Ресторатор з Херсону на умовах анонімності розповів профільному медіа «Реве та стогне ресторатор», яка ситуація наразі в місті та як заклади намагаються виживати. AIN.Business публікує текст з дозволу редакції.

«Не працює жодний ресторан чи кафе»

До війни в мене було 4 невеличких заклади, які я відкрив по франшизі. 24 лютого ми зачинили всі заклади. Було взагалі не зрозуміло, що відбувається: стріляли по всьому Херсону, було багато загиблих, по місту стояла розстріляна техніка. Тероборона начебто чинила опір. У цей день загинуло близько вісімдесяти хлопців.

Десь тиждень люди ховалися по домівках і навіть не виходили на вулицю. Багато хто роз’їхався по селах. Десь тільки через тиждень люди почали виходити в магазини, на базари, бо продуктами ніхто не запасався. А підприємці почали пробувати щось відкривати.

Я спочатку відкрив два заклади, але потім був вимушений знов закрити один з них, бо не було достатньо гостей. Дуже багато закладів зачинилося, а відкритися змогли лише маленькі точки та кав’ярні. Щоб ресторани чи кафе працювали — взагалі не бачив жодного.

«З міста виїхало усе платоспроможне населення»

Коли стало ясно, що Херсон зараз ніхто не відбиватиме, то люди почали поступово роз’їжджатися. Десь 60% населення Херсона вже виїхало, і це передусім платоспроможне населення. Ті, хто залишився, це такі як я: прив’язані до нерухомості та обладнання, в які вкладені гроші і які дуже складно зараз продати.

Залишилися також ті, у кого не було фінансової можливості виїхати, винайняти квартиру і 2-3 місяці десь пересидіти. Кажуть, що десь хтось живе безкоштовно, але усі мої знайомі, які виїхали, не змогли найти безкоштовне чи дешеве житло. На сім’ю винайняти квартиру чи будинок зараз дуже дорого: одні платять 17 000 грн, інші – 20 000 грн.

Але виїхати також не так просто. Офіційних гуманітарних коридорів немає. Все відбувається приблизно так: люди виїжджають полями, їдуть до першого блокпосту, там їх не пускають, вони стоять годинами, ночують у машинах, на підлозі. Потім, наприклад, о першій годині ночі, російські військові можуть пропустити 30-40 машин. І це із колони в 700 машин та автобусів. Іще й може прилетіти, бо йдуть бойові дії.

Тут проблема виїхати насамперед самому, а вивести ще й обладнання, тут взагалі питання не стоїть.

«Каса 1000 грн буває дуже рідко»

Зараз в мене працює один заклад, але краще сказати «самовиживає». Каса рідко буває 1000 грн, частіше — близько 500 грн. Якщо раніше в середньому в день в нас було 150 гостей, то зараз якщо 30-40, то це вже добре. Усю виручку розподіляємо на оренду, яку нам знизили, але не скасували, та на зарплату працівникам. Сам я нічого не заробляю.

Середній чек, звичайно, також упав дуже сильно. Раніше приходили, і солодке брали, і коктейлі замовляли, а зараз — каву та чай. Та й закупити та поставити солодке просто не маю можливості. Наприклад, у пекарні, з якою я працював, зараз стоять військова техніка та воєнні.

Закупити будь-які продукти дуже складно. Я вимушений купувати все на базах втричі дорожче. Наприклад, мішок борошна 20 кг до війни я брав десь за 250 грн, а зараз він коштує 700 грн.

«Усі торгують на ринку»

О 16 годині людей вже в місті практично не знайдеш. Комендантська година починається з 20, але люди вже після 16 не хочуть працювати. Більшість дрібних магазинчиків зачиняються навіть о 14.

Супермаркети не працюють, якщо якісь і працювали, наприклад «АТБ», то там пусто. Туди заходиш, а на полицях стоїть вода, ананаси якісь консервовані і все. Здебільшого всі купують і продають щось на ринку.

Я і сам стою зараз на ринку та торгую. В іншій роботі я ще пов’язаний з мобільним зв’язком, тому зараз консультую людей та продаю пакети мобільних операторів.

До речі, зі зв’язком у нас теж все непросто. Був момент, коли чотири дні взагалі не було ні мобільного зв’язку, ні домашнього інтернету. А зараз уже з’явився перелік операторів, які працюють у Донецьку та Луганську. Поки що до них підключитися не можна, але їх вже видно в переліку.