці 17 днів (розмова відбулася 17 травня — AIN.Business) заклад обернув 10 000 грн. Середньомісячний оборот у Києві за минулий рік становив 400 000 грн. Поки бізнес тримається на резервних коштах. Натомість у Львів приїхали переселенці, для них влаштовують благодійні покази.
«Травень зараз показує, що на заході все буде ок. Тут ще нюанс з рекламою: ти ж не можеш взяти й заспамити «юху, ми відкриваємося!» Я за чесність, тому зараз комунікуємо так: якщо ви прийдете, ми дамо вам знижку. Люди зможуть відволіктися від новин, ми зможемо вижити», — зазначає підприємиця.
Новий виклик
Як правило, Анастасія довіряє своїй інтуїції. 22 лютого родина Романових спакувала речі і перетнула кордон з Угорщиною за три години до широкомасштабного російського вторгнення. Тепер Настя в Португалії, з чотиримісячним малюком на руках, і керувати двома закладами на відстані без помічників — новий виклик.
Через це львівський антикінотеатр продають. «Він зараз цікавіший за київський з погляду бізнесу, але я тішуся надією, що скоро повернуся. Контролювати справи в столиці мені буде легше», — пояснює рішення підприємиця. Є два потенційні покупці, але люди бояться братися за нове. Перемовини тривають.
Плюс Настя працює над новим бізнесом. Напередодні війни родина переїхала у власний дім.
«Дуже не вистачало затишку, і я хотіла щось придумати з декором. Шукала можливості, як влаштувати бохо, де все натуральне, плетене, із соломи чи дерева, руками українських майстрів. Зараз розвиваю маркетплейс, який дозволить нашим виробникам продовжувати роботу та продавати вироби в Європі».
